Тематика народних балад Англії та Шотландії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

 

 

НАРОДНІ БАЛАДИ АНГЛІЇ ТА ШОТЛАНДІЇ:

ТЕМАТИКА ТА ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

\\

 

 

 

 

 

 

РІВНЕ – 2011

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП.....................................................................................................................3

ОСНОВНА ЧАСТИНА...........................................................................................7

Розділ І. Художні особливості  народних балад Англії та Шотландії................7

1. Розвиток народної творчості в середньовічних Англії та Шотландії......7
2. Виникнення балад.........................................................................................8
3. Художні особливості народних англійських та шотландських балад….9

Розділ ІІ. Тематика народних балад Англії та Шотландії.................................12

1. Походження сюжетів балад........................................................................12
2. Історичні та прикордонні балади...............................................................13
3. Балади про Робіна Гуда..............................................................................16
4. Лірико-драматичні балади..........................................................................22

ВИСНОВКИ...........................................................................................................27

БІБЛІОГРАФІЯ......................................................................................................29 
ВСТУП

 

Актуальність  теми.  Із усієї середньовічної англійської літератури саме балади найбільше вплинули на літературу нового часу. Відродження інтересу до народної балади в передромантичній літературі другої половини XVIII ст. надовго визначило розвиток англійської поезії. Особливо значним в цьому сенсі був вплив збірки старовинних англійських балад, опублікованих Персі (Thomas Percy, Reliques of Ancient English Poetry, 1765 р.). Ціла хвиля англійської поезії XIX ст, - від романтиків Кольриджа, Сауті, Вальтера Скотта через Теннісона і прерафаелітів до Оскара Уайльда і Кіплінга - відчула сильний творчий вплив народної балади. В кінці XIX ст., в результаті тривалого збирання письмових записів і усних джерел, професором Лайльдом (Rj. Child) був виданий повний звід англійських і шотландських балад у всіх відомих варіантах (The English and Scottish Popular Ballads, 10 томів, 1882-1898 рр.).          Жанр літературної балади, відродившись за кілька десятиліть до початку XIX ст., досяг свого розквіту і найвищої популярності в епоху Романтизму, коли він на деякий час зайняв чи не найбільш провідне місце в поезії. Популярність і своєчасність цього жанру саме в романтичну епоху пояснюються насамперед його багатофункціональністю, здатністю служити найрізноманітнішим (а часом і різноспрямованим) громадським та літературним цілям. Популярна балада (лицарська, героїчна, історична) могла задовольнити пробуджений у широких колах читачів інтерес до національного минулого, до середньовіччя, взагалі до старовини. Природний для балади міфологічний чи чудовий елемент цілком відповідав прагненню романтиків до всього незвичайного, загадкового, таємничого, а часто і до містичного або потойбічного. Споконвічне для балади тяжіння до синтезу епічних, ліричних і драматичних елементів добре поєднувалося зі спробами романтиків створити «універсальну поезію», «змішати штучну поезію і природну поезію» (Ф. Шлегель), оновити її, передати переживання людини, драматичний розпал почуттів.        

 

Стан розробки проблеми. Балада надала великі можливості для пошуків нових виразних засобів поетичної мови, про що яскраво свідчать хоча б «Ліричні балади» (1798) У. Вордсворта та С. Т. Кольріджа. У передмові до другого видання цієї спільної поетичної збірки У. Вордсворт перераховує основні завдання, які обидва автори прагнули вирішити в процесі роботи над «Ліричними баладами». Найважливіша творча установка У. Вордсворта полягала в тому, щоб, «вибираючи події та ситуації із буденного життя простих людей, показати або описати їх по можливості мовою, якою ці люди говорять насправді, але в той же час, за допомогою уяви, надати йому забарвлення, завдяки якому повсякденні речі постануть у незвичному світлі ... ». Використовуючи багатющі можливості самого жанру балади і невичерпні пласти живої розмовної мови, Вордсворт прагнув розсунути рамки традиційної поезії, додати їй нову психологічну глибину, обновити арсенал її художніх засобів. «Ліричні балади» зіграли величезну роль у розвитку англійської поезії XIX ст.

Академік М. П. Алексєєв, який намагався розібратися у величезному морі англійських і шотландських балад, прийшов до наступного висновку: «Походження сюжетів балад дуже різноманітне: джерелами одних є книжкові перекази, християнські легенди, твори середньовічної писемності, лицарські романи, навіть в окремих і рідкісних випадках твори античних авторів, засвоєні за посередництвом будь-яких середньовічних обробок і переказів; інші сходять до усних переказів, являють собою варіації «бродячих сюжетів», які мали міжнародне розповсюдження. Треті відтворюють яку-небудь історичну подію, видозмінюючи, стилізуючи її сумісною із загальними умовами пісенною традицією» (История английской литературы. Том I. Выпуск первый. – С. 364).

С.Я. Маршак займався перекладами лірико-драматичних англійських та шотландських балад. У совїх перекладах Маршак прагнув передати не тільки поетичний зміст балад, лише їх дух, але і особливості їх форми, їх музичну співучість. Всього Маршак переклав 19 англійських та шотландських балад. Незадовго перед смертю у бесіді з критиком В. Лакшиним С.Я Маршак говорив про жанр балади: "Я понял, что такое баллада, когда начал переводить англичан. Это не аристократический жанр, как можно подумать, читая Жуковского, а разговор, короткий рассказ при встрече на улице или среди друзей в таверне, за кружкой эля. Английская народная баллада проста, естественна, как и английский детский фольклор, который я очень люблю" ("Юность", 1966, № 6).        В російській поезії XIX ст., починаючи з Жуковського, баладний струмінь зароджується під впливом англійських романтиків і певним чином - англійської народної балади. З російських поетів англійські та шотландські балади перекладали О. Пушкін, А. К. Толстой, М. Гумільов, С. Маршак, В. Рождественський, О. Румер та ін.        Британські балади часто викликали зацікавлення в українських художників слова. Їх перекладали такі письменники, як І.Франко, М.Рильський, В.Сосюра,Ліна Костенко, І.Драч та інші. Скажімо, упорядники десятого тому творів І.Франка зазначають, що його інтерпретації "...є першою й найповнішою в історії української літератури спробою представити зразки балад, пісень і романсів багатьох народів світу" , тобто перекласти їх українською мовою, ознайомити з ними українського читача.

Багато англійських дослідників протягом останніх двох століть намагаються встановити можливий історичний прототип Робін Гуда, але поки їхні спроби не увінчалися успіхом. Проте з початку XV століття Робін Гуд не раз згадується як історична особа. Його ім’я називає шотландська хроніка Эндрью Уинтоуна (ок. 1420). У середині XV в. Вальтер Боуэр, роблячи доповнення до хроніки каноніка Фордуна, під датою 1266 р. заносить звістку, що «між людьми, позбавленими власності, був знаменитий розбійник Робін Гуд, якого народ любить виставляти героєм своїх ігор і театральних подань і історія якого, що оспівує мандрівними співаками, займає англійців більше інших історій».

 

Мета роботи. Мета даної роботи полягає у тому, щоб охарактеризувати тематику та художні особливості народних балад Англії та Шотландії. Поставлена в роботі мета конкретизується через вирішення таких завдань:

• описати розвиток народної творчості в середньовічних Англії та Шотландії;
• дослідити історію виникнення балад;
• виявити художні особливості народних балад Англії та Шотландії;
• визначити головні сюжети, героїв балад та їх походження.

 

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та бібліографії, яка нараховує 7 назв.

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Розділ І. Художні особливості  народних балад Англії та Шотландії

1. Розвиток  народної творчості в середньовічних  Англії та Шотландії

Розповсюдження книжної літератури в середні віки не зупинило розвитку народного мистецтва. Твори книжної поезії в значній мірі залишались ще недоступними для народу, який задовольняв свої естетичні потреби створенням своєї власної поезії. Традиції народного епосу ще довго продовжували жити у середовищі народу. Великим багатством поезії та музичної творчості відзначались також обрядові традиції. Народне мистецтво було однією з тих основ, на ґрунті яких розвивалась і книжна література. Не тільки поети Середньовіччя, як Ленгленд і Чосер, але і письменники Відродження (Шекспір, наприклад) багато чим завдячували народній поезії, яка давала їм теми та сюжети, і була для них джерелом, звідки вони черпали художні образи та живу поетичну мову.      П’ятнадцяте століття було періодом особливого розквіту народної поезії як в Англії, так і в Шотландії. Пісня звучала тоді повсюди, в селі, в місті, в феодальному замку і супроводжувала людину від колиски і до могили. Особливо багата піснями була Шотландія, і тут невичерпні скарби народної піснетворчості зберігались протягом довгих століть. Піснею починались і піснею закінчувались в Шотландії усі громадські та приватні справи; пісні співала уся країна, вранці, вдень, увечері, в хвилини праці і відпочинку, радості чи печалі. На хрестинах, весільних гулянках, під час усіх веселих зборищ лунали пісні, які супроводжувались звуками волинок. На дорогах було повно бродячих музикантів; змагання «волинщиків» були розповсюдженою розвагою. Нерідко були випадки - такий звичай зберігався в Шотландії ще в XVIII с., - коли землевласники запрошували музикантів у страдні дні праці на поля і городи, щоб підбадьорити своїх працівників, і волинщик отримував за це свою частку "натурою", хлібом або овочами. На луках гірської частини Шотландії було чути одинокі пісни косарів. В долинах низинної частини Шотландії селяни хоровими піснями починали жнива, молотьбу, в зимову пору під пісні вони пряли, ткали, лагодили сіті. Народні пісні поширювались повсюду в середні віки, як в Шотландії, так і в Англії. Подальший розвиток буржуазної цивілізації, експропріація селян, розвиток міст і промисловості призвели до того, що в тих районах, де цей процес особливо розвинувся, народна поезія перестала існувати. Найдовше вона зберігалась в тих частинах країни, які залишались осторонь від капіталістичного "прогресу". Збирання і запис пам’яток народної поезії почались лише у XVIII ст., тобто тоді, коли Англія вже в значній мірі була буржуазною країною. Тому відомі нам пам’ятки народної поезії записані переважно в Північній Англії і Шотландії, тобто в тих частинах країни, які в найменшій мірі відчули до того часу вплив буржуазної цивілізації.

2. Виникнення балад

Ряд шотландських и англійських народних пісень, безсумнівно більш древніх, дійшов до нас в цих пізніх записах. Краще всього збереглись, хоча теж далеко не повністю і переважно в пізніх текстах, англійські та шотландські балади, які створюють особливий вид народної поезії. Пісні робочі, застольні, воєнні і т. д. належали переважно до розряду ліричних творів усної творчості; балади ж в тій формі, яку вони отримали в Англії і Шотландії вже в XIV-XV ст., були творами епічними, з різними домішками ліричних та драматичних елементів. Термін "балада" у застосуванні до них був присвоєний порівняно пізно; ще Чосер і його сучасники вживають слово "балада" в значенні ліричного вірша французького метричного зразка, але початкове значення терміну "балада" - "танкова пісня", "пісня, що супроводжується танцями і музикою" – сягає ще періоду провансальських трубадурів. Під англійськими и шотландськими баладами розуміють дещо інше - лірико-епічне або лірико-драматичне оповідання, яке мало строфічну форму, призначене для співу, який нерідко супроводжувався також грою на музичних інструментах. Відмінною рисою балади, як твору усної народної поезії, є відсутність в ній будь-яких істотних ознак індивідуального авторства: балади передавались у широкій народній масі усным шляхом з покоління в покоління. В усній передачі баладний текст неодноразово піддавася творчій переробці, обростав варіантами. Тому, хоч кожна балада має невідомого нам автора, народного співця, вона з плином часу стає ніби твором колективної творчості.      Книгодрукування не зупинило процесу створення нових балад, а лише внесло в них деякі нові риси. Балади виникали ще на межі XVII-XVIII ст.; одна з останніх історично засвідчених подій, оспіваних в баладі, відносится до 1716 р. (Lord Derwentwater). В XVI и на початку XVII ст. балади розповсюджувались в народі в летючих листках, в лубочних виданнях, друкованих готичним шрифтом (black letters) з гравюрами на дереві, але вони стійко зберігались також і усною пісенною традицією; тому для пізнього часу дослідники розрізняють власне народні балади (people's ballads), відомі нам в різноманітних редакціях, записаних за усними передачами, вуличні балади (street-ballads), що співались на основі тексту, створеного окремими професіональними виконавцями чи відомого з лубочних видань, і, нарешті, балади, написані наслідуючи народні балади в спеціально літературних цілях (popular ballads). Звичайно, така класифікація балад умовна: перші два вказані типи не завжди легко розмежувати.

3. Художні  особливості народних англійських та шотландських балад

На сьогодні термін "балада" як літературний жанр має різні тлумачення. Так, в українській літературній енциклопедії читаємо: "Балада (прованс. bаlаdа, від bаllаг - танцювати) - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматично-напруженим сюжетом, у якому наявні елементи надзвичайного". Вперше назву "балада" вжив провансальський трубадур Пон де Шаптей (1180-1228) . Отже, спочатку балада використовувалась як любовна пісня до танцю, але пізніше втратила свій рефрен до танцю . 
    Енциклопедія "Британніка" характеризує баладу як "...коротку оповідну народну пісню, характерний стиль якої викристалізувався в Європі у пізньому Середньовіччі..."          Тут доречно з'ясувати чи принаймні вказати на специфічні риси англійських і шотландських балад, що вирізняють їх серед народних пісень інших народів. Передусім типова народна балада - це компактне маленьке оповідання, що починається дуже несподівано і раптово, неначе вибух, саме в той вирішальний момент, коли ось-ось трапиться катастрофа чи якась інша напружена розв'язка. Балада зосереджується на кульмінаційній ситуації. Про зав'язку конфлікту або оточуюче середовище читач може тільки здогадуватися. Мета баладного методу оповіді - досягнути сильного, сенсаційного, драматизованого ефекту через навмисну несамовитість та несподіваність. На думку Л.М.Арінштейна, зав'язка, яка могла б розкрити причини катастрофи, мотиви поведінки героїв, опускається тому, що вона відвернула б увагу від центрального кульмінаційного моменту на зайві дрібниці, які, в свою чергу, могли б завадити сприйняттю кульмінаційної події.  
     На наше переконання, слід звернути особливу увагу на риторичні засоби, що використовуються у британській баладі. Один з найвідоміших -наростаючий повтор, тобто кількаразове акцентування виразу чи строфи. Мета повтору - ретардувати надзвичайно насичені моменти оповіді і згустити емоційну атмосферу. Уже згадуваний дослідник Л.М. Арінштейн у передмові до збірника англійських і шотландських балад вирізняє їх ранні та пізні народні жанрові утворення. Розв'язка балад раннього Середньовіччя - трагічна, без моральних настанов. У баладах пізнього Середньовіччя, а також у пізніших варіантах ранніх балад, які зазанали обробки, а також у всіх літературних баладах з'явилися щасливі розв'язки і дидактичні кінцівки. 
Щодо змісту балад, "Британніка" виділяє такі типи:      1) романтичні трагедії - нещасливе кохання через непорозуміння чи ворожнечу родичів;           2) романтичні комедії - щаслива розв'язка любовної інтриги після гірких випробувань;           3) кримінальні балади - злочин та його покарання; одним із підвидів є так зване "останнє прощавай" (the «last goodnight»), що представляє собою промову-каяття злочинця, коли він сходить на ешафот;     4) середньовічні романси походять від середньовічних любовних історій, що прижилися в народній традиції;       5) історичні балади відображають ставлення народу до місцевих сутичок регіонального характеру та щодо сутичок на кордоні між Шотландією й Англією;          6) балади про різні катастрофи - аварії на морі та залізниці, вибухи у копальнях, чума і т.п.;           7) балади про Робін Гуда (приблизно 40);      8) професійні балади розглядають небезпечність таких занять, як мореплавання, лісозаготівля, гірнича справа, труднощі життя переселенців на заході Америки.

 

 

 

Розділ ІІ. Тематика народних балад  Англії та Шотландії

1. Походження сюжетів балад

Ще складнішим є питання про походження балад: хоча воно здавна слугує предметом жвавих суперечок дослідників, його в значній мірі, слід вважати темним і до сьогодні. Потрібно думати, що раніше XIII ст. в Англії балад ще не існувало; спроби окремих науковців дізнатися їх фрагменти в деяких випадково збережених записах XII-XIV ст. не призвели до безперечних результатів. Однак, ми маємо свідчення, що вже в XIV столітті існували "балади" у прямому значенні, цього слова як в Шотландії, так і в Англії. Барбор у своєму "Брюсе" наводить оповідання про одну битву шотландців з англійцями на тій підставі, що дівчата співають про неї кожен день; очевидно, мова тут йде про хорові пісні-балади, складені з приводу пам’ятних історичних подій. Друга, ще більш важлива, вказівка знаходиться у "Видінні про Петра Орача", де Лінь хвалиться тим, що хоча вона і не дуже тверда в знанні церковних молитов, проте знає "пісні про Робін Гуда і Рандольфа, Графа Честерського". Це перша згадка в пам’ятці писемності найпопулярнішого з героїв английських балад: отже, балади про Робін Гуда були відомі в Англії вже в XIV ст. З ряду інших аналогічних свідчень ми заключаємо, що у другій половині цього століття балади різноманітних типів і різноманітного походження значно поширювались в Англії і Шотландії; в XV ст. розвиток цієї форми продовжувався, і вона досягла справжнього розквіту.           Походження сюжетів балад дуже різноманітне: джерелами одних є: книжні перекази, християнські легенди, твори середньовічної писемності, лицарські романи, навіть, в окремих и рідких випадках, твори античних авторів, засвоєні через посередництво будь-яких середньовічних обробок і переказів; інші стосуються усних переказів, являють собою варіації "бродячих" сюжетів, які користувалися міжнародним поширенням. Треті відтворюють якусь історичну подію, видозмінюючи, стилізуючи її відповідно до загальних умов пісенної традиції. Найбільш цікаві і характерні балади двох останніх типів; вони, втім, рідко існують в такому умовно нами описанному, цілком відокремленному один від одного вигляді. Пісенна стилізація "історичних" балад нерідко і заключається у привнесенні в них "бродячих" оповідних мотивів; вона узагальнює історичні факти, події і осіб на основі готових оповідних схем, традиційних пісенних формул. Багаточисленні ті випадки, коли, "історичні" в своїй основі балади не сприймаються нами як такі і через наше незнання подій, які вони мають на увазі, і через властиві їм особливості висвітлення цих подій.   Для всіх балад, особливо ранніх, характерна фрагментарність оповіді як одна з властивостей усної поезії; десь зазвичай відсутній вступ, вступні характеристики дійових осіб, які часом навіть не називаються на ім’я, опис чи навіть згадка місцевостей, де відбувається дія; ця фрагментарність йде і далі, розповсюджується на всю оповідь в цілому; дія ведеться ніби скачками, без зв’язуючих пояснень, без поступовості раозвитку і характеристики його проміжних етапів, нерідко шляхом діалогу. Це надає особливий драматизм оповіді і одночасно відкриває простір для широких і невизначених можливостей ліричного сприйняття і тлумачення оповідання слухачами. Більшість стилістичних прийомів балади, споріднюють її з іншими жанрами народної поезії - постійні епітети, традиційні поетичні формули, образи, порівняння, епічні повтори і, нарешті, приспів (refrain, burden), то такий, що втратив своє початкове значення і зберіг лише музичний, чисто звуковий характер, то такий, що підкреслює і лірично осмислює дію і варіюється залежно від змісту окремих строф.