Психосоматические заболевания

Агресивне гальмування.

Позбавлення об'єкта, зв'язане з порушенням самооцінки (нарцисична образа), приводить до фрустраційної агресії, а отже, злості, роздратуванню і ненависті, масштаби яких досягають ворожості стосовно об'єкта, що втрачається. Ця фрустраційна агресія переробляється пацієнтом в агресивне гальмування – пристосування, зв'язане зі страхом подальшого позбавлення об'єкта, і не реалізується, а свідомо переживається як щось зовнішнє, зв'язане з впливом ззовні. Пацієнт може агресивну тональність відносити до адекватної ситуаційної реакції роздратування або пред'являти обумовлені скаргами вимоги, орієнтовані на медичну допомогу, що оточуючими при певних обставинах розцінюється як іпохондрія. 

Депресії.

У психосоматичних пацієнтів  тягнеться ланцюг від фрустраційної  агресії, зв'язаної з неподоланними переживаннями втрати об'єкта, до ясно вираженого переходу до депресії, що може виражатися як депресивний страх (страх відторгнення), що виявляється як у внутрішній нестійкості і почутті відгородженості, так і в депресивному почутті безпорадності або безнадійності [24, 30 с.]. 

1.3 Особистісні особливості при психосоматичних розладах 

Різка зміна само- і  світовідчування людини при надмірно астенізуючих емоційних перевантаженнях  із психосоматичними розладами не може не відображатися на його поведінці – доступному для спостереження динамічному прояві свідомості. Все менша можливість задоволення якої-небудь актуальної потреби й автоматично виникаюча при цьому емоція “невдоволення” змушують переходити хворого на новий енергетичний режим, новий рівень існування. Свідченням помітного зниження адаптаційних здібностей організму стають і непосильність раніше ординарних побутових і виробничих навантажень, і украй хвороблива реакція на найменше порушення певного життєвого стереотипу (бажання відгородити себе тому від будь-яких несподіванок), і наростаюче прагнення до “тиші і спокою” із утратою колишніх смаків, мотивів, цілей і установок [5, 22 с.].

Нова життєва установка  цих пацієнтів визначається споконвічним девізом медицини “Не шкодь!”, а  коло інтересів – фізіологічними відправленнями свого організму і насамперед своїм болем. Повна байдужість до приємних вражень, що просто не сприймаються подібними хворими, і загострена чутливість до усього неприємного для них обумовлюють послідовне самоусунення їх від усяких “хвилюючих” ситуацій (аж до відмовлення від спілкування з друзями і близькими в зв'язку з неминучим при цьому обговоренням питань чиєїсь смерті і страждань). Охоплені відчуттям соматичної катастрофи, що насувається, чи, може бути, вже здійснилася, вони відчувають нерідко страх і почуття “органічної ворожості” при одному лише виді санітарних автомобілів і лікарень, всіляко ухиляються від відвідування захворілих родичів і знайомих, замикаються в собі і зводять до мінімуму контакти з навколишніми або, навпаки, “чіпляються” за них зі страху смерті на самоті.

Стійке зниження енергетичних ресурсів при астенії будь-якого  походження неминуче приводить до певної зміни константних начебто б  особливостей особистості. Колишня  впевненість у собі змінюється при  цьому наростаючою непевністю у своїх силах і можливостях, усе більшою недовірою до себе й інших, колишня активність – млявістю і пасивністю, сміливість і цілеспрямованість – нерішучістю і малодушністю, товариськість і чуйність – тужливим почуттям “самітності в юрбі”, байдужістю до усього навколишнього і навіть, нерідко, власній сім'ї. Відсутність тривожної помисливості в переважній більшості таких хворих до розвитку психосоматичного страждання і їх надзвичайна характерологічна розмаїтість не дозволяють говорити про якусь вихідну преморбідну однорідність цього контингенту. Тривожність і помисливість з “нав'язливими” страхами і побоюваннями з приводу тяжких тілесних відчуттів і інших соматичних порушень свідчить найчастіше не стільки про істинні конституціональні особливості особистості, скільки про відомий стресовий рівень, що перевищив адаптаційні можливості індивіда. Вирішальне значення в появі цієї “помисливості” одержують, як правило, затяглі стани астенічного кола і ступінь зв'язаної з ними вісцеровегетативної дисфункції [10, 18 с.].

Сприйняття пацієнтом  свого соматичного захворювання в рівному ступеню зв'язано  як з об'єктивною поразкою, так і  з відповідним потрясінням від  того, що порушена соматична функція  викликає зміни самовідчуття (вторинна нарцисична образа), що в сукупності зі схильністю пацієнта до зростання медично орієнтованої самодіяльності може досягти масштабу іпохондричного переживання. Унаслідок цього може виникнути реактивна емоційна стриманість, що поєднується з обмеженням інтроспекції і саморефлексії. Потім хворий проходить через стадію втрати об'єкта, також, як і психосоматичні пацієнти. Мобілізуючи свої сили проти вторгнення хвороби в порядку захисту від фрустраційно-агресивних намірів, пацієнт стає злісним, дратівливим, вороже настроєним; у нього постійно виникають думка: “Чому це я, а не хто-небудь інший так важко хворий?” Пацієнт схильний подавляти ці фрустраційно-агресивні прагнення і розподіляти їх: з одного боку, ця дратівливість зв'язана із знемогою від хвороби, а з іншого боку, такі прояви можуть змінити відношення до нього медичного персоналу і членів родини, від яких він залежний [6, 32 с.].

Для хронічних хворих у рамках їх вторинних психічних  змін наступаючі на окремих етапах страх і депресія є не тільки наслідком  подавленої фрустраційної агресії, але і вираженням загальної емоційної шокової реакції на сприйняття хвороби.

Вторинні психічні зміни  містять у собі також і поведінку  у формі “заперечення” як механізм самозбереження в хронічно хворих. Під “запереченням” ми маємо на увазі підсвідомо мотивоване ослаблення або навіть відмовлення від усвідомлення свого стану і схильність сприймати внутрішнє мучення як наслідок зовнішньої травматизації. Цю “роботу заперечення” хронічно хворих у смислі зв'язаного з реальними закономірностями механізму самозахисту варто відмежовувати від схильності до заперечення в невротичних пацієнтів [33, 62 с.]. 

Таким чином, ми розглянули характерологічні особливості особистості  хворого, а зараз ми спробуємо  розкрити особливості його ставлення  до свого захворювання і до процесу лікування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Акинщикова Г.И Соматическое и психофизиологическая организация человека – Л., 1977 – 235 с.
2. Брейтигам В., Кристиан П. “Психосоматическая медицина” М., 1986 – 283 с.
3. Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии – К., 1979 – 198 с.
4. Быстров В.Н. “Психосоматическая организация в общей врачебной практике” //Клиническая медицина. 2001, №8, с. 60-64
5. Ващенко Ю.А. “Причина психосоматических расстройств” //Практична психологія і соціальна робота. 1998, №2, с. 21-24
6. Гантен Д., Николаев Н.А., Судаков К.В. “Эмоциональній стресс и болезни” //Журнал “Наука и человечество”. М., 1986, с. 23-35
7. Губачов Ю.М. “Клінічно-фізіологічні основи психосоматичних співідношень” Л.: Медицина, 1981, 216 с.
8. Жаріков Н.М., Перожок І.Л. “Проблема зв’язку психології і соматичної патології” //Клиническая медицина. №7, 1986
9. Кабанов М.М. Методы психологической диагностики и корреляции в клинике, 1983 – 147 с.
10. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. – Л.: Медицина, 1980 – 182 с.
11. Квасенко А.В., Зубарев Ю.Г. Психология больного - Л., Медицина, 1980 – 184 с.
12. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса: изд-во “Наука”, М. 1983 – 368 с.
13. Нубылицин В.Ф. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. – М.: Наука, 1976. – 336 с.
14. Ніколаєва Н.Н. “Вплив хронічної хвороби на психіку” МГУ, 1987 – 166 с.
15. Основы психофизиологии: Учебник /Отв. ред. Ю.И.Александров. – М.: ИНФРА – М, 1988 – 432 с.
16. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1996 – 464 с.
17. Психиатрия, Психосоматика, Психотерапия /К.П.Кискер, Г.Фрайбергер, К.К.Розе, Э.Вульф/ Пер. с нем. И.Я.Сапожниковой, Э.Л.Гушанского. – М.: Алетейа, 1999. – 504 с.
18. Психология. Учебник – М.: “Проспект”, 1999 – 584 с.
19. Сердюк А.И. “Особенности самооценки влияния болезни на социальный статус больных хроническими соматическими заболеваниями” //Журнал психиатрии и мед. психологии. 1998, №1 (4) с. 68-70
20. Сердюк А.И. “Психотерапия больных с соматическими заболеваниями” //Международный медицинский журнал. 1999, Т-5, №3, с. 38-40
21. Ташлыков В.А. Психология лечебного процесса. – Л.: Медицина, 1984 – 132 с.
22. Телешевская М.Э. Глазами боьного. – К.: Здоров’я, 1985 – 128 с.
23. Топоменский В.Д., Струховская М.В. Психосоматические расстройства. – М., 1986 – 538 с.
24. Харди И. Врач, сестра, больной: Психология работы с больными. – Будапешт: изд-во Академии наук Венгрии, 1988 – 238 с.
25. Царьов Н.І., Носов Г.Є. “Соціальна значущість захворювання як “тонке прикладання” психотерапії соматично хворих” //Укр. терапевт, 2000 – Т.2, №1, с. 17-19