Петро Могила та утворення українського бароко

  В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання "Літургіаріон" Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архімандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.

  Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащання священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковнослов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

  Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг "Євангеліє" (1616), "Анфологіон" (1636), "Ефхологіон" (1646) та ін.

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Видавнича та просвітницька діяльність Петра Могили

  Петро Могила найбільш відомий  як діяч, що зробив значні внески  у видавничу і просвітницьку  діяльність доби бароко.

  Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької "Агапитадіакона главизны поучительны"і "Тредьцветная", в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.

  В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання "Літургіаріон"Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архимандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.

  Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащення священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

  Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні. Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себа освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школа. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колеґій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомовлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.

  Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.

  Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колеґію. Це була перша вища православна школа у Східній Європі. Колеґія була організована за зразками єзуїтьских навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковно-слов'янську, студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії.

  На утримання колеґії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колеґії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колеґії у Вінниці, яку пізніше перенесли на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колеґія в Кременці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

  12 березня 1633 року Петра Могилу затверджено митрополитом. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання"екзарха святого константинопольського трону".

  У квітні 1633 року Петро Могила розсіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісайя знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинський не давав спокою Могилі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 

  Все життя Митрополита Петра Могили, — високоосвіченої людини, людини глибокої Православної Віри, великого розуму і твердого характеру — було використано ним для підняття і розвитку Православної Церкви в важкі часи України під владою Польщі. Кожну хвилину церковної діяльності він використав для позитивного вирішення багатьох проблем Церкви. З кипучою енергією він вів боротьбу за розвиток православної богословської науки, церковного Богослужіння, видавництво богослужбових книг, відновлення і реставрацію православних святинь, (більшість із яких перебували в запустінні і знаходилися в напівзруйнованому стані), покращання монастирського життя і особливе піклування про Святу Києво-Печерську Лавру. Чотирнадцять років управління Київською митрополією можна назвати "святою, золотою весною" відродження Православної Церкви.

  Діяльність Митрополита Петра відзначається великою різносторонністю. З’єднуючи в своїх руках посади Митрополита Київського і намісника Києво-Печерської Лаври, він мав велику владу і розпоряджався великими матеріальними достатками, маючи особисті, значні кошти, як заможний спадкоємець князівського роду Молдавії, які також використовувались в потрібному руслі зміцнення Православної Церкви. Енергійний, наполегливий, Митрополит Петро прямував по наміченому плану головної цілі — відродження Православної Церкви в Україні, маючи відповідні грамоти польського короля і підтримки, у потрібний момент, Українського Козацтва. Завдяки цьому Митрополит Петро, як людина віддана Православній Вірі, досягнула своєї головної цілі і як сильна особистість залишала вагомий вклад в історії Православної Церкви, освіти і культурного розвитку всієї України. Місто Київ при Митрополиті Петру стало Православним центром не тільки в Україні, а і в Польщі і Литві, при цьому настрій в Православній Церкві значно піднявся в противазі введеної раніше унії 1596 року і значно поліпшилися умови життя Православної Церкви.

  Підсумовуючи, можна сказати, що постать Петра Могили ніколи не переставала цікавити як його сучасників, так і пізніше істориків, викликаючи при тому полярні думки й судження. Але на яких би рисах характеру чиособливостях діяльності вони не зупинялися, всі одностайні в тому, що це був вольовий, авторитетний, твердий керівник, покликаний своєю добою та її звичаями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  Список використаних джерел

1. Білодід О. Загадка Петра Могили / Білодід О. — К. : Київська Старовина, 1993. — С.5-39;
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [авт.-уклад. Бусел В. Т.]. —  К.: Перун, 2004. – 1440 с.;
3. Гусєв В. І. Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети/ Гусєв В. І., Дрожжин В. П., Калінцев Ю. О. — К.: Вища шк., 2002. — 358 с.;
4. Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько катехітичній,  літургійній та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили / Головащенко С. І. — К.:, 2001;
5. Костомаров М. Київський митрополит Петро Могила / Костомаров М. — К. : Хроніка 2000. — 2004. — С. 10-49;
6. Краснов О. Неизвестный святой /Краснов О. — Кишинів : Кишинівский обозріватель. – 2004. – № 29 (29 июля). — С.9-15;
7. Крижанівський О. П. Історія церкви та релігійної думки в Україні / Крижанівський О. П. — Київ : 1994. — 92 с.;
8. Левицький І. Унія і Петро Могила, Київський митрополит / Левицький І. – К.: М.П. Фриц, 1875. – 40 с.;
9. Матковська І. Я. Петро Могила в духовній історії України / Матковська І. Я.  - К.: Український історичний журнал. — №5. —2000;
10. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України / Нічик В. М.  — К.: Укр.центр духовн. культури, 1997. — 321с.;