Правительство великобританий

Зміст

Вступ

Розділ I

Особливості політичного  процесу в Великобританії традиції і сучасність

Розділ II

склад уряду ...................................................

2.1.премьер міністр ...............................................................

2.2.кабінет міністрів ...............................................................

2.3.Тайний рада .....................................................................

Висновки ............................................................................

Список використаної літератури .............................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Британське право складається  із загального права (common law), писаного права (statute law) і конвенційних угод. Конвенційні угоди - це правила і  звичаї, які мають законної сили, але вважаються абсолютно необхідними  в роботі уряду. Багато хто з конвенційних угод залишилися після історичних подій, вплинули на формування сучасної системи уряду.

 

 

     Актуальність теми. Великобританія - країна без конституції. Порядок виборів, формування уряду, а також прав та обов'язків громадян визначається численними законами і указами. Незважаючи на настільки складну структуру правових і політичних інститутів ця велика країна з потужною економікою та величезним поляризующим впливом на загальносвітові процеси є правовою державою з домінуючими у всій його внутрішній структурі принципами законності та моралі. Центральне ж місце в політичній системі Великобританії займає парламент. Сказане вище говорить про те, наскільки актуальна і складна у вивченні дана тема.

   Мета даної роботи полягає в тому, щоб максимально широко і об'єктивно вивчити уряд Великобританії – його кабінета мінистрів.    

 Завдання даної роботи: розглянути особливості уряду влади у Великобританії, охарактеризувати кабінет міністрів із застосуванням історичної ретроспективи, вказати його роль у політичній сфері, його особливості, розібрати його внутрішню структуру.    

Проблематика даної роботи. Як говорилося вище, у Великобританії немає писаної конституції, тобто немає такого закону або сукупності законів, які були б офіційно оголошені основними законами країни. Конституція Великобританії вважається неписаної, оскільки поряд з письмовими документами її важливою складовою частиною є неписані конституційні звичаї, які регулюють іноді несуттєві, обрядові питання засідань парламенту (наприклад, пошук бочок з порохом у підвалах парламенту, за традицією розпочаті ще в часи Кромвеля, або насильницьке оселення голови нижньої палати - спікера - на його почесне місце), а іноді принципові питання (право вето монарха та ін.) Конституція Великобританії складається з чотирьох категорій джерел: статутів (законів), судових прецедентів, конституційних звичаїв, доктринальних джерел. Закони, звичайно, покривають більшу частину прав людини, але парламент має право приймати нові закони і змінювати будь-який з вже існуючих. Ратифікація договору або міжнародної конвенції не робить їх частиною внутрішньої правової системи. При необхідності держава змінює державні закони так, щоб вони відповідали прийнятої конвенції. [5, с. 57]

 

 

     Структура даної роботи. Робота складається  з вступу, двух розділів, трьох параграфів, висновків та списку використаної літератури (Величезний внесок у вивчення даного питання внесли Решетніков Ф. І. «Правові системи країн світу», Чиркин В. Є. "Конституційне право зарубіжних держав" та ін ). Загальний обсяг складає 30 сторінок машинописного тексту. 

 Розділ I

Особливості політичного  процесу в Великобританії

Хід політичного процесу  в сучасній Великобританії являє  собою цікавий об'єкт для вивчення.

В останні десятиліття  особливо напружено йде затяжний і болісне пристосування складалися століттями структур суспільства, господарства, соціально-політичних норм до мінливих умов світового розвитку, пошуки нового місця Англії в світі.

Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії - конституційна монархія. За час свого десятівековую існування (з коротким перервою між 1649 і 1660 роками, коли країна була оголошена республікою) монархія поступово втратила свою владу. Як і будь-який інший монарх в умовах конституційної монархії, Єлизавета II "царює, але не управляє". Правом британського монарха залишається право "давати поради, схвалювати і попереджати". Королева входить до складу "таємної ради" - консультативного органу, в якому засідають принц-консорт герцог Единбурзький, спадкоємець престолу принц Уельський, члени уряду, лідери опозиції і інші вищі чиновники. Вся верховна законодавча влада належить двопалатного парламенту. За королевою збережено право скликати і розпускати парламент, призначати прем'єр-міністра, підписувати договори і оголошувати війну. Корольова, за поданням уряду, призначає вищих воєначальників, суддів, а в якості глави англіканської церкви - єпископів. Тільки королева може просимо дворянський титул.

У королеви особливі відносини  з парламентом. Будь-який законопроект - білль - стає законом не тільки після його прийняття обома палатами парламенту, але і після одержання королівського схвалення, що дають з часів [c.119] Нормандського завоювання в стародавній формулюванні: "La Reyne ainsi veult" - "Так хоче королева".

Парламент складається з  палати лордів та палати громад. Палата громад відіграє провідну роль у діяльності парламенту. Вона обирається на термін не більше п'яти років і нараховує 650 членів - по одному представнику від кожного з 650 виборчих округів, на які розбита територія країни. Палата лордів являє собою до деякої міри анахронізм. До її складу входять вищі чини церкви - 26 духовних перів (архієпископи Кентерберійський і Йоркський і 24 єпископа), 9 лордів вищого апеляційного суду, представники аристократії - 818 наслідний перів (5 принців крові, 27 герцогів, 38 маркізів, 203 графа, 138 віконта і решта - барони). Крім того, в палату лордів входять 300 довічних перів, які отримали звання за заслуги перед батьківщиною (промисловці, банкіри, вчені, артисти, письменники, дипломати і т.д.). Парламентськими актами 1911 і 1949 рр.. права палати лордів були істотно обмежені. Основний її функцією є розгляд і внесення поправок у проекти, представлені палатою громад. З 1949 р. за палатою лордів збереглося лише так зване право відкладеного вето - право короткострокової відстрочки прийнятого палатою громад законопроекту, в той час як раніше палата лордів могла взагалі відкидати будь-які законопроекти, схвалені нижньою палатою парламенту.

Сама система кабінету в уряді бере свій початок у  Великобританії. Кабінет утворився з Таємної Ради в XVII - початку XVIII століття, коли ця структура занадто розрослася і таким чином втратила можливість розглядати справи з максимальною користю. Англійські монархи Чарльз II (правив з 1660 по 1685) і Анна (1702-1714 рр..) Почали постійно консультуватися виключно з верхівкою Таємної Ради замість того, щоб приймати рішення перед усім громіздким зборами. Під час правління Анни щотижневі, а іноді і щоденні зборів цього "обраного комітету" провідних міністрів стали своєрідною організацією виконавчої влади уряду, а влада Таємної Ради була безжально скасована. Після Георга I, який не говорив по-англійськи і припинив відвідувати збори комітету (1717), процес прийняття рішень всередині органу, який тепер вже іменувався

"кабінетом" ліг на плечі прем'єр-міністра або головного міністра, як його тоді ще називали. Ця посада сформувалася під час заняття посади міністра сером Робертом Велпоулом, які перебували на посаді досить тривалий термін з 1721 по 1742 р. і була остаточно затверджена сером Вільямом Піттом, який пізніше став займати цю посаду.

Конституція Сполученого  Королівства - неписана. Вона не формалізована, на відміну від конституцій інших країн, в якому-небудь одному документі, а заснована на численних законах, прийнятих парламентом, на загальному праві і звичаї.

Отже, вже при першому  наближенні до вивчення політичного  процесу Великобританії стає ясно, що в цій державі дивним чином  переплітаються вікові традиції і нові віяння.

З середини 1997 р. Стратегічною метою прийшла до влади партії лейбористів стає створення єдиного державно-політичного [c.121] простору, включаючи Ірландію, ослаблення тенденцій конфронтації зі своїм найближчим регіонально-національним сусідом.

В останній третині XX століття в центрі політичної боротьби в Великобританії виявилося ставлення провідних політичних сил країни до пошуку шляхів виходу з економічних і соціокультурних кризових явищ в умовах глобалізації, світових інтегра ційних процесів. Кейнсіанство виявило свої слабкості, під контролю вийшов процес взаємодії між государст вом і громадянським суспільством. На тлі цього в рамках неоліберальної хвилі виникають різні інтерпретації методів розвитку вільного ринку і перегляду функцій держави. Вплив ліберальної думки випробували на собі руху нових правих і нового лейборизму, які є цікавими об'єктами для дослідження.

Праві сили стали енергійно  пропагувати відродження "ліберальної  Англії", закликати до створення умов для "спонтанного розвитку" суспільства. Представники правого крила Консервативної партії повертаються до многим класичним ліберальним постулатам. Важливий аналіз факторів, що пояснюють, чому ця партія стала активно проповідувати ідеї вільного ринку і утримувала за собою цю роль порівняно тривалий час. Зростання впливу концепцій неолібералізму по-своєму позначився і на позиціях Лейбористської партії Великобританії (ЛПВ). Її програма з плином време ні все більше насищалося сучасними ліберальними ідеями, сумісними з соціал-демократичними поглядами. Виникають уявлення про "ринковому", "ліберальному" соціалізмі. У міру того, як партія відмовлялася від ряду застарілих елементів своєї ідеології, вона переймала прогресивні елементи з багажу ліберальної думки. ЛПВ позбавлялася від репутації партії корпоративних інтересів і надвисоких податків. У той же час нові тенденції в її політиці опинилися під сильним впливом концепцій соціальної справедливості, рівності можливостей, взаємної відповідальності. До 1997 р., в умовах посиленого політичного протистояння з консерваторами, розвінчання піддаються міфи про "вільно-ринковому капіталізмі".

У цьому зв'язку по-новому постають питання про співвідношення між сучасною консервативної, ліберальної і соціал-демократ іческой думкою. Важливо також розглянути процеси, що зробили можливим прихід лейбористів до влади в результаті загальних виборів в 1997 р., і визначити, які уроки з цього можуть витягти партії лівоцентристської орієнтації різних країн.

Феномену підйому неоліберальної хвилі в західній і частково російської політологічної літературі було приділено істотну увагу. Однак, подальшого вивчення потребують питання, як і чому в 1970-80е рр.. отримало широкий розвиток неоконсервативної рух у Великобританії, які були його форми і ідейна база. У даному контексті важливим є аналіз тенденцій, що проявилися в британському суспільстві в цілому.

"Тетчерізм" як неоконсерватизм  у влади, відкривши з кінця  1970х рр.. новий етап у суспільно-політичному житті країни, розвивався протягом майже двох десятиліть; поразка консерваторів на загальних виборах в 1997 р. дозволяє розглянути період правління Тетчер - Мейджора в е го цілісності, виділити головні змістовні риси, моменти спадкоємності і відмінності в їхній політиці. [C.122]

Під впливом подій як національного, так і глобального масштабу, відбуваються глибокі зміни в Лейбористської партії. Зазнавши вплив з боку зміцнився, у влади "тетчеризму", модернізувавши свою політичну програму, вона стала важливим джерелом розвитку нових соціал-реформаторських ідей. Виникає рух "нового лейборизму", лідери якого критикують варіант ринкової моделі, нав'язаний країні "тетчерістамі", і претендують на сприйняття кращого з ідейного багажу соціал-демократичної та ліберальної думки. Важливо дослідити етапи становлення та пріоритетні проблеми "нового лейборизму", вивчити шлях його ідейних шукань, співвідношення з іншими суспільно-політичними течіями. Необхідно провести порівняльний аналіз змісту та харак тера сучасних політичних процесів у Великобританії, в центрі яких знаходилася політична боротьба між Консервативної та Лейбористської партіями.

Суперечності політики сучасної Великобританії, зміна її світових позицій розвиваються під вирішальним впливом глобальних змін. Ці зміни є загальними для розвинених капіталістичних країн. Разом з тим вони носять специфічний характер, обумовлений всієї нової і новітньої історією Великобританії.

Словом, говорячи про Сполученому  Королівстві, ми розкриваємо широку тему для дослідження, яка вимагає комплексного, ретельного підходу, як якщо б вона була ще не вивчена.

 

Розділ II

2.1.

Історично, владу над урядом королівства належала Суверену, який користувався радою парламенту і  таємної ради. Кабінет міністрів еволюціонував з таємного ради, в міру того, як монарх став радитися з кількома таємними радниками, а не з усім радою відразу. Однак ці органи були мало схожі на сучасний кабінет міністрів; оскільки де вони очолювалися однією людиною, вони часто діяли неузгоджено і призначалися і розпускалися повністю з волі монарха, без парламентського контролю.

Хоча в останні роки це не заважало Прем'єр-міністрам виконувати свою роботу, офіційний статус Прем'єр-міністра кілька неоднозначний. У нього практично немає законодавчо визначеної влади над іншими членами Кабінету, вся робота з управління країною теоретично виконується міністрами, повноваження яких більш чітко визначені актами Парламенту. Прем'єр-міністр сам одночасно займає одну з міністерських посад - Першого лорда казначейства.

У порядку старшинства  певним королівською владою Прем'єр-міністр, якщо виключити членів королівської сім'ї, знаходиться нижче тільки Архієпископа Кентерберійського, Архієпископа Йоркського і Лорда-канцлера.

У регіональних урядах Шотландії, Уельсу, і Північної Ірландії, посада відповідна прем'єр-міністру називається Перший міністр.

Суть посади прем'єр-міністра визначається не кодифікованими законами, а неписаними і мінливими звичаями, відомими як конституційні звичаї, які розвивалися протягом британській історії. В даний час ці звичаї прийшли до того, що прем'єр-міністр і кабінет міністрів повинні користуватися підтримкою демократично обраної частини Парламенту Британії: Палати громад. Суверен, як конституційний монарх завжди діє у згоді з цими звичаями, як і сам прем'єр-міністр.

Коли посаду прем'єр-міністра виявляється незайнятою, Суверен призначає нового прем'єр-міністра. Призначення формалізовано як церемонія відома під назвою Цілування рук. У згоді з неписаними конституційними звичаями монарх повинен призначити людину користується підтримкою палати громад: зазвичай, лідера політичної партії отримала більшість в палаті. Якщо ні в однієї політичної партії немає більшості (рідкісний випадок при виборчій системі Сполученого Королівства), дві або більше групи можуть створити коаліцію, лідер якої стає прем'єр-міністром. Політична партія більшості стає «Урядом її Величності» а наступна найбільша політична партія «Вірною опозицією її Величності». Голова найбільшої опозиційної політичної партії стає 'Лідером опозиції' і носить титул 'Лідера вірною опозиції її Величності'.

Термін повноважень прем'єр-міністра пов'язаний з терміном повноважень Палати громад. Максимальний термін повноважень палати - п'ять років, на практиці, однак, вона за запитом прем'єр-міністра розпускається Монархом раніше. Зазвичай прем'єр-міністр вибирає найбільш вигідний для його політичної партії момент для розпуску, щоб отримати більше голосів на виборах. У деяких обставинах прем'єр-міністр може бути змушений або розпустити Палату громад, або піти у відставку. Це відбувається у разі якщо палата висловлює недовіру або відмовляється висловити довіру. Те ж саме відбувається, якщо Палата громад відмовляється прийняти бюджет, або якусь іншу особливо важливу частину програми уряду. Таке, однак, відбувалося рідко: двічі в 1924, і одного разу в 1979. Перший випадок стався відразу після невизначеного результату виборів в і привів до зміни уряду, інші два випадки завершилися новими загальними виборами.