Організація перевезень та управління на автомобільному транспорті

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Інститут  заочного та дистанційного навчання

Кафедра «Транспортні технології»

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

 «Проектування транспортно-складських  комплексів»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка гр. УТ-IVз Нікішина М.А.

 

 

Перевірив: ____________Лисенко І.В.

                                                                                                                                                   

 

 

Київ НТУ 2013 р.

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

       1.  Види спеціальних складів.

      Склади - це споруди, будівлі і різноманітні пристрої, які призначені для приймання, розміщення і зберігання, часткової переробки і пакування товарів, які надійшли до них, підготовки їх до споживання і реалізації споживачам.  
     Якщо йтиметься про різновиди складів, то єдиної класифікації складів в Україні не існує. Причиною цьому є нерозвиненість ринку. Останнім часом з’явились аналітичні публікації,  що пропонують досвід російських колег з питання класифікації складських приміщень. Вони виділяють їх такі класи: 
– Клас „А”: сучасні складські приміщення – одноповерхові споруди, збудовані за сучасними технологіями;  висота стелі – від 10м,  що дозволять установку новітнього обладнання для складування вантажів; обов’язкова наявність центрального кондиціювання чи вентиляції, системи охоронної сигналізації,  організована охорона,  офісні площі на складі;  майданчик для відстоювання та маневрування автопоїздів, оптико – волоконні телефонні лінії.  
– Клас „В”: капітальна одно – чи багатоповерхова споруда з висотою стелі 4,5 – 8м;  підлога бетонна чи асфальтована,  пожежна сигналізація і гідратна система пожежогасіння,  навантажувально – розвантажувальні конструкції, офісні приміщення при складі,  телефонні лінії, охорона по периметру території. 
– Клас „С”:  капітальне виробниче приміщення чи теплий ангар,  висота стелі залежно від конструкції, підлога асфальтована,  або нею слугує бетонна плита; як правило автотранспорт розвантажується в середині будівлі; 
– Клас „D”: підвальні, виробничі приміщення та ангари, що не опалюються, гаражі та інші приміщенні, що використовуються під склади. 
     Об'єктивна необхідність наявності складів на всьому етапі товароруху з усіма його специфічними особливостями вимагає детальної їх класифікації та характеристики окремих видів складів. Класифікація складів здійснюється за наступними ознаками:  
1. По відношенню до основних логістичних операцій: 
♦ склади на ділянці руху продукції виробничо-технічного призначення - склади матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції промислового призначення; 
♦ склади на ділянці руху товарів народного споживання - склади оптових підприємств по місцю виробництва чи споживання, регіональні розподільчі бази, територіальні склади та бази; 
2. По типу продукції: 
♦ матеріальних ресурсів; 
♦ незавершеного виробництва; 
♦ тари; 
♦ запасних частин тощо; 
3. По рівню спеціалізації: 
♦ вузькоспеціалізовані; 
♦ обмеженого асортименту; 
♦ широкого асортименту; 
4. По відношенню до логістичних посередників: 
♦ власні склади фірм; 
♦ склади дистриб'юторів; 
♦ склади торгівельних посередників; 
♦ склади транспортних посередників; 
♦ склади експедиторських посередників; 
♦ склади посередників по вантажопереробці; 
5. По функціональному призначенню: 
♦ склади буферних запасів (призначені для безперервності виробничого та торгівельного процесу); 
♦ склади перевалки вантажів (термінали); 
♦ склади пакування - призначені для формування замовлень відповідних до потреб споживачів; 
♦ склади зберігання - забезпечують цілісність і захист ТМЦ; 
♦ спеціальні склади - митні склади, склади тимчасового зберігання, повернених відходів тощо; 
6. По типу будівлі: 
♦ закриті; 
♦ напівзакриті; 
♦ відкриті; 
♦ спеціальні. 
7. По ступеню механізації: 
♦ немеханізовані; 
♦ механізовані; 
♦ комплексно-механізовані; 
♦ автоматизовані; 
♦ автоматичні 
      Специфічні фізико-хімічні властивості деяких товарів і відповідний режим їх зберігання обумовлюють особливості містко-планувальних і конструктивних рішень складських будівель і споруд, призначених для їх зберігання і технологічної обробки. До спеціальних складів відносять холодильники, плодоовочесховища, сховища для олії, солі, склади лісових і будівельних матеріалів. 
      Холодильники — це підприємства, в яких здійснюється охолодження, заморожування і зберігання продуктів у охолодженому або замороженому стані. Холодильники споруджують у вигляді окремих одноповерхових і багатоповерхових будівель. Будівлі холодильників мають у плані прямокутну, а іноді квадратну форму. У будівлях прямокутної форми ширший фронт вантажно-розвантажувальних робіт. 
Оптимальне відношення ширини холодильника до його довжини — 1:2. Сітки колон можуть бути 6 х 6,6 х 12,6 х 18 і 6 х 24 м. 
Багатоповерхові холодильники із залізобетонним каркасом мають пристінні колони і безбалочні міжповерхові перекриття з допустимим навантаженням на підлогу від 1 до 2 т/м². На одноповерхових холодильниках таке навантаження становить 4 т/м². Будівництво одноповерхових холодильників має низку переваг перед багатоповерховими: коштує на 7—8 % дешевше, здійснюється вдвічі швидше, затрати металу і цементу на 8—10 % менші. Висота одноповерхових холодильників може бути до 7—7,5 м. На деяких сучасних одноповерхових холодильниках покрівля виконана у вигляді ванни з водою. Така конструкція покрівлі дозволяє затримувати до 90 % сонячного тепла, що знижує витрату холоду. 
Оперативно-складські приміщення холодильника. 
До оперативно-складських приміщень холодильників відносять: експедиції для приймання і відпускання; камери для зберігання продуктів, що не потребують заморожування; камери для морожених продуктів; морозильні камери і дефростер; камеру для дефектних товарів; фасовочні; камери для зберігання фасованих товарів. Для приймання і відпускання вантажів слугують експедиції, залізничні й автомобільні платформи. Експедиції розміщують головним чином у центрі камер для зберігання товарів. На великих холодильниках улаштовують закриті залізничні і авторефрижераторні платформи (дебаркадери), які оснащують холодильним обладнанням і використовують для короткотермінового зберігання швидкопсувних продуктів і виконання операцій з приймання, сортування і відпускання товарів. Двері на холодильниках переважно стулчасті. Для створення термоізолюючого повітряного прошарку біля дверей холодильних камер роблять тамбури. У дверей камер і воріт дебаркадерів можуть улаштовуватись повітряні завіси, що створюються вентилятором з дифузором, які при відкриванні дверей автоматично включаються. 
Основною частиною холодильника є холодильні камери — ізольовані приміщення без вікон, в яких установлено охолоджувальне обладнання, що підтримує певний температурний режим. Камери також обладнані стелажами, вішалами, гаками, підвісними шляхами. 
       При плануванні приміщень основну увагу звертають на їх правильне розташування. Виробничі і підсобні приміщення повинні блокуватися для скорочення площі будівель; зниження вартості будівництва. Блокування повинно забезпечити поточність технологічних процесів і вантажних потоків, санітарно-гігієнічні умови і виконання протипожежних вимог. Дуже важливо при поверховому розміщенні врахувати температуру кожного з приміщень. У підвальних приміщеннях з підлогами, розміщеними на ґрунті, розташовують камери для зберігання охолоджених вантажів при температурі не нижче від 0°С. 
На першому поверсі (за наявності підвалу) розміщують морозильні камери, приміщення для приймання, підготовки до зберігання і видачі продуктів, а також камери для зберігання дефектних вантажів. На другому, третьому та інших поверхах розташовують камери зберігання морожених вантажів. 
Дефростер — це спеціальна камера холодильника, яка має опалення і підсилену циркуляцію повітря. У дефростері відбувається повільне розморожування м'яса, риби й отеплення деяких продуктів (яєць, фруктів, ягід тощо). При повільному розморожуванні м'ясо, риба краще зберігають свою первинну якість. Отеплення продуктів перед вивантаженням з холодильника запобігає їх поверхневому зволоженню, яке виникає за різкої зміни температури навколишнього повітря. 
Карантинна камера для короткотермінового зберігання дефектних товарів розміщується ізольовано. 
Приміщення для фасування товарів у багатоповерхових холодильниках можуть займати підвальний, перший і другий поверхи. До них примикають камери для зберігання фасованих товарів. 
Адміністративно-побутові і підсобно-технічні приміщення розміщують в одній будівлі з оперативно-складськими. До оперативно-складських приміщень можуть примикати кімнати для експедиторів і товарознавців. У деяких холодильниках великої місткості (до 10 000 т) адміністративно-побутові приміщення розташовані в окремому корпусі. 
Машинне відділення холодильника розміщують ближче до блоку охолоджувальних камер. Воно має тільки один вихід назовні з дверима, що відкриваються в бік виходу. Над приміщенням машинного відділення і холодильними камерами з безпосереднім випаровуванням аміаку, а також суміжних з ними приміщеннями не можна розташовувати кімнати, в яких перебувають люди. 
      Плодоовочесховища бувають стаціонарного типу (склади-будівлі) і тимчасового (бурти і траншеї). Плоди зберігають тільки в стаціонарних спорудах. Сховища стаціонарного типу для овочів і плодів класифікують за спеціалізацією, місткістю, ступенем заглиблення в землю і наявністю огороджу вальних пристроїв. До спеціалізованих складів відносять овочесховища і фруктосховища; до вузькоспеціалізованих — сховища для картоплі, капусти, цибулі тощо. 
Спеціалізовані і вузькоспеціалізовані сховища можуть бути малої місткості — до 500 т, середньої місткості — від 500 до 2 тис. т, великої місткості — понад 2 тис. т. Великі плодоовочеві бази (на 40—80 тис. т), як правило, є універсальними і призначаються не тільки для зберігання картоплі, овочів, фруктів, а й для квасіння, соління овочів, маринування, фасування продуктів, виробництва різних плодоовочевих готових виробів. 
Будівлі плодоовочесховищ бувають наземні і заземлені. Заземлені сховища порівняно з наземними більш зручні для підтримання необхідної температури, вологості і виконання завантажувальних операцій безпосередньо із залізничних вагонів або автомашин через люки. 
Плодоовочесховища можуть бути не охолоджувані і охолоджувані (з природними або штучними джерелами холоду). 
Сучасні стаціонарні сховища для овочів і плодів споруджуються зі збірного залізобетону і цегли. Сітка колон у сховищах береться 6x6 або 6 х 9 м. Для спорудження фундаментів застосовуються залізобетонні балки, стін — залізобетонні панелі з термоізоляцією, покриттів — збірний залізобетон з термоізоляцією. У сховищах з доброю теплоізоляцією забезпечується краще регулювання температури, вологості повітря і запобігається конденсації водяних парів із внутрішнього боку покрівлі. 
У будівлях сховищ розміщуються оперативні і деякі обслуговуючі приміщення. Адміністративно-побутові і допоміжні приміщення розташовуються переважно в ізольованих будівлях. Перелік оперативних приміщень залежить від спеціалізації, місткості сховищ, характеру й обсягу виконуваних операцій. У великих фруктосховищах є експедиції, камери для зберігання свіжих продуктів, приміщення для охолодження, дозрівання й дефростації фруктів. У таких сховищах з одного боку будівлі передбачається критий залізничний дебаркадер, а з другого — закрита й утеплена автомобільна платформа. 
До підсобно-технічних приміщень охолоджуваних сховищ належать: машинне відділення з компресорними установками, котельня, вентиляційна камера тощо. У сховищах використовується повітряне охолодження за допомогою повітроохолоджувачів і розсільно-батарейне. 
Найбільш досконалою вентиляцією для зберігання є активна, або притоко-витяжна, при якій чисте повітря за допомогою електровентиляторів подається всередину сховища та продувається через товщу продукту. Попередньо це повітря може доводитися спеціальними пристроями до потрібної температури і вологості. Застосування активної вентиляції знижує втрати картоплі з 10—15 до 5—6%, дозволяє збільшити висоту завантаження від 1,4—1,6 до 3 м. 
Застосування контейнерів для зберігання картоплі, овочів і плодів сприяє механізації завантаження, транспортування до місць зберігання й всередині сховищ, калібрування, сортування і подавання продуктів для навантаження на автомашини. 
Для зберігання картоплі й овочів використовуються також склади тимчасового типу: бурти і траншеї. Бурти влаштовуються на сухих, підвищених місцях, де не збираються атмосферні опади і ґрунтові води проходять на відстані не менш як 14 м від поверхні землі. У землі роблять заглиблення завдовжки 15—20 м, завширшки 1,7—2 м і завглибшки 0,2 м. Бурти розміщують з урахуванням напрямку вітру, для того щоб у зимовий період вони менше охолоджувались. 
Картопля й овочі укладаються в котлован висотою до 1,1 мі вкриваються зверху теплоізоляційними матеріалами: соломою, землею, тирсою, торфом, комишем. Для вентиляції в буртах установлюють притокові і витяжні труби. Притокові труби встановлюють горизонтально вздовж усього котловану, а витяжні труби — вертикально через кожні 4 м в центральній частині бурту. Вертикальні труби мають висоту 2,5 м і решітчасту конструкцію, що підвищує інтенсивність вентиляції. При зберіганні картоплі в буртах повинна підтримуватись температура від 1 до 3°С. Уздовж бурта з обох боків прокладають водостокові канавки. 
Траншеї для зберігання картоплі й овочів мають більш глибокі котловани, ніж бурти. Для траншеї підбирають ділянку з глибоким заляганням ґрунтових вод — не менш як 3 м від поверхні землі. Глибина траншеї 0,6—1,2 м, довжина 10—15 м, ширина 1—1,5 м. Для термоізоляції використовують солому і землю, які укладаються загальним шаром (0,6 м) залежно від зниження температури навколишнього повітря. На відміну від буртів, у траншеях не встановлюють вентиляційні труби. 
       Сьогодні, на сучасному ринку транспортно-складських послуг можна виділити послугу – Fresh складування, що має на увазі чітко злагоджену роботу і постійний контроль виконання температурного режиму   +2ºС…+6ºС на всіх етапах обробки вантажів, починаючи х прийняття  і закінчуючи відвантаженням  кінцевому споживачу. На всіх цих етапах температура швидкопсувних продуктів має бути постійною -  не більшою і не меншою, ніж передбачено вимогами.  На ринку швидкопсувних продуктів сьогодні активно працюють компанії «Рабен Україна», «УВК Україна» та ін.. що забезпечують європейську якість комплексної логістики, в тому числі і Fresh Logistics.   

2. Сховища для олії.

Олія зберігається у спеціально обладнаних сховищах. На ділянці сховища  олії (рис. І.2.) розташовуються під'їзні залізничні й автомобільні шляхи, естакади з пристроями для наливання і  зливання олії з цистерн, приймальні баки, насосна станція, резервуари для  зберігання олії, приміщення для розливання олії в металеві бочки і автоцистерни, складські приміщення для зберігання олії в бочках, пункти для санітарно-гігієнічної  обробки і ремонту цистерн, бочок  тощо. 
    Резервуари зберігання олії можуть бути малої (менше ніж 5 тис. м³), середньої (5—20 тис. м³) і великої місткості (понад 20 тис. м³). Резервуари є важливою спорудою сховищ, їхня місткість у межах 400 т, а кількість залежить від асортименту олії, добового обсягу вантажообігу, коефіцієнта використання місткості баків. Баки можуть бути наземні, заземлені і підземні (для олії з температурою застигання не вище - 10°С). 
    Кожний бак оснащується двотрубним пристроєм для зливання і наливання, пристроєм для розігрівання олії, покажчиком рівня, повітряним патрубком. Бак має два люки-лази. Нижній розташований у основи бака і використовується для механічного очищування, мийки, огляду і ремонту внутрішніх частин і обладнання. Верхній лаз — на даху, до нього ведуть спіральні сходи. Корпус і дах для захисту від сонячних променів і корозії покривають алюмінієвою фарбою. Для усунення впливу температурних коливань, поліпшення планування території трубопроводи прокладають під землею.

Рис. І.2. Комплекс олієсховища (в розрізі):

1 — приймальний резервуар; 2 —  трубопровід: 3 — цистерна; 4—зливально-наливальиий  комплекс; 5 — насосна; 6 — нижній  люк; 7—труба наливання; 8—основний  резервуар (маслобак); 9— повітряний  патрубок; 10 — верхній люк; 11 —  покажчик рівня олії; 12 — центральна  опірна колона; 13 — пристрій для  розігрівання і розливання олії; 14—труба зливання; 15 — товарні  ваги; 16 — роздавальний бак; 17—  роздавальне приміщення; 78—дозатор; 19— бочка для олії 
    Недалеко від баків розташоване окреме роздаточне приміщення, в якому відбувається відпуск олії в автоцистерни і бочки. У роздаточному приміщенні є один або кілька баків, автоматичні дозатори для олії, транспортери для переміщення порожніх і наповнених бочок, товарні ваги для зважування масла в бочках та ваги зі спеціальним баком, через який заливають олію в автоцистерни. Спочатку олія надходить за допомогою насосів із баків (резервуарів) у роздаточний бак місткістю до 40 м3, а потім самопливом або за допомогою насосів надходить через автоматичні дозатори в бочки. 
     Біля роздаточного приміщення розміщується склад для зберігання олії в бочках. Укладання і виймання бочок зі штабелів відбувається електротельфером зі спеціальним затискачем. Для переміщення бочок використовують автонавантажувачі, електрокари, бочко-підйомники і ручні візки.

 

 

 

 

 

ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

1. За  індивідуальним завданням на виконання  контрольної роботи  визначаємо клас заданого виду вантажу(кава зернова у мішках). Кожному класу вантажу відповідає коефіцієнт статичного використання вантажності, значення якого наведені в табл.1.

Таблиця 1

Клас вантажу	І	ІІ	ІІІ	ІV
Коефіцієнт  статичного використання вантажності	1,00	0,71-0,99	0,51-0,70	0,41-0,50

Згідно  Прейскуранту № 13-01-02 було визначено клас вантажу: кава зернова у мішках відповідає класу вантажу ІІ:  γст = 0,9 
      Для перевезень об’єднаних партій вантажів вибираємо ефективний автомобіль з урахуванням правил перевезення кави (транспортують каву усіма видами транспорту, критими транспортними засобами відповідно до вимог правил перевезення вантажу. Транспортні засоби повинні бути чистими, критими, не зараженими шкідниками)  та розмірів партій вантажу -  
автомобіль – фургон загального призначення, ЗІЛ -5301 Р1-001 вантажопідйомністю 2,7 т.

 

 

 

 

На карті-схемі міста (району), територію  якого попередньо поділено координатною сіткою 10смх10см (рис.1), нанесемо розташування вантажоодержувачів та автотранспортного підприємства (АТП).

 

Y
0	B4				В12			В17
9	B6						В2
8						В14
7			В9		В11		В16
6
5					В10
4				В18	С	В13		В1
3			В7
2		B3					В15			В8
1				АТП				В5
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	0	X

Рис. 1. Схема ситуаційного плану

 

Методом визначення центру ваги знайдемо оптимальне місце розташування складського комплексу.

Координати центру ваги вантажних  потоків (, тобто точки, де може бути розташований складський комплекс, визначимо за формулами:

 

 

 

 

де:

, - координати і-го споживача;

n – кількість споживачів.

=

=

= 4.16

Координати  складу  - 54

По  карті з урахуванням коефіцієнта  нелінійності К_н= 1,3 визначимо із точністю до 0,1 км відстані між розподільчим складом і вантажоодержувачами. Складемо повну таблицю відстаней з урахуванням наступної формули:        (табл.. 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Складемо маршрути руху вибраного автомобіля з урахуванням його вантажопідйомності, ступеня її використання та розмірів партій вантажів, які завозяться у кожний пункт.

Y
0	B4				В12			В17
9	B6						В2
8						В14
7			В9		В11		В16
6
5					В10
4				В18	С	В13		В1
3			В7
2		B3					В15			В8
1				АТП				В5
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	0	X

Рис. 2. Схема маршрутів

 

Складені маршрути занесемо в табл.2.

Таблиця 2

Маршрути перевезень партіонних вантажів

Маршрут	Обсяг перевезень вантажів на маршруті , т	Довжина маршруту, км
С-В10-В13-В1-В8-В5-В15-В3-В7-В18-С	2,31	25,74
С-В9-В6-В4-В12-В17-В2-В14-В11-В16-С	2,37	31,66

 

2. Розрахуємо показники роботи автомобілів на розвізних маршрутах

Для кожного із сформованих маршрутів  розрахуємо наступні техніко-експлуатаційні показники:

1) середній розмір партії вантажу,  що завозиться, т

,        

— розмір партії вантажу, що завозиться в і-й пункт завозу, т; — кількість пунктів завозу на маршруті   = 0.263

2) коефіцієнт використання вантажності  автомобіля при розвозі вантажу

,        

де q =2.7  номінальна вантажність автомобіля, т

 

 

 

 

3) кількість пунктів завозу вантажу  на маршруті

 

= 8.96 

= 8.93            

4) середню відстань доставки вантажу, км

,      

де l_і — відстань доставки вантажу до і-го пункту завозу, км;

 

 

5) середню відстань між суміжними пунктами завозу вантажу на маршруті

,    

де l_(і-1)-і — відстань між суміжними пунктами завозу на маршруті, км;

 

 

 

6) середню довжину маршруту згідно  із завданням

   

 

 

7) час простою автомобіля під навантаженням-розвантаженням за їздку, год

    

     

                        

де t_т = 0,26 - (норма часу простою автомобіля-фургона при ручному навантаженні  та розвантаженні упакованих вантажів) тривалість навантаження і розвантаження 1 т вантажу, год/т (Справочник инженера-экономиста автомобильного транспорта / Под ред. С.Л. Голованенко.) ;