Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Марта 2015 в 17:55, контрольная работа
Логіка – наука про загальнозначущих форми і засобах думки, необхідні раціонального знання з будь-якій галузі знання. До загальнозначущим формам думки ставляться поняття, судження, умовиводи, а до загальнозначущим засобам думки – визначення, правила (принципи) освіти понять, суджень й висновків, правила переходу від самих суджень чи умовиводів решти як слідством із перших ( правила міркувань), закони думки, що виправдовують такі правила, правила зв'язку законів думки й висновків в системи, способи формалізації таких систем тощо.
Отже, вищезазначені концепції дають змогу зробити висновок, що логіка спроможна вирішувати деякі питання, які поставлені філософією, але взагалі вона є лише більш чи менш зручним засобом, за допомогою якого подібні питання ставляться і вирішуються. Таким чином, некласичні логічні системи виступають певним інструментарієм для вирішення філософських проблем.
.
ВИСНОВКИ
На сьогоднішній день сучасна логіка – це багатогалузева наука, яка знаходиться в стадії інтенсивного розвитку. Класична логіка – це розділ сучасної логіки, що базується на принципі двозначності, відповідно до якого будь-яке висловлювання є або істинним, або хибним. Логіка висловлювань – це перша частина класичної логіки, яка є порівняно простою логічною теорією. Логіка висловлювань включає в себе алгебру (або, як її іноді називають, морфологічну побудову логіки висловлювань) і числення. Некласична логіка – це розділ сучасної логіки, в основі якого лежить опозиція до класичної логіки.
Перша парадигма характеризується тим, що логіка включалася до системи філософського знання, або виступала методом вирішення будь-якої філософської проблеми (Античність: Арістотель, Епікур, стоїки, та ін.; Середньовіччя: М.Псьол, П.Іспанський, Ф.Аквінський та ін.; Новий час: Ф.Бекон та ін.). Відповідно до другої – логіка витлумачувалася або як окрема наука, або як всезагальна наука, що стоїть попереду всіх наук і є їх пропедевтикою (Середньовіччя: У.Оккам, Р.Луллій та ін.; Відродження: Л.Бруні, Л.Валла, Р.Агрікола, П.Рамус та ін.; Новий час: Т.Гоббс, П.Гассенді, Р.Декарт, та ін.; німецька класична філософія: І.Кант, Г.Гегель, Й.Фіхте, та ін.). Однак, якщо розглядати логіку як пропедевтику філософського знання, то зазначена точка зору заперечує спроможність логіки до вирішення філософських проблем.
Щодо сучасного (класичного) етапу розвитку логічного знання, то можна стверджувати, що на цьому етапі домінуючою є друга парадигма згідно якої класична (математична) логіка була орієнтована на аналіз математичного знання, і вважалася розділом математики (Дж.Буль, В.Аккерман, П.Бернайс, Д.Гільберт, К.Гедель, О.де Морган, Б.Рассел, А.Уайтхед та ін.). Зв`язок логіки з філософією на цьому етапі повністю заперечується. Однак, незважаючи на таке заперечення логіка активно застосовується до аналізу філософських проблем математики (Г.Фреге, Д.Гільберт, К.Гедель, та ін.).
Якщо в класичний період розвитку логічного знання переважає друга філософська парадигма у вирішенні проблеми взаємозв`язку логіки і філософії, то в некласичний період розвитку – перша. Оскільки, некласичні логічні системи, навпаки, спрямовані на аналіз гуманітарної галузі наукового знання, зокрема філософського. Вони представляють певний інструментарій для вирішення філософських проблем, і досить плідно, у наш час, застосовуються науковцями (А.Андерсон, Г.Х.фон Врігт, Л.Вітгенштейн, В.Дубіслов, А.Ішмуратов, Й.Йоргенсен, Р.Карнап, С.Кріпке, Я.Лукасевич, І. Ніінілуото, П.Прайор, В.Рантала, Н. Туамелло, Я.Хінтікка та ін.).
Хронологічно некласична логіка виникає в кінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. В кінці XIX — на початку XX століть були закладені основи так званої математичної, або символічної, логіки. Її суть полягає в тому, що для виявлення істінносного значення виразів природної мови можна застосовувати математичні методи. Саме використання символічної логіки відрізняє сучасну логічну науку від традиційної.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ