Синтаксична категорія означення в структурі простого речення

а) виступає другорядним  членом речення;

б) виражає означальні відношення;

в) залежить тільки від іменника;

г) має спеціалізовані засоби вираження — прикметникові форми;

д) у типових випадках стоїть перед означуваним іменником;

е) поєднане з означуваним  іменником підрядним зв'язком, у  типових виявах способом (формою) підрядного зв'язку — узгодженням;

є) співвідноситься з позицією атрибута в семантико-синтаксичній структурі речення;

ж) не виявляє позиційної закріпленості при актуальному  членуванні речення (може входити до складу як теми, так і реми або  самостійно виражати їх).

В узагальненій ознаці предмета об'єднано частковіші значення, які  можуть бути виділеними в іменникових  словосполученнях, наприклад значення власне-ознаки предмета (гарна дівчина, рідна земля, прекрасна мить), значення ознаки за дією (посаджене дерево, розталий сніг), значення присвійності (моя мати, вірші Ліни Костенко, зошит учня), значення суб'єкта при віддієслівних іменниках (приїзд брата, спів дівчини) і под. Відмінність у характері ознаки уможливлює конкретизацію назви того самого предмета кількома означеннями: Завдав йому думок цей новоспечений зачіплянський мислитель (О. Гончар); Вузькою стежкою в густій мураві й розкішних бур'янах я обійшов Богоявленську церкву-бійницю (Б. Харчук).

2.2 Класифікація  означень за способом  підрядного  зв язку  їх  морфологічне вираження

За способом (формою) підрядного зв'язку означення бувають узгоджені  й неузгоджені: талановитий поет, весела дитина, смагляве обличчя, високі дерева; вірші вчительки, пам'ятник поетові, захоплення музикою, верби над водою, бажання працювати, повернення додому. Узгоджене означення стоїть у тому самому роді, числі й відмінку, що й пояснюваний іменник. Воно виражається здебільшого прикметниками й дієприкметниками: По споришу зелених меж ходило сонце, стрічало гостей, в коси стрічки вплітало, запасками картатими ще й стан прибирало (Т. Осьмачка); Сійте в рахманний чорнозем з піснею, грою... (П. Тичина); Сосновий ліс перебирає струни над берегами вічної ріки... (Л. Костенко); В очах дівчини світяться іскри нерозтраченої ніжності (О. Довженко); Гарячий сопух зчавлених плодів Спиняє дихання (Д. Павличко). Неузгоджене означення поєднується з означуваним іменником способом прилягання чи керування: / хилиться над гомоном століть В плодах важучих яблунева віть (А. Малишко); Ненасить долі впокорилась мулом (І. Драч). У першому реченні неузгоджене означення в плодах залежить від іменника віть і поєднується з ним формою прилягання, оскільки цьому опорному іменникові конкретного значення не властива семантико-синтаксична-валентність, а отже, іменник віть не може керувати другорядним членом речення. У другому реченні відпредикатний іменник ненасить за своєю лексичною природою вимагає родового відмінка іменника, тобто тут маємо форму керування. ( Леута О. І. Модель речення: проблема виділення та кваліфікації // Гуманітарні науки. – 2004. – № 2 (8). – С. 102-107.)

 

У неузгоджених означеннях на значення ознаки нашаровуються додаткові  відтінки значення, зумовлені нетиповою  для позиції означення частиною мови та новими для цієї частини  мови семантико-синтаксичними відношеннями й синтаксичним зв'язком. Неузгоджені  словоформи можуть поєднувати, наприклад, семантику означення й обставини, означення й додатка. Такі означення  характеризують позначувані іменником  предмети і явища за місцем і часом, за метою і призначенням, за стосунком  до іншого предмета тощо: подорож на Кавказ (ознака за місцем), ліс восени (ознака за часом), кімната для відпочинку (ознака за призначенням), турбота про дітей (ознака за об'єктом піклування) і т. ін. Неузгоджені означення виражаються іменниками (займенниковими іменниками) у безприйменникових непрямих і прийменникових відмінках, неозначеною формою дієслова, прислівниками тощо: Як забути серця ніжні стиски, Милої легенький каблучок! (М. Рильський); Тимко топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей (Г. Тютюнник); Прямо насупроти школи стояв будиночок для вчителів (М. Стельмах); Ця земля не знала жодного мосту з каменю (ГТ Загребельний); Земля відчувала потребу Лягати під лемеші (Д, Павличко); Із дверей навпроти пробивається тоненька смуга світу (С. Васильченко).

2.3 Прикладка як  різновид означення

 Як окремий тип присубстантивного  означення виділяють прикладку,  якій властиві особливості, синкретичні,  відношення – прикладкові ( апозитивні ), тобто такі відношення ознаки  до предмета, які мають відтінок  ствердження цієї ознаки: дівчина – красуня, з очима – зорями, у місті Києві, на станції Нивки, студент Кравченко чи студента Кравченко. У ствержувальній силі прикладки виявляються її предикативні властивості. Таким чином, апозитивні відношення поєднують означальне і предикативне значення з перевагою першого. Предикативний відтінок дозволив кваліфікувати апозитивні відношення як напівпредикативні.

Стверджуватися може якісно – оцінна ознака поширюваного іменника або його видова чи родова ознака, наприклад: красуня – берізка, студент – відмінник; дівчина Либідь, Либідь – річка. Якщо означувалиний прикладкою іменник виступає основною назвою предмета, то прикладка є назвою поширювальною, конкретизувальною, назвою – атрибутом.

  Семантика прикладки відобразилася  на формі її вираження: ствердне  означування предмета відбувається  шляхом його паралельного найменування. Прикладка може виражатися: 1) формою  іменника ( субстативного прикметника), яка повторює відмінок означувального  субстатива, наприклад: За царя Панька, як земля була тонка. 2) формою називного відмінка – незалежного від відмінкової форми означувального іменника. Це стосується випадків  із відношенням власних назв неістот ( за видо – родових співвідношень, порівняймо: журнал « Дивослово», журналу « Дивослово», у журналі « Дивослово», із журналом « Дивослово»; 3) формою кличного відмінка – у випадках поєднання прикладок із займенниками ти, ви в непрямих відмінках, наприклад: Що тобі, милий, тепер пам ятаєшься, Чим ти тепер свою душу живиш? Називний ( як і кличний ) відмінок уможливлюється через предикативний відтінок апозитивної ознаки ( форма називного відмінка є спеціалізованого для іменних присудків),  порівняймо, наприклад, називний предикативний і називний апозитивний ( кличний апозитивний): - Який це журнал? – Це « Дивослово» і журнал « Дивослово»; Ти милий і Ти, милий, прийди; Тобі, милий, скажу.

Прикладки, поширюючи предметні  члени речення займенниквого  вираження ( особові займенники), обов язкогово відокремлюються: Щасливиця, я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні (Л. Костенко); Як же викрутили тебе, культуро ( В. Коломієць). Так само можуть відокремлюватися приіменникові прикладки: Доле, журбо вояцька, хмара цю пронеси ( П. Филипович).

Традиційний синтаксис розглядає  зв язок прикладки ( іменника – атрибута) з поширюваним субстантивом як підрядний  з його формою узгодження, у тому числі – у випадку різних граматичних  значень поєднуваних іменників  – неповним узгодженням.

                            Висновки з розділу II

У сучасному українському мовознавстві набуває поширення  розрізнення власне-членів речення (формально-синтаксичних компонентів  речення) і синтаксем (семантико-синтаксичних компонентів речення). Два ряди компонентів  виявляють різне спрямування: власне члени речення спрямовані у внутрішню  структуру мови, а синтаксеми мають  зовнішнє спрямування, відображаючи предмети та явища позамовного світу.

Формально-синтаксичні члени  речення визначаються на основі синтаксичних зв'язків, синтаксеми — на основі семантико-синтаксичних відношень. У простому реченні фундаментальними синтаксичними зв'язками, на основі яких вирізнено функціональні типи членів речення, є предикативний і підрядний зв'язки. Типи синтаксем виділяються на основі двох різновидів семантико-синтаксичних відношень — субстанціальних і предикатних.

Відмінність між двома рядами мінімальних  синтаксичних одиниць (формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних членів речення) виразно виявляється на тлі формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної організації  простого речення. У найтиповіших випадках формально-синтаксична структура  простого речення формується двома  взаємопов'язаними головними членами  речення підметом і присудком, а  семантико-синтаксична структура  — предикатом і його валентністю

Головним членам речення  протиставляються, другорядні члени  речення, які відповідно до різновидів підрядного зв'язку — прислівного  і детермінантного поділяються  на два формально-синтаксичні класи: прислівні другорядні члени, тобто  компоненти, залежні від слова, і  детермінантні члени, залежні від  предикативної основи простого речення, пор.: Джерин софор заквітчався білим цвітом (І. Нечуй-Левицький) і поезії святої Вік творю я ідеали (Г. Чупринка). У першому реченні функціонують три прислівні другорядні члени: прикметник Джерин залежить від підмета садок іменник Цвітом — від присудка заквітчався, прикметник білим — від прислівного другорядного члена цвітом. У другому реченні два детермінантні члени для поезії і вік підпорядковуються присудково-підметовій основі речення творю я ?» прислівним (приприсудковим) другорядним членом ідеали.

На противагу формально-синтаксичним членам речення синтаксеми виражають  семантичний зміст і членуюься  на два семантико-синтаксичних класи  — предикатні і субстанціальні синтаксеми, які у свою чергу поділяються  на предикати дії, процесу, стану, якості тощо і субстанціальні синтаксеми із суб'єктним, об'єктним, адресатним, інструментальним та іншими значеннями. Стосунок до формально-синтаксичного  аспекту простого речення мають  тільки компоненти, виділювані з урахуванням  предикативного і підрядного зв'язків (підмет, присудок, головний член односкладних речень, прислівні другорядні члени, детермінантні другорядні члени), а синтаксеми відображають семантико-синтаксичний аспект простого речення.

                                         Висновки

 

На основі проведеного  дослідження можна зробити такі теоретичні і практичні висновки:

1.Традиційне вчення має свої недоліки:

1. нездатність у межах існуючої системи членів речення охопити і класифікувати всі мовленнєві елементи речення;
2. відсутність однозначних критеріїв розмежування членів речення і неможливість, виходячи з існуючих критеріїв, розрізняти члени речення в конкретних висловлюваннях;
3. відсутність опису суті означальних, об’єктних обставинних відношень, покладених в основу ДЧР.

2. Виявили такі деференційні ознаки означення.

1. є другорядним членом речення;
2. виражае означальні семантико-сентаксичні відношення;
3. залежить тільки від іменика  або його еквівалента;
4. здебільшого виражається словами прикметникової парадигми    (узгоджене)     або іменникової (неузгоджене);
5. у типових випадках стоїть перед пояснювальним словом (узгодження) або після (не узгодження);
6. найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком узгодження (узгоджене) або керування (неузгоджене);
7. при актуальному членуванні речення може входити до складу теми і реми;
8. у семантико-синтаксичній структурі співвідноситься найчастіше із               позицією атрибута.

3.Дослідили класифікацію означень.

Основні ознаки означення:

якісної ознаки предмета: улюблена справа, солов”їна пісня, сонячний день;

ознаки за дією: зеленіючий ліс, виконана справа;

ознаки предмета за його стосунком до іншого предмета: човен з парусом, чай з лимоном;

ознаки предмета за  матеріалом, з якого зроблений  предмет: будинок з цегли, туфлі зі шкіри;

ознаки дії  за суб”єктом дії: політ льотчика, наказ командира, шепіт лісу.

якісної ознаки: третій день, на двох столах;

ознаки за належністю: моє село, хата батька;

ознака предмета за місцем: будинок у лісі, приміська зона, сільський хлопець;

ознаки за часом: травнева ніч, дощ у липні.

За способом вираження означення поділяються  на узгоджені і неузгоджені.

Узгоджені означення виражаються словами, що потенційно узгоджуються у відмінку, роді, числі, зокрема повними прикметниками та дієприкметниками, займенниками, порядковими числівниками і под.

А) узгоджене означення:

Узгоджені означення  виражаються:

прикметниками будь-якого розряду: Вчорашній день минув чудово;

дієприкметниками: Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю;

займенниками  прикметникової форми: Ах! Як він мить оцю зустрів!

Порядковими числівниками: На моїх очах перші сніги зійшли і сповнили мутної води ручаї.

кількісними числівниками у непрямих відмінках, крім знахідного: Тут розгорнулися науково-дослідні ділянки двох класів сільської  школи.

Узгоджене означення  може мати при собі залежні слова. Такі означення називаються поширеними. Вони виражаються прикметниковими і дієприкметниковими зворотами: Ген килим, витканий із птиць, що летить над полем.

Б) Неузгоджене означення

Неузгоджені означення – дуже продуктивна  властивість української мови. Вони шароко представлені в українській  мові, оскільки блатні за своєю семантикою, ніж узгоджені, тому що основне зачення  ускладнюється додатковими значеннєвими компонентами.

За способом зв”язку з основними словами  неузгоджені означення поділя.ться на керовані і прилягаючі. До прилягаючих належать означення, виражені інфінітивом, прислівником, фразеологізмом. Прилягаючий інфінітив часто поєднує означувану семантику з об”єктною: думка (яка? про що?) навчатися, спроба піти, вміти заставити. Прилягаючий прислівник ускладнює семантику означення своїми лексико-граматичними значеннями місця, часу, способу дії: Жодна травинка внизу біля річки не ворушилась від вітру.

Традиційно  ж неузгоджені означеня, виражені відмінковими і відмінково-прийменниковими  формами іменників, називаються керованими. Ця назва відображає їх статус та первинну придієслівну позицію. У поєднанні з іменником така позиція тільки умовно може бути названа керованою, а точніше – вона прилягаюча.