Основи законодавства Украины про охорону здоровья

ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА  УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

Закон України

(Відомості  Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4, ст.19)

{Вводиться в дію Постановою  ВР N 2802-XII від 19.11.92, ВВР, 1993, N 4, ст.20} Із змінами  та доповненнями, останні зміни -  N 5036-VI  від 04.07.2012)}

(Витяг)

    
     Кожна людина має природне невід'ємне  і непорушне право на охорону  здоров'я.  Суспільство  і  держава  відповідальні   перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і  збереження  
генофонду  народу  України,  забезпечують  пріоритетність  охорони здоров'я в діяльності держави,  поліпшення умов  праці,  навчання, побуту і відпочинку населення,  розв'язання  екологічних  проблем,  
вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового  способу життя.

     Основи  законодавства України про охорону  здоров'я  визначають  правові, організаційні, економічні  та  соціальні  засади  охорони здоров'я  в  Україні,  регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних  сил, високої працездатності і довголітнього активного  життя  громадян, усунення  факторів,  що  шкідливо  впливають  на   їх    здоров'я, попередження  і  зниження    захворюваності,    інвалідності    та смертності, поліпшення спадковості.  
                          Р о з д і л  I  
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
     Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я  
     У цих Основах та  інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:  
     здоров'я - стан повного фізичного,  психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;  
     заклад охорони здоров'я -  юридична  особа будь-якої форми власності та організаційно-правової  форми або її  відокремлений підрозділ,   основним  завданням яких  є забезпечення  медичного обслуговування  населення на  основі  відповідної   ліцензії   та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;  
     медична допомога   -   діяльність   професійно  підготовлених медичних працівників,  спрямована  на  профілактику,  діагностику, лікування   та  реабілітацію  у  зв'язку  з  хворобами,  травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;  
     медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб -  підприємців,  які зареєстровані та  одержали відповідну  ліцензію  в установленому законом порядку,  у сфері охорони здоров'я,  що   не   обов'язково   обмежується   медичною допомогою;  
     мережа закладів   охорони   здоров'я -  сукупність  закладів охорони здоров'я,  що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;  
     пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога.  
     Зміст інших понять  і термінів  визначається  законодавством України та  спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

      Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я  
     Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

     визнання  охорони здоров'я  пріоритетним  напрямом  діяльності суспільства  і держави, одним  з  головних  чинників  виживання  та розвитку  народу України;

     дотримання  прав  і  свобод  людини  і громадянина в сфері охорони здоров'я та  забезпечення  пов'язаних  з ними  державних гарантій;

     гуманістична    спрямованість,    забезпечення     пріоритету загальнолюдських цінностей  над класовими, національними,  груповими або  індивідуальними  інтересами,  підвищений    медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

     рівноправність  громадян,  демократизм  і   загальнодоступність медичної допомоги  та інших послуг в сфері  охорони здоров'я;

     відповідність  завданням  і  рівню  соціально-економічного  та культурного        розвитку        суспільства,            наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

     орієнтація  на  сучасні  стандарти  здоров'я   та    медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із  світовим досвідом в сфері охорони здоров'я;

     попереджувально-профілактичний    характер,       комплексний  соціальний, екологічний та медичний  підхід до охорони здоров'я;

     багатоукладність    економіки    охорони    здоров'я        і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій  з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

     децентралізація    державного     управління,        розвиток самоврядування  закладів  та  самостійності працівників   охорони здоров'я на правовій і договірній основі.  
                          Р о з д і л  II  
       ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я  
     Стаття 6. Право на охорону здоров'я  
     Кожний громадянин України має право на охорону  здоров'я,  що передбачає:

     а) життєвий  рівень,  включаючи  їжу,  одяг,  житло,  медичний догляд  та  соціальне  обслуговування   і   забезпечення,  який  є  необхідним  для підтримання здоров'я  людини;

     б)  безпечне  для  життя і здоров'я навколишнє    природне середовище;

     в) санітарно-епідемічне  благополуччя території  і   населеного пункту, де він проживає;

     г) безпечні  і  здорові  умови  праці,  навчання,  побуту  та відпочинку;

     д)  кваліфіковану   медичну  допомогу, включаючи вільний вибір лікаря,  вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу  охорони  здоров'я;

     е) достовірну  та своєчасну інформацію про  стан свого здоров'я  і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

     є)  участь  в  обговоренні  проектів  законодавчих  актів   і внесення  пропозицій  щодо  формування  державної політики в сфері  охорони здоров'я;

     ж)  участь  в  управлінні  охороною  здоров'я   та  проведенні громадської експертизи  з  цих  питань  у  порядку,  передбаченому законодавством;

     з) можливість  об'єднання в  громадські  організації   з  метою сприяння охороні  здоров'я;

     и)  правовий  захист   від    будь-яких    незаконних    форм дискримінації,  пов'язаних із станом здоров'я;

     і) відшкодування  заподіяної здоров'ю шкоди;

     ї)  оскарження  неправомірних   рішень  і  дій    працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

     й) можливість проведення  незалежної  медичної  експертизи  у разі  незгоди  громадянина  з  висновками    державної    медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони  здоров'я  можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

     к)  право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я,  на  допуск до нього інших медичних працівників,  членів сім'ї,  опікуна,  піклувальника, нотаріуса та адвоката,  а також священнослужителя для відправлення богослужіння та  релігійного обряду.

     Законодавством України   може  бути  визначено  й   інші  права громадян у сфері  охорони здоров'я.

     Громадянам України,  які перебувають за кордоном, гарантується право  на  охорону   здоров'я  у  формах  і   обсязі,   передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.  
     Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я  
     Держава визнає право кожного громадянина України на  охорону здоров'я і забезпечує його захист.  
     Кожен   громадянин   має право на  безоплатне  отримання у державних   та  комунальних  закладах  охорони  здоров'я  медичної допомоги, до якої належать:  
     екстрена медична допомога;  
     первинна медична допомога;  
     вторинна (спеціалізована)  медична допомога,  що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я;  
     третинна (високоспеціалізована)    медична    допомога,    що надається за  медичними показаннями у порядку,   встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я;  
     паліативна допомога,  що надається за медичними показаннями у порядку,  встановленому центральним органом виконавчої  влади у сфері охорони здоров'я.

      Держава гарантує   безоплатне  надання  медичної  допомоги  у державних  та  комунальних  закладах  охорони  здоров'я  також  за епідемічними      показаннями     та     безоплатне     проведення медико-соціальної експертизи.

      У разі  порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші  органи, підприємства,  установи  та  організації,  їх  посадові  особи   і громадяни зобов'язані  вжити  заходів  щодо  поновлення  порушених прав,  захисту  законних  інтересів  та  відшкодування заподіяної шкоди.  
     Судовий захист  права на  охорону здоров'я здійснюється  у порядку, встановленому законодавством.  
                        Р о з д і л  III  
                ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я  
          Стаття 14-1. Система стандартів у сфері охорони здоров'я  
     Систему стандартів   у   сфері   охорони здоров'я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.  
     Державні соціальні нормативи у   сфері   охорони   здоров'я встановлюються   відповідно   до   Закону  України  "Про  державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".  
     Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є:  
     стандарт медичної допомоги (медичний стандарт)  -  сукупність норм,  правил і нормативів,  а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду,  які розробляються  з  
урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;  
     клінічний протокол  -  уніфікований  документ,  який визначає вимоги   до   діагностичних,   лікувальних,   профілактичних    та реабілітаційних   методів   надання   медичної   допомоги   та  їх  
послідовність;  
     табель матеріально-технічного  оснащення   -   документ,   що визначає мінімальний перелік обладнання,  устаткування та засобів, необхідних  для  оснащення  конкретного   типу   закладу   охорони  
здоров'я,  його  підрозділу,  а  також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців,  що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);  
     лікарський формуляр   -   перелік зареєстрованих  в Україні лікарських засобів,  що включає  ліки  з  доведеною  ефективністю, допустимим   рівнем   безпеки,   використання  яких  є  економічно  
прийнятним.

     Стаття 17. Господарська діяльність у сфері охорони здоров'я  
     Провадження   господарської   діяльності   в   сфері охорони здоров'я,  яка   відповідно   до   закону  підлягає  ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії.  
     Держава підтримує  господарську  діяльність  у сфері охорони здоров'я.

       Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я  
     Держава організує матеріально-технічне  забезпечення  охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня  медичної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно   вирішувати   питання   свого   матеріально-технічного забезпечення.   Держава  сприяє  виробництву  медичної  апаратури, інструментарію,   обладнання,   лабораторних   реактивів,   ліків, протезних  і  гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку торгівлі цими виробами.

     З  цією  метою   забезпечується  реалізація державних  цільових  програм    пріоритетного   розвитку   медичної,   біологічної   та фармацевтичної   промисловості,   заохочуються   підприємництво  і  
міжнародне    співробітництво   в   сфері   матеріально-технічного забезпечення  охорони  здоров'я,  створюється  система відповідних податкових,   цінових,  митних  та  інших пільг і регуляторів.  
     Держава забезпечує  дотримання  вимог закону щодо обмеження реклами  лікарських  засобів  та  може обмежувати експорт товарів, необхідних  для  охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо  це  може  зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.

        Для забезпечення  належної  якості  виробів,  необхідних  для охорони  здоров'я,  їх  застосування  дозволяється   лише    після обов'язкової  апробації, здійснюваної  у  порядку,  погодженому з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.  
     Стаття 22. Державний контроль і нагляд в сфері охорони   здоров'я  
     Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює  контроль  і  нагляд  за  додержанням законодавства про охорону здоров'я,  державних стандартів,  критеріїв та   вимог,  
спрямованих на  забезпечення  здорового  навколишнього  природного середовища і  санітарно-епідемічного    благополуччя    населення, нормативів  професійної діяльності в сфері охорони здоров'я, вимог  
Державної   Фармакопеї,   стандартів   медичного   обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

                         Р о з д і л   IV  
           ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ  
     Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення  
     Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг,  житло,  медичний  догляд,  соціальне    обслуговування    і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.

     З   цією    метою    на    основі    науково    обгрунтованих медичних,    фізіологічних    та    санітарно-гігієнічних    вимог  встановлюються  єдині  мінімальні    норми    заробітної    плати, пенсій,   стипендій,   соціальної   допомоги   та   інших  доходів населення, організується      натуральне, в      тому        числі  
безплатне, забезпечення  найбільш   вразливих   верств   населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами  першої необхідності,  здійснюється  комплекс  заходів  щодо   задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних  та  інших  осіб,  які  не мають  певного  місця  проживання,  безплатно  надаються   медична допомога і соціальне  обслуговування  особам,  які  перебувають  у важкому матеріальному  становищі,  загрозливому  для  їх  життя  і здоров'я.