Произведения о любви Овидия

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 
ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПЕТРА МОГИЛИ 
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

 

Кафедра теорії та історії літератури

 

 

 

ТВОРИ ПРО КОХАННЯ ОВІДІЯ

 

Реферат

з «Історії зарубіжної літератури»

студента 144 групи

спеціальності 6.020303 «Переклад»

++++++++++++++++++++++++++

 

 

Перевірила -

к.філол.н., в.о.доц. В.М.Руссова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2012

 

 

План

1. Вступ.
1. Життєвий і творчий шлях
2. Основна частина

2.1.  Творча спадщина Овідія

2.2.   «Героїні»

2.3.   «Наука кохання»

2.4.   «Ліки від  кохання»

2.5.   «Любовні елегії»

         3. Висновок

         3.1.   Співець кохання

         4.Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Життєвий і  творчий шлях

 

Публій Овідій Назон народився в 43 р. до н.е. в місті Сульмоне (приблизно 150 км від Риму); він був з заможної родини. Овідія з дитинства приваблювала поезія, навіть його розмовна мова звучала часом як віршована. Але вихований на старих традиціях батько негативно ставився до поетичного захоплення сина, вважаючи поезію нікчемним заняттям.

Закінчивши освіту, Публій після раптової смерті 20-річного  брата разом зі старшим другом Емілієм Макром три роки подорожував, побувавши в Афінах, Малій Азії, на Сицилії. Після повернення, мабуть, на вимогу батька, вступив на державну службу. Спочатку був у поліцейському управлінні, потім виконував суддівські обов'язки, але відмовився від посади квестора, що відкривала йому шлях до сенату, а потім і від адміністративної служби. На цей час він уже заприязнився з багатьма літераторами і з радістю поринув у світ поезії. Сталися зміни і в родинному житті. Двічі невдало одружився, і лише третя дружина, вихована тіткою Августа, залишалася вірною чоловікові до кінця його життя. Цей шлюб увів Овідія у вищі кола Рима.

Будучи забезпеченим чоловіком  і вільним від державної служби, Овідій вів в Римі легковажний  спосіб життя, а володіючи блискучим  талантом поета, він часто вводив в свою поезію легковажні образи і  мотиви. В 8 р. до н.е. політик Август дав розпорядження про висилку Овідія із Риму в місто Томи. Поет в сумних фарбах відтворював свою останню ніч в Римі.

Дещо говорить про  те, що примхливий поет тільки з великими насильством над собою міг  залишити столичну обстановку і попасти  до напівдиких сарматам, чужим йому і по мові, і по характеру, в місто, клімат якого Овідій переносив з великим трудом. В листах із заслання до дружини, друзів і до самого Августа він часто просить про помилування, але Август і Тиберій залишаються глухими до його прохання; і Овідій пробувши у засланні біля 10 р., помер в 18 р. н.е. серед чужого йому народу, далеко від Рима і його блискучої культури.

Дуже часто піднімали  питання про конкретні причини заслання Овідія. Це питання зовсім вирішено, так як єдиним матеріалом для його вирішення, являються деякі погляди в витворах самого Овідія.

Основна частина

Творча спадщина Овідія

Найбільш поширеним  жанром любовної поезії в той час  були елегії - невеликі вірші, об'єднані в цикли або книги. Нерідко  вони присвячувалися коханої поета, прихованої під умовним ім'ям. У Овідія в цій якості фігурує Корінна. Чи був це збірний образ або за ім'ям ховалося реальна особа, залишилося невідомим.

Він швидко став популярним поетом, увійшов до гуртка Корвіна  Мессали, де познайомився з Тібуллом і Проперцієм, поезія яких лишалася для нього довгий час зразком. Узагалі Овідій вважав їх своїми наставниками, їхній вплив позначився на багатьох його елегіях. До своїх віршів поет ставився з надзвичайною вимогливістю, нескінченно їх виправляв і знову переписував, а деякі взагалі знищував. Багато його творів до нас не дійшло, зокрема велика епічна поема «Пгантомахія», трагедія «Медея», що мали успіх.

Модний поет, Овідій створив  у цей період три книги еротичних «Любовних елегій» -легких, дотепних та іронічних, головною темою яких було кохання в різних його формах. Тому Овідія називали пустотливим співцем кохання. Його вірші декламувала молодь, деякі з них були покладені на музику. До цього ж часу належить дидактична поема «Наука кохання», що містила практичні поради для закоханих, як підкорити, а надто — утримати об'єкт кохання. Немає сумніву, що поема викликала незадоволення урядової верхівки, оскільки суперечила «моральним» реформам Августа. Своєрідним її закінченням була інша поема — «Ліки від кохання», де поет давав поради, як позбутися цього почуття.

Минав час, талант Овідія наприкінці століття досяг свого  розквіту. Він став провідним поетом епохи. З життя пішли Вергілій, Тібулл, Проперцій, Горацій... Уже в  «Героїнях» поет звернувся до невичерпного джерела міфології, що дало йому нові образи, сюжети, а з ними - і предмет для роздумів. Можливо, він розумів, що легковажна еротична лірика не дуже пасує добі суворого мораліста Августа. Тому відповідно до нового юліанського календаря він пише книгу «Фасти» («Римський календар»), У якій намагається відобразити всю історію Римської держави. Паралельно Овідій працював над книгою «Метаморфози» («Перетворення»), в якій пояснював численні зміни у світі природи. Ці поеми мали великий успіх, поета стали порівнювати з Вергілієм і Горацієм. До десяти разів йому присуджували перемоги на співочих змаганнях, його всюди запрошували, патриції намагалися зав'язати з ним дружбу, римська молодь вчила напам'ять його витончені вірші. Овідій купався у славі.

У далеких Томах Овідій написав п'ять книг «Скорботних елегій» і чотири книги «Послань з Понта». Крім цих творів, він склав ще напівзагадкову поему «Ібіс», нібито спрямовану проти якогось негідника, котрий переслідував його дружину і хотів заволодіти майном поета. Цей твір мав особливий успіх в епоху Середньовіччя. І ще була поема «Риболовля», від якої збереглося кілька десятків рядків.

«Героїні»

Збірка безпосередньо  продовжувала тему «Любовних елегій», обидва твори об’єднують спільні епізоди й художні прийоми. В обох збірках Овідій часто дає поради, як завоювати жіночі серця. Назва другої збірки пояснюється тим, що листи-послання (усього їх 15) написані від імені міфологічних героїнь. Адресовані вони, як правило, чоловікам або невдячним коханцям. «Героїні» створювалися, мабуть, паралельно «Любовним елегіям», про що сам поет пише у 18-у вірші (II книги) і перелічує дев’ять жінок, листи яких уже були написані.

Всі героїні пишуть, спонукані  довгою розлукою або нещасливим коханням, відсутнім через якісь причини  чоловікам. Пенелопа вже 20 років не бачила Одіссея й описує йому свої страждання, тривогу, що її не вгамовують непевні звістки про нього, події вдома.

Брізеїда звертається до Ахілла, пише про свої почуття, боїться, що назавжди втратила його. Федра освідчується Іпполітові і благає його її покохати .

Колишня дружина Іпсіпіла  та колхідська царівна Медея  докоряють зрадливому Леонові, тільки перша проклинає Медею — причину її бідувань — і благає чоловіка повернутися, а Медея погрожує йому за образу жорстокою помстою. Німфа Енона нагадує Парісові щасливі часи їхнього життя, коли він ще був рабом-пастухом, з ненавистю говорить про Єлену, яка звабила його, і присягається йому у вічній вірності . Дідона заклинає Енея їхнім коханням, просить його повернутися й перечекати вітри і попереджає, що вже підготувалася до смерті .

Деяніра картає Геркулеса за його постійні від’їзди з дому й численні зради з багатьма жінками, але  особливо докоряє за зв’язок з  «Ярдановою дочкою» Омфалою; та коли вона дізнається, що Геракл помирає  від посланої нею отруєної туніки, жінка й собі готується до смерті, останні її думки присвячені Геркулесу. Аріадна, кинута безсердечним Тесеєм на безлюдному острові, нагадує йому у своєму посланні про надану допомогу, зраду родини й вітчизни і благає повернутися та врятувати її .

Останнім є сумнівний щодо авторства лист Сапфо до Фаона, в якому поетеса признається в коханні, м’яко картає його за жорстокість, кличе. Це єдине послання, базоване не на міфологічному сюжеті, а на історичній напівлегенді.

Овідій поставив собі в заслугу  введення в римську літературу віршованого послання, але це не зовсім так. Цей жанр до нього використовували Плавт, Проперцій. Внесок Овідія полягав у тому, що він почав укладати в листи героїнь міфологічний зміст, часом узятий з деяких відомих зразків («Одіссеї», «Енеїди»). До того ж поет значно ускладнив психологічні переживання героїнь, на які міфи лише натякали, зробив їх глибоко драматичними, надавши їм нових відтінків. Кожний лист містить внутрішню характеристику героїні, індивідуалізує її, створює неповторний образ. Пенелопа Овідія мало схожа з описаною Гомером жінкою: вона беззахисна, стає втіленням жіночого начала, особливо боїться втратити свою вроду, а з нею — кохання чоловіка, турбується за нього через надмірну його відвагу, побоюється його можливих зрад з іншими жінками.

Мало схожою на міфологічний образ  є і Овідієва Дідона, яка постає звичайною жінкою, пересічною коханкою Енея. Овідій наділив Дідону багатою  фантазією. Вона раптом подумала, що в  неї від Енея може бути дитина, і  от уже вважає його вбивцею двох живих створінь — її й дитини. Жінка обвинувачує його й у вбивстві Креуси.

М’якими й ніжними  постають у своїх посланнях Брізеїда і Федра. Але зовсім іншою змальована Медея — гнівною, мстивою і  нестримною.

Овідій писав надзвичайно  легко і швидко, але потім старанно редагував написане, добираючи той єдиний епітет чи вираз, що найкраще втілював його образ чи думку. Всі послання героїнь мають одну й ту ж саму тему — кохання, розлука, страждання. Отже, потрібно було уникнути одноманітності, і поет це блискуче робить. Усі листи різні, не схожі один на одного, повторень немає. Для Овідія то була цікава й захоплююча гра. Він сам про це говорить у «Науці кохання», коли Улісс (Одіссей) розповідає німфі Каліпсо троянську епопею.

Усі героїні збірки —  це легендарні особи, але в Овідія вони втрачають свій міфологічний ореол  і постають лише стражденними жінками, що нічим, не відрізняються від сучасниць  поета. Книга «Героїні», на відміну від «Науки кохання», сповнена глибоким психологізмом, що надає особливої достовірності її осучасненим персонажам.

Окрім 15 послань «Героїнь», Овідію довгий час приписували ще три «парні» листи (Єлени до Паріса, Гери до Леандра та Кідіппи до Аконтія і відповіді на них Паріса, Леандра та Аконтія), але з огляду на їхні невисокі якості вони, очевидно, Овідію не належать. Так само, як і лист Сапфо до Фаона, котрий теж викликає сумніви щодо його авторства, вони, мабуть, були створені послідовниками Овідія.

«Наука кохання»

Вершиною любовної лірики поета стала поема «Наука кохання» у трьох книгах (2330 рядків), що з’явилася вже в самому кінці І ст. до н. е. Поема була складена за зразком модних тоді «наук», написаних на різні теми — гри в м’яч, плавання, приймання гостей, влаштування бенкетів тощо. Перша книга містить поради щодо пошуку об’єкта кохання (жінки) та його завоювання, друга розповідає, як зберегти кохання, а третя, щоб урівноважити сторони, дає настанови жінкам проти чоловіків.

У цій поемі Овідій постає тонким психологом з надзвичайно багатим досвідом і чудовим знанням людської вдачі. Мабуть, ті Численні поради, що їх він дає чоловікам, не втратили свого значення і в наш час. Зокрема, поет говорить про необхідність запастися великим терпінням під час залицяння, невтомно вживати Палких і переконливих слів, красивих виразів, підкріплюючи їх навіть сльозами й доповнюючи поцілунками. Він радить починати завоювання господині через її служницю, а для цього робити їй подарунки й навіть позалицятися до неї. З жінкою слід спочатку зав’язати дружбу, приховуючи кохання до певного часу.

Корисно виглядати блідим і схудлим, щоб розчулити жінку. Поет радить у жодному разі не розповідати  друзям про свої любовні перемоги, щоб не викликати заздрості й  бажання «відбити» коханку. Потрібно пристосовуватися до різних жіночих характерів. Велику увагу Овідій приділяє ввічливому обходженню з жінкою, вимагає цілковитої покори їй, виконання її бажань і наказів.

Досвідчений коханець розбирається у виразах обличчя, ретельно добирає слова під час розмови, виявляє тактовність тощо. Наприклад, поет радить ніколи, особливо в літніх жінок, не питати про їхній вік, не робити неприємних зауважень. Потрібно знатися на зачісках, модах і самому бути завжди охайним, простим у поведінці, стежити за чистотою свого тіла, обов’язково чистити зуби тощо.

Овідій учить також  правил листування, техніці епістолярного  жанру. Ряд епізодів поеми насичені тонким гумором. Для підтвердження  своїх напучень поет часто вдається до прикладів з міфології. Коли він радить поблажливо ставитися до грішків своїх коханок, то наводить комічну історію про пастку Вулкана, до якої потрапили Венера й Марс. Безперечно цікаві настанови Овідія стосовно поведінки молодих людей у товаристві й за столом.

Тому окремі частини поеми перетворюються на порадник із правил хорошого тону як для жінок, так і для чоловіків. Дотепна і жвава поема стала цінним джерелом для вивчення моралі, звичаїв і смаків епохи Августа, але самому імператорові вона явно не сподобалася. Вже в засланні Овідій намагався довести, що він зображував у поемі лише стосунки з гетерами й жінками легкої поведінки. Проте поради поета щодо виховання, освіти й поведінки жінок були цілком придатні і для знатних римлянок. За доби Середньовіччя, коли складався рицарський етикет, поема стала своєрідним наставником, невичерпним порадником для трубадурів і труверів.

 «Ліки від кохання» 

Друга напівжартівлива  поема (814 рядків). Перелічуючи «ліки», що можуть допомогти забути пристрасть і захоплення черговою красунею, поет, зокрема, радить позбутися лінощів, апатичної бездіяльності. Як і в попередній поемі, він шукає аналогій у міфах. Наприклад, Егіст закохується в Клітемнестру через те, що всі герої відпливли на війну і йому не було що робити. Далі поет дає настанови не зустрічатися з коханою жінкою, уникати тих місць, у яких вона буває, не читати її листів, намагатися не згадувати її, а якщо її образ постає перед очима, шукати в ньому все негативне, зокрема неприємні риси характеру, виявляти фізичні вади. Радить Овідій закрханому також не усамітнюватися, бути серед друзів, спробувати знову закохатися, щоб забути стару пристрасть, тощо.