Тематика народних балад Англії та Шотландії

2. Історичні та прикордонні балади

Значна група балад носить, переважно, епічний характер. Такими є, перш за все, ранні "історичні" балади у власному значенні. Вони зображають війни між шотландцями и англійцями, героїчні подвиги хоробрості і мужності в боротьбі за особисту і національную свободу. Особливу групу цих балад створюють "прикордонні" (border) балади, що склалися в прикордонній межі між Англією та Шотландією в епоху особливо частих зіткнень між цими країнами. Деякі балади можуть бути датовані досить точно, так як вони, вірогідно, склались невдовзі після подій, про які вони розповідають. Більш давні події, які в них оспівані, ведуть нас в XIV століття. Такою, наприклад, є балада про битву під Дерхемом (Durham field), де розповідається про те, як король Давід Шотландський захотів скористатися відсутністю англійського короля, який воював у Франції, і покорити Англію; він збирає військо, веде його в англійські межі. Відбувається кровопролитна битва під Дерхемом (1346 р.); шотландці розбиті, їхній король потрапляє в полон; його везуть в Лондон, і тут він зустрічається не тільки з англійським королем Едуардом, але і з королем французьким, полоненим Чорним Принцем, також привезеним в Лондон: за уявленням авторів балади, битва під Крессі (змішана тут з битвою під Пуатьє) у Франції і під Дерхемом в Північній Англії відбулася в один і той же день. Тенденція цієї "воєнної" балади видає її англійське походження.       До дещо більш пізнього часу відноситься балада про битву під Оттерберне (Otterburn), що мала місце в 1388 р. Ця балада має інше забарвлення. Шотландці на чолі з Дугласом спустошують англійські області. В сутичці з англійським загоном, якимм командує Персі, Дуглас захоплює його прапор; Персі клянеться повернути його; рішуча битва між ними відбувається під Оттерберне. Дуглас переможений, але перемога все ж таки залишається за шотландцями, так як Персі потрапляє в полон.  "Полювання біля Чівіотських пагорбів" (The Hunting of Cheviot, в познішій редакції "Chevy Chase") також зображує зіткнення хороброго шотландського графа Дугласа і англійського лорда Персі Нортумберлендського в спірній прикордонній межі біля диких Чівіотських гір.             Філіп Сідней згадує "стару пісню" про Персі і Дугласа у своєму "Захисті поезії" (1581 р.) і каже, що вона "хвилює його серце сильніше звуків бойової труби". Вірогідно, і Шекспір знав цю баладу, як це можна заключити з натяків в 1-й частині "Генріха IV" (дія V, 4), а сучасники Бена Джонсона з його слів записали судження, що нібито "за одну цю баладу він був би готовий віддати все ним написане". Аддісон в "Глядачеві" (1711 р.) дав детальний критичний розбір "Полювання біля Чівіотських пагорбів". Сліди впливу цієї балади в англійській літературі надзвичайно рясні; їх пізнають в ряді творів від Макферсонівського "Оссіана" до поем и романів В. Скотта. Цікаво, що ця балада однією з перших стала відома і за межами Британії; Клапшток ще в 1749 р. склав, наслідуючи її, "Військову пісню" (Kriegslied, zur Nachahmung des alten Liedes von der Chevy-Chase-Jagd), а переклад її, виконаний Гердером (1779 р.), остаточно затвердив її популярність і в Німеччині.             Поруч з "Полюванням біля Чівіотських пагорбів" в XIV-XV ст. були відомі і нші "прикордонні" балади; більшість з них присвячено тим же кривавим набігам, битвам, боротьбі і носить такий же епічний характер. Такою, наприклад, є балада про битву під Гарло (The battle of Harlaw). Вальтер Скотт у своїй збірці прикордонних балад (Minstrelsy of the Scottish Border, 1802-1803 рр.) зібрав з цих балад все, що ще було можливо в його час, записуючи їх з народних уст і черпаючи зі старих рукописів. Вступ до цієї книги залишився одним із найправдивіших і найкрасномовніших характеристик прикордонних стосунків шотландців і англійців протягом століть. Більшість інших "історичних" балад має на увазі події XV ст., англо-французькі війни, феодальні чвари англійських баронів і т. д. Усі ці події підлягали в баладах ідеалізації, епічним узагальненням, впливу традиційних пісенних переказів. До деяких з них прикріпились бродячі епічні мотиви, деякі підлягали, можливо, навіть книжним впливам. В баладі "Завоювання Франції королем Генріхом V" (King Henry the Fifth's Conquest of France), наприклад, зустрічається мотив, відомий також з легенд про Олександра Македонського: французький король не звертає уваги на погрози Генріха і, щоб уїдливо підкреслити його молодість і недосвідченість в боях, посилає йому замість дані, три м’яча; абсолютно те же розповідається в псевдокаллісфеновій "Александрії" про царя Дарии, котрий посилає Александру разом з відповідним знущальним листом декілька дитячих іграшок.           Шотландські "історичні" балади дійшли до нас в менш пошкодженому вигляді, ніж англійські, але і вони дають нам загальне уявлення про осіб, події, підпорядковують оповідь традиційній епічній обробці. В шотландських баладах можна виразно розрізнити ланки, які пов’язують власне "історичні" балади, які розповідають про тривалі війни між двома народами, з баладами більш вузького історичного змісту, які розповідають про феодальну ворожнечу, про родові, семейні трагедії. Прикладом такої балади перехідного типу може слугувати балада "Сер Патрік Спенс" (Sir Patrick Spens). Очевидно, в її основі лежить історичний факт - відправлення шотландського посольства в чужі краї з метою сватання до іноземної принцеси. Усна пісенна традиція стерла в цій баладі майже всі риси місцевостей, епохи, узагальнила і дійових осіб; тим ясніше виступила на перший план трагедія вассальної вірності як основна тема твору. В бурю и зимову стужу відпливає Сен Патрік Спенс від рідної землі, бо так звелів король:

Тому, кто сказал обо мне королю,

Меня, знать, было не жаль.

В такое время  дерзнуть

Пуститься в морскую даль!

Но бури, и  ветры, и снег, и град,

Не станут нам  на пути;

Короля норвежского  дочь сюда

Поручено нам  привезти.

3. Балади про Робіна Гуда

З усіх англійських балад найбільшою популярністю протягом багатьох століть користувались балади про Робіна Гуда.      Робін Гуд зі своєю дружиною лихих людей, "вигнанець" (outlaw) і ворог феодалів, але друг і захисник бідняків, вдів і сиріт, рано став улюбленим народним героєм. Він оспіваний у великій кількості балад, які творять один з найважливіших циклів, який на ранніх стадіях розвитку підлягав різного роду спробам зчеплення, складання, контамінації в одне епічне ціле і надав найсильніший вплив на розвиток обрядових, театралізованих ігор. До нас дійшло багато свідчень, які полегшують аналіз цих балад і їх датування.         Робіна Гуда називає, наприклад, шотландська хроніка Ендрю Уінтоуна (біля 1420 р.). Біля 1450 р. Вальтер Боуер (Воwer), роблячи доповнення до хроніки абердинського каноніка Фордуна (Fordun, Scotinchronicon, 1387 р.), під датою 1266 р. заносить звістку, що "між людьми, позбавленими власності, був тоді знаменитим розбійник Роберт Гуд (Sicarius Robertus Hode), котрого народ любить виставляти героєм своїх ігор і театральних вистав, і історія котрого, оспівувана подорожуючими співцями, зачіпає англійців більше інших історій". Далі, той же літописець свідчить, що Робін Гуд переховувався в глухому лісі зі своєю шайкою. Не менш важливим слід визнати свідчення латинської "Історії Великобританії" (Historia Majoris Britanniae tam Angliae quam Scotiae, 1521 р.) Джона Мейра, який відносить життя Роберта Гуда (Robertus Hudus Anglus) і його найближчого друга і соратника "Маленького Джона" (Parvus Joannes; в баладах Little John) до часів Річарда Левове Серце і говорить про те, що Робін Гуд стояв на чолі сотні вільних стрільців, впоратися з якими були безсильні урядові загони. За його словами, Робін Гуд зі своєю шайкою грабував тільки багатих, щадив і нагороджував бідняків, не робив ніякого зла жінкам; діяння і пригоди цієї людини "вся Британія оспівує в своїх піснях".      В другій половині XVI и на початку XVII ст. ми маємо ще більше вказівок на широку популярність Робіна Гуда як баладного героя; в тій чи іншій формі його згадують, на нього посилаються чи наводять уривки з пісень про нього хроністи цієї епохи, поети, драматурги (Шекспір, Ф. Сідней, Бен Джонсон, Драйтон, Уорнер, Кемден, Стау і т. д.). До цього часу баладний цикл про Робіна Гуда, очевидно, вже цілком склався. Інша група свідчень говорить про те, що вже в кінці XV ст. Робін Гуд став однією з найнеобхідніших фігур весняних обрядів, героєм англійських травневих свят з танцями і піснями, під час яких була широко розповсюджена драматизація окремих епізодів його повного пригод життя. Про це свідчить, наприклад, один документ, який відноситься до 1516 р. Там розповідається, як в день травневих ігор цього року король Генріх VIII на прогулянці зустрів натовп із двухсот йоменів, одягнутих в зелений одяг, чиїм ватажком була людина, на ім’я Робін Гуд; вони стріляли в ціль і запросили короля помилуватися їхнім мистецтвом; повертаючись в Лондон, король зустрів і віз, на якому сиділа "королева травня".          До одного з ранніх видань зводу балад про Робіна Гуда ("А Mery Geste of Robin Hood", вид. W. Copland, близько 1548-1550 рр.) додана драматична переробка балади про Робіна Гуда і монаха з відміткою, що ця переробка "вельми придатна для представлення в травневих іграх". В половині XVI ст. в деяких місцевостях Англії культ Робіна Гуда призвів до присвячення йому спеціального святкового дня; так, єпископ Латімер (1547-1553 рр.) з великим обуренням розповідає, що одного разу, об’їжджаючи свою єпархію, він зібрався виголосити проповідь в одному маленькому містечку поблизу Лондона, але прибувши туди знайшов церкву зачиненою; виявилось, що всі мешканці міста святкували "день Робіна Гуда".    "Театралізація" балад про Робіна Гуда була дуже поширена вже в кінці XV ст.; фрагмент драматичної обробки балади про Робина Гуда и Гая Гисборна (Robin Hood and Sir Guy of Gisborne) дійшов до нас в рукописі, написанному близько 1475 р. Джон Пастон у листі від 16 квітня 1473 р. згадує про одного зі своїх слуг, котрого він протягом трьох років утримував між іншим і тому, що той добре "грав святого Георгія, Робіна Гуда и Ноттінгемського шерифа".         Баладний цикл про Робіна Гуда в тому вигляді, в якому він дійшов до нас, представлений чотирма десятками окремих балад, розповідаючих про різні пригоди героя і його товаришів. Поряд з цими баладами різного значення, збереженими усними переказами і записаними в різний час, ми володіємо також декількома відносно ранніми зводами ряда балад в одне сюжетне ціле. Найбільш важливим з них є "Мала пісня про діяння Робіна Гуда" (Lyttel Geste of Robin Hoоde, надруковано близько 1510 р.); існує і більш обширний досвід сюжетного об’єднання балад даного циклу (A Geste of Robyn Hode), також надрукований вже на початку XVI ст. і складається з восьми розділів, обіймає в цілому 456 чотиривіршів. Подібні зводи цікаві як зразки відбувшогося, очевидно, вже в другій половині XV ст. перетворення даного цикла балад в цільний епічний твір; однак до початку XVI ст. цей процес ще не закінчився, так як поряд з "Geste" ми маємо також більш ранні редакції цих балад. Датування окремих балад, істотна для розкриття еволюції всього цикла в цілому, постає дуже проблемною; більшість збережених балад не старше XIV-XV ст. Це і створило особливі труднощі під час вирішення проблеми генезиса цих балад і викликало ряд суперечних теорій.  Довгий час Робін Гуд вважався історичним персонажем. Так вже ранній дослідник балад цього цикла Джозеф Рітсон  вказав на історичний прототип баладного Робіна Гуда в особі Роберта Фітцуда (Robert Fitzood), який жив в час правління Генріха II. Життя цього "Робіна Гуда" як розповів його Рітсон, основане в основному на баладах, а не на історичних свідченнях, и "аристократизує" популярного героя, нав’язуючи йому суперечне його образу знатне походження. За Рітсоном, історичний Робін Гуд був змушений піти у вигнання, наробив надто багато боргів, які він не був у змозі виплатити. Він втік у ліс і вів там привільне і веселе життя.   В першій половині XIX ст. найбільшим визнанням користувалась гіпотеза, за якою прототип цього баладного молодця був якимось ватажком вільної лісової дружини англо-саксонських стрілців, які вперто боролися проти норманських завойовників. Таку точку зору на Робіна Гуда засвоїв, наприклад, Вальтер Скотт, ввівши у свій роман "Айвенго" обробку ряда епізодів з його легендарної баладної історії. Краснмовним захисником цієї теорії був і французький історик Огюстен Тьеррі (автор "Історії завоювання Англії норманцями", 1830 р. в спеціальної праці про Робіна Гуда, 1832 р.). На його думку, Робін Гуд ненавидить і переслідує багатих баронів не через почуття користолюбства чи заздрощів, але через те, що вони є викрадачами англо-саксонського добра, прибульцями і грабіжниками. Більш пізні дослідники намагались знайти прототип Робіна Гуда то середи сучасників Річарда Левове Серце, то відносили його до епохи Генріха III (1216-1272 рр.) чи Едуарда I (1272-1307 рр.) і бачили в ньому або одного з послідовників Сімона де Монфора, або ототожнювалили його з графом Ланкастерським, ватажком феодальної змови 1322 р. Накінець, намагались привести докази, ніби баладний герой тотожний з деяким "Робертом Гудом", згадуваним в документах одного векфильдського помістя XIV ст., чи навіть з лакеєм Едуарда II, який мав таке ж ім’я. Всі ці спроби не привели ні до яких результатів. Історичне існування Робіна Гуда не може бути дведено і в теперішній час ставиться під сумнів.       Всі ці питання стають більш ясними, якщо вирішувати їх, весь час приймаючи до увазги те соціальне середовище, в якому балади виникали і отримували своє поширення. Вальтер Боуер ще в XV ст. не випадково, звичайно, відмітив, що Робін Гуд був знаменитим "між людьми, позбавленими власності". Саме тому, що в більшості балад, і у всякому разі у всіх найбільш ранніх, Робін Гуд є вільним селянином, "йоменом" і що дружина його теж складається, головним чином, з представників соціальних "низів", селян і бідних ремісників. Розробка всього баладного цикла про нього, очевидно, почалась чии сталаь особливо інтенсивною у другій половині XIV ст.           В багатьох баладах можна впізнати риси саме цього часу - антифеодальні настрої селянської маси, гостру ненависть до вищої церковної влади, провінційної адміністрації і т. д.      Соціально-історична обстановка XV ст., з її триваючими спалахами селянський повстань, феодальними війнами, зростаючими військовими податками і т. д. спприяє подальшому розвитку тих же переказів, остаточно кристалізує їх, завершує процес епічної ідеалізації головної дійової особи. В XVI ст. виникають спроби об’єднати і закріпити деякі балади в цільному сюжетному зводі, розповівши все життя Робіна Гуда і доповнивши розповідь новими епізодами, необхідними для последовності і завершеності викладу. Саме в цей останній період розвитку цикла з’являються в ньому нові балади: про смерть Робіна Гуда, про захист його "королевою Катериною" (дружиною Генріха VIII); виникають перші спроби зробити його внуком графа чи взагалі знатною особою; вірогідно, в цей же час в цикл вводиться любовна ідилія, Робін Гуд и прекрасна Меріен, - яка спочатку була в ньому відсутня. Тут можливо припустити вже і книжний вплив: вказував на "Гру Робена і Маріон" Адама де ла Галь (XIII ст.) і на пасторалі Відродження.   На ранніх етапах свого розвитку балади про Робіна Гуда не давали з’вязної розповіді про його життя; вони розповідали лише про окремі його авантюри. Велике місце в них займали перш за все оповідання про формування його дружини. Багато балад основані на нескладній сюжетній схемі: якийсь ремісник, наприклад, шкіряник, казаняр, гончар чи лісник, за наказом короля, шерифа чи за власним бажанням, намагається захопити Робіна Гуда як такого, що стоїть «поза законом» (outlaw), б’ється з ним, але, випробувавши його силу і хоробрість, добровільно приєднується до його дружини. Так починається знайомство і дружба Робіна з найвірнішим із його товаришів і помічників - "Маленьким Джоном" (Little John), молодцем і силачем, прізвисько якого, "маленький", "малий", є іронічним, так як він сім футів заввишки. Хвацькою сутичкою починається дружба Робіна Гуда з розстригою-ченцем, братом Туком (Tuck), який не знімаєт рясу, навіть вступивши в дружину молодців, і не використовує в битвах з ворогами іншої зброї, окрім своєї важкої дубини. Балади называють і інших членів дружини (Scathlocke, Mutch и др.), вільно і весело проживаючих в Шервудському лісі. Їх об’єднує спільна ненависть до феодалів і всіх гнобителів народу. Монах-зрадник, скнара-аббат, неправедний багатій-єпископ - такі образи з клерикального середовища в цих баладах; не менш негативними рисами характеризовані чиновники, судді. Ноттінгемський шериф, наприклад, представлений в образі всезагального гнобителя і самоуправця; Робін Гуд знущається над ним і переслідує його як свого головного ворога. Великодушний, щедрий, мужній гонитель всякої неправди, Робін Гуд подає руку допомоги усім, хто її потребує; він невтомний, спритний, майстерно вислизає з усіх пасток, які його підстерігають, тікає від всякої погоні, вміє виплутатися з будь-якої біди і добре помститись своїм ворогам. Але до короля він зберігає повну шанобливість.        Багато місця в баладах займали ідилічні описи життя Робіна Гуда в гущавиі зеленого лісу. Ця лісова ідилія довго втілювала мрії народу, будучи в Англії справжньою утопією. "Вони живуть так, як в давнину Робін Гуд англійський, - говорить про герцога Шарль в "Как вам это понравится" (дія I, 1, вірші 122-125) Шекспіра, - і час проводять вони безтурботно, як бувало в золотомий вік".           Історія Робіна Гуда залишила помітний слід в світовій художній літературі. В Англії сучасники Шекспіра: Роберт Грін, Мондей і Четль опрацювали баладні мотиви у своїх драматичних творах. В російській літературі ці балади відомі з 30-х років XIX ст.; деякі з них існують в російських перекладах М. Гумільова, В. Рождественського та ін.

4. Лірико-драматичні балади

Не менш значну групу творять балади лірико-драматичного характеру. Головні їхні теми - кохання і ненависть в рамках сімейних чи родових стосунків, трагедія ворожнечі чи стихійної, всепоглинаючої пристрасті. Більшість їх має зловісний колорит і закінчується фатальним результатом. Драматизм ситуації і діалогів, лірична збужденність досяають тут більшої напруги. Почуття помсти, ревнощів і кохання вирують в серцях дійових осіб; кров ллється потоками; божевілля, злочини, вбивства так само часті, як і ляричні злети найвеличнішого, всеохоплюючого кохання. В ряді балад цієї групи зустрічається також казковий елемент; фантастика народних легенд і забобонів вплітається в оповідь про повсякденне життя ніби для того, щоб посилити її ліричне і наївне осмислення.       В деяких шотландських баладах цієї групи ми чуємо ще відголоски національної ворожнечі до англійців, відзвуки розбійницьких набігів, бачимо заграву пожеж, запалених ворожою рукою, спопеляючих замки феодалів і хати селян, криваві сутички військових загонів; але вони створюють тут лише фон для розповіді про приватні, особисті трагедії, і чисто людські відносини цікавлять авторів цих балад більше, ніж історичні події. Нерідко, однак, перед нами постають розповіді не про боротьбу з чужинцями, а про "кланову" ворожнечу шотландських родів.       В баладах жінки не поступаються чоловікам в почуттях ненависті, ворожнечі чи помсти; балади зображують лиху мати, мачуху, дружину, коханку, які збожеволіли від заздрощів, ревнощів, відчаю.    В одній з найдревніших балад "Едуард" (Edrward) мати постає у ролі ініціатора вбивства. Написана у формі діалогу між матір’ю та сином, який за її намовою вбив батька, ця балада відрізняється більшим драматизмом. Вона була перекладена на російську мову А. К. Толстим (1873 р.). В інших баладах жорстока мати отруює власного сина, тому що він одруживсяся проти її волі (Prince Robert); мачуха дає отруту своїй падчерці (Lady Isabel); дружина вбиває чоловіка, який її образив (The Lorde of Waristoun).    Але головною трагічною силою, яка майже завжди призводить до катастрофи, є любов. В деяких старовинних баладах нерідко зустрічається мотив свідомого чи несвідомого кровозмішення, - можливо, відзвук древніх пісенних сюжетів епохи древніших родових відносин. Подібними є балади про леді Джен (The King's Dochter Lady Jean) і "Лізі Вен" (Lizie Wan), які розглядають тему фатальної, неминучої загибелі за гріховний кровозлитний зв’язок. Але в більшості балад катастрофа є наслідком злої волі рідних. Батько або брати стають месниками за осквернену честь дівчини. Батько шотландець спалює на вогнищі свою дочку, коли вона стала матір’ю від ворога англійця (Lady Maisry). Коханці тікають на конях; батько і брати женуться за ними, наздоганяють, їхня сутичка недовга: "Мечі були витягнуті з піхов. Вони кинулись в бій. Червоною і рожевою була та кров, що тікла на укіс, усіяний ліліями" (Katherine Janfarie). Іноді тріумфує коханець, який залишає братів простертими на землі (Erlinton). Але частіше всього на тих, хто бореться чекає спільна загибель: такий сюжет знаменитої балади "Трагедія Дугласів" (The Douglas Tragedy).      В деяких баладах лихою згубницею закоханої пари є мати; вона проганяє з дому бідну Енні, яка у холодну ніч з дитиною на руках марно стукає в двері свого коханого (The Lass of Loch Royan).    Часті в баладах трагедії ревнощів. Два брата, які кохають одну жінку, вбивають один одного під час поєдинку (Lord Ingram and Child Vyet); оскаженілі, тужливі жінки кидаються на зрадників з кинджалами і вбивають їх (Lord William); така ж доля чекає і на їхніх суперниць (Sweet William and Fair Annie); у відомій баладі, яка має безліч паралелей в загальноєвропейському фольклорі, в тому числі і російському, - сестра топить сестру; тіло загиблої дівчинии знаходять біля млина; три золотих волосинки потопельниці подорожуючий співець натягує замість струн на свою арфу, і вони самі під його рукою розповідають на бенкеті про гірку долю дівчини і про злочин її сестри (The twa sisters). Вирують ревнощі і в батьківських серцях; батько відрубує голову синові, прийнявши його за коханця дружини (Child Maurice).        Але ще сильніше ревнощів - почуття стихійного, безкінечного кохання, яке приносить не тільки безмежне горе, але і величезне щастя. В баладі "Чайльд Уотерс" (Child Waters), - тій самій, на яку Байрон посилається в передмові до "Чайльд Гарольда", - Еллен слідує за своїм коханим в якості пажа, переносить усі труднощі походу, охороняє і чистить його коня, готова прийняти навіть його нову коханку і стелити їй ложе; вночі, в конюшні, в страшних муках, покинута і осміяна, вона народжує немовля, і тільки тоді її кохання отримує нагороду: Уотерс одружується на ній.    Якщо ж доля переслідує закоханих до кінця їхнього життя, то вони будуть разом у загробному світі; символом цього кохання, яке не знає перешкод і не боїться навіть смерті, стає троянда, шипшина або інші квіти, які виростають на їх могилах і сплітаються своїми гілками.

У церкви Сент-Мэри подруга лежит.

С ней рядом несчастный любовник.

Над нею пунцовая роза цветет,

Над ним - ароматный шиповник.

Кусты разрослись и ветвями сплелись,

И в мае цветут они оба.

И шепчут они, что лежат в их тени

Два друга, любивших до гроба.

Мерці встають з могил, щоб побачити своїх наречених чи матерів (Fair Margaret and sweet William, The wife of Ushers Well). Школяр Саундерс (Clerk Saunders), вбитий братами його коханої Маргарет, являється їй, щоб вона звільнила його від клятви. Маргарет йде слідом за ним в могилу, але його душа зникає при першому ж крику півня. Той же сюжет - в баладі "Привид коханого Вільяма" (Sweet William's Ghost):

Мое дыханье  тяжело,

И горек хладный  рот.

Кого губами я коснусь,

Тот дня не проживет.

Он вышел  в дверь, - она за ним,

Идут по склонам  гор,

Вот видят церковь  в стороне,

Кругом - зеленый  двор.

Но вдруг  разверзлась перед ним

Земля у самых  ног,

И снова Вилли  молодой

В свою могилу лег.

Балади, близькі до творів англійської чи шотландської літератури XIV-XV ст., не обов’язково надають перевагу книжним джерелам. Автори балад могли багато що чути і при дворах феодальних замків, і під час походів в загонах феодальних володарів. Так, їм могли стати відомими, перекази про короля Артура, про Горна і Рименгильду, про Альдингара і сера Лайонела, переказані в ряді балад. Ці балади представляють історико-літературний інтерес, але художнє значення їх мізерне в порівнянні з основними баладними циклами.          Із усієї середньовічної англійської літератури саме балади найбільше вплинули на літературу нового часу. Відродження інтересу до народної балади в передромантичній літературі другої половини XVIII ст. надовго визначило розвиток англійської поезії. Особливо значним в цьому сенсі був вплив збірки старовинних англійських балад, опублікованих Персі (Thomas Percy, Reliques of Ancient English Poetry, 1765 р.). Ціла хвиля англійської поезії XIX ст, - від романтиків Кольриджа, Сауті, Вальтера Скотта через Теннісона і прерафаелітів до Оскара Уайльда і Кіплінга - відчула сильний творчий вплив народної балади. В кінці XIX ст., в результаті тривалого збирання письмових записів і усних джерел, професором Чайльдом (Rj. Child) був виданий повний звід англійських і шотландських балад у всіх відомих варіантах (The English and Scottish Popular Ballads, 10 томів, 1882-1898 рр.). 

ВИСНОВКИ

Першим завданням нашого дослідження було описати розвиток народної творчості в середньовічних Англії та Шотландії. На основі робіт з історії англійської літератури нами встановлено, що розповсюдження книжної літератури у середні віки не вплинуло на розвиток народного мистецтва, адже воно було однією з тих основ, на ґрунті яких і формувалася книжна література.

Періодом особливого розквіту народної поезії як в Англії, так і в Шотландії було XV столітя.

Подальший розвиток буржуазної цивілізації, експропріація селян та урбанізація призвели до зникнення народного мистецтва. Найдовше воно зберігалось в тих частинах країни, які залишались осторонь від капіталістичного "прогресу". Збирання і запис пам'яток народної поезії почалося лише у XVIII столітті, тобто тоді, коли Англія вже в значній мірі була буржуазною країною. Тому відомі нам пам'ятки народної поезії записані переважно в Північній Англії і Шотландії, тобто в тих частинах країни, які в найменшій мірі відчули до того часу вплив буржуазнї цивілізації.

Друге завдання полягало у дослідженні історії виникнення балад. Аналіз літератури по англо-шотландським народним баладам дає підстави стверджувати, що різноманіття сюжетів, форм і типів балад склалося не відразу, а є результатом тривалого розвитку жанру, яке полягало у збагаченні його у зв'язку з ходом життя народу. Балада існувала не ізольовано від інших жанрів, а в безперестанній взаємодії з ними, що також було основою виникнення її різновидів.

Третім завданням нашого дослідження було виявити художні особливості народних балад Англії та Шотландії. На основі аналізу праць відомих дослідників та текстів балад можемо визначити такі особливості народної балади як драматизм розвитку сюжету, уривчастість оповіді, що концентрує увагу на кульмінаційних моментах, використання діалогу як сюжетотворчого чинника, застосування різноманітних форм повтору, що підсилює драматизм ситуації, а також недосказаність, що надає баладам певної таємничості та загадковості.

Четверте завдання передбачало визначення головних сюжетів, героїв балад та їх походження. Аналіз літератури по народним баладам та безпосередньо текстів балад дає привід для висновку, що народна балада, активно розвиваючись протягом багатьох століть, постійно вбирала в себе і переробляла найрізноманітніший матеріал, черпаючи його з усних переказів та письмових джерел або безпосередньо з життя.

Дослідивши праці відомих дослідників ми можемо виділити такі типи балад, ґрунтуючись на тематичному принципі: балади про надприродне, про трагічні ситуації, про любов, про злочини і злочинців, про шотландський кордон, про війну і пригоди, гумористичні балади та ін.

Проаналізувавши тексти балад, можемо назвати їх головних героїв: у Англії – це Робін Гуд, а в Шотландії – Вільям Уоллес, які є символами свободи та непокірності, вони грабували та карали багатіїв і нагороджували бідняків.

Таким чином  всі завдання дослідження виконано.