Сучасні тенденції розвитку виставкової справи

Міністерство освіти і  науки України

Київський університет туризму, економіки  і права

 

 

 

Індивідуальна робота

 

з предмету:      « Організація виставкової діяльності»

на тему:      «Сучасні тенденції розвитку виставкової справи»

 

 

 

 

 

 

                                                                             Виконала :студентка групи 41-Тз

Танигіна  А.А

Перевірив викладач:

Левітас Геннадій Григорович                                                                                           ___________________

Київ  – 2013

ЗМІСТ

              Вступ

 

1. Виставки та ярмарки  як невід’ємний елемент розвитку  міжнародних економічних відносин.

1.1. Теоретичні засади виставково-ярмаркової справи.

1.2  Зміст основних етапів підготовки виставки.

1.3. Світова практика виставково-ярмаркової діяльності

            2. Виставково-ярмаркова діяльність України, основні проблеми та перспективи розвитку.

3. Пропозиції щодо вирішення основних проблем та

      покращення стану  виставкової діяльності України

Висновки

Літературa

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Адаптація до нових умов світового ринку потребує змін передусім  у психології підприємців, в організації  маркетингової діяльності, а отже, й у засобах виходу на міжнародний  ринок. Ступінь подолання підприємством  перепон власної інтровертності залежатиме від якості розробленої  маркетингової стратегії, каталізатором  формування якої часто стає участь у виставках та ярмарках (самооцінка, бенчмаркетинг та ін.)

Система виставок/ярмарків надає підприємствам високоякісний  засіб, що забезпечує одночасно  поширення  та отримання широкого спектру економічної, технічної та комерційної інформації щодо самого підприємства та продукції/послуг, що воно надає.

У глобальному економічному аспекті виставки є:

1. дзеркалом технічного розвитку;
2. “біржею” інформації;
3. термометром цін;
4. економіко-політичним форумом прогнозування кон’юнктурних змін;
5. соціальним явищем з економічним, політичним та культурним підтекстом.

Ярмарки та виставки, що входять  до структури комплексу маркетингу, на відміну від “рідних” їм за напрямком діяльності (реклами, паблік рілейшнз тощо) мають переваги безпосередньої комунікації та “живого” контакту з товарами та послугами, що зацікавили. Ці переваги разом з нейтралізацією, певною мірою, значення розмірів підприємства на користь невеликих фірм в результаті співіснування різномасштабних підприємств у одній галузі за однакових умов, роблять виставки та ярмарки незамінним помічником кожного підприємця.

Таке велике значення виставки/ярмарки  мають через те, що вони:

• забезпечують передумови для так званих “випадкових” зустрічей;
• забезпечують можливість вільного спілкування;
• економлять дорогоцінний час покупців та продавців;
• представляють товари у їх звичайному виді;
• надають покупцю можливість порівняти однорідну продукцію щодо комерційних умов її продажу, якості, ціни тощо;
• сприяють механізму обміну інформацією;
• інформують учасників про події у розвитку технології тощо.

У той же час покупці та продавці, що беруть участь у виставках/ярмарках, отримують від них сприяння у:

• нагляді за загальним розвитком галузі (тренд);
• активізації інтересу до розширення своєї підприємницької діяльності;
• підвищенні авторитету їх підприємства (фірмової марки тощо);
• їх захисті від хибних рішень-дій;
• покращенні темпів адаптації до умов ринку та засвоєнні новинок;
• отриманні досвіду професійних контактів;
• підвищенні кваліфікації їх робітників.

Участь у ярмарках/виставках  відіграє першочергову роль у підприємницькому становленні експонента у тому сенсі, що воно формує про нього суспільну думку, демонструючи загальну картину підприємства з клієнтами, конкурентами, структурами фінансування та засобами масової інформації.

Політика участі підприємств в ярмарках/виставках, що являє собою комплекс рішень, якими визначаються їх дії у тій чи іншій галузі, повинна бути звільнена від вузького розуміння продажу товару та органічно включена у програму маркетингу. Стратегія участі у виставці як розгорнуте планування коштів, які необхідно мобілізувати для досягнення встановлених у кожному випадку цілей, в тому числі пропаганди іміджу, реалізація комерційних прагнень, визначення поведінки конкурентів тощо повинна бути орієнтована на принцип: “глобальне мислення – локальна дія”, що відображає дух політичних, технологічних та економічних змін у світовому масштабі, що характерні для кінця ХХст. - початку ХХІст. Тільки таким чином стане можливим виключити вплив неекономічних факторів на підприємницькі рішення та участь у виставках отримає необхідну підтримку від функціонально рідних їй реклами та зв’язків з громадськістю (PR).

Міжнародна конкуренція  навіть в умовах глобалізації не призводить до повної гомогенізації пропозиції та усунення національної специфіки, а  тому підприємства змушені в середовищі «єдиного багаття» розробляти стратегію  і тактику, які б відповідали  економічним, культурним, кліматичним  та іншим особливостям окремих ринків. У цьому аспекті очікується зростання  значення виставкових і ярмаркових заходів як інструментів маркетингу та суттєве збільшення їхньої вже  й зараз високої частки у загальних  витратах підприємств на маркетинг  і рекламу. За повідомленням видання  «Cahners Adv. Research», витрати на участь у  торговельних ярмарках і виставках  у США становлять 18% загальних  витрат на маркетинг. У Німеччині, за даними British Exhibition Contractors Ass., такі витрати  становлять 25% витрат на рекламу.

Належність міжнародних  виставок до маркетингу очевидна: ніде функції маркетингу не реалізуються настільки виразно та результативно, як на міжнародних виставках. У цьому  й полягає актуальність обраної  мною теми дипломної роботи. Зростаюча  кількість міжнародних виставок, що відбуваються в Україні, є, на мій  погляд, передумовою формування у  національних підприємців ставлення  до цих заходів як до високоінтегрованих інструментів маркетингу.

 

1. Виставки та ярмарки  як невід’ємний елемент розвитку  міжнародних економічних відносин.

Об’єктивність, періодичність, обмеженість у часі та просторове зосередження надає торговим виставкам-ярмаркам характер платформи для обміну інформацією (галузь комунікації) та укладанням торгових угод (галузь ринку). Наочно це представлено на Рисунку 1.1.

ОРГАНІЗАТОР

ВІДВІДУВАЧ

ЕКСПОНЕНТ

1. СУБ’ЄКТИ КОМУНІКАЦІЇ (Промисловість, послуги, торгівля тощо)

 

2. ЦІЛІ ВІДВІДУВАННЯ

(Пошук нових товарів тощо)

 

3. ЗАБОСИ КОМУНІКАЦІЇ

• Комерційні контакти

• Отримання інформації
• Порівняння комерційних умов

 

1. СУБ’ЄКТИ КОМУНІКАЦІЇ (Промисловість, послуги, торгівля тощо)

 

2. ЦІЛІ УЧАСТІ

(Презентація нових товарів тощо)

 

3. ЗАБОСИ КОМУНІКАЦІЇ

• Презентація-показ

• Реклама
• Поширення інформації

Посередник

підприємницької

діяльності

 

Засіб комунікації:

ярмарок/виставка

 

 

1. Обмін даними/ галузь інформації

2. Просування товарів, послуг / галузь  ринку

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1. Комунікаційний засіб: Виставка/Ярмарок [24, c.24]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класифікація  суб'єктів виставково-ярмаркової діяльності

Підприємства, що виступають суб'єктами виставково-ярмаркової діяльності, залежно  від своєї ролі в процесі виставково-ярмаркової діяльності можуть виступати як:

1. виставкові центри - підприємства, основна діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням виставок, а також з наданням послуг у сфері організації виставок (ярмарків); виставкові центри мають відповідну матеріально-технічну базу (виставкові площі та обладнання) та надають їх для проведення виставок та ярмарків;
2. організатори виставок - підприємства, що відповідно до своїх статутів займаються організацією виставок на комерційній, бюджетній чи змішаній основі; організатори виставок приймають на себе обов'язки по організації та   проведенню виставок добровільно або за рішенням вищих організацій чи органів державної влади та управління та несуть відповідальність перед учасниками та відвідувачами за рівень виставкових послуг; організатори виставок    при    проведенні    виставок    на    бюджетній    основі    несуть відповідальність перед державним бюджетом, при проведенні виставок на комерційній основі несуть на собі ризик комерційного успіху;
3. розпорядники виставок - підприємства, яким організатор (організатори) виставки доручає проводити весь комплекс заходів по підготовці та проведенню виставок;
4. суборганізатори виставок - підприємства, що на основі договору про співробітництво з організатором виставки беруть на себе обов'язки організатора виставки по відношенню до частини експозиції виставки;
5. агенти - підприємства, що на основі договору-доручення з організатором виставки приймають на себе обов'язки з комплектації виставки учасниками або інші обов'язки, що згідно з чинним законодавством можуть виконуватися на основі договору-доручення;
6. підрядники - підприємства, що на основі договору купівлі-продажу чи підряду з організатором або розпорядником виставки постачають необхідні матеріали, товари, виконують роботи чи надають послуги, пов'язані з організацією та проведенням виставки;
7. спонсори виставок - підприємства, що на благодійницьких засадах надають організаторові виставки кошти на покриття витрат з організації та проведення виставки ( у вигляді грошових коштів, товарів чи послуг), отримуючи за це додаткову рекламну кампанію або інші пільги від виставки;
8. учасники виставок (експоненти) - підприємства, що уклали з організатором виставки договір на участь у виставці;
9. відвідувачі виставок - юридичні та фізичні особи, що відвідують виставку протягом її роботи та вступають в ділові контакти з її учасниками [4, c.2-3].

 

Підприємства можуть вважатися виставковими центрами лише при умовах, якщо:

• їх основна діяльність пов'язана з організацією виставок та ярмарків та наданням послуг у сфері організації виставок та ярмарків;
• вони мають відповідну матеріально-технічну базу (виставкові площі та обладнання) та відповідний штат фахівців.

Виставковими центрами можуть бути підприємства усіх форм власності. Їм може бути наданий статус національного чи регіонального.

Виставкові центри можуть бути сертифіковані. Сертифікація означає  підтвердження відповідності матеріально-технічної бази виставкового центру та наданих ним виставкових послуг міжнародним вимогам.

Сертифікація проводиться  у добровільному порядку та не є обов'язковою. Всесвітні, міжнародні та національні виставки можуть проводитися  лише у сертифікованих виставкових  центрах. Інші виставки можуть проводитися у будь-яких виставкових центрах.

Виставковими  фірмами називаються підприємства, що на професійній чи непрофесійній основі працюють як організатори, суборганізатори, розпорядники виставок або як їхні агенти.

Виставковими фірмами  можуть бути підприємства всіх форм власності, включаючи приватних підприємців, зареєстрованих у встановленому чинним законодавством порядку. Виставково-ярмаркова діяльність повинна бути передбачена статусом виставкової фірми.

У своїй діяльності виставкові фірми керуються чинним законодавством країни. Договори, що укладаються між виставковими фірмами та учасниками виставок, є договорами підряду, і правові відносини, що виникають з таких договорів, регулюються чинним законодавством країни.

 

Класифікація виставок/ярмарків

Виходячи  зі світового досвіду, виставки/ярмарки  класифікують за такими основними ознаками:

• за географічним складом експонентів (в залежності від того, які країни / регіони вони представляють);
• за тематичною (галузевою) ознакою;
• за значенням заходу для економіки міста / регіону / країни;
• за джерелами фінансування;
• за часом функціонування (в залежності від тривалості роботи);
• за територіальним принципом (на території якої країни проводиться виставка).

 

Класифікація  за географічним складом експонентів: