Індукція та дедукція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      План

 

1.Індукція, дедукція та  їхній взаємозв’язок.

2.Умовивід, його структура.

3.Дедуктивний умовивід,його види.

4. Індуктивний умовивід,його види.

     Висновок

     Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Індукція та дедукція та їх зв’язок

Індукція - форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

Індукція, як і будь-який умовивід складається із засновку і  висновку. У дедуктивному умовиводі, за дотримання відповідних правил, висновок з і необхідністю виводиться із засновку, тобто зв'язок між ними у дедуктивному умовиводі виражає закон логіки. У індуктивних умовиводах зв'язок між засновками і висновком не с обов'язковим, а тому істинність засновків не гарантує істинності висновку, що з них виводиться. В індуктивному умовиводі і не досліджуючи всі предмети якогось класу, робиться узагальню вальний , висновок, що усі предмети даного класу також мають цю ознаку. Тому при  істинних засновках в неповній індукції не можна з повною упевненістю  сказати, що висновок є істинним, він є ймовірним.

Об'єктивною основою виникнення і існування індукції як особливого типу умовиводу складає діалектична єдність одиничного (окремого) і загального в реальній дійсності.

Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, факт, які характеризуються відповідною визначеністю. Загальне - це об'єктивно існуюча тотожність між предметами. Об'єктивно одиничне, окреме і загальне не існують ізольовано одне від одного. Окреме не існує інакше як у тому зв'язку, який веде до загального. Загальне існує лише в окремому через окреме. Ця обставина дає можливим пізнання загального на основі пізнання окремого — конкретних одиничних предметів і явищ.

Дедукція – одна з форм умовиводу,при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних істинних положень з необхідністю виводиться нове істинне положення.

Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її переваг на іншими видами умовиводів.Індукція можлива також як відображення об'єктивнихв'язків і відносиш між предметами і явищами матеріального світу як причина і

Питання про співвідношення індукції і дедукції вперше розв'язали  марксисти. Ф. Енгельс зазначав: «Індукція  і дедукція зв'язані між собою  з такою ж необхідністю, як синтез і аналіз. Замість того, щоб однобічно  підносити одну з них до небес  за рахунок другої,треба старатися  застосовувати кожну на своєму місці,а цього можна добитися лише в тому випадку, якщо не випускати з уваги їх зв'язок між собою, їх взаємне доповнення одна одної».

Індукція і дедукція —  це дві нерозривні сторони єдиного процесу пізнання, обидві вони важливі і необхідні, одна без другої втрачає своє значення І не може служити дієвим знаряддям пізнання.

Без попередньої дедукції не була б можлива ніяка дедукція. Щоб здобути дедуктивний висновок, треба мати загальне положення, більший засновок. Але загальне положення не дане нам у готовому вигляді, воно е результатом дослідження і узагальнення одиничних фактів. У формуванні загального положення або правила завжди так чи інакше бере участь індукція. Тому у, відомому розумінні можна сказати, що індукція передує дедукції. У свою чергу, індукція неможлива без дедукції. В індуктивному узагальненні фактів завжди бере участь і дедукція: під час дослідження і потім узагальнення часткових фактів ми обов'язково орієнтуємося на те чи інше загальне положення.

        Отже, не буває такого, щоб пізнання  здійснювалося тільки індуктивне  або тільки  дедуктивне. Кожен більше чи менше складний мислений процес є завжди індуктивно-дедуктивним.   Але в   конкретному   пізнавальному акті індукція і дедукція можуть по черзі виступати на передній план.

 

                                   

                                            

 

                 2.Умовивід

 Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання. Термін “умовивід” вживається в подвійному значенні. Термін "умовивід" вживається в подвійному значенні. Під “умовиводом” розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції. Під "умовиводом" розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції.Умовивід за своєю структурою складніший, ніж поняття і та судження, форма мислення.

Будь-який умовивід складається із засновків та висновку. Будь-який умовивід складається із засновків та висновку.

Засновки – це судження, із яких виводиться нове знання. Засновком - це судження, із яких виводиться нове знання.

Висновок – судження, виведене із засновків. Висновок - судження, виведення із засновків.

Умовивід – це логічний засіб здобування нового знання. Умовивід - це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого.У процесі умовиводи здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності.Об'єктивною підставою умовиводи є зв'язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов'язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим.

У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань: У будь-якому умовіводі слід розрізняти три види знань:

1. Вихідне знання, те, з якого виводять нове знання – воно міститься в засновках умовиводу. Вихідне знання, те, з якого виводять нове знання - воно міститься в засновком умовиводи.
2. Висновкове знання – міститься у висновку. Вісновкове знання - міститься у висновку.
3. Обгрунтовуюче знання – знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обгрунтовуючи знання - знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обгрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і необхідним. Обгрунтовуючи знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводи у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень,

 

 

 

 

 

       3.Дедуктивні умовиводи

 

Дедуктивним (від лат. - виведення) називається умовивід, у якому думка рухається від загального до часткового.

Логічною  підставою дедуктивного умовиводу є  аксіома:"Все,що стверджується або заперечується відносно всього класу, те стверджується або заперечується відносно окремих предметів цього класу.

У дедуктивному, умовиводі  думка рухаєтеся від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають звичайно як умовивід від загального до часткового.

Механізм дедуктивного умовиводу  полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який ідеться у загальному положенні,

Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:

1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і 2) засновок, у якому ідеться про тон окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

Загальні положення звичайно є готовими, заздалегідь відомими. До них відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення, принципи й інші судження, в котрих міститься  знання загального.

 Дедуктивні умовиводи  з вірогідними засновками широко  використовуються у судовій практиці під побудови судових версій, висловлюванні різноманітних пропозицій.

Висновок дедуктивного умовиводу  має примусовий характер.

 

 

Види дедуктивних умовиводів (силогізм,полі силогізм, ентимема).

Силогізм як вид дедуктивного умовиводу  вартий особливої уваги. Змалюємо структуру  простого силогізму. Він складається з суб’єкта – меншого за об’ємом терміну, предикату – більшого за об’ємом терміну і середнього терміну, який не входить до висновку, але входить до обох посилок, забезпечуючи між ними логічний зв’язок, виступаючи опосередкованою ланкою і уможливлюючи зв’язок.

Приклад:

Усі люди смертні

 Сократ – людина

          Сократ – смертний

Слід окремо зазначити, що існують  сталі правила - аксіоми силогізму:

1. Все, що стверджується або заперечується про клас предметів в цілому стверджується або заперечується стосовно частини або окремого елементу цього класу;
2. У силогізми мають бути лише три терміни (суб’єкт, предикат і середній термін). Порушення цього правила призводить до логічної помилки, яка має назву “учетверіння термінів”. Наприклад, з того що: “Собака бігає двором”. “Кішка сидить на паркані” не можна зробити будь-якого вірного висновку. Ми бачимо чотири різних терміни (два суб’єкта і два предиката). Середнього терміну, який би пов’язував обидва судження немає. Ця помилка може бути завуальована – коли застосовуютьсь омоніми – слова з різними значеннями. Наприклад, слово “закон” означає: 1. Об’єктивний зв’язок між предметами; 2. Юридичну норму. Помилкою буде таке судження: “Закон – об’єктивний і не залежить від думки людей. Конституція України – закон. Тому вона ніколи не залежить від думки людей ”.
3. Якщо одна з посилок негативна, то і висновок буде негативним. (Будь-який злочин – правопорушення. Моральний проступок – не правопорушення. Моральний проступок не є злочином).
4. З двох часткових посилок певного висновку зробити не можна. (Деякі депутати Верховної Ради – юристи. Деякі артисти - депутати Верховної Ради. Деякі артисти є юристами).
5. Якщо одна з посилок часткова і висновок буде частковим. (Деякі пенсіонери працюють. Всі працюючі отримують заробітню платню. Деякі з тих, хто отримує заробітню платню – пенсіонери).

   Крім простого силогізму  існує також складний силогізм (полісилогізм), який складають кілька простих силогізмів, які певним чином пов’язані між собою.

Наприклад:

Всі рослини – живі організми

Всі квіти - рослини

Всі квіти – живі організми (висновок 1)                    полісилогізм

Троянда – квітка

Троянда – живий організм (висновок № 2)

 

Перший проміжний висновок може бути пропущений і тоді умовивід в  цілому прийме такий вигляд: “Всі рослини  – живі організми. Всі квіти –  рослини. Троянда – квітка. Троянда  – живий організм”.

Такий силогізм має назву “сорит” – він застосовується для простеження тривалої залежності між класами предметів.

Скорочений силогізм без однієї посилки має назву “ентимема”.  У ентимемі може бути також відсутнім висновок. Така ентимема зокрема застосовується тоді, коли висновок людина робити не хоче в силу його очевидності, або небажаності.

Приклади:

Всі колекціонери – збирачі.

Третьяков – збирач (відсутня друга посилка).

 

Всі співаки – люди.

 Ф. Кіркоров  –  співак (відсутнє заключення).

                                4. Індуктивні умовиводи

 

Безпосередньою основою  індуктивного умовиводу є повторюваність знак загальне належить кожному предмету даного класу і, навпаки, те, що не повторюється, не є загальним.

Індукція тісно пов'язана  зі спостереженням і експериментом. Багато

наукових теорій були сформульовані  на основі індуктивного узагальнення

емпіричних фактів.

Методами вивчення часткових випадків, окремих предметів і явищ е спостереження і експеримент.

Спостереження –- це сприймання цілеспрямоване, активне. Воно завжди проводиться з раніше визначеною метою. Спостереження - засіб здобування знання про окремі предмети і явища. Спостерігаючи факти, ми висловлюємо про них судження, які стають потім засновками індуктивних умовиводів. Експеримент - це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності в науці, коли явища вивчають за допомогою доцільно   обраних   чи   штучно   створених   умов   для   встановлення закономірних зв'язків між явищами. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці.

                             Види індуктивних умовиводів

Індуктивні умовиводи  поділяються на повну і неповну  індукцію. У свою І чергу неповна  індукція має два види: популярна  індукція і наукова індукція (див. мал.1).

 

Мал. 1

Повна індукція - індуктивний умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предмету класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цього класу. Засновки повної індукції вичерпують увесь клас предметів, що підлягає індуктивному узагальненню. Повна індукція передбачає виявлення певної ознаки в кожному предметі відповідної множини. Висновок повної індукції має достовірний характер. Наприклад: