Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні

 

Також О.Вишня вживає русизми: «У соприкосновенії  з ворогом був», «війна – це ж  моє рідне дєло», «ошибка організаційна  вийшла!»

 

Комізм ситуацій використаний так, що вони нагадують військові повідомлення:

 

«Ось дід Свирид з кумом трусили  кислиці, та на дереві вирішили й запалити.»

 

«Коли це знову як бахне: Знову за люльки!

 

Так ми з кумом, як стій, з кислиці  у піке. Кум таки приземлився, хоч  і скапотував, а я з піке – в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберком води. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дєйствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі» [14, 96].

 

Отже, в гуморесці «Зенітка»  О.Вишня через художній образ  мужнього партизана розкриває патріотичну  ідею вірності Вітчизні.

 

Широко відомою в літературі є гумореска «Чухраїнці» в  якій О.Вишня особливо нещадно викривав слабість українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій.

 

«Гонів із сотню за Атлантидою, трошки вбік, праворуч» розташувалась  така давня країна Чукрен, назва  якої походить від того, «що її населення, люд тобто Божий, завжди чухався.

 

Дитина маленька, як тільки починало було спинатися на нього і коли його чи запитають про що-небудь, чи загадаються, що зробити, зразу воно лізе до потилиці і починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже…»[14, 64].

 

Сатирично відгукується Вишня не тільки на лінь, а й на процеси малоросійства, недбальства у ставленні до рідної мови й культури, розчинення їх у союзному «кориті».

 

«Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всечухраїнський день музики», почали співати «Корито».

 

Ой корито, корито,

 

Повне води налито.

 

Там дівчонки руки мили

 

А мальчики воду пили,

 

Не хочу я чаю пить,

 

Не хочу заваривать,

 

Не хочу тібє любить,

 

З тобой разгаваривать”.

 

«Сусіди-атлантидяни оті самі, аж вікна було позачиняють:

 

- Співають чухраїнці! От народ!? А коли це вони вже за індустріалізацію візьмуться?» [14, 68].

 

Сатирик виділяє в ментальності чухраїнця аж п’ять глибоко-національних рис:

 

1.         Якби ж  знаття

 

2.         Забув

 

3.         Спізнивсь

 

4.         Якось-то воно буде

 

5.         Я так  і знав.

 

Якби ж знаття – «найхарактерніша для чухраїнця риса». Прискіпливо  аналізував українство сатирик, засуджуючи неповоротний спосіб його мислення, страшенно  боляче було йому за таку нездатність  до дії, безініціативність, пасивність нашого люду. Гостро висміював сльозливу емоційність на надмірний ліризм української літератури. В післямові сяйнула дотепом Вишнівська доброзичливість.

 

«- Нічого! Якось-то воно буде» Бо сам  же мовляв з них, чухраїнців.

 

Отже, Остап Вишня увійшов в українську літературу як майстер «малої» сатирико-гумористичної прози. В історію і теорію малих жанрів письменник вніс багато нового, сповнивши їх актуальним на той час соціальним змістом, оригінальними комічними засобами відтворення життя.

 

 

 

2.3 Гумор та сатира у «Мисливських усмішках» Остапа Вишні

 

Яскраво талановито проявилась творча концепція Остапа Вишні стосовно людини i природи у неповторних  мисливських усмішках. У них, сповнених  поетичності , діє промовляє своє слово, відкриває таїнства природи багатий душею, надзвичайно чутливий до краси природи оповідач. Він досконально знає живий світ лісів і степів, рік і озер, бачить рух, постійні зміни в цьому світі прагне все те передати читачеві. Змальовуючи людину,її дії i вчинки на лоні природи, оповідач майстерно послуговується жартом, дотепною вигадкою, колоритним народним словом, численними «бувальщинами» з різними перебільшеними, фантастичними випадками. І вся щедротнiсть огранених, природно вжитих прийомів і засобів художнього письма, неповторні лексичні перлини, фразеологічні та стилiстичнi знахідки підпорядковуються основному завданню - поетично вияскравити, відкрити багатобарвний i живий світ природи.

 

За своїми сюжетно-композицiйними, структурними особливостями в них  виділяється кілька груп, щонайменше три. По-перше, маємо на увазі усмішки ознайомлюваного характеру: в них автор, вдаючись до гумористично-жартівливих та іронічних порад, з неабиякою дотепністю та вигадливістю відкриває «секрети» полювання, веде мову про особливості мисливської зброї тощо («Заєць», «Ружжо»).

 

По-друге, досить примітні усмішки, в  яких живе поезія не так власне полювання, як самого виходу на природу, пізнавання її до кінця незбагненного буття («Вальдшнеп», «Перепілка»). Нарешті, є  чимало усмішок, в яких мисливські успіхи передбачаються як можливі, а реальність – сатира на браконьєрів («Дика коза»), владо можних звіроловів – колонізаторів («Бенгальський тигр»).

 

У мисливських усмішках особливо примітна поліфункціональна роль діалогів, полілогів. Серйозні й жартівливі діалоги персонажів дають уявлення про їхні характери, вдачу, пристрасті та захоплення. Вони значною мірою формують атмосферу розповіді, сприяють життєрадісно - оптимістичному сприйняттю i самої ідеї полювання, i численних пригод, що їх спізнають полювальники на своїх стежках, i невдач, що їх сприймають з доброю, веселою усмішкою. Ось, після ретельних приготувань, мисливець уже ладен вирушити з дому: «...Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.

 

- Ну, бувайте здорові! Не сумуйте.  Деньків за два-три я буду.  - А рушницю ти взяв?  - Ай справді, де ж це вона?  - Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась..  - Та хіба ж можна рушницею?!  - А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї. А то ж...» [14, 186].

 

У мисливських усмішках відтворюються  веселі та смішні пригоди, що їх переживають персонажі творів, над ними доброзичливо кепкують рідні та знайомі. Усмішкам органічно притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, свiтлi, часом і сумовиті настрої. Бони відбиваються в душі людини, вони ж характеризують тонко змальовані письменником чарiвнi пейзажі.

 

«Осінь…

 

Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне вбрання  своє скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.

 

Листя з суму жовтіє, а деяке  з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист,- умер він, одірвався з рідної йому галузки i падає…[14, 174].

 

Це поезія в прозі. Природа відкривається  письменникові в її живих, змінних, поетичних станах. Вона олюднена, вона переживає, думає, творить мінорні  настрої осені.

 

Пейзаж написаний рукою справжнього  майстра. Письменник підносить пейзажний  малюнок, створений лірико - поетичними засобами в стильовому ключі ритмізованої прози, на рівень філософського роздуму  про буття природи і людини. В цьому бутті постійно йде процес з гасання і народження, і тут неодмінно торжествує висока ідея безупинності та безконечності життя.

 

У «Мисливських усмішках» Остап  Вишня досягнув високого рівня побудови своїх творів. Він надзвичайно  винахідливий у розгортанні експозиції та сюжету, у використанні народнопоетичної творчості у завершенні кожної композиційної частини.

 

Одним з найулюбленіших прийомів Остапа Вишні є прийом гротеску. В його усмішках знаходимо перебільшення  зображуваного явища, різкі контрасти  між реальним, вигаданим чи розказаним оповідачем-мисливцем, поєднання дійсного і фантастичного. Та ніде гуморист не збивається на карикатурне спотворення образу чи характеру. Його гротеск носить ліричний, добродушний, інтимний характер. На цьому прийомі тримаються майже всі твори циклу «Мисливські усмішки».

 

Надзвичайно вдало використав Остап  Вишня скарби народнопоетичної творчості. Вони – пісні, прислів’я, приказки, казкові зачини, - надають всім творам інтимності та ліричності.

 

Мисливські усмішки Остапа Вишні - унікальне художнє явище в українській літературі. Вони «мисливські», але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про наступні покоління. В усмішках знаходить своє поетичне виявлення народне ставлення до природи, художньо осмислюються такі гуманістичні проблеми, як «людина і природа », «людина і пам’ять», «людина і вічність земного буття».

 

 

Висновки

 

Наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. в українській літературі досить стрімко розвивалося гумористично-сатиричне  мистецтво, насамперед у творах Остапа Вишні, Микити Годованця, Олександра Ковінька. До цього жанру звертаються,також, здавалось би, «чисті» прозаїки й поети: Леся Українка, Олександр Олесь, Микола Вороний, Микола Чернявський, Михайло Коцюбинський, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Осип Маковей, Лесь Мартович.

 

Багатющий творчий досвід світової сатири й гумористики переконливо  засвідчує, що живучими, вічними стають лише ті твори, творці яких, окрім літературного  таланту, уміють бачити, уміють помічати те, чого не бачать і не помічають  інші. Остап Вишня володів цим даром - він дивився глибоко, далеко. У своїх дотепних і завжди розумних фейлетонах літератор-гуморист підносив важливі питання сучасного йому громадського і політичного життя, спрямовував вістря сміху проти організаторів і натхненників антирадянських походів і блоків.

 

Художньо-образна структура його реалістичного письма формувалася  на основі трьох видів словесного мистецтва: літератури, публіцистики й  усної народної поезії, і зокрема  на багатих комічних ресурсах розмовної  народної мови. Так виникла розмаїта художня палітра усмішок, які відзначаються доступністю, стислістю, ясністю, внутрішнім динамізмом.

 

Цей талановитий письменник збагатив українську літературу такими жанрами, як гумореска, памфлет, фейлетон, ввів новий жанр гумористичного оповідання - усмішку, а саме усмішку-жарт, усмішку-оповідання, усмішку-нарис. І у кожному творі ми бачимо творче «я» автора: його іронічну усмішку, влучність, дотепність, лаконізм. Всі вони мають струнку композицію, як правило, лаконічні, сюжет розвивається бурхливо, розповідна манера чергується з діалогом. Гуморист дає вдалі портретні характеристики своїх героїв, користується прийомами сну і персоніфікації. В ряді творів письменник дає блискучі зразки жартівливої іронії. Усі ці засоби підпорядковані глибшому розкриттю ідейного змісту творів. Вони були новаторськими, а тому мали і мають силу впливу на читача.

 

Отже, внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській  сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова. Він - майстер гумору, чародій сміху, який за особливостями природи свого рідкісного обдаровання тонко відчував комічне і вмів одягнути це комічне в поетичну форму, не загубивши жодного його складника.

 

Своїм вигадливим, іскрометним сміхом Остап Вишня позначав i допомагав  викорінювати недоліки, влучно пiдміченi в нашому народному господарстві. Але разом з тим його правдиве викривальне слово стосувалось вад i негативних явищ, які так просто не відходили в минуле i з якими нам доводиться мати справу і сьогодні. Маємо добрий показник дієвості справді талановитої, суспільствознавчої сатири. Письменник щедрий на гротеск і приховану іронію та їдкий саркастичний сміх.

 

 

Література

 

 

 

1.      Артемчук І. «Це  було щось дуже приємне…»[зі  спогадів про Остапа Вишню] / І.  Артемчук// Вітчизна. – 2008. – №11. – С. 166 – 168.

 

2.      Білоус Г. «Подай  свій хліб – і скажу хто  ти…»: [до 110-річчяОстапа Вишні]// Вітчизна. – 1999. – №11 – 12. – С. 131 – 140.

 

3.      Вишня О. Автобіографія// Слово і час. – 1999. – №12. – С. 13 – 19.

 

4.      Вишня О. «Ех  і життя мотузяне! Терпи, козаче…»: Із родинного листування (1933 - 1943) [О. Вишні з В.О. Маслюченко] // Вітчизна. – 1989. – №12. – С. 131 – 147.

 

5.      Воскрекасенко С. . веселе свято нашої літератури/ Про творчість Остапа Вишні.  – У кн. С. Воскрекасенко «Портрети  зблизька». – К.: Рад. письменник, 1977. – С. 3 – 27.

 

6.      Гальченко В.Г.  «Десятирічка» Остапа Вишні: рукопис із шухляди часів незалежності// Слово і час. – 2007. – №8. – С. 57 – 69.

 

7.      Долина Н. «Вишневих»  вам усмішок![Текст]: [про творчість  Остапа Вишні] / Н. Долина// Урядовий  кур’єр. – 2009. – №211, 13 листопада.  с.1.

 

8.      Дузь І.М. Остап Вишня: Нарис про творчість. – К.: Вищ. Школа. – 1989. – 180 с.

 

9.      Історія української  літератури ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. Підручник/  За ред. В.Г. Дончика. – К.: Либідь, 1998. – 464 с.

 

10.    Кирилюк В. «Я сміявся  і плакав з любові»: Листи О. Вишні до Варвари Губенко // Літературна Україна. – 2004. – 4 березня. – С. 7.

 

11.    Костюк Г. Остап Вишня// Урок української. – 2001. – №5. – с. 49 – 52.

 

12.    Кручко М. Чудотворці українського  сміху: Остап Вишня, Степан  Олійник// Укр. мова та літ. – 2004. – №38, жовтень. – С. 5 – 7.

 

13.    Остап Вишня: Нарис про творчість.  – К.: Вищ. школа, 1989. – 184 с.

 

14.    Остап Вишня. Усмішки. – К.: Дніпро, 2001. – 350 с.

 

15.    Пересуньмо Т. Лексичні засоби  гумору у творах Остапа Вишні// Укр. мова та літ. – 2005. – №15, квітень. – С. 26 – 27.

 

16.    Пришва Б.І. Засоби гумору в  творах Остапа Вишні/ Лінгвостилістичний  аналіз. – К.: Вищ. школа, 1977. –  118 с.

 

17.    Семенюк Г. Великий правдолюб:  до ювілею Остапа Вишні// Укр.  мова та літ. в школі. – 2000. – №3. – С. 31 – 34.

 

18.    Ткаченко Н.А. імена славетних.  Остап Вишня. Життя і доля.: [Літературна вітальня] // Все для  вчителя. – 2003. – №1 – 3. –  С. 43 – 46.

 

19.    Усачова К. Сумний гуморист [Текст]: [Остап Вишня (Павло Губенко)] / К. Усачова// Церковна православна газета. 2009. – №21. – С. 14.

 

20.    Чернов А. Двічі врятований  від розстрілу: 120 років тому народився  Остап Вишня (Павло Губенко) / А.  Чернов// Голос України. – 2009. –  №215. – С. 10.

 

21.    Шуляр В. З вірою по тернистій стежині правди…: Матеріал до занять в 11 класі за творчістю Остапа Вишні//Укр. література. – 2000.– №6. – С. 43-48.