Специфіка образу пікаро в повісті «Ласарільо з Тормеса»

Таким чином, життя, суспільна ситуація штовхають героя  до крутійства. Ласаро махлює тільки за крайньої необхідності, повість про  нього дає «формулу» нового роману - «герой – рефлекс середовища» - в найбільш чистому і схематичному, можна навіть скaзати, в односторонньому вигляді.

Що стосується самого героя, то треба сказати, що в  принципі пікаро прямо протиставлений типу соціального нонконформіста, бо він, перш за все, пристосовується до навколишнього середовища; саме в цьому - головна властивість його характеру. Інша справа, що кардинально змінити ні своє соціальне становище, ні свою соціальну природу він не може. Спроби його серйозно піднятися по соціальних сходах зазнають фіаско, а «виправлення» і / або досягнення благополуччя в кінці роману носять ілюзорний, уявний характер, подаються з іронією. Ласаро досягає благополуччя, прикривши гріх священика і ставши за це міській глашатаєм.

Шахрай в  іспанському романі не просто збігається із загальною органічної атмосферою трікстеріади, як у архетиповому комплексі, а є її соціальним результатом, продуктом пристосування до соціального середовища. Тому іспанський роман включає відсутній раніше момент формування героя. Герой стає шахраєм в процесі змужніння і пристосування, внаслідок певної «ініціації» самим життям: господар-сліпець змушує Ласаро вдаритися об кам'яного бика, щоб навчити його необхідним в житті хитрощам, бо «слуга сліпого повинен бути хитрішим за самого чорта»[2]. Саме як ініціацію цей факт сприймає й Ласаро: «Я в цю мить зрікся своєї дитячої простодушності... Після Бога дарував мені життя цей сліпий»[2]. Щоправда, згодом Ласаро помстився сліпому тим же способом, тобто змусивши його розбити собі голову. Він зробив так, порушивши біблійну заповідь про те, щоб не давати «спіткнутись» сліпому, але виходив при цьому з засвоєної ним нової точки зору про те, що треба турбуватись тільки про «власну вигоду».

У архетиповому комплексі «шахрай» іноді з'являвся і «простаком», але у співвідношенні «шахрая» і «простака» не було, мабуть, певної закономірності. Можна тільки сказати, що «шахрай» рідко виступав «простаком», частіше ця роль належала його жертвам, крім того, він виявляв себе «простаком» в любовних справах. Останнє збереглося і в шахрайському романі, але тут у відносини «шахрай-простак» вноситься новий лад: «простак» в основному передує «шахраєві», формування особистості героя головним чином і полягає в перетворенні простака на шахрая в результаті життєвого досвіду. У «Ласарільо» риси простака виступають дуже яскраво, а перетворення на шахрая, на справжнього пікаро, можна сказати, не отримує повного завершення.

Становище «спостерігача» почасти корелює і з самотністю героя в навколишньому світі, яка також всіляко підкреслюється. Герой - «низький» соціальний ізгой в чужому світі, «сирота», як каже Ласаро, але і навколишній світ позбувся своєї патріархальності, також в основному складається із самотніх «автономізованих особистостей», так що герой - ізгой і пікаро - виявляється типовим.

 

3. Еволюція героя.

У змалюванні образу пікаро проявилися демократичні позиції  анонімного автора. Протягом усієї  розповіді його ставлення до героя  змінюється. Хлопчик Ласаро, який терпить  стільки злигоднів, зображується зі співчуття, відчувається, що автор схвалює  його кмітливість і симпатизує шахрайським діям, якими Ласаро рятується від лиха. Але зрілий пікаро Ласарільо поданий з явною іронією, в образі його відчутна викривальна тенденція. Корисливість і практицизм, аморальність і підле пристосовництво героя не викликають захвату в автора.

Протеїстичність – характерна риса персонажа-пікаро: протягом оповідання він виступає в  різних ролях та подобах («слуга багатьох панів»), його оцінки описуваного також  можуть двоїтись, герой-оповідач нерідко сповідує (або думає, що сповідує) інакшу моральність, аніж герой повісті (нерідко герой розповідає про своє минуле гріховне життя, переживши релігійне просвітлення).

Автор першого  шахрайського роману не сприймає ідею вижити будь-якою ціною, створити свій домашній достаток ганебним, аморальним шляхом. Вже в першому шахрайському романі помітні протиріччя між наміром автора визначити негативні риси суспільства, які і призводять до «виникнення» героїв подібних Ласаро і поступовим неприйняттям автором свого героя. Героя, який спочатку був вимушений різними засобами і методами боротися за своє виживання, і на цьому етапі автор йому симпатизує, а потім герой стає «достойним» того суспільства, яке його створило і «виховало».

В перших епізодах роману Ласаро – просто особистість, яка страждає, підліток, який має вести боротьбу за існування, за те, щоб вижити. Він добрий, годує свого хазяїна-дворянина і піклується про нього. Але в процесі всіх пригод та злигоднів Ласаро з нього викристалізовується шахрай. За словами Горького М., шахрай є головним героєм буржуазного суспільства. Один з його представників і зображений в особі Ласарільо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Виникнення  і розвиток такого літературного  жанру, як шахрайський роман обумовлені змінами в суспільному житті. Суспільні цінності, такі як багатство, презирство до людей праці, викликали появу прошарку людей, які прагнули досягти певного рівня життя не гребуючи ніякими засобами. Жадоба наживи призвела до ігнорування основних загальнолюдських цінностей: моральності, духовності, порядності, поваги до людської праці.

Зародився шахрайський  роман у Іспанії наприкінці раннього періоду Відродження. Невипадково  саме Іспанія стала батьківщиною шахрайського роману. В Іспанії того періоду склалися досить особливі суспільні  умови, які і стали підгрунттям  для створення саме таких романів.

Історично обумовлений  стан суспільства призвів до виникнення прошарку людей, які створили своє багатство не працюючи, а здобули його під час воєн за рахунок переможених людей. Це призвело до формування суспільних поглядів, згідно яких авантюристи, шахраї досить просто і швидко досягають багатства.

Одночасно такий  стан іспанського суспільства призвів  до зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирства до повсякденної праці, моральної деградації і почуття безнадійності. Такі суспільні погляди зумовили виникнення позакласового елемента – маси авантюристів, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення – пікаро.

Доля цих  людей привернула увагу письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой, що традиційно фігурує у шахрайському романі вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрощів і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Герої шахрайського роману вважають себе спритнішими, розумнішими від простих людей, а тому вони можуть жити за рахунок інших.

Кращі твори створені в цьому жанрі мали великий вплив на розвиток роману в різних європейських країнах у XVII – XVIII століттях. Окремі його тенденції і прийоми нерідко оживають і в романі XX століття.

У цій роботі було проаналізовано традиції зображення образу головного героя пікаро в іспанській шахрайській повісті «Ласарільо з Тормеса». Також, з метою окреслення характерних рис поняття шахрайський роман, у роботі проаналізовано традиції пікарески, змальовано архетип пікаро на прикладі дослідження шляху становлення головного героя повісті.

У дослідженні  доведено, що архетип шахрая-трікстера досить суворо і канонічно відтворюється шахрайським романом, і цей факт відтворення архетипу не менш важливий, ніж відображення бродяжництва та зростання злочинності. У кінцевому рахунку обидва чинники характеризують феномен пікаро в різних площинах - історичній і архетиповій.

В основній частині  шляхом аналізу було розкрито особливості типу авантюрного героя і головного персонажа Ласаро у повісті «Ласарільо з Тормеса», було визначено специфіку образу пікаро та еволюцію характеру героя.

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

1. Державин К.Н. "Жизнь Ласарильо с Тормеса" и плутовской роман / К.Н. Державин. – М.-Л., 1931. – С. 7-26.
2. Жизнь Ласарильо с Тормеса и его беды и несчастья. – М.-Л., 1931. – 111 с.
3. Жизнь Ласарильо с Тормеса, его невзгоды и злоключения / Державин К.Н. – М., 1955. – 95 с.
4. Испанский плутовской роман. – М.: Худож. лит., 2000.
5. Кожинов В.В. Происхождение романа / В.В. Кожинов. – М., 1963. – 439 с.
6. Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа / Е.М. Мелетинский. – М, 1986. – 318 с.
7. Мелетинский Е.М. Средневековый роман / Е.М. Мелетинский. – М, 1983. – 303 с.
8. Папушева О. Н. Кризис испанского общества конца XVI - первой половины XVII века в свете междисциплинарного анализа ментальности пикаро//http://sun.tsu.ru/mminfo/000211022/000211022.pdf
9. Пинский Л. Е. «Гусман де Альфараче» и поэтика плутовского романа // Пинский Л. Е. Ренессанс. Барокко. Просвещение: Статьи. Лекции. — М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2002.
10. Пинский Л. Е. Магистральный сюжет. – М., 1989.
11. Пискунова С. Исповеди и проповеди испанских плутов // Испанский плутовской роман: пер. с исп. — М.: Эксмо, 2008. — С. 7−34.
12. Плутовский роман. – М., 1989. – 668 с.
13. Средневековый роман и повесть. – Москва: Художественная литература, 1974. – 639 с.
14. Томашевский Н. Плутовской роман // http://lib.rus.ec/b/222873/read
15. Штейн А.Л. История испанской литературы: Средние века и Возрождение / А.Л. Штейн. – Москва : Высшая школа, 1976. – 191 с.