Генезис логістики в Україні

Зміст

1. Генезис логістики в  Україні.

2. Вибір постачальника.

3. Логістичні  витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання 1. Генезис логістики в Україні.

Історія появи логістики в Україні сягає в часи колишнього Радянського Союзу, хоча сам термін «логістика» на цій території почав широко використовуватися фахівцями лише з кінця 80-х років ХХ ст. Раніше панівною була точка зору, що такі методи, як логістика є виключно засобами наживи капіталістичних фірм і тому не потрібні для соціалізму, оскільки народногосподарські інтереси стоять вище від інтересів окремих підприємств.

 

Між тим, інтегровані концепції управління постачанням, виробництвом і збутом як єдиним матеріальним потоком на окремих підприємствах розроблялись, і цей передовий досвід пропа­гувався. Наприклад, система безперервного оперативного планування та управління виробництвом була впроваджена в березні 1962 р. на Новочеркаському електровозобудівному заводі («добово-комплектна система», «новочеркаський метод»). Відповідно до цього методу була створена безперервна інформаційна система — картотеки пропорційності в кожному підрозділі, робота всіх ланок підлягала ритму, заданому єдиним наскрізним план- графіком підприємства. Якщо не вдавалося впровадити добово- комплектну систему на всіх стадіях виробництва, то фахівці про­понували використовувати її тільки для оптимізації процесів постачання підприємств. Добово-комплектна система виробництва не знайшла масового використання з ряду причин. Головна з них — існування державної централізовано-розподільчої системи матеріально-технічного постачання. У тих умовах практично неможливо було забезпечити надходження матеріальних ресурсів «точно вчасно». Тому аритмічна робота на наступних етапах виробництва і товароруху була зумовлена та запрограмована.

 

На початку 70-х років використання системного підходу було домінуючою методологією світової економічної науки. В межах цієї тенденції, у той же період, в Радянському Союзі видаються перекладні роботи, в яких з’являються синонімічні поняття «управління матеріальними ресурсами», «управління матеріалами», «управління матеріальним потоком», «рохрематика». В цих публікаціях відзначалося, що «Рохрематика — це наука про управління матеріальними потоками, які беруть свій початок біля джерел сировини і проходять багато стадій оброблення, включаючи розподіл кінцевого продукту. .Мета рохрематики полягає в тому, щоб скоротити загальний час проходження (цикл) матеріального потоку і загальні витрати, що відносяться до цього потоку». Радянська економічна наука продовжувала пошук «рятівних рецептів» підвищення ефективності виробництва, широко використовуючи системний підхід, який забезпечував би ефективну комплексну організацію всього процесу виробництва — від постачання підприємства до поставок готової продукції споживачеві.

 

У СРСР протягом 80-х років було досягнуто значних результатів у практичному втіленні концепції управління матеріальним потоком на всіх ієрархічних рівнях економічної системи. В умовах адміністративно-командної системи, де народногосподарський комплекс розглядався як одне підприємство, а уряд — як його адміністрація, такий науковий підхід був коректним і доцільним. Наприклад, на макрорівні успішно вирішувалися проблеми управління матеріальним потоком на транспортних вузлах (Одеса-порт, Ленінград-порт та ін.), де узгоджувалися матеріальні та інформаційні потоки різних міністерств. Основою міжвідомчої координації стала операційна система, що ґрунтувалася на єдиному оперативно-календарному плані. Така форма порушення «відомчих бар’єрів» забезпечувала розробку і вибір раціонального варіанту транспортування вантажів. На мезорівні проявом концепції управління матеріальним потоком було впровадження Міністерством шляхів сполучення СРСР (на полігоні Південної та Південно-Східної залізниць при перевезенні руди із Стойленського та Лебединського гірничо- збагачувальних комбінатів на Новолипецький металургійний комбінат) єдиної міжгалузевої технології «Ритм», яка розрахована на організацію перевезень сировини та палива між безперервно діючими великими виробниками і споживачами продукції за системою «точно вчасно».

 

На мікрорівні концепція управління матеріальним потоком впроваджувалася на промислових підприємствах. Так, на Ленінградському оптико-механічному об’єднанні було розроблено відповідну систему, яка дозволяла збільшити гнучкість виробництва, істотно не підвищуючи витрат. Вона включала створення постійних замкнутих контурів руху матеріалів; збільшення кількості можливих суміжних ділянок комплектації; організацію планування, виходячи з раціональних схем руху матеріалів. На Московському автозаводі ім. Ленінського комсомолу було створено інформаційну систему контролю руху матеріалів уздовж головного конвейєра.

 

У кінці 80-х — на початку 90-х років почали здійснюватися енергійні спроби здійснити перехід від командно-адміністративної до ліберально-індикативної економічної системи. У зв'язку з цим у фаховій літературі з'являється новий термін «логістика», який уже широко використовувався іноземними спеціалістами.

 

Презентація терміна «логістика» сталася в 1988 р. в Ленінграді, де з 29 листопада по 6 грудня відбулася Міжнародна виставка «Логістика-88». Логістика там трактувалася як наука і практика управління матеріалопотоками. В 1989 р. у журналі «Подъёмно- транспортная техника и склады» вперше з'явилася рубрика «Логістика», яка відкрилася статею «Логістика — нова наука». У 1990 р. рубрика «Логістика: теорія і практика» виникла в журналі «Материально-техническое снабжение» і потім вона була збережена в його правонаступнику — журналі «РИСК». В листопаді 1989 р. за ініціативою редакцій журналів «Подъёмно-транспортная техника и склады» і «Материально-техническое снабжение» було проведено перший у колишньому СРСР науково-практичний семінар на тему: «Логістика: проблеми та перспективи». У Москві в червні 1991 р. на установчій конференції було створено Всесоюзну асоціацію логістики. Після розпаду СРСР її правонаступником стала Асоціація логістики Російської Федерації.

 

Зараз в Україні регулярно проводяться конференції, семінари, присвячені теоретичним і практичним проблемам використання логістики. У вищих навчальних закладах викладається дисципліна «Логістика».

 

Деякі українські фахівці починають використовувати терміни «макро- і мезологістика». Вперше думка про існування макроло- гістики була опублікована в колективній монографії «Ринок і ло­гістика». Ця перша в СНД наукова праця з проблем логістики вийшла під егідою Асоціації логістики Росії. Її авторський колектив переважно складався з учених Інституту досліджень товароруху і кон'юнктури оптового ринку, який став правонаступником Науково-дослідного інституту матеріально-технічного постачання Госпостачу СРСР. Позиція інституту практично завжди полягала в розгляді усіх питань крізь призму макроекономічних процесів. Фахівці, що більше чверті сторіччя були пов'язані з розробкою рекомендацій з удосконалення загальнодержавної системи матеріально-технічного постачання, думається, просто з інерції мислення, необґрунтовано перенесли концепцію логістики на макро- економічний рівень. В багатьох працях думка про існування макро- і мезологістики трапляється й нині.

 

Тобто деякі українські вчені вважають, що поряд з мікрологіс- тикою існують макрологістика — як інфраструктура економіки країни чи групи країн, та металогістика — інфраструктура економіки регіону. Сферою такого застосування, на їх погляд, має бути управління національними і регіональними ресурсопотока- ми, вирішення проблем раціональної організації транспортних потоків, розвиток шляхів сполучення, комплексів по перевалці та обробленню вантажів, розвиток інформаційної інфраструктури. Проте немає ніяких підстав для ототожнення понять «ринкова інфраструктура» країни чи регіону з поняттям «логістика». Кожне з них має специфічні цільову спрямованність, економічну сутність та зміст. Не наводиться достатньо переконливих аргументів можливості такої інтерпретації концепції та методології логістики. Неможна ідентифікувати поняття «інфраструктура держави» і «макрологістика», «інфраструктура регіону» і «мезологістика», «місцева інфраструктура» і «муніципальна логістика». Під інфра­структурою розуміють сукупність матеріально-технічних систем (об’єктів), що забезпечують виконання основних функцій у різних сферах та галузях діяльності. Тобто інфраструктура — це комплекс організацій різної галузевої належності, а логістика — комплекс видів діяльності (інтегрована функція).

 

Можна натрапили на відверто помилкові точки зору, згідно з якими до суб'єктів макрологістики відносять постачальників, транспорт, оптових посередників, споживачів тощо, а до суб'єктів мікрологістики — функціональні відділи підприємства: закупівлі, планування й организації виробництва, збуту та ін., а мезо- логістикою називають логістику корпорації. Загальновідомо, що підприємство з його функціональними підрозділами чи корпорація — це мікроекономічний рівень.

 

Деякі фахівці проблему створення транспортних коридорів на території України відносять до макрологістики. Дійсно, глобальні політичні, економічні та соціальні зміни у світовій спільноті вимагають перегляду поглядів на оптимізацію господарських міжнародних зв'язків. Безумовно, Україна зацікавлена у створенні сучасних транспортних коридорів та мережі прикордонних пе­реходів з високою якістю і широким набором сервісу. Проте ця проблематика у вузькому розумінні безпосередньо пов'язана з проблемою розвитку транспортно-шляхового комплексу держа- ви, а в широкому розумінні — з питанням державної підтримки розвитку ринкової інфраструктури країни. Але це не логістика, хоча вирішення цих проблем і дасть можливість удосконалювати логістичну діяльність підприємств за рахунок скорочення витрат на виконання зовнішньоекономічних операцій і поліпшення логі- стичного сервісу.

 

Вчені і практичні працівники користуються також поняттям «глобальна логістична стратегія». Воно трактується вкрай неадекватно — як інтеграційна діяльність країн Європейського Союзу (ЄС). Доцільніше було б трактувати це поняття як єврологісти- ка — процес впровадження на підприємствах країн ЄС універсальних європейських стандартів у сфері логістики. Отже, євроло- гістика — це логістична діяльність підприємств, що здійснюється за стандартами ЄС.

 

У сучасних економічних умовах, на відміну від часу існування адміністративно-командної економіки, логістику є сенс розглядати лише на мікроекономічному рівні, і це підтверджується всіма її класичними визначеннями та даними західних фахівців. Так, при опитуванні представників 500 німецьких підприємств базовими завданнями логістики було названо вдосконалення таких мікроекономічних процесів, як: розташування — 63 %; внутрішніх перевезень на підприємстві — 64 %; збуту — 84 %; складування — 83 %.

 

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування (суб'єкти управління макро- і мезоекономічних систем), маючи вплив на ринкові процеси, не є суб'єктами господарювання і лан­ками логістичного ланцюга. Вони безпосередньо не займаються закупками, підтримкою виробництва, фізичним розподілом, навантаженням, розвантаженням, складуванням, транспортуванням, утилізацією, сервісом та ін. Тому в їхній структурі є абсурдним створення логістичної системи. У цьому зв'язку вряд чи коректно ототожнювати державну підтримку для створення умов ефективного функціонування підприємств з логістичною діяльністю органів влади. Методи державного управління включають: державне прогнозування (стратегічне управління); науково-методичне забезпечення розвитку (індикативне управління); пряме і опосередковане управління за допомогою економіко-правових методів, а їх ніяк не можна вважати інструментами логістики. Логістика є економічною категорією, яка відображає процеси, що відбуваються тільки в діяльності суб'єктів господарювання. Реалізація її концепції, методології і технології забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства. Взагалі, впровадження логістичного підходу в діяльність українських підприємств передбачає вирішення трьох проблем:

 

•    освоєння накопичених світовою наукою знань;

•    введення їх у науковий обіг і процес викладання;

•    адаптація запозиченних знань до економічних реалій держави.

 

Незважаючи на те, що на момент появи суверенної України в теорії логістики вже був накопичений хоча і незначний, але все- таки певний багаж знань, фахівці тільки наближуються до вирішення першого завдання. Основні помилки, яких припускаються фахівці, можна розподілити на три групи:

 

•    перша — підміна предмету дослідження. Замість того, щоб аналізувати і давати пропозиції щодо удосконалення логістичної системи, розглядається сукупність її компонентів. З’являються навчальні посібники і монографії, яким властивий поверхневий розгляд суми традиційних загальновідомих функціональних галузей логістики без взаємозв’язку між ними, що видається за логістику. Такий погляд збіднює знання про функції, операції та компоненти логістики і не дає уявлення про саму логістику. Це є регресом порівняно з минулим, оскільки фундаментальні праці з функціональних галузей логістики відкидаються, а відповідні розділи в нових посібниках скорочені і мають мінімум потрібної інформації;

 

•    друга помилка — досить часто трапляються праці, в яких відсутнє глибоке розуміння суті логістики як інструменту ринкової економіки, що існує тільки у формі логістичної системи під­приємства. Результатом такого нерозуміння є плутанина в тлумаченнях;

 

•    третя — оскільки матеріальний потік має міжфункціональ- ний синтетичний характер, то як різновиди логістики виділяють закупівельну, виробничу, розподільчу, транспортну, складську, інформаційну та інші логістики. При цьому абсолютно незрозуміло, чим, скажімо, закупівельна логістика відрізняється від матеріально-технічного постачання чи розподільча логістика — від збуту. Кожен з названих і не названих компонентів логістики достатньо повно вивчений і описаний у спеціальній літературі. Новизна ж логістичного підходу полягає в системній інтеграції і координації, в розгляді механізмів їх динамічної взаємодії з метою досягнення потрібного результату. Тому є сенс приєднатися до точки зору, щоб більш коректно вести мову не про види логістики, а про її функціональні галузі.

 

Питання 2. Вибір постачальника.

План матеріально-технічного постачання передбачає такі етапи:

•   вибір постачальника;

•   укладання договору на постачання;

 

•   складання плану-графіка завезення економічного розміру партій поставок;

•   вибір форми постачання.