Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні

 

В чому ж вони за текстом твору  полягають? А ось у чому:

 

1. В товаристві (йдеться про товариство  обробітку землі - ТОЗ) краще  мати десять бугаїв і одну  корову, ніж 10 корів і одного  бугая...

 

2.      Мати 10 жеребців  і одну кобилу...

 

3.      Мати декілька  кнурів і одну свиноматку і  т. д;

 

Чи міг так думати, чи міг такі поради давати автор твору? Звичайно, ні. Це своєрідний художній прийом яким письменник привертав увагу своїх читачів - селян, членів перших колективних господарств, змушував думати і робити вірні висновки.

 

Дальшу розробку художнього прийому - доказу від супротивного знаходимо в гуморесці «Весняна кампанія».

 

Твір відкривається такими рядками:

 

«Сіють пшеницю, а родить жебрій,

 

Сіють ячмінь, а родить вівсюг -

 

Сіють просо, а родить свиріпа...» [14, 35].

 

В чому ж причина? В безгосподарності. У тому, що Селяни не слухають порад агронома, не обробляють Вчасно землю, не використовують механізацію. Все це можна було б сказати прямо і коротко. Але тоді не було б художнього твору, який виховує. Тоді був би трактат на зразок порад агронома - героя вищезгаданої гуморески. Письменник не міг піти таким шляхом. Він минулі дії своїх героїв переносить у майбутнє, вчить їх на досвіді їхнього ж життя і господарювання, як не треба робити.

 

Письменник щедрий на гротеск і  приховану іронію та їдкий саркастичний сміх. Гуморист влучно використовує народні дотепи, прислів'я, крилаті слова, вдається до діалектизмів, фонетичної зміни російських слів, професіональної термінології, архаїзмів, іншомовних слів, творить свої слова і особливо викривальні прозивні імена.

 

Це яскраво простежується у  творах «Сімейне право»: «стрибати  в гречку»; «Ярмарок»: «Немка сіра, вим’я  торбинкою і вкізяках», «Ребйонок  – бузівок чорненький, кругленький, з отакенькими ріжками…», «Токмо – міньба так на так…», «Ревун –  це кінь з хворобою легенів, чи що…», «Примочка – то така в коней хвороба ( нервова, чи що)», «Нема сурйозного купця», «лошаді», «культурний баришник»; «Риба плаває по дну»: «хватка – це така довга палка…», «живець – це маленька»[14, 38].

 

Всі його гуморески насичені розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Творчість Остапа Вишні позначена самобутністю та оригінальністю, непідкупною щирістю та людяністю.

 

Визначальні особливості гумору О. Вишні - багатство відтінків і  барв комічного, по-народному оковита  мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги - один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність; у них - і безпосередня інформація про людину, обставини дії, комічну ситуацію, й авторська оцінка зображуваного. Власне, вони надають змістово-художньої поліфонічності усмішкам митця.

 

Високо цінуючи влучний дотеп, кмітливе слово, Остап Вишня надавав великої ваги й жанровим сценкам, «моментальним» епізодам, що вимальовувались у діалогах та полілогах його персонажів. Відтворюючи ситуаційні й мовні багатства ярмаркових спілкувань, сформовані протягом століть звичаї торговельних перемовин, із неодмінним жартом, комічним словом, веселим ставленням до всіляких гризот-незлагод, автор разом із тим поетизував кмітливість, мудрість українського люду. Напевно ж, він відчував і щиру потребу показати невичерпні джерела гумору, його народні витоки.

 

Загалом в Остапа Вишні багатий і різноманітний арсенал лексико-стилістичних засобів, сюжетних, ситуаційних прийомів, що визначають мистецьку своєрідність його усмішок, фейлетонів, оповідань. Він майстерно застосовує, зокрема, прийом зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних «шарів» і стилів - побутової і політичної, літературної і ділової, «протокольної-канцелярської» мови, стиль високого, ліричного й буденного.

 

Для викриття негативних явищ автор  знаходить ефективну зброю сатири. Він творить гротескно-фантастичні сцени, де «входящі» та «виходящі» папери стають персоніфікованими учасниками бюрократично-канцелярського дійства («Не викрутяться»); вдається до іронічного зіставлення знівельованого канцелярського стилю з живим народним мовленням («Отака мати...»). Усмішки О. Вишні засвідчують розмаїття художніх форм, неповторність гумористичного письма. І в жанровому розумінні слід говорити не тільки про усмішки, письменник так само активно виступає у жанрі фейлетону й малого фейлетону, як твору документального, а також гумористичного оповідання («Село згадує», «Дід Матвій», «Ярмарок»).

 

Художньо-образна структура його реалістичного письма формувалася  на основі трьох видів словесного мистецтва: літератури, публіцистики й  усної народної поезії, і зокрема на багатих комічних ресурсах розмовної народної мови. Так виникла розмаїта художня палітра усмішок, які відзначаються доступністю, стислістю, ясністю, внутрішнім динамізмом. Щоправда, в Остапа

 

Славу народного письменника Остапові Вишні принесли твори, в яких іскриться весняними барвами викривальний і життєствердний сміх. І все ж слушно буде відзначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань - не тільки викривач, його таланту притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставленні до людини, до природи.

 

Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській  сатирі та гумору за нових умов, часто  для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова.

 

 

2.1 Жанрова своєрідність творів  Остапа Вишні

 

«Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні» [7, 1], - писав Олесь Гончар. Справді, Остап Вишня - гуморист і сатирик для мільйонів читачів. Він зміг у мудрих і працьовитих, дотепних і кмітливих, щирих і безпосередніх героях своїх творів втілити риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн людської душі торкало і торкає вишнівське мудре, щире, дотепне слово.

 

У процесі натхненної праці народився  й розцвів створений Остапом  Вишнею новий жанр, якому він давав  назву «усмішка» або ще «реп'яшок».

 

Усмішка - це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» від «фейлетону» [16, 26].

 

Автор «Вишневих усмішок» освоює і  далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова).

 

Секрет дивовижної популярності Остапа Вишні, як уже зазначалося, у його єдності з рідним народом. Як сонце, як повітря. І коли вже Вишня волею долі став письменником і визначилася його робота, він свідомо думав про одне: «Пошли мені, доле, сили, уміння, таланту, чого хочеш, - тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, - щоб народ усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, - щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб очі мого народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті, - щоб вони хоч отакеньким шматочком радості засвітилися. І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, - ніякого більше «гонорару» мені не треба. Я - слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий!» [1, 167].

 

Таке найзаповітніше кредо Вишні-художника, Вишні-громадянина. Не випадково Павло  Михайлович підкреслював: «Скажу тільки - працював чесно!» [1, 168]. І це народ відчував, оцінив. Нагородив чародія сміху щирою любов`ю. Бо він, писав Максим Рильський, письменник суто народний, народний у найкращому і найглибшому розумінні слова.

 

За особливостями природи свого  рідкісного обдаровання Остап Вишня  тонко відчував комічне, глибоко осягнув його закони. Невтомно шукав нових прийомів і засобів творення комічного. Особливо нещадно викривав Вишня слабість українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій. Сатирично відгукується Вишня не тільки на лінь, а й на процеси малоросійства, недбальства у ставленні до рідної мови й культури.

 

Остап Вишня - письменник унікальної (не тільки для України) популярності, рекордних - мільйонових! - тиражів, твори  якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики  виключали з літератури, а диктатори - із життя.

 

Літературна спадщина Остапа Вишні - це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня - своєрідний тип фейлетону, що йому він давав назву «усмішка» або ще «реп'яшок». Родились вони головно з праці Вишні у редакціях перших українських радянських газет «Вісті ВУЦВК» і «Селянська правда». В «усмішках» Вишні віддзеркалився своєрідний тодішній «ренесанс» селянства як соціального стану України, який, скинувши в революції російсько-поміщицьке ярмо, не дався поки що накинути собі нове російсько-колгоспне ярмо. «Вишневі усмішки сільські», з одного боку, кпили з вікової селянської відсталості, темноти, анархічного егоїзму й асоціальної роздрібненості, а з другого - пускали гострі сатиричні стріли на розплоджуваний Москвою паразитарний бюрократизм нової панівної верхівки імперії. Селяни відчували у Вишні свого друга і речника. Вони розуміли цього гумориста, що сам родився і виріс у сільській родині, не тільки з того, що він пише, а ще більше по тому, як він пише.

 

Також у своїй багатогранній  творчості Остап Вишня звертається до жанру фейлетону та памфлета, гуморески та нарису, до музичного гротеску і музичної комедії, усмішки-жарту, усмішки-оповідання, усмішки-статті та рецензії.

 

Остап Вишня увійшов в українську літературу як майстер «малої» сатирико-гумористичної прози. Дослідник його творчості В. Дорошенко зазначав, що Остап Вишня був письменником «рідкісного гумористичного покликання, митець широкого тематичного діапазону, багатогранного ідейного змісту, самобутньої творчої манери...». Сам Вишня в одному з листів жартома признавався читачам, що довгих творів не вміє писати, тому вирішив бути талантом на «коротких дистанціях», «спринтер-талантом». В історію і теорію малих жанрів письменник вніс багато нового, сповнивши їх актуальним на той час соціальним змістом, оригінальними комічними засобами відтворення життя.

 

Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало  в пласти народного життя й  успішно слугувало його безупинному  поступові.

 

 

 

2.2 Засоби творення комічного  у творах «Зенітка» та «Чухраїнці»

 

Всі засоби гумору та сатири, які використовував Остап Вишня чітко можна простежити у творі «Зенітка», де письменник – патріот підносить тему мужності і нескореності народу в роки другої світової війни, утверджує його героїзм. Усі люди стала на захист Вітчизни. У боротьбі з кривавим фашизмом брали активну участь навіть старі діди й підлітки.

 

Головний герой «Зенітки» –  мудрий, життєрадісний, винахідливий і  дотепний. Людина мужня і скромна. Про всій героїчний подвиг у роки війни дід Свирид розповідає із стриманим гумором. У загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників він вносить і свій носильний вклад.

 

Гумореска – це діалог оповідача  з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: «Та хто зна! Чи сімдесят дев’ять, чи вісімдесят дев’ять? Хіба їх полічим?» [14, 96]. Цією деталлю підкреслено всенародну війну з окупантами.

 

Твір складається з двох частин: «соприкосновеніє» діда Свирида  з фашистами і побутові «стражелія» з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід «так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку» [14, 95].

 

У першій частині О.Вишня застосовує такі засоби сатири:

 

-           бурлескну  лексику: «загребли трьох отам  на вигоні» (замість поважного поховали);

 

-           лайливі,  принизливі слова: погань, несиголовці,  ім’я старости «Панько Нужник»,  сукині ви сини;

 

-           вживання  середнього роду замість чоловічого: «Воно сопливе виплакало, щоб  його в колгосп прийняли»;

 

-           варваризм: «Вас іст дас?», «діла-гут».

 

Вила-трійчати, якими Свирид, «як  щурят подавив» гітлерівців виростають у гіперболізований образ народної «зенітки». Ось як розповідає дід  про своє генеральне «соприкосновеніє»  з фашистами, що спали на горищі:

 

«Чую – хропочуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. У руках у мене вила трійчата залізні. Я розмахнувсь та крізь лісу вилами – раз, два, три!

 

 Як заверещать вони там,  як закричать:

 

-           Вас  іст дас?

 

А Нужник:

 

-           О,  рятуйте! Хтось із землі з зенітки б’є!

 

Ага, думаю, сукині ви сини, уже мої  вила вам на зенітку здаються, почекайте, ще не те буде» [14, 96].

 

У другій частині, де йдеться про  війну з бабою Лукеркою, панує  гумор – запальний, вогнистий.

 

Засоби комічного, які використовує автор, такі:

 

Застосування військової термінології у розповіді про бабу Лукерку:

 

«… Вийде на ганок та як стрельне: - Свириде!…;

 

«Сокира «як на теперішню техніку, так чиста тобі «Катюша» «стратегію»  й «тактику» своєї покійниці  дід Свирид добре вивчив, тому й  передбачливо готував «позиції» для «оборони».

 

«Наступати на Лукерку, щоправда, я  не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилося мені щодня»

 

«Кум і льотчик кріпкий був . Ас!»

 

«Держись, - кажу, - куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку!» [14, 98]