Активные методы обучения с применением современных информационных технологий на уроках математики как средство формирования универсаль

Оцінювання знань – це активний систематичний процес. У ході спостереження за діяльністю учнів та їх вивчення під час занять, перевірки виконання ними домашніх завдань, різних вправ на уроці, відповідей учитель уявно “оцінює” не тільки якість знань, а й старанність, працелюбність, здібності, психологічні особливості самих учнів. Його оцінні судження, що характеризують якість роботи школярів, сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують дії або відповіді в потрібне русло.

1.3 Оцінювання  та контроль у досвіді вчителів-новаторів

Передові вчителі досягають великих успіхів тому, що постійно дбають про високий рівень усіх складових частин процесу навчання: якісний, логічний виклад та пояснення навчального матеріалу; розвиток самостійної творчої роботи учнів по оволодінню знаннями, вміннями та навичками; розвиток інтересу учнів до знань і потребу систематизувати й узагальнювати свої знання, оптимальну повторюваність знань і закріплення в пам’яті учнів найважливіших елементів знань; систематичну й об’єктивну перевірку знань. Ці вчителі розуміють, що учні навчаються так, як їх перевіряють. Не існує такого вчителя, який би мав високі показники у своїй роботі, і в той же час нехтував перевіркою і оцінкою знань учнів.

В.О.Сухомлинський вважав, що оцінка, будучи невід’ємною частиною процесу навчання, є завершальним етапом роботи, винагородою за роботу. Він радив вчителям починати з виставлення відмінних оцінок і не поспішати заносити в журнал незадовільні оцінки учням, які з тих або інших причин не встигли засвоїти навчальний предмет.

В своєму педагогічному досвіді В.О.Сухомлинський в початкових класах зовсім не виставляв незадовільних оцінок ні за письмові, ні за усні відповіді. Він не ставив учневі оцінку до тих пір, поки учень не досягав тих результатів, до яких прагнув в процесі праці: “Двойка и единица – это очень тонкий и острый инструмент, который у мудрого, опытного учителя начальных классов всегда лежит в запасе, и он им никогда не пользуется. Если хотите знать, в начальной школе этот инструмент для того и должен существовать, чтобы им никогда не пользоваться. Педагогическая мудрость воспитателя в том и заключается, чтобы ребёнок никогда не потерял веры в свои силы, никогда не чувствовал, что у него ничего не получится.”[1;65]

Таку ж саму позицію позитивних результатів В.О.Сухомлинський реалізовував не лише в початкових класах, а й в середніх та старших. Як же ж бути в тому випадку, якщо в кінці четверті чи навчального року в учня не буде оцінки по якому-небудь предмету? Сухомлинський дає наступну відповідь на це запитання:“ В том то и дело, что отсутствие оценки для ребёнка неисправимо бóльшая беда, чем двойка. В сознании ученика утверждается мысль: если у меня нет оценки, значит я ещё не потрудился как следует. Потому у нас почти небывало таких случаев, чтобы в конце учебного года ученик не имел оценок . Родители знают если у сына или дочери в дневнике нет оценок, – значит не всё благополучно. Знают они и то, что отсутствие оценок – это не вина ребёнка, а его беда. А в беде надо помогать . Я убедил родителей, чтобы они никогда не требовали от детей самых высоких оценок, не рассматривали неудовлетворительную оценку, как показатель лени нерадивости, недостаточного усердия.”[1;152]

У досвіді В.О.Сухомлинського учні самі записували у щоденник оцінки отримані на уроках. І не було жодного випадку, щоб дитина намагалася приховати від батьків оцінку, так як вона відображала радість успіху. Сухомлинський звертав велику увагу на те, щоб під час перевірки знань всі учні були зайняті активною, розумовою індивідуальною працею. Для вирішення цього питання він рекомендує наступний спосіб: учні відкривають зашити, слухають запитання учневі, якого визвали до дошки і дають в зошиті зжату, коротку, схематичну відповідь. Вони не чекають, поки вчитель запропонує їм переписати з дошки чи написати свій приклад. Вчитель привчає працювати їх самостійно, перевіряти свої знання. Кожний з них нібито порівнює свої знання із знаннями того, кого визвали до дошки.

Відомо, що втілення такого підходу до оцінювання знань дітей в практику роботи вчителів потребує, можна сказати, корінних змін в навчально-виховному процесі в цілому. Включаючи оціночну систему навчання, трактовану В.О.Сухомлинським, в систему навчання, що існує зараз, означало б те саме, що пересадка серця з одного організму в інший, коли існує факт несумісності тканин.

Останнім часом багато педагогів та вчителів працювало і працює над вдосконаленням системи контролю та оцінки знань. З’явилась чимала кількість думок щодо цього питання. Деякі з них реалізувалися в дійсність, а деякі так і не отримали життя.

Одним із суттєвих недоліків практики організації контролю та оцінки учнів є майже цілковита відсутність оприлюднення оцінок, які виставляються. Це пов’язано з тим, що контроль і оцінка навчальної діяльності учнів проводиться одноособово вчителем і направлена, головним чином, на стимулювання їх навчальної діяльності.

Ш.А.Амонашвілі досить яскраво і детально описав всі наслідки використання в школі бальної системи оцінок. Він показав, що ця система призводить до розподілу учбового колективу на яруси. Наприклад, відмінники – це здібні й розумні учні, які є гордістю школи, а трієчники тягнуть клас назад, ганьблять його.

Цей розподіл класу несе тяжкі наслідки для емоційного життя школяра, для його соціального і морального становлення. Таким чином, оцінка, покликана умовно виражати рівень знань, умінь та навиків учнів, в дійсності перетворюється в його характеристику в цілому, впливаючи на всі сфери його життя і регулюючи його відносини та спілкування[1;40].

Ш.А.Амонашвілі запропонував більш радикальне вирішення проблеми оцінки навчальної діяльності учнів. Він зовсім відмовився від бальної системи оцінок і замінив її розгорнутою характеристикою навчання школярів.

Цінність цього експерименту полягає в тому, що, наприклад, діти початкових класів, особливо шестирічки, не можуть правильно зрозуміти вчительську оцінку. Через це відмова від оціночної системи в цьому віці просто необхідна.

Та все ж безоцінкова система навчання придатна лише для початкового етапу навчання. Доказом цього є той факт, що впродовж багатьох років грузинський експеримент не був розповсюджений на середні та старші класи, хоча ідея безоцінкового навчання глибоко проникла педагогічне середовище.

У досвіді В.Ф. Шаталова була зроблена спроба досягти “переможного навчання кожного школяра”, а оцінку зробити такою, яка б не вселяла страху. Так, більшість оцінок складали четвірки та п’ятірки. По-перше, це досягалося тим, що учні знали, коли і про що їх запитають; по-друге, оцінка виставлялася за відповідь на саме легке запитання; по-третє, відповіді учнів грунтовно готувалися. А після вивчення кількох тем проводилося загальне опитування по всіх темах [39;206].

Цими засобами В.Ф.Шаталов дійсно досяг того, що учні “переможно навчалися”, а на уроках створювалися умови взаєморозуміння, спокою і психічного комфорту. Хоча учні Шаталова досить легко отримували п’ятірки, а те що отримується легко – не ціниться.

Для отримання кращих знань учнями, деякі досвідчені педагоги використовують порівняльний аналізі залучають до цього самих учнів. Так, учителька-методист, що викладає російської мови та літератури СШ №8 м. Києва М.С. Дубинська, починаючи з IV класу, пропонує учням давати словесну оцінку відповідей або творчих робіт своїх однокласників, які зачитуються на уроці, визначити позитивні сторони і недоліки, виправити помилки і доповнити потрібними даними, яких бракує.

Завдяки порівняльному аналізу учні краще засвоюють еталонні вимоги до їхньої праці. Крім того, цей прийом активізує школярів під час перевірки, сприяє розвитку їхньої самостійності [36;24].

Л.В. Лисенко, вчителька Малоберезневскої СШ Згурівського району Київської області широко використовує у своїй роботі модульне навчання та рейтинговий контроль знань учнів. Після вивчення певної теми, вчителька розробляє 30-ти варіантні тести залікових робіт. За кожну залікову роботу учень може отримати від 15 до 30 балів в залежності від складності і місця теми в курсі даного предмету. Неабияке значення для формування практичних навичок мають домашні контрольні роботи, які проводяться не частіше ніж раз на чверть. За таку роботу учень може отримати 5-10 балів. Виконання її потребує невимушеного повтору всього вивченого за чверть матеріалу.

За результатами чверті, де вже стоять еквівалентні балам оцінки, також виставляється рейтинг (місце учня на фоні класу до відповідно набраних балів). Так оцінку “5” може отримати кілька дітей, однак рейтинг буде різним (різна вага п’ятірки)[11].

Щоб виявити міцність запам’ятовування, глибину розуміння матеріалу, вміння аналізувати відповідні явища цілий ряд вчителів приділяють велику увагу опрацюванню різних творчих завдань для учнів. Так, наприклад, І.В. Ілєчко, вчителька географії Львівської СШ №4, крім усного опитування, запровадила такі форми перевірки знань: короткі описи, виготовлення кліматичних карт, карт грунтів, робота з контурними картами, ведення географічного зошита та ін. В результаті вона домагається всебічної перевірки знань своїх вихованців. Кожен учень має за чверть не менш як 10-15 поточних оцінок, тобто в середньому по дві-три оцінки з кожної теми [35;219].

Одна з таємниць успіху ростовських вчителів у подоланні невстигання учнів полягає у тій увазі, яку вони приділяють своєчасному виявленню, “діагностиці” кожного конкретного випадку неуспішності і розробці на цій основі індивідуальних заходів щодо негайної ліквідації прогалин у знаннях учнів. Вчителі цієї школи, зокрема Є.Г. Токарева, Л.А. Шумаєва, Н.М. Заславська, зазначають, що допомагають невстигаючим і слабким учням, керуючись тим, що коли недоліки у знаннях ліквідувати зразу ж, то невстигаючих учнів не буде [36;28].

Так досягає високих показників цілий ряд педагогічних колективів і нашої країни.

Щоб кращою була “діагностика” якості знань, досконалим зворотній зв’язок, своєчасне виправлення помилок, вчителі намагаються по різному вдосконалювати процес перевірки і оцінки успішності учнів. Діагностичний контроль потрібен вчителю для того, щоб враховувати індивідуальні особливості учнів при організації їх навчальної діяльності в процесі управління цією діяльністю. Р.Д. Телебаєва якраз і досліджувала проблему індивідуального підходу до учнів в процесі навчання і організації учителем відповідного діагностичного контролю [35;220].

Ми згадали лише прізвища небагатьох педагогів та вчителів, які намагалися і намагаються змінити традиційну систему контролю знань, умінь та навичок учнів. Чимало вже зроблено і досягнуто, але для того, щоб ця система була досконалою, ще багато потрібно проводити досліджень та експериментів. Ми приєднуємося до побажання С.М. Лисенкової: “Не навязывая учителю чьей бы то ни было методики, надо дать ему возможность иметь под рукой материалы о работе новаторов. Во всей мыслимой полноте – надо дать ему свободу выбора: работать по общепринятым канонам или пробовать и примерять на себя найденное другими.”[12]

Таким чином, контроль і оцінка знань, умінь і навичок учнів – є невід’ємним структурним компонентом навчального процесу. Процес навчання є системою із внутрішніми взаємозв’язками між їх компонентами. Компоненти цієї системи є діючими, залежними один від одного, дія одного обумовлює функцію іншого, оскільки вони знаходяться в складних взаємовідношеннях. Важливим компонентом системи навчання в середньому навчальному закладі є контроль, який виступає підсистемою по відношенню до цієї системи.

В історії розвитку школи відомі такі основні методи контролю знань, умінь та навичок учнів: усна перевірка, письмова, графічна, практична перевірка, тестова перевірка, яка набуває все більшого поширення. На сьогоднішній день досить відомими є також модульний контроль та рейтингова система оцінювання.

Накопичено значний досвід роботи вчителів-новаторів щодо використання різних методів контролю знань, умінь та навичок, аналіз і узагальнення якого може бути корисним для вчителів-практиків.

РОЗДІЛ 2. Педагогічні основи використання сучасних методів

контролю і оцінки при вивченні іноземної мови

2.1 Особливості  контролю і оцінки при вивченні  іноземної мови

Контроль, як відомо, являється важливим фактором в процесі навчання будь-якому навчальному предмету, в тому числі й іноземній мові. Він дає можливість не тільки встановити рівень успішності навчання, а виявити недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів і тим самим визначити необхідні зміни, які потрібно внести в методику роботи.

Контроль виступає невід'ємною складовою системи навчання іноземної мови і є органічно інтегрованим у цю систему. На відміну від власне навчання іноземної мови, метою якого є формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь, завданням контролю передусім є визначення та оцінювання рівня їх сформованості.

Як складова система навчання іноземної мови контроль виконує певні функції, реалізація яких значно впливає на ефективність усього процесу навчання. Це функції зворотного зв'язку, оціночна, навчальна і розвиваюча.

Функція зворотного зв'язку є основою функцією контролю, реалізація якої забезпечує керування процесом навчання іноземної мови. Завдяки керуванню стає можливим збереження структури системи навчання іноземної мови, підтримка режиму і цілеспрямованості її діяльності та реалізація її програми. Зворотний зв'язок у процесі навчання іноземної мови діє у двох напрямах: на вчителя і на учня. Зворотний зв'язок, що діє у напрямі до вчителя, несе йому інформацію про хід навчального процесу. Вчитель аналізує цю інформацію з точки зору успішності/неуспішності перебігу процесу оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю учнями, проводить діагностику відхилень у мовленнєвій діяльності учнів, виявляє ступінь відповідності обраної тактики навчання реальним потребам. Це дає можливість своєчасно оцінити методичну ситуацію і внести необхідні коригуючі зміни щодо прийомів, способів і методів навчання, відбору вправ, режиму і тривалості їх виконання, послідовності організації всієї навчальної роботи з учнями.

Зворотний зв'язок у напрямі до учнів дає їм інформацію про успішність їх навчальної діяльності з оволодіння іншомовними навичками та вміннями. Така інформація дозволяє учням здійснювати самооцінку прогресу в оволодінні мовою і планувати свою подальшу навчальну діяльність.

Оціночна функція реалізується у ході оцінювання результатів виконання учнями контрольних завдань. Оцінка вказує на певний рівень володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю, дозволяє виявити встигаючих учнів, є орієнтиром для учнів та їх батьків у подальшій діяльності з вивчення іноземної мови. Оцінка є основним показником успішності навчання в офіційних документах про освіту, а також у звітах, що складаються адміністрацією шкіл для органів народної освіти.