Медична та соціальна реабілітація хворих на алкогольну та наркотичну залежність

Медична та соціальна реабілітація хворих на алкогольну та наркотичну залежність

Медико-соціальні аспекти наркоманії

Наркоманія — це неконтрольований потяг до психоактивних речовин, що супроводжується їх систематичним вживанням.

Психоактивна речовина — речовина, яка в разі її вживання впливає на центральну нервову систему, викликаючи стан штучного психологічного та фізичного благополуччя, аналгезії, сп'яніння аж до наркотичного сну.

До психоактивних речовин відносять наркотики, алкоголь, тютюн, психотропні речовини, що їх застосовують у психіатрії.

У медицині поняття "наркотик" — це речовина, здатна спричинити хімічну залежність.

Хімічна залежність — залежність особи від того чи іншого хімічного агента, що проявляється потребою в його постійному вживанні. Розрізняють психологічний та фізичний рівні хімічної залежності.

Психологічна залежність — постійне або таке, що виникає періодично, бажання вживати психоактивну речовину. На поведінковому рівні проявляється у неможливості контролювати вживання алкоголю чи наркотику. Така залежність характерна для початкових стадій захворювання.

Фізична залежність - залежність від будь-якого хімічного агента (наркотику, алкоголю, тютюну), зумовлена тим, що він включається в обмін речовин у організмі людини. Фізичною залежністю спричиняються збільшення толерантності та абстинентний синдром.

Толерантність — зниження реакції на дозу психоактивної речовини під час її систематичного вживання.

Абстинентний синдром — комплекс симптомів, що виникають у разі припинення приймання психоактивної речовини. Характер його визначається видом психоактивної речовини.

Вплив психоактивних речовин багатовекторний, в першу чергу, залежить від їх хімічного складу. Усі вони спричиняють психічну і фізичну залежність і низку психічних, неврологічних та соматичних розладів. Вражаються всі органи і системи організму, особливо центральна нервова система, печінка, нирки, серцево-судинна система. Загальна опірність організму швидко знижується. Від наркотичної отрути тяжко вражаються клітини головного мозку, знижується швидкість реакції, паралізуються центри уваги та самоконтролю. Ослаблення та параліч гальмівного центру викликають брутальність, непристойну поведінку, цинізм, аморальність. Схильність до конфліктів і агресії призводить до правопорушень. У ін'єкційних наркоманів виникає небезпека інфікування на гепатит В, ВІЛ-інфекцію.

Виділяють окремо алкоголізм та наркоманію.

Алкоголізм (алкогольна хвороба) - захворювання, яке викликане систематичним вживанням спиртних напоїв. Дослідження Г. Каплан, Ю. Се-дюк (1996) свідчать, що кількість хворих на алкоголізм становить 6,2-14,8 %. Крім цього, велика кількість хворих ще не врахована через "прихований алкоголізм".

Наркоманія — захворювання, що зумовлене систематичним вживанням наркотичних препаратів. За сучасною класифікацією розрізняють три групи наркотиків: депресанти (опіати, героїн), стимулятори (амфетаміни, кокаїн, екстазі), галюциногени(ЛСД, канабіоли, мескалін).

В Україні вживають різні наркотики: кустарні вироби з макової соломки, кустарні препарати з коноплі, ліки (медпрепарати, а також кустарно-вироблені наркозасоби з них). Швидкий розвиток "наркосервісу" дає змогу прогнозувати невпинне зменшення вживання кустарних виробів. Останнім часом наростає використання героїну, кокаїну, екстазі та інших "важких" наркотиків. Поширюється ін'єкційна наркоманія та наркоманія з використанням синтетичних препаратів останнього покоління, особливо в місцях скупчення молоді (школи, дискотеки, спортклуби тощо).

Токсикоманія. Одним з небезпечних видів наркоманії є токсикоманія, хвороба, що проявляється потягом до постійного вживання деяких речовин і розвитку у зв'язку з цим хронічної інтоксикації. Вона пов'язана з вживанням речовин, що є у вільному продажу і не віднесені до наркотичних. Часто токсикоманами стають алкоголіки, особи похилого віку, підлітки, починаючи вдихати пари ефірних речовин, препарати побутової хімії і закінчуючи алкоголем у поєднанні з транквілізаторами.

Наркоманія — це "біла смерть", яка оцінена ООН як глобальне явище. За приблизними даними в світі налічується понад 1 млрд наркоманів. Наводяться загрозливі цифри, які свідчать про зростання наркоманії, залучення в її тенети все нових і нових жертв.

Україна, будучи невід'ємною частиною світового співтовариства, не могла довго залишатися поза глобальною епідемією наркоманії. Значущість цієї проблеми з кожним роком зростає. Україна уже перетворилась в так звану наркозалежну країну.

Рівень ураження населення України наркоманією приблизно 0,1 %. Подальший прогноз є несприятливим. Особливе занепокоєння викликає зростання кількості споживачів серед підлітків і молоді, поглиблення криміналізації, незадовільна ефективність медичної допомоги, вкрай обмежене використання сучасних методів психосоціальної реабілітації та адаптації. Ця проблема турбує політиків, медиків, соціологів, юристів, педагогів.

Негативні наслідки наркоманії для суспільства найрізноманітніші.

Соціальні наслідки: загублені долі, нерозпізнані таланти, збільшення кількості непрацездатного населення, розпад сімей, зростання злочинності заради отримання грошей на наркотики, соціальне зубожіння та деградація наркоманів, підвищення соціальної напруги, нестабільності, розширення криміногенного середовища.

Демографічні наслідки: скорочення тривалості життя, підвищення смертності, зменшення народжуваності, зростання смертності немовлят.

Медичні наслідки: погіршення стану здоров'я населення, зростання потреби в спеціалізованій стаціонарній медичній допомозі та інвалідизація хворих, підвищення навантаження на систему охорони здоров'я, прискорення поширення небезпечних хвороб (СНІД, гепатит В, туберкульоз, венеричні захворювання), збільшення рівня психічної патології, травматизму.

Економічні наслідки: зниження продуктивності праці, зростання виробничого травматизму, витрати суспільства на лікування та утримання інвалідів, на організацію спеціалізованої медичної допомоги; втрати суспільства, пов'язані зі зменшенням кількості працездатного та репродуктивного населення, нерівномірний перерозподіл коштів у суспільстві (зубожіння наркоманів і неймовірне збагачення наркоділків).

Чинники, що сприяють виникненню наркоманії

Виникненню наркоманії сприяють соціальні, медико-біологічні, психофізіологічні чинники.

Соціальні чинники — спосіб життя, порушення взаємодії особистості та навколишнього середовища, зубожіння, невпевненість у майбутньому, низький освітній та культурний рівень, неповна та конфліктна сім'я, безробіття та інші фактори, що призводять до "соціальної дезадаптації".

Медико-біологічні чинники обумовлені особливостями обміну речовин, зокрема, якістю та швидкістю дезінтоксикаційних процесів, вадами в роботі печінки, нирок, систем кровообігу та дихання.

Психофізіологічні чинники впливають на швидкість виникнення наркотичної залежності. Насамперед, у наркомана-початківця формується психологічна залежність, яка не піддається медикаментозному лікуванню.

 

Організація медичної допомоги хворим,

що вживають хімічні стимулятори

Організація медичної допомоги хворим у різних країнах світу має різні напрямки: від анонімного добровільного до повністю примусового. Історичний досвід показав, що примусовим шляхом вилікування майже неможливе.

Лікування може бути як за рахунок держави, так і цілком приватним. Вартість сучасного лікування (медикаментозного, стаціонарного) невпинно зростає, але ефективність його недостатня: при лікуванні від 6 місяців до 2 років рецидиви хвороби настають у переважної кількості пацієнтів протягом першого року.

Лікування хворих з алкогольною та наркотичною залежністю в Україні може проводитися в усіх медичних закладах, а також у мережі наркологічних закладів:

— медичні витверезники — надають невідкладну допомогу сп'янілим;

—  наркологічні кабінети психоневрологічних диспансерів, поліклінік надають      амбулаторне лікування хворим;

— спеціалізовані наркологічні лікарні та відділення психіатричних лікарень для стаціонарного лікування хворих — надають висококваліфіковану стаціонарну допомогу.

Наркологічний диспансер. Основною ланкою лікувально-профілактичної допомоги є наркологічний диспансер. Це організаційно-методичний центр надання соціальної та медичної допомоги хворим на алкоголізм, наркоманію, токсикоманію. Частина його структурних підрозділів (кабінети, пункти, відділення) може бути розгорнута в психіатричній мережі та в інших медичних закладах різних рівнів надання лікувально-профілактичної допомоги. До складу спеціалізованих закладів повинні входити спеціалісти, що допоможуть хворому в детоксикації (нарколог, психіатр), подоланні наркотичної психічної залежності та у видужанні (психологи, психотерапевти, соціальні працівники).

 

Медична реабілітація

Лікування хронічного алкоголізму. Лікують хворих на алкоголізм зазвичай в стаціонарних умовах, однак у початкових стадіях хвороби можлива і амбулаторна терапія. О.К. Напрєєнко і співавт. (2001) в його лікуванні виділяють кілька етапів.

Припинення запою та купірування абстинентного синдрому . Для цього застосовуються анксіолітичні, снодійні, кардіотонічні, осмодіуретичні препарати.

Детоксикаційна терапія спрямована на виведення з організму продуктів розпаду алкоголю. П проводять протягом 1-2 тижнів, залежно від стану хворого. Інтенсивною вона буде у разі вживань сурогатів, самогону та наливок з кісточкових порід ягід.

Умовно-рефлекторна терапія має на меті виробити стійкий блювотний рефлес на спиртне. Для цього алкоголь дають разом із блювотними засобами (відвар баранцю, апоморфін) та провокують тетурам-алкогольну реакцію (ТАР). Недоліком цього методу є швидке згасання умовного рефлексу.

Алкогольсенсибілізуюча терапія передбачає вживання несумісних з алкоголем препаратів (тетурам, фталозол, трихопол). Тетурам переважно використовують у вигляді інплантаційних таблеток "Еспераль".

 

 

Лікування хворих з наркотичною залежністю

Лікування хворих на опійну наркоманію. У разі передозування опіатів необхідно ввести їхні антагоністи (наркан), провести зондове промивання шлунка. Призначають стимулятори ЦНС та центральні аналептичні засоби, інтенсивну детоксикаційну терапію.

Лікування опійної наркоманії починають з терапії абстинентного синдрому. Застосовують масивну детоксикацію з використанням гемосорбції, великі дози транквілізаторів, ненаркотичні аналгетики й протисудомні препарати. Після того, як минуть гострі явища абстинентного синдрому лікування спрямоване на терапію астенії та безсоння.

При зловживанні стимуляторами. Починають з масивної детоксикації. У разі психомоторного збудження - седуксен або реланіум. Після виходу з гострого стану - анксіолітичні засоби та невеликі дози антидепресантів, симптоматичні засоби (ноотропи, вітаміни й мінерали, адаптогени, судинні препарати), при порушенні сну - обережно призначають снодійні засоби.

При зловживанні галюциногенами. Якщо хворий перебуває в стані галюцинаторно-параноїдного збудження, призначають нейролептики, детоксикаційну терапію. Після виходу з цього стану — симптоматичне лікування, психотерапія.

Лікування токсикоманії. У разі передозування - необхідно очистити шлунок, потім провести детоксикацію. Дуже важливо підтримувати функції серцево-судинної та дихальної систем. Необхідно зважати на соматичні недуги, передусім ураження печінки, нирок, легенів.

Удосконалення лікування пов'язане із застосуванням не медикаментозної терапії - гіпербаричної оксигенації, ентеросорбції, краніоцеребральної гіпотермії, магніторезонансної терапії, працетерапії, лікувальної фізкультури, масажу тощо.

В Україні в 1988 році розпочатий пошук ефективних шляхів впоро-вадження замісної терапії, яка передбачає використання речовин - замінників більш тяжких наркотиків (метадон, бупренорфін тощо). Замісна терапія — це один із компонентів стратегії зменшення шкоди від наркотиків для суспільства та наркоманів: профілактика СНІДу, злочинності, виведення наркомана з кримінального оточення, посилення контролю за ним, повернення ін'єкційних наркоманів у соціум, зменшення їх контактів із чорним ринком.

 

Психологічна та соціальна реабілітація

Реабілітація хворих являє собою, перш за все, ресоціалізацію, відновлення (збереження) індивідуальної та соціальної цінності хворих, їх особистого та соціального статусу.

Виділяють чотири принципи психосоціальної реабілітації:

1) партнерство лікаря і хворого; 2) різнобічність зусиль (впливів, заходів); 3) єдність психосоціальних і біологічних методів впливу; 4) їх етапність та наступництво.

Принцип партнерства лікаря і пацієнта спрямований на включення хворого у виховний процес, залучення його до участі у відновленні тих чи інших функцій (наприклад, пам'яті, уваги) чи соціальних зв'язків. Під цим принципом розуміють, що ресоціалізація хворого без його участі неможлива.

Принцип різнобічності зусиль по реалізації реабілітаційної програми передбачає здійснення її, враховуючи складність процесу реабілітації, включення в даний процес психологічної, професійної, суспільної, виховної культурної сфер. Відновлення порушених стосунків хворого і пристосування його до нових умов життєдіяльності складають психологічну основу реабілітації і ресоціалізації пацієнта.