Проблемні аспекти правового регулювання відносин при застосуванні штучного запліднення

Аналіз цих законодавчих положень свідчить про певну колізію: з однієї законодавчої позиції (Сімейного кодексу України) діє презумпція батьківства подружжя, з іншої (Правила) - спостерігається чітко виражений законодавчий захист сурогатної матері і діє презумпція її материнства. Незважаючи на загальнотеоретичні засади вирішення правових колізій (закон має більшу юридичну силу, ніж підзаконний акт), проблема все ж існує. Справді біологічним батькам, що надали ембріон для наступного поміщення у матку сурогатної матері, вкрай важко довести права на народжену дитину, з огляду на норми чинного законодавства та незначну практику використання цього медичного методу.

Особлива увага повинна приділятися договірним відносинам у сфері сурогатного материнства. Оскільки у договорі максимально повно можна визначити усі питання, які пов'язані з цією репродуктивною технологією, але, звичайно, з дотриманням норм чинного законодавства. Найбільш оптимальним буде договір, сторонами якого є: 1) подружжя, яке бажає мати дитину; 2) сурогатна мати, яка виношує дитину; 3) лікувально-профілактичний заклад, який здійснює операцію щодо імплантації ембріона. Доцільно в такому договорі передбачити вирішення таких питань: правовий статус сторін та їх відповідальність за договором; форми компенсації сурогатній матері за використання у процедурі даної репродуктивної технології; особливості утримання сурогатної матері в до і після пологовому періоді; взаємини сторін після народження дитини і її передачі біологічним батькам та інше.

Також, існує проблемне питання щодо статусу сурогатної матері, як суб’єкта сімейних відносин. У ст.2 СКУ вказується вичерпний перелік учасників сімейних відносин, у якому сурогатна матір не згадується. Принципово, виходячи із суті сімейних відносин, ця жінка не може бути їх суб’єктом, оскільки відсутня кровна спорідненість, шлюб і факт прийняття в сім’ю на правах рідної дитини (усиновлення), що є обов’язковими умовами підтвердження сімейних відносин. Але на практиці трапляються ситуації, коли народжується дитина, а подружжя відмовляється приймати її до себе в сім’ю або гине, внаслідок, приміром, автокатастрофи. В цій ситуації відбувається змішування суб’єктивного складу, тобто сурогатна матір стає одночасно справжньою матір’ю. В даному випадку вона буде суб’єктом сімейних відносин, але не з самого початку, а згодом – після реєстрації відповідного акту цивільного стану – народження дитини і запису її матір’ю. Тобто, не можливо однозначно стверджувати, що сурогатна матір не є суб’єктом сімейних правовідносин.

4. Судова практика Європейського суду з прав людини у сфері відносин штучного запліднення (справа «S. H та інші проти Австрії» (2010) та «Еванс проти Сполученого Королівства» (2007))

Репродуктивні технології У наш час великого поширення набуває використання репродуктивних технологій. Водночас законодавство держав інколи не дозволяє зацікавленим особам скористатися цим способом лікування безпліддя, а отже, не створює належних умов для забезпечення права на батьківство. Показовою є справа «S. H та інші проти Австрії» (2010). Четверо заявників – це дві подружні пари, у яких виникли проблеми зі штучним заплідненням. У першого подружжя (першого та другого заявників) склалася ситуація, коли можна було використати яйцеклітину дружини і сперму донора (щоб народжена дитина була споріднена з одним із батьків). Через захворювання жінки можливо було провести лише in-vitro-запліднення, проте чинне законодавство дозволяло лише in-vivo-запліднення донорською спермою. У другої пари була протилежна ситуація: організм жінки не виробляв яйцеклітин, і потрібно було проводити імплантацію ембріона, зачатого від сперми її чоловіка та донорської яйцеклітини. Однак згідно із законодавством Австрії здійснити таку процедуру було неможливо. Заявники скаржилися на порушення ст. 8 у поєднанні зі ст. 14 Конвенції, оскільки, незважаючи на важливість права на створення сім’ї та права на відтворення, держава не встановила належних умов для його регулювання. На думку заявників, система, визначена законодавством, була непослідовною та нелогічною, оскільки штучне запліднення не було заборонене загалом, але були зроблені винятки щодо деяких його специфічних способів. Суд зазначив, що порушення ст. 14 Конвенції означає різне ставлення до осіб у схожих ситуаціях. Таке різне ставлення є дискримінаційним, якщо не є об’єктивно виправданим, тобто не має законної мети, чи коли існує непропорційність застосованих заходів та мети, яка переслідується. Суд вважає, що в обох випадках було наявне порушення ст. 14 у поєднанні зі ст. 8, оскільки різниця у правовому регулюванні була необґрунтованою та непропорційною. Пропорційність інтересів Щодо пропорційності інтересів потенційних батька, матері та ненародженої дитини, варто проаналізувати справу «Еванс проти Сполученого Королівства» (2007). Заявниця – пані Еванс, та її партнер розпочали лікування безпліддя. В процесі огляду виявилося, що у заявниці передраковий стан яєчників. Їй було запропоновано провести запліднення in vitro перед їх хірургічним видаленням. Пані Еванс та її партнер підписали інформовану згоду про те, що дають згоду на запліднення та про те, що кожен з них має право відкликати свою згоду до моменту імплантації ембріона. Згодом було створено шість ембріонів, після чого заявниці було проведено операцію із видалення яєчників. Проте невдовзі стосунки заявниці та її партнера були розірвані і останній відкликав свою згоду на продовження зберігання ембріонів. Заявниця розпочала судовий процес з метою відновити згоду на зберігання зародків. На думку пані Еванс, вимога згоди батька на зберігання та імплантацію запліднених яйцеклітин порушувала її права згідно зі статтями 8 та 14 Конвенції, а також право ембріона на життя відповідно до статті 2. Суд зауважив, що питання моменту виникнення життя належить до сфери регулювання держави. Згідно законодавства Сполученого королівства ембріон не має належних прав та інтересів і не може претендувати на право на життя відповідно до статті 2 Конвенції. Суд також зазначив, що на міжнародному рівні немає одностайності в питанні правового регулювання штучного запліднення та використання ембріонів. На думку Суду, межі оцінки, надані державі, повинні бути настільки широкими, щоб охоплювати як її рішення втручатися в цю сферу, так і в разі такого втручання  встановити детальне регулювання цих питань для досягнення балансу приватних та публічних інтересів. Суд дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 та 14 Конвенції.

Висновок

Отже, з огляду на вищевикладене відзначимо, що на сьогодні визріла нагальна потреба єдиного та одноманітного регулювання суспільних відносин, що стосуються репродуктивної функції фізичної особи. Як нам видається, таке регулювання повинне відбуватись на законодавчому рівні. Однак також треба зважати на те, що ця сфера суспільних відносин є доволі особистісною, навіть інтимною. Тому здійснення регулювання та охорона таких відносин повинні здійснюватись досить коректно, щоб не порушувати основних фундаментальних прав фізичної особи. Особлива роль в цьому відводитиметься регулюванню саме приватної сфери життєдіяльності фізичних осіб шляхом закріпленням за особами особистих немайнових репродуктивних прав, які в своїй сукупності становитимуть певну систему. І від того, наскільки чітко будуть закріплені за фізичними особами ці права, залежатиме можливість їх ефективної реалізації та захисту. З розвитком науково-технічного прогресу збільшується кількість допоміжних репродуктивних технологій, що і повинно сприяти правовому осмисленню вказаних процесів. Відтак саме в цьому напрямі нами вбачаються подальші можливі наукові розвідки у дослідженні цієї проблеми.

Список використаних джерел

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №40-44
3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»  від 19.11.1992 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/page
4. Проект Закону України «Про репродуктивні права та гарантії їх здійснення» від 10.02.2004 № 5105
5. Проект Закону України «Про репродуктивне здоров’я населення» від 06.04.2004 № 5369
6. Сафончик О.І. Деякі питання розвитку законодавства з питань виникнення та припинення шлюбно-сімейних відносин // Актуальні проблеми держави та права. – 2011
7. Ромовська З.В. Батьківство // Юридична енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана, 2001.-Т.1. – С.201.
8. Дахно Ф.В. Безплідність – це хвороба, право на зцілення якої є одним із найважливіших прав людини // Нова медицина. – 2002. – №4.
9. Григорович Е.В. Искусственное оплодотворение и имплантация эмбриона человека (семейно-правовой аспект): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08; 12.00.03 / Юридический институт МВД России. – М., 1999.
10. 4. Айвар Л.К. Правовий захист сурогатного материнства / / Адвокат - 2006, № 3.
11. Курило Л.Ф. Деякі питання застосування репродуктивних технологій / / Проблеми репродукціі.-2003, № 1
12. Гузь Л.Є. , Гузь А.В. Судово-практичний коментар до Сімейного кодексу України. / Л.Є. Гузь, А.В. Гузь. – Х. : Фактор,2011