Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2013 в 17:04, реферат
Значними стали надбання логіки за Нового часу. Найважливішим на цьому етапі розвитку логіки стала розробка теорії індукції Ф.Беконом. Було розкритиковано викривлення схоластики у вченні Аристотеля, яка на думку Бекона на той час вжене могла слугувати методом наукових досліджень. Новим методом мала стати індукція, про що і писав Бекон у своєму «Новому Органоні», в якій було розроблено основні індуктивні методи.
Бенедикт Спіноза (1632—1677) — видатний філософ, який своїми гносеологічними ідеями вплинув на розвиток тогочасної логіки. Як і Декарт, він — раціоналіст. Розум, на його думку, може пізнати все, оскільки сама дійсність розумна, раціональна.
Ідеалом наукового знання для Спінози була математика. Свій головний твір «Етика» він написав у формі, подібній до геометрії Евкліда. Розпочинається він з визначень вихідних понять, потім проголошуються безсумнівні положення — аксіоми, а з визначень і аксіом виводяться теореми. Крім перелічених положень, Спіноза ще називав колларії — висновки, що безпосередньо випливають із теорем, і схолії — детальні доповнення-пояснення доведень. Так, із небагатьох вихідних положень він логічно вибудовує всю грандіозну теоретичну споруду — метафізику, фізику і етику, цілісну картину світу. Уже такий виклад вчення Спінози не міг не вплинути на розвиток теорії доведення, особливо аксіоматичної теорії.
Тотфрід Лейбніц (1646—1716) збагатив логіку новими ідеями. Деякі з них випередили свою епоху на кілька століть. Лише у XX ст. з розвитком логіки вони одержали підтримку і були розвинуті у працях сучасних учених. Це передусім стосується його ідеї побудови спеціальної штучної мови, з допомогою якої будь-яке міркування можна перетворити на упорядкований ланцюжок знаків певного типу. У своїй дисертації «Про комбінаторне мистецтво» (1666) Лейбніц писав, що його метою є створення загального методу, з допомогою якого всі істини можна буде звести до деякого виду обчислення. У праці «Елементи універсальної характеристики» він здійснює спробу створити перше логічне числення, необхідною умовою якого було існування спеціальної мови. Створена Лейбніцем штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки.
Ідеї Лейбніца дали поштовх для створення двох діаметрально протилежних логік — формальної (сучасної, в основі якої — ідея розгляду процесу міркування як числення і створення відповідної формалізованої мови) і діалектичної, змістовної, основаної на ідеї Лейбніца про саморух та розуміння поняття як джерела суджень.
Іммануїл Кант (1724—1804), назвавши арістотелівську логіку формальною, заявив, що після Арістотеля ця «логіка не могла зробити жодного кроку вперед і, очевидно, має цілковито замкнений, завершений характер». Якщо звичайна логіка вивчала форми мислення, абстрагуючись від аналізу предметного змісту цих форм, то створена Кантом трансцендентальна логіка повинна була досліджувати ті умови, які надають знанням апріорний характер і забезпечують можливість безумовно всезагальних і необхідних істин.
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770—1831) створив діалектичну логіку, яку Карл Маркс (1818—1883) успішно застосував при написанні всесвітньовідомої праці «Капітал», надавши їй (діалектичній логіці) матеріалістичну інтерпретацію.
Висновок
Епоха Нового часу суттєво відрізняється від попередніх епох. Якщо основним питанням у середні часи було питання про співвідношення розуму та віри, в епоху Відродження – гуманістична проблематика, то в новий час на перший план висувається проблема створення універсального методу пізнання, відкриття. У зв’язку з цим аргументативна проблематика у Новий час відсувається на другий план, однак не можна говорити, що вона зовсім не розглядається.
Так, хоча основна увага в творах Ф.Бекона приділяється аналізу методів відкриття, він не залишає поза увагою і аргументативні питання. У нього аргументація переважно виступає як доведення, яке може бути побудоване як шляхом дедукції, так і шляхом індукції залежно від того, який предмет досліджується. Знаходження доведень, за Ф.Беконом, не є власне відкриттям. Однак не слід зменшувати його значущість, бо, як зазначав Ф.Бекон, “полювати на якого-небудь звіра і зловити його у рівній мірі можна і коли ми полюємо у дикому лісі, і коли – в огорожі парку”.
Аналізуючи доробок Г.Лейбниця, помітно, що його вчення про “універсальну штучну мову” можна вважати передумовою виникнення формального підходу до аналізу аргументації. Хоча детальний розгляд його доробку показує, що Лейбниц не був суворим формалістом, він висловлював також думки, які можна віднести до неформального бачення логічного знання. У його творах можна знайти звернення і до “людини, що говорить”, і до її переконань, і до “звичайного життя і повсякденній практиці”, і до “аргументації”, тобто звернення до понять, які притаманні проблемному полю неформального підходу до аргументації.
Список використаної літератури
План
Вступ