Життя та політична діяльність

творення української  армії, а навпаки під натиском українських низів дуже неохоче

мирилися з фактом істнування українського полку і цілком були нездатні взяти

провід у свої руки завдяки  свойому опортунізму, москофільству та нерішучости". Такий підхід незаперечно доводить, що на момент написання спогадів (а це було років 7 по тому) Р. Бжеський став за своїм світоглядом переконаним націоналістом, якому соромно було навіть згадувати про свою участь у роботі "Просвіти" чи мирних зібраннях українців. Єдино гідним засобом боротьби він уважав збройний чин. У цьому молодого чернігівця, якщо вірити його спогадам, бо більше достовірних даних ми не маємо, переконувала і участь у обороні Києва від муравйовських військ, і партизанський рух, знову ж таки виразно антибільшовицького спрямування.

У 1918 р. він жив і працював у Києві, хоча й не поривав зв'язків  із рідним

містом. Так, збереглося газетне  повідомлення, що наприкінці серпня 1918 р. юнак

виступав на організованому "Просвітою" вечорі, присвяченому пам'яті гетьмана

І. Мазепи. Добродій Бжеський "підкреслив гарячу любов Мазепи до України та бажання її щастя", прагнення "визволитись з залізних пазурів Москви", закликав

українське громадянство подбати про перенесення праху  гетьмана до України, та

висловив жаль, що в українській  літературі Мазепі "не присвячено жадного творіння тоді, як його давно вже оспівано в закордонній літературі та московській".

На щастя, Р. Бжеському  не судилося загинути у чекістських  катівнях у роки

визвольних змагань. На початку 1920 р. він перейшов радянсько-польський  кордон

і поселився у Кременці - тоді повітовому центрі Волинського воєводства. Від цього часу життєвий шлях нашого героя, завдяки зусиллям кременецького краєзнавця    Г. Чернихівського, обростає плоттю і кров'ю, набуває зв'язного характеру.             Р. Бжеський затримався у цьому волинському місті надовго – майже на чверть століття. Тут він двічі одружувався: перша дружина - співачка Маргарита Боно, залишилася на все життя щирим другом. На честь її старша донька Бжеських отримала своє ім'я. Друга дружина Р. Бжеського - Надія, уроджена Науменко, теж стала не просто вірною дружиною, а другом і однодумцем свого невгамовного чоловіка.

Звичайно, що із сподіваннями на швидку перемогу у збройній боротьбі у міжвоєнну добу було покінчено. Але Бжеський швидко знайшов нове поле діяльності. У Кременці він працював директором книгарні місцевого товариства "Просвіта", яка вважалася однією з найбільших на Волині55, й одночасно створив

із учнів української  гімназії підпільний гурток, який згодом переріс у молодіжну

організацію "Юнак". Доречно  підкреслити, що Бжеський, ймовірно, не мав вищої

освіти, і всі свої неабиякі знання здобував самотужки - шляхом самосвіти. Для кременецької молоді він читав лекції із українознавства, яке включало географію,

історію, етнографію, антропологію. Лектор уважав, що ця діяльність є головною.

У пізнішому листі до одного із своїх слухачів він писав: "Щодо "курсів", то я для

того осів на Волині, щоб  провадити цю працю. Спочатку я особисто довго вишколював Голувка, Гаврилюка, Сойка і Трачука, потім - Штуля, Жураківського

і Тимофіїва. Після того вони взяли на себе вишкіл окремих гуртків, які були створені і які не повинні були знати про істновання подібних інших гуртків. Підготована ними молодь проходила потім у мене лише "Націоналізм" Донцова і

ще дещо". Очевидно, що згадка про працю Д. Донцова не випадкова. Як слушно

відзначила Г. Сварник, Бжеський - публіцист, літературознавець, історик -формувався під потужним впливом  Д. Донцова, виступав популяризатором ідеологічних конструкцій останнього 57 . Упродовж 20-30-х рр. він знайшов своє

справжнє покликання - українська журналістика. Схоже, що з усіх жанрів йогонайбільше приваблювала публіцистика.

У 1932 р. польська поліція  викрила мережу підпільних гуртків, почалися арештитучнів, у 1934 р. було заарештовано і їхнього наставника58. Р. Бжеський, якого П. Мірчук йменував "професором", перебував в ув'язненні з липня 1934 по березень 1935 р. Історик писав, що "створення в Польщі концентраційного табору для політичних противників, а зокрема для поліційного тероризування української

 молоді, принесло для Польщі погану славу в опінії культурного світу, бо поставило її поруч із терористично-поліційною большевицькою Москвою та гітлерівською Німеччиною". Очевидно, мав місце і ще один арешт, бо Г. Чернихівський згадує про те, що з Берези Картузької Р. Бжеський повернувся додому тільки з початком Другої світової війни - у вересні 1939 р. Тоді ж подружжя Бжеських перебралося до Кракова. Г. Чернихівський наводить цікавий факт із життя родини: дружина Р. Бжеського, щоб хоч щось врятувати із багатої бібліотеки, декілька разів переходила кордон, переносячи у наплічнику книги чоловіка. У 1941 р. сім'я повертається до свого будинку, а її глава дістає можливість віддатися улюбленій справі. З вересня 1941 р. він працює заступником редактора газети "Волинь", котру редагував У. Самчук. Головний редактор включив ім'я Бжеського (Дажбожича) до списку трьох чільних авторів часопису. У 1943 р. Бжеські виїжджають до Праги, де главу родини заарештувало вже гестапо. Вони мешкали у таборах для переміщених осіб у Німеччині, у 1950 р. їхній шлях, як і багатьох інших представників третьої хвилі українських політичних емігрантів, проліг до США. За 32 роки, прожитих дуже скромно на американській землі,         Р. Бжеський "видрукував ще понад 30 книг зрізних галузей знань: історії, літературознавства, філософії, політології".

Помер Р. Бжеський 4 квітня 1982 р., поховали його на українському цвинтарі у Бавдн-Бруку, штат Нью-Джерсі.

 

 

2. Літературний доробок.

Після смерті письменника  його вдова підготувала до друку бібліографічний покажчик праць покійного чоловіка, який і сьогодні залишається єдиним джерелом інформації про творчу спадщину діяча. У покажчику зафіксовано 128 назв праць Бжеського та 15 псевдонімів і криптонімів, якими він підписувався. Причини великої кількості останніх точно не встановлено: проте, очевидно, що у них відобразились і життєвий досвід автора, і його мандри. Любов до Чернігівщини відбивають псевдоніми: "Роман Десняченко", "Роман Задеснянський", а псевдонім, під яким опубліковано "Історію визвольних змагань" - "Р. Млиновецький", як повідомив Г. Чернихівський у листі до автора цих рядків, було запозичено від назви розташованого неподалік Кременця великого села Млинівці над річкою Іквою.

Що ж до літературно-наукової спадщини, то, очевидно, дані, зібрані у покажчику, становлять лише частку того, що насправді написав цей діяч. Скажімо, в одній із бібліотек Чернігова зберігається єдиний номер журналу, що виходив у Чикаго майже півсотні років тому, і в ньому є стаття Р. Бжеського, підписана відомим псевдонімом - Р. Паклен. У покажчику вона, як і переважнабільшість статей, розпорошених по численних періодичних виданнях, не представлена.

Свого часу особою непересічного  публіциста і талановитого історика зацікавився Р. Дашкевич. Маститий учений мав змогу спілкуватися із істориками діаспори і спробував з'ясувати, чому прізвище Божецького не увійшло до Енциклопедії Українознавства, опинилося мовби на маргінесі україністичних студій у діаспорі. Відповідь була проста: "його не дуже любили, він критикував усіх...". Дослідник навів декілька прикладів "нелюбові" до Бжеського. Ми можемо розширити цей список за рахунок спогадів Ю. Шевельова, який писав, що Бжеський "доводив, що я - виплодок пекла, і то радянського пекла". Зрозуміло, що мемуарист відповідав такою ж мірою. Проте й У. Самчук, який був однодумцем, щирим другом і навіть кумом Бжеського, теж згадав про цю особливість його характеру, яскравими барвами змалювавши конфлікт між автором поеми "Вояк"   Р. Бжеським та директором видавництва І. Тиктором. Останній обурювався, що у поемі штаб УГА звинувачено у тому, що він вчинив "зраду підлу та слизьку". В іншій книзі письменник дав своє бачення аж надто складної вдачі свого товариша: "Винятково варта пам'яті і разом винятково загублена у зливі псевдонімів постать - контроверсійна, інколи загадкова, інколи гротескова, невтомно віддана справі, інквізиторська натура, яка все своє життя, без відклику й застереження, була віддана в жертву службі українській справі, яку вона дуже по-своєму і дуже контрапунктально сприймала і розуміла. [...] Насправді ж це був каторжник свого власного демона, який гнав його немилосердно через життя на подобу Томи Торквемади, змушував бачити життя, якого ніколи не було, якого нема і якого ніколи не буде. Це комплекс ілюзій... Жорстокого, болючого обману". Безумовно, що це безжально правдиве і в той же час сповнене співчуття й розуміння визначення повністю корелює із оцінкою, даною Я. Дашкевичем найпопулярнішій у сучасній Україні праці Бжеського "Нариси з історії українських визвольних змагань 1917 - 1918": "Книжку я прочитав одним подихом. Певне, вражала мене незвичність підходів, агресивність автора, його безкомпромісність - ну, і неакадемічність та звинувачувальний тон". Уже неодноразово згадуваний дослідник життя та науково-публіцистичної спадщини Бжеського Г. Чернихівський теж визнав "безкомпромісність" цієї особистості. То що ж писав публіцист і "неакадемічний" науковець, що заслужив таку славу? Не маючи змоги проаналізувати увесь його доробок (з огляду на різноманітність зацікавлень та ерудицію Бжеського - це заняття для багатьох фахівців-гуманітаріїв), зупинимося на заключних фразах однієї з його літературознавчих розвідок.

Аналізуючи драму Лесі Українки "Одержима", Р. Бжеський приходить до

висновку: що у творі можна знайти підтвердження його думки про культивування

"ненависти" до "народу-гнобителя": "Мусимо пам'ятати, що Євангеліє  вчить нас

прощати своїм особистим ворогам, любити своїх особистих ворогів, але не вчить

нас прощати ворогам Божим, прощати дияволові та його слугам. Чи, наприклад,

маємо право прощати тим, що виморили кілька мільйонів українців голодом? Ті,

що загинули, могли б простити свою жахливу смерть своєму особистому ворогу,

але навіть вони не могли б простити всім ворогам свого народу, бо не лише вони

впали його жертвою. Ми ж не можемо прощати за них і не маємо морального права проповідувати любов до народу, що протягом віків є ворогом-гнобителем нашого народу. Леся Українка розуміла це все, розуміла додатнє значення ненависти і тому писала, що "може б, не було життя таке нещасне, коли б вогонь ненависти не гас!" Свідомість цього зродила "Одержиму". Не зайве наголосити, що ці рядки писалися, коли західна українська діаспора вшановувала пам'ять жертв Голодомору у 30-у річницю трагедії. І ще одне спостереження. Звичайно, міркування Бжеського аж ніяк не вкладаються у радянську та й пострадянську парадигму про віковічну дружбу", "спільні корені й єдине історичне минуле" тощо. Але чи застаріли, остаточно втратили академічну цінність й актуальність погляди діяча, який помер понад чверть століття тому назад? Навіть поверховий аналіз змісту перевиданої у минулому році праці "Біла книга: Національна і соціальна політика совєтів на службі московського імперіалізму (На основі автентичних урядових совєтських даних)", написаної, до речі, у 1943 р. і доповненої 1948 р., засвідчує злободенність його спостережень і міркувань щодо природи більшовизму й російського імперіалізму, у які б шати вони не рядилися.

«Біла книга» про національну  і соціальну сутність імперської політики Москви всіх історичних періодів – унікальне дослідження нині призабутого автора. Книга документує, розвінчує й оскаржує два обличчя Москви в її ставленні до інших народів: одне для внутрішнього вжитку, друге – на експорт. Під маскою комунізму московська нація ховала свої національні цілі – коштом незмірних жертв зберегти імперію й стати володарем світу. З допомогою комунізму й політики геноциду московський центр планово і до крайньої межі поглибив колоніальний статус та визиск підкорених народів. 

«Біла книга» – жанрово – є твором політично-публіцистичним. У ньому автор намагається дати відповіді на питання, які є важливі для виживання і майбутнього народів Землі. Написана в бурхливих умовах Другої світової війни у Празі та адресована насамперед ситуативним союзникам Сталіна – Британії та Сполученим Штатам, вона з'явилася вперше 1948 р. в Німеччині невеликим тиражем. Глибинний аналіз імперської природи Москви, представлений у книзі цитатами і цифровими даними винятково із совєтських джерел, зберігає досі свою доказову силу і просто шокує своєю жахливою реальністю. Книга – грізне memento і гостра пересторога світу, зокрема політикам  

Автор «Білої книги» Роман  Бжеський («Проф. Р.Паклен»), уродженець Чернігівщини, був учасником, творцем  і воїном Української національної революції 1917-1921 рр. Він – глибокий знавець московської психології та політики царату й большевиків, історії України ХХ віку. 
 Перевидаючи «Білу книгу» Р.Бжеського як документ недавньої епохи, видавець максимально зберіг авторський стиль, опущено незначні та несуттєві абзаци у первісному тексті. Замість нині поширеного слова «єврей» збережно означення «жид», яке – в традиційно позитивному сенсі – тривалий час було загально вживаним у слові та письмі. 

Передрук книги в 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 рр. також  допоможе з'ясувати механізми та авторство московського геноциду супроти  українців. «Біла книга» дає незаперечні аргументи для обґрунтованого висновку, що Москва віками гнобила, визискувала й нищила поневолені нею народи винятково в інтересі московської нації. 

 

Висновок.

Отже, актуальність праць  письменника підтверджується і нашою повсякденністю, і світовою наукою. Тому слова, котрими закінчив свою розвідку Я. Дашкевич, не втратили свого значення й нині: "Спадщина Р. Бжеського як історика заслуговує на велику увагу, бо несподівано виявляється, що цей, трохи дивакуватий, дуже неспокійний і фанатичний ерудит (а що він справді був дуже ерудованою людиною, не підлягає сумніву) мав рацію у багатьох, багатьох випадках". Ми злегка торкнулися тільки одного аспекту проблем, якими жив цей непересічний інтелектуал. Безумовно, у контексті подальшого дослідження життєвого шляху та доробку Р. Бжеського першочергового значення набувають виявлення та оприлюднення джерел, складання по можливості повного і бліографічного покажчика, академічне перевидання принаймні найважливіших праць письменника.

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

http://gartua.io.ua/s211682/bila_kniga_roman_bjeskiy_prof._r.paklen

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?s=1

http://ounuis.info/archive/library/books/roman-bzheskyi-bibliohrafiia-drukovanykh-prats.html