Синтаксична категорія означення в структурі простого речення

 

Херсонський державний  університет

 

Кафедра слов’янських мов та методик їх викладання

 

 

 

 

 

 

курсова робота

 

з української мови

 

з теми:

“Синтаксична категорія  означення в структурі простого речення”

 

 

 

 

 

Студентки IV курсу 411 групи

(напряму підготовки російська, українська мова та література)       Котлюба В.Я

                                                                       

                                                                        Доктор філологічних

                                      наук, профессор

                                Л. М Руденко

 

 

 

 

                Підсумкова оцінка.

Національна шкала ________________     Кількість балів ____________________

                                                         ECTS ____________________________

 

Члени комісії ______________     _____________________

                                                                                                                                  (підпис)                              (прізвище та ініціали)

                                                                                                   

______________       _______________________________

                                                                                                                                    (підпис)                           (прізвище та ініціали)

                                                                                                                             

______________        _______________________________

                                                                                                                                    (підпис)                            (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

Херсон – 2013  рік

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I. Просте речення як монопредикативна одиниця………….. ……………………………………………………5                                                                                    

1. Речення як мовна одиниця його основні ознаки………………………….  5
2. Поняття про члени речення………………………………………………..  10
3. Загальна характеристика другорядних членів речення………………….  13

Висновки з розділу I…………………………………………………………….14

РОЗДІЛ II. Характеристика означення як другорядного члена речення………………………………………………………………..16

2.1 Диференційні та семантичні ознаки означення…………………………   16

2.2 Класифікація означень за способом підрядного звязку їх морфологічне вираження………………………………………………………………………  17

2.3 Прикладка як різновид означення………………………………………..   19

Висновки з розділу II…………………………………....................................... 20

ВИСНОВКИ………………………………………………………… 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………25 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Вступ

Центральним поняттям синтаксису,  основною його одиницею є речення. У мовознавстві існує до тисячі визначень речення. Пізнати і визначити речення намагалися не тільки мовознавці такі як Ф.І Буслаєв, О.О Потебня, О. Шахматов, П. Фортунатов, О. Пєшковський, а й логіки, філософи, психологи, і навіть математики. Надзвичайно велика кількість визначень речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно досліджувати в різних напрямах. Проблема виділення другорядних членів речення викликає чимало дискусій у сучасному мовознавстві. Одні вчені дотримуються традиційного принципу, другі заперечують такий підхід, треті уточнюють традиційну класифікацію. У вивченні другорядних членів речення виділяють класичний (традиційний) період і період сучасного мовознавства. Класичний(традиційний) період – це 20-ті рр. ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст. (М. Греч, О. Востоков, Д. Овсянико-Куликовський, Л. Булаховський), коли було виокремлено другорядні члени речення. Період сучасного мовознавства – з 20-тих рр. ХХ ст., було дано вичерпний аналіз другорядним членам.

Найбільш повно теорію другорядних  членів розробив Ф.І. Буслаєв. Уточнив граматичний принцип, враховував типи зв’язків між словами: узгодження, керування, прилягання. Виділяв 3 другорядні члени: високе дерево – узгодження, значить означення, посадив дерево– керування, то додаток, швидко посадив – прилягання, то обставина.  Теорія Ф.І. Буслаєва дала поштовх багатьом ученим у розвитку вчення.Терміни означення, додаток, обставина теж влаштовували не всіх.  О. М. Пєшковський (за типами зв’язків) виділяв керовані, узгоджені, прилягаючі другорядні члени (1933). О. Потебня наполягав на виділенні другорядних членів речення лише за синтаксичним вживанням; він не поділяв означення на власне означення і прикладку. О. Шахматов ототожнював другорядні члени речення із словосполученнями і визначав їх білюше кулькістю: означення, предикативне означення, прикладка, предикативна прикладка, релятивний додаток, додатковий дієслівний член тощо. В. В. Виноградов вважав, що традиційне вчення про другорядні члени потребує докорінного перегляду.  Л.А. Булаховській виступав проти шкільного визначення другорядних членів речення за запитаннями, вважаючи їх недосконалими. В українському мовознавстві другорядні члени із семантичного боку розглядав І. Р. Вихованець. Поділяв теж на прислівні другорядні члени (компоненти словосполучення ) і детермінанти, яким відповідали назви діячів, адресатів, темпоральні, при чинові та інші синтаксеми (на початку речення).

Об єктом дослідження  являється синтаксична категорія означення.

Предмет дослідження  - означення в структурі простого речення.

Мета курсової  роботи – ознайомлення з поняттям про просте речення та другорядними членами речення. Охарактеризувати означення в структурі простого речення.

Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність вирішення таких конкретних завдань:

• Уточнити характеристику другорядних членів речення.
• Виявити диференційні та семантичні ознаки означення.
• Дослідити класифікацію означень за способом підрядного зв язку їх морфологічне вираження.

Мета й завдання роботи зумовили використання відповідних методів дослідження: описового, функціонального.

Структура роботи: дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків після кожного розділу, висновку та списку використаної літератури.

 

 

 

                                              РОЗДІЛ I

            Просте речення як монопредикативна  одиниця

 

1.1 Речення як мовна одиниця його основні ознаки

 

У синтаксичній традиції просте речення визначають за мінімальною  кількістю головних членів, тобто  тільки за одним граматичним центром  речення. Один граматичний центр  формують або два головні члени  — підмет і присудок (у двоскладному реченні), або тільки один головний член (в односкладному реченні), або  нерозкладна на члени речення  синтаксична одиниця (нечленоване  речення), напр.: Чи вдячний нащадок згадає ж колись Співцеві страждання та муки? (Г. Чупринка); Багато слів написано пером (Л. Костенко); — Леле! Що за платтячко! Ніби в королев! (Д. Павличко). В один граматичний центр може входити кілька однорідних підметів чи кілька однорідних присудків: Михась і Гаврик понуро поплентались униз з горба (В. Винниченко); / вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу (О. Довженко). Граматичний центр є водночас предикативним центром, оскільки він утворює предикативну синтаксичну одиницю-конструкцію — речення. (Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / за заг. ред. І.К. Білодіда. – К., 1972. – с. 17-25, 28-37, 148-309.)

Отже, просте речення —  це синтаксична одиниця-конструкція, побудована за закріпленим у мовній системі зразком, граматичну основу якого становить один предикативний центр і який створюється неперервністю синтаксичних зв'язків між членами речення. Визначальною ознакою, що уможливлює кваліфікацію відповідної синтаксичної конструкції як простого речення, виступає не кількість об'єднуваних у її складі компонентів, а одинична репрезентація предикативного центру — носія предикативного стосунку в усіх різновидах простого речення, тобто безпосереднього виразника співвіднесеності змісту цих різновидів речення з позамовною дійсністю, а також показника предикативного зв'язку між підметом і присудком у двоскладному простому реченні. ( Вихованець І.Ф. Граматика української мови. – К., 1993. – с. 66-112.)

Характерну рису двоскладного простого речення становить те, що предикативний центр тут має  найповніший вияв: з одного боку, реченнєва семантико-синтаксична  категорія предикативності морфологічно виражена у присудку, і, з другого  боку, взаємозв'язок підмета і присудка передається синтаксично — формою координації, у якій поєднуються  способи керування й узгодження. В односкладних реченнях предикативний  центр репрезентований тільки семантико-синтаксичною категорією предикативності, а отже, виражається тільки одним головним членом, з яким пов'язане формальне  закріплення цієї категорії.    (Вихованець І.Ф. Нариси з функціонального синтаксису української  мови. – К., 1992. – с. 35-36.)

 

Простому реченню притаманна сукупність таких взаємопов'язаних формально-синтаксичних і формально  виражених семантичних ознак, як наявність структурних схем двоскладних, односкладних і нечленованих речень, способи вираження компонентів  структурних схем, ступені вияву  предикативності (категорія предикативності  у формально-семантичному й формально-синтаксичному  планах). Формально-синтаксичні особливості  простого речення зумовлені його семантикою. Загальне поняття одного предикативного центру об'єднує все різноманіття простих речень. За формальними ознаками предикативного центру розрізняють три найбільш узагальнені їх структурні типи: двоскладні, односкладні й нечленовані прості речення. За вказаного узагальнення конкретної різноманітності простих речень визначальну роль відіграють формально-синтаксичні ознаки, які проте, сформувалися під впливом семантики.

Ту саму позамовну ситуацію можна відобразити різними структурними типами речень. Уявімо собі, що ласкавої осінньої днини ви перебуваєте в  лісі. Вас заполонив багрянець  кленів, золоті голови беріз, лип і  велетів-дубів. І ви висловлюєте  своє захоплення красою золотої осені. Залежно від ступеня вашого захоплення, високості емоційного стану ви, можливо, оберете собі один із трьох типів  простого речення: Осінній день чудовий. Чудово! або Ой! (О-о!, Ах!, Леле!, Матінко моя! та ін.). Спільність цих трьох речень полягає у вираженні тієї самої позамовної ситуації. Проте впадає у вічі велика відмінність У формі цих типів речення, у формально-синтаксичних ознаках, що випливають з їх семантичної диференціації. Передусім наявне різне оформлення компонентів речення, неоднакова формально-граматична будова речень. Перше складається з підмета, поширеного означенням, і присудка (двоскладне речення), друге — з головного члена, співвідносного з присудком (односкладне речення), третє — нечленоване речення, оскільки в ньому не можна виділити ні підмета, ні присудка (як у двоскладному реченні), ні головного члена односкладного речення. Нечленоване речення не кваліфікують у термінах членів речення, відзначаючи здебільшого належність слова, що створює структурну схему нечленованого речення, до специфічного класу слів-речень (у цьому разі — до вигуків). Як бачимо, двоскладні, односкладні і нечленовані речення чітко розмежовуються ступенем синтаксичного членування, структурними схемами і способом вираження компонентів структурних схем. (Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К., 1989. – с. 260-272.)

 

У системі типів простого речення полярними виступають двоскладні речення, з одного боку, і нечленовані  — з другого. Перші допускають максимальну можливість синтаксичного  членування, найбільшу мобільність  варіацій структурних схем, відносну незалежність від лексичного наповнення. І навпаки, другі не членуються, мають мінімальну кількість структурних схем і виявляють максимальну «орієнтацію» на певні граматичні угруповання слів. Односкладні речення посідають проміжне місце, зближуючись із двоскладними за можливістю синтаксичного членування, а з нечленованими реченнями — за обмеженням (хоча й набагато меншим!) у лексичному наповненні компонентів, за пов'язаністю з окремими лексико-граматичними групами слів.

Формально-синтаксичну структуру  трьох типів простого речення  зумовлюють насамперед відмінності  передаваної думки і ступінь  вияву різновидів предикативності. Спосіб відображення відповідної позамовної ситуації в людській свідомості спричиняє  відмінності між типами простих  речень, втіленими у структурі  двоскладних, односкладних і нечленованих речень.   ( Шкуратян Н.Г. Сучасна українська літературна мова. – К., 2000. – с. 544-550.)

 

Три формально-синтаксичні  типи простого речення по-різному  відображають предикативність у  двох виявах — семантико-синтаксичному  і формально-синтаксичному. Два вияви  предикативності містить тільки двоскладне речення. Це предикативний (модально-часовий стосунок до дійсності  і формально-граматичний (взаємозв'язок підмета і присудка) план. Односкладні  речення не виражають предикативності  з формально-синтаксичного погляду, оскільки для вираження предикативного зв'язку потрібні два різнофункціональних  головних члени речення. На периферії  простого речення — щодо повноти вияву предикативності — перебувають нечленовані речення. Навіть предикативний (модально-часовий) стосунок до дійсності часто передається в них або опосередковано, з «опорою» на модально-часовий план двоскладних або односкладних речень у складному синтаксичному цілому (тексті), або тяжіє до теперішнього часу з огляду на миттєвий (спонтанний) характер реакції мовця на позамовну ситуацію. У реченнях типу Ой!_, Леле!, Тьху! те, про то повідомляється в них, мислиться як реальне в теперішньому часі. У зв'язку з нечленованістю ці речення не виражають предикативності (предикативного зв'язку) у формально-синтаксичному плані.

Головні члени не тільки утворюють формально-синтаксичну  основу простого речення, але є також  опорним центром відповідно групи  підмета та групи присудка у двоскладному реченні і групи головного  члена односкладного речення, у  межах яких виявляються різні  види підрядного і сурядного зв'язків.