Генетика мікроорганізмів. Методи біотехнології та генної інженерії

 

Кафедра  мікробіології, вірусології та імунології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Генетика мікроорганізмів. Методи біотехнології та генної інженерії».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

Студентка I медичного факультету ЗДМУ

II курсу групи 2с

Красота Наталя Михайлівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя, 2014р.

 

 

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Характеристика генетичного апарату бактерій
• 1.1 Гени та генетична карта
• 1.2 Фенотипова і генотипова мінливість прокаріот
• 1.3 ДНК бактерій
• Розділ 2. Генетичні процеси в клітинах мікроорганізмів
• 2.1 Генетичні рекомбінації у бактерій: трансформація, конюгація, трансдукція
• 2.2 Регуляція генної активності
• 2.3 Позахромосомні фактори спадковості
• 2.4 Використання на практиці досягнень генетики мікроорганізмів
• Розділ 3. Методи біотехнології та генної інженерії
• 3.1 Методи біотехнології
• 3.2 Методи генної інженерії
• Висновки
• Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Надзвичайно важливим серед  досягнень мікробіології останньої  чверті XIX ст. є відкриття неклітинних  форм життя -- вірусів. Тоді багато вчених вважали, що бактерії є найменшими і  найпростішими організмами, і що саме вони стоять на межі живої і неживої природи.

Захворювання рослин, тварин і людини, вірусна природа яких у даний час установлена, у  протягом багатьох сторіч завдавали  шкоди господарству і здоров'ю  людини. Хоча багато з цих хвороб були описані, але спроби встановити їхню причину і виявити збудник залишались безуспішними.

У 1915 р. англійський бактеріолог Ф. Туорт, а в 1917 р. канадієць Ф. д'Ерель, незалежно один від одного, відкрили віруси бактерій, названі д'Ерелем бактеріофагами («пожирачі бактерій»). Однак слід зазначити, що ще за 19 років до цього відкриття, в 1898 p., вітчизняний мікробіолог М.Ф.Гамалія описав явище лізису бацил сибірки під впливом невідомого агента, названого вченим бактеріолізином.

Отже, протягом 25 років було відкрито віруси, що уражують усіх представників  царства природи: рослини, тварини  і мікроорганізми. Проте упродовж багатьох років мікроорганізми не привертали до себе особливої уваги.

Мета роботи: проаналізувати генетичні особливості мікроорганізмів.

Завдання роботи:

1) Дати характеристику  генетичного апарату бактерій;

2) Розглянути генетичні  процеси в клітинах мікроорганізмів та їх особливості.

Розділ 1. Характеристика генетичного апарату бактерій

 

1. Гени та генетична карта

 

У бактеріальних клітинах генетичний аппарат знаходиться  у нуклеоїді. Основною генетичною структурою бактерій є бактеріальна хромосома, яка представлена молекулою ДНК  замкнутою у кільце. Довжина кільця може досягати 1,0 - 1,4 мм. У нормі в бактерій є одна хромосома, бактерії як і всі прокаріоти є гаплоїдні (їх генетичний матеріал представлений одним набором генів). Проте, описано бактерії, що мають декілька копій бактерільної хромосоми. Хромосома має окремі ділянки - гени (фрагменти молекули ДНК), які розміщені дискретно і несуть генетичну інформацію відносно всіх ознак, притаманних клітині. Ген є основним фактором, який зумовлює спадкові властивості мікроорганізмів. Сукупність генів складає геном мікроорганізму.

Гени прокаріотної клітини  складаються із безперервно кодуючої послідовності нуклеотидів, тобто прокаріотам властиве тісне зчеплення генів. Хромосоми бактерій володіють однією групою зчеплень генів. Гени бактерій складаються із промотора, білок-кодуючої ділянки і термінатора транскрипції.

Послідовність розміщення генів  на бактеріальній хромосомі може бути відображена на генетичній карті, яка є умовною схемою хромосоми  бактерії.На цій карті зазначено  послідовність окремих генів, відносну довжину самих генів і відстань між ними, виражену в умовних одиницях рекомбінації. За таку одиницю умовно прийнята частота рекомбінації, яка дорівнює 1%. До 1972 р. було встановлено 460 генів на хромосомній карті кишкової палички.

Генетичні карти складені також і для сінної палички  і ін. мікроорганізмів.

Генетичний матеріал у мікробів може знаходитися не тільки в хромосомі, але і в позахромосомних структурах - плазмідах. Плазміди можуть знаходитися в цитоплазмі або бути в інтегрованому стані з хромосомою - тоді їх називають епісомами.

Крім плазмід, у деяких бактерій виявлені помірні фаги і мігруючі елементи (транспозони і ІS-елементи). Транспозони і ІS- елементи входять як правило в склад хромосом, але здатні переходити із хромосоми в плазміду.

За хімічною природою плазміди є лінійними, відкритими і закритими кільцевими молекулами ДНК довжиною від 2 до 6000 (т.п.н). У лінійних плазмід кінці їх ДНК захищені від дії нуклеаз білками,або з”єднуються ковалентно. Коли молекули ДНК скручені, то вони не руйнуються нуклеазами клітини.

Основною властивістю плазмід є їх здатність до автономної реплікації,завдяки наявності всієї системи самовідтворення.

Плазміди не є обов”язковим генетичним матеріалом бактерій, які є необхідними для прояву їх життєдіяльності. В цей же час плазміди можуть визначати дуже важливі властивості бактерій, наприклад здатність до передавання генетичного матеріалу від донорських F⁺--клітин до F- -- клітин-реціпієнтів при кон”югації (F-плазміда); стійкість до антибіотиків, сульфаніламідних препаратів (R - плазміда), здатність до синтезу токсинів (Ent-плазміда); утворення фімбрій, якими ентеробактерії прикріплюються до кишкового епітелію, здатність до синтезу бактерицидних речовин -- бактеріоциногенія.

Всі відомі плазміди поділяють  на кон”югативні і некон`югативні. Кон”югативні плазміди переносять власну ДНК від клітини-донора до клітини-реціпієнта при кон”югації.

Некон`юговані плазміди не володіють здатністю до кон”гативного перенесення із однієї клітини в другу. Молекулярна маса кон`югативних плазмід 26-75х10⁶, а некон”югованих не більше 10х10⁶а.од.м. Кон”югативні плазміди характерні для грамнегативних бактерій.

В одній бактеріальній  клітині може одночасно знаходитись  декілька типів плазмід. Якщо плазміди не можуть існувати постійно в одній клітині, то їх називають несумісними.

Несумісними є плазміди, які мають подібну будову.

Для кон`югативних плазмід характерне явище поверхневого виключення, коли плазмідна ДНК затруднено проходить через клітинну стінку, якщо в ній є плазміда з аналогічною детермінантою. Плазміди надають клітинам різні фенотипові ознаки: стійкість до антибіотиків, катіонів (ртуті), аніонів (арсену), мутагенів, бактеріоцинів. Вчені вважають,що плазміди є факторами, які підвищують життєздатність бактерій в організмі господаря і в оточуючому середовищі.

 

1.2 Фенотипова і генотипова мінливість прокаріот

 

Генетика прокаріот вивчає закономірності спадковості і мінливості організмів.

Спадковість прокаріот забезпечує збереження і точне відтворення  ознак даного виду.

Мінливість визначає появу  відмінностей в ознаках між особинами  одного виду бактерій, що в процесі  еволюції приводить до винекнення різноманітних форм життя.

Для прокаріот як і для еукаріот характерні два типи мінливості: генотипова (спадкова) і фенотипова (модифікаційна).

Повний набір генів, яким володіє клітина мікроорганізма є генотипом. Прояв сукупності спадкових морфологічних ознак і фізіологічних процесів називається фенотипом (від гр. Фаіно -- проявляти, показувати). Подібні мікроорганізми за генотипом можуть істотно відрізнятися за фенотипом. Фенотипові відмінності між мікроорганізмами, які мають однаковиий генотип, називаються модифікаціями, або фенотиповими адаптаціями. Таким чином, взаємодія генетичних задатків з зовнішнім середовищем може бути причиною винекнення різних фенотипів. Модифікації існують до того часу, поки діє фактор, який їх викликає, вони не передаються по спадковості. Фенотипова мінливість не приводить до змін генетичного аппарату бактерій, вона носить адаптаційний характер. Наприклад, бактерії роду Azotobacter активно фіксують молекулярний азот тоді, коли в грунті йго не вистачає, коли в грунт внести мінеральні азотні добрива, то азотфіксація знижується.

В природі фенотипові відмінності  часто повторюються в житті прокаріот. Нерідко вони носять циклічний характер, який пов”язаний з сезонними кліматичними факторами. Наприклад, в грунтах південних районів в сезон посушливого літа більшість бактерій утворює слизистий матрикс, який оберігає клітину від висихання. Фенотипова мінливість сприяє виживанню мікробної популяції.

Генотипова мінливість прокаріот  проявляється у вигляді мутацій і рекомбінацій і є наслідком порушень структури генетичного апарату.

За походженням розрізняють  спонтанні і індуковані мутації.

Спонтанні мутації виникають  в популяціях прокаріот без видимої  зовнішньої дії. Вони носять випадковий, ненаправлений характер і виникають  самовільно. Спонтанні мутації виникають в результаті помилок ДНК -- полімерази під час реплікації ДНК під впливом природнього фону випромінювань, хім. речовин. Спонтанні мутації служать основним джерелом природньої мінливості мікроорганізмів і лежать в основі іх еволюції.

Індукованими називають  ті мутації, які виникають під впливом певного мутагенного фактора. Вперше індуковані мутанти дріжджів було одержано Г.А. Надсоном і Г.С. Філіповим у 1925 році. Мутації виникають з частотою 10-4 --10-10 за одну генерацію. Мутагенні фактори можуть бути біологічної, хімічної і фізичної природи.

Біологічні мутагенні фактори -- це віруси бактерій. ДНК вірусів включається в геном бактерії і викликає дестабілізацію сусідніх генів. Біологічними мутагенними факторами можуть бути генетичні елементи, які здатні переміщатися (вони називаються бактеріальні транспозони) -- це сегменти ДНК, які здатні до внутрішніх і міжхромосомних переміщень.

Серед хімічних мутагенів можна виділити такі групи: інгібітори попередників нуклеїнових кислот, аналоги азотистих основ (5-хлор-, 5-бром-, 2-амінопурин), окислювачі (HNO₃), відновники і вільні радикали, ін.

Фізичні мутагенні фактори--іонізуюче випромінювання, температура, УФ-промені, рентгенівські промені, гама-промені, протони.

Вперше можливість виникнення індукованих мутацій показали в 1925 році Г.А. Надсон і Г.С. Філіпов  внаслідок опромінення дріжджів рентгенівськими променями.

За характером змін, які  виникають в первинній структурі  ДНК виділяють генні і хромосомні мутації.

Генні мутації -- зачіпають тільки один ген і найчастіше є точковими. Внаслідок точкових мутацій спостерігається випадання, вставка або заміна однієї пари нуклеотидів.

Хромосомні мутації поширюються  на декілька генів. Вони виникають внаслідок перебудов в окремих фрагментах ДНК. Вони проявляються у формі дилеції -- випадання певного числа нуклеотидів; інверсії -- обернення ділянки ДНК на 1800; дуплікації-- повторення якого-небуть фрагмента ДНК. Нерідко хромосомні мутації приводять до дезінтеграції всіх систем бактеріальної клітини, що супроводжується летальним ефектом.

За локалізацієюв генетичних структурах мутації поділяються на хромосомні і плазмідні.

Перші виникають в хромосомах, другі в плазмідах. Розрізняють умовно-летальні мутації, при яких клітина гине, вони стосуються життєво-важливих генів.

За напрямом зміни ознаки мутації бувають прямі і зворотні. Перші є змінами в генах  бактерій дикого типу, наприклад поява  ауксотрофних мутантів із прототрофів. Зворотними називають мутації від  мутантного типу до дикого, наприклад: реверсія (повернення) від ауксотрофності до прототрофності. Зворотні мутації, які приводять до відновлення фенотипу і генотипу, називають прямими. Зворотні мутації, які відновлюють лише фенотип, а генотип лишається мутованим, дістали назву супресорних. При цьому відбувається вторинна пряма мутація в іншому гені, яка пригнічує виявлення першої.

Протягом еволюції у прокаріотів  виробились способи захисту генетичного  матеріалу, від пошкодження різними мутагенами. У них виявлено ефективні сиситеми репарації мутаційних пошкоджень ДНК.