Український кінематограф

Завдяки геніяльному творцеві оригінальних фільмів маємо  можливість захоплюватись мистецькими основами стародавньої козацької країни, її  культурою, пречудовою природою та незвичайно вродливими козацькими типами».  «Довженко, уроженець чарівної закутини української землі, промчав метеором на  обрії нашого безрадісного сторіччя».  Довженка, його мистецтво, його долю не можна зрозуміти без врахування того, що  він виріс у атмосфері державного і культурного відродження України 1917—19 і  1917—30 років. Його шедеври могли появитися тільки в атмосфері таких само  непроминальних шедеврів Тичини, Куліша, Хвильового, Курбаса, Рильського, Бажана,  Яновського та інших творців Розстріляного Відродження, що підносили українську  культуру до сучасного їм рівня передових культур світу. І зрозуміло, що  Довженків талант потрапив разом із їхніми талантами під поліційні удари Москви  1930—34 років. Усі вони разом відвернули своїми мистецькими подвигами культурну  смерть України, що її заготовила була комуністична реставрація російського  імперіялізму. Це добре розумів Довженко. 

В Україні здобутки кіно не бідніші, аніж у Польщі, принаймні так було до

початку 90-х, але Україна не має історії свого кіно, бо навіть якщо

брати книжки на цю тематику, видані за радянських часів, то найчастіше

вони досить схематично написані й через ідеологічне забарвлення важко

прорватися до осмислення самих фактів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасний кінематограф

У 1990-х українське телебачення  починає освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу («Роксолана», режисер Борис Небієрідзе, «Острів  кохання», режисер Олег Бійма). На рубежі 2000 р. низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001). Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Протягом 1990-х — першої половини 2000-х р. їм були зняті такі фільми, як «Голод-33» (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, «Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) та «Залізна сотня» (2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів і воїнів Української повстанської армії. 

Протягом останніх років  в український кінематограф прийшло  нове покоління кінематографістів. У 2001 році починаючий постановник Тарас  Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорами» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі отримав Срібного ведмедя фільм  українського аніматора Степана  Коваля «Йшов трамвай №9». У 2003 році фільм «Мамай» Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії «Оскар». У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембицького  отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято  кілька фільмів про Помаранчеву  революцію. Її період був відображений в декількох кінострічках, в зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр  Кирієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер  Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за кращу режисуру на XV Міжнародному фестивалі  «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилера «Штольня» (продюсер і оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, українське радянське  кіно, народжене революцією, пройшло  складний шлях становлення і утвердження. Спираючись на кращі традиції суміжних мистецтв, кіно виробляло свої художні  засоби і принципи відтворення нової  дійсності, нового героя, будівника  соціалістичного суспільства. 
Ще на зорі радянського кінематографа, коли робилися перші кроки у відображенні історичних подій революції, громадянської війни, відбудови народного господарства, Комуністична партія і особисто В.І. Ленін визначили основні ідейно-естетичні принципи, шлях розвитку найважливішого з усіх мистецтв. Партійність і народність, інтернаціональний пафос молодого українського радянського кіно стають визначальними в його ідейно-естетичному спрямуванні. 
Український радянський кінематограф починався з хронікально-документальних стрічок, які фіксували історичні події, факти, біографії безпосередніх учасників боротьби за встановлення Радянської влади. Пізніше ці герої «образної публіцистики», що повстали проти старого світу, стануть прообразами героїв агітфільмів, перших ігро¬вих стрічок. 
У становленні і розвитку українського радянського кінематографа важливу роль відіграли як творчий, виробничий, організаційний досвід російського кіно, так і безпосередня участь митців Росії в кінопроцесі республіки. 
Вирішальне значення для розвитку кіномистецтва на нових засадах мав ленінський декрет про націоналізацію всієї кіно - і фото-справи. Партія і уряд створили максимально сприятливі умови для розвитку кіно як дійового засобу естетичного виховання трудящих мас в дусі комуністичної моралі, відданості справі революції. Сам час покликав до життя такі фільми, які б організовували, піднімали радянських людей на виконання завдань відбудови й індустріалізації країни, колективізації села, культурного будівництва. 
Молоде українське кіномистецтво в кращих реалістичних тенденціях утверджувалось в умовах гострої класової, ідейної боротьби, в подоланні впливів комерційного, розтлінного, розрахованого на міщанські смаки буржуазного кіно. Активно розвивається хронікально-документальне і науково-популярне кіно. 
Якщо перша половина 20-х рр. була для кіно часом зростання і збирання творчого досвіду, пошуків власної специфіки та естетики, то починаючи з другої половини воно впевнено набирає сил в усіх своїх творчих ланках, досягаючи наприкінці німого періоду визначних успіхів. 
Розширюються проблемно-тематичні горизонти екрана, відкриваються нові можливості художнього пізнання і узагальнення радянської дійсності. Великих успіхів досягає українське кіно в галузі історико-революційної, інтернаціональної проблематики, веде активні пошуки в сфері відображення сучасності. «Земля» О. Довженка стала художньою вершиною періоду і разом з тим першим по-справжньому досконалим і масштабним кінотвором сучасної теми. 
Збагачується в цей час й художньо-естетична, жанрова палітра українського кіно. Інтенсивно розвиваються історичний, історико-революційний, історико-біографічний фільм, жанри драми, зокрема революційної мелодрами, пригодницького фільму, політичного детективу, кіноповісті, кінокомедії (сатиричної, ексцентричної, трюкової, побутової), кінолубка та ін. Утверджуються нові для українського кіно жанри кіноепопеї, кінопоеми, політичного памфлету, притчі-плакату, трагікомедії. Перші кроки робить дитячий фільм. 
Партія проголосила, що вона виступає за вільне змагання різних творчих напрямів, за багатство художньої форми, жанрових пошуків. А це сприяло розквіту творчих індивідуальностей, талантів. В українському, як і в усьому багатонаціональному радянському кіномистецтві, формується творчий метод соціалістичного реалізму, ідейно-естетичною основою якого стають принципи партійності й народності, інтернаціоналізму і соціалістичного гуманізму. 
В естетичному розвитку радянського суспільства кіно посідає одне з провідних місць, вносить нову ідейно-художню проблематику, стверджує якісно новий тип героя - творця всіх матеріальних і духовних цінностей. Природно, що для відображення сучасності в усій складності наявних проблем необхідні були дальші пошуки нових специфічних засобів екранної мови, збагачення сценарної поетики. 
Процес художнього освоєння нового героя в радянському кіно німого періоду неоднозначний у провідних своїх явищах і тенденціях. В їх оцінці важливо враховувати конкретно-історичний зміст принципів типізації й індивідуалізації, властивих мистецтву в різні періоди його розвитку, ті художні завдання, які воно вирішувало. У цьому плані до 20-х рр. не слід підходити з тими ж критеріями, що й до 30-х. 
Нові форми типізації, індивідуалізації образу героя-маси, знайдені в радянському кіно 20-х рр., виявляють певну естетичну закономірність і суспільну потребу доби - їх не можна недооцінювати, маючи на увазі образ-характер у творах психологічного спрямування. Крім того, значення цих форм не вичерпуються вказаним періодом. Художні відкриття 20-х рр. у сфері зображення героя підготували і майбутні перемоги радянського кіно в фільмах братів Васильєвих, Г. Козинцева і Л. Трауберга, О. Зархі й І. Хейфіца, О. Довженка та І. Савченка. 
У цей період (20-ті роки) відбувається становлення особливої художньо-естетичної якості типізованого образу, що відбиває нове розуміння зв'язку особи й історії, особи й маси, особи й колективу. Форми узагальнення цього образу, принципи його типізації зумовлені закономірностями розвитку мистецтва в зазначений час. У 30-ті рр. ці форми помітно змінюються, художня індивідуалізація набуває нових рис, коли центральною естетичною проблемою стає дослідження характеру нової людини. 
Однак це не означає, що в кіномистецтві 20-х рр. проблема особистості героя не була заявлена. По-різному, але вона знаходила своє вираження в творчості С. Ейзенштейна, О. Довженка, В. Пудовкіна. 
Українське радянське кіно, утверджуючись як самостійне мистецтво, завойовує своє місце у всесоюзному кінопроцесі, в духовному житті радянських людей. Кращі українські фільми здобувають визнання не лише в братніх республіках, а й за рубежем. Вирішальна роль в цьому належить провідним кіномитцям, особливо О. П. Довженку, - визначному художнику-новатору, самобутньому режисерові і кінодраматургу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Історія Українського Радянського кіно 1917-1930.-Т.1.-К.1986.-С.18-27,30-33,39-40,42-43,51-55,64-69,81-83,92-93,162-167,233-235.
2. История Советского кино. - Т.1.- С.190-195,170-172,176,542,555-556.
3. Культурне будівництво в українській РСР.-Т.1.-С.28,448.
4. Самое важное из всех искусств: Ленин о кино. - М., 1973.-С.116.
5. Лебедев Н. А. Очерк истории кино СССР. - М., 1987. - С. 229.
6. http://ukraine.ui.ua/ua/teatr-kino/razvitie-ukr-kino
7. http://kinorozvutok.ho.ua/ukrkino.html
8. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZTNPU_ist/2010_2/2010_2/Samoylenko.pdf
9. http://www.parta.com.ua/referats/view/6403/