Петро Могила та утворення українського бароко

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПЕТРА МОГИЛИ 
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

 

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

 

 

ПЕТРО МОГИЛА ТА УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

 

Реферат

з «Основ наукових досліджень»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

Вступ

 

Розділ 1. Загальна характеристика українського (козацького) бароко

 

Розділ 2. Становлення Петра Могили, як духовного діяча XVII ст.

 

 Розділ 3. Видавнича та просвітницька діяльність Петра Могили.

Висновки

 

Список використаних джерел 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження

Вивчення й осмислення українського бароко – епохи, яка виробила естетичні, духовні й політичні ідеали нашої нації, не можливе без детального вивчення діячів, що працювали і розвивали цей напрям. У сучасному українському мовознавстві актуальним є дослідження такої історичної особистості як Петро Могила (1597 – 1647) - українського політичного, церковного і освітнього діяча Речі Посполитої.

Його різнобічна праця і безсумнівний талант до видавничої справи, літературної і просвітницької діяльності та дипломатії мали великий вплив на добу українського бароко і здобули велике зацікавлення серед дослідників і діячів української культури.

Виходячи з того, що особа Петра Могили, як культурного діяча, викликає значне зацікавлення, викликана потреба в інформаційному забезпеченні та ліквідації прогалин у дослідженні даної теми.

У сучасних дослідженнях історії української літератури помітні спроби дослідити діяльність Петра Могили. Окремі впливи діяча на архітектурну і просвітницьку  діяльність доби бароко було досліджено і розкрито у працях А. Жуковського,  М.  Костомарова, В.  Овсійчука, С.  Голубєва, І.  Бруснікіної, І.  Кочубинської та Ю.  Іващенком.

Попри те, в українському літературознавстві бракує системного вивчення діяльності Петра Могили в добу українського бароко, чим і зумовлюється актуальність розвідки.

Мета дослідження

Дослідити літературну постать Петра Могили як діяча, що зробив значний внесок у розвиток бароко як напряму та доби в українській культурі, у контексті історії української літератури  XVII–XVIII ст.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) розкрити зміст поняття „бароко ” у контекстілітературознавства;

2) охарактеризувати чинники формування Петра Могили як діяча та літературної особистості;

3) визначити місце й роль П. Могили в українському просвітницькому процесі XVII–XVIII ст.;

4) простежити літературні джерела індивідуальної літературної творчості П. Могили;

5) проаналізувати праці вчених щодо діяльності П. Могили;

 

Об’єктом дослідження є просвітницька, літературна і нелітературна діяльність П. Могили, в контексті його громадсько-культурної діяльності за доби утворення українського бароко.

Предмет дослідження: особистість П. Могили, репрезентована творчою і просвітницькою практикою діяча на тлі становлення бароко як епохи.

У дослідженні використано такі методи аналізу: біографічний, що виражається як спосіб вивчення літератури на підставі виявлення її зв'язку з біографією, яка розглядається як визначальний чинник художньої творчості письменника (барокова література та її зв’язок з життям і діяльністю Петра Могили) , культурно-історичний, в основі якого лежить вивчення культурного оточення, етнічної специфіки та суспільної свідомості .

Наукова новизна реферату полягає в тому, що висвітлено особливості утворення та розвитку українського бароко в історичному та літературному контексті і внесок культурного діяча П. Могили у цю епоху.

Практичне значення реферату. Результати дослідження можуть використовуватися в підготовці конспектів з історії давньоукраїнської літератури, написання рефератів.

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика українського (козацького) бароко

Перш ніж розглянути внесок Петра Могили в бароко, слід розібратися, які основні риси можуть схарактеризувати цю добу.

Своєрідною була українська барокова культура, час розквіту якої припав на кінець XVI — першу половину XVIII ст. Як і європейське, українське бароко характеризувалося поєднанням світських мотивів і релігійних образів, тяжіло до контрастів і гіпербол, складних метафор, алегоризму і метафоричності, прагнуло вразити уяву глядача, читача, слухача, вдаючись до пишних барвистих форм. Водночас у ньому проглядається світоглядний песимізм і метафізична тривога. Сум за втраченою ренесансною ілюзією гармонії та внутрішньої досконалості — основа трагічного гуманізму культури європейського бароко. В Україні ця внутрішня двоїстість барокового світовідчуття пов'язана також з історичними чинниками — Визвольною війною 1648—1654 рр. за незалежність, пафосом цієї війни та перемоги.

Українське бароко XVII ст. часто називають "козацьким", оскільки в культурі потужно виявилися козацький дух, козацький характер, козацькі смаки. Крім того, чимало шедеврів архітектури і живопису були створені на замовлення козацької старшини. Героями літературних і живописних творів ставали вже не ченці, а політичні і культурні діячі — гетьмани, козацькі вожді, братчики, герої походів, меценати. Козацькими в той час були такі жанри мистецтва, як історичні пісні і думи, козацькі літописи (Самовидця, гадяцького сотника Г. Граб'янки, кількатомний літопис учасника походів запорожців С. Величка), плачі й панегірики (яких лише чеснот не приписували своїм героям поети-панегіристи С. Яворський, II. Орлик, І. Орловський і Ф. Прокопович), лицарська поезія, козацький портрету козацький собор, козацький гопак. Велику роль у культурі того часу відіграла пісня, яка, за словами Гоголя, "для Малоросії все: і поезія, й історія, й батьківська могила. Вірний побут, стихії характеру, всі вигини і відтінки почуттів, хвилювань, страждань.., дух минувшини".

Провідним жанром у музиці став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Творцями барокової церковної музики були А. Ведель, М. Березовський, М. Ділецький, Д. Бортнянський — композитори, слава яких вийшла за межі Батьківщини.

Стиль бароко в Європі був переважно дворянським, а в Україні він мав демократичну орієнтацію, що виявилася у властивих українському бароко любові до прикрас, декоративності, потягу до святковості, поетичності В усіх сферах життя. Це відобразилося на оформленні української книжки XVII—XVIII ст., декоративна пишність якої не має аналогів ні в Європі, ні е Росії. Кожна сторінка лаврського стародруку є ніби вишуканим мереживом з друкарського шрифту, орнаменту і гравюр. Наприклад, титул київського "Псалтиря" 1728 р., виконаного А. Козачковським, і титул почаївського "Служебника" 1744 р., зробленого Ф.  Гочемським. Осередком граверства став Київ, де працювали видатні гравери Л. Тарасевич, І. Щирський, І. Мигура, І. Стрельбицький.

Український живопис епохи бароко поки що недостатньо вивчений, про його професійних творців відомо небагато, зазначимо лише деякі імена: один із перших майстрів нового стилю у Львові М. Петрахнович, представники львівської школи — І. Руткович та Й. Кодзелевич. Вони розписували церковні іконостаси. Це був також період розвитку репрезентативного портрета ("парсуни") різних типів: шляхетського (магнатського), ктиторсько-епітафіального (посмертне зображення козацької старшини), портрета церковних ієрархів, міщанського. Останній зображає представників різних верств населення і є ближчим до голландської школи.

У бароковій архітектурі втілено найвищі мистецькі досягнення доби. Згадаємо передусім дерев'яні церкви, представлені різними школами — волинською, галицькою, буковинською, закарпатською, придніпровською та ін. Пам'ятками козацького бароко стали кам'яні церкви — архітекторів вабили декоративні можливості стилю, єдність споруди з довкіллям.

Певні стильові зміни пов'язані з ім'ям російського архітектора І. Шеделя. На замовлення Києво-Печерської лаври він збудував велику лаврську дзвіницю — найвищу в межах Росії (96,5 м), крім того, використав принципи ордерної архітектури.

Значним досягненням козацької доби стало створення першої вищої школи й визначного культурно-освітнього центру в Україні — Києво-Могилянської академії. Створена у 1632 р. унаслідок об'єднання школи Києво-Печерської лаври з Київською братською школою, вона спершу називалася Києво-Могилянською колегією (Могилянською на честь свого протектора II. Могили). У 1701 р. вона отримала титул і права академії. В пій навчалися діти козацької старшини, шляхти, духівництва і заможних міщан. Дві третини з них здобували світську освіту. В академії викладали (згідно з тогочасними європейськими стандартами щодо вищих навчальних закладів) три стародавні мови: давньогрецьку, латинську і староєврейську, а також слов'яно-руську (тодішня літературна українська мова), церковнослов'янську, польську, німецьку та французьку, історію, географію, математику, астрономію, катехізис, піїтику, риторику і діалектику (мистецтво виголошування промови і ведення диспуту), філософію і богослов'я (для майбутнього духівництва). Пізніше викладали також природознавство і медицину.

Києво-Могилянська академія підготувала багато освічених фахівців для України, Білорусі, Росії, а також для Болгарії, Сербії, Волощини, Молдавії, Греції. Тут навчалися такі видатні діячі української культури, як І. Гізсль, С. Славинецький, І. Галятовський, С. Яворський, Ф. Прокопович, II. Сковорода, М. Бантиш-Каменський та ін. Києво-Могилянська академія значною мірою сприяла створенню у 1687 р. Слов'яно-греко-латинської академії в Москві. Важливим центром книгодрукування в Україні XVII—XVIII ст. була Печерська друкарня у Києві.

 

 

Розділ 2. Становлення Петра Могили як духовного діяча XVII ст.

 

  Петро Могила був досить цікавою особистістю про що свідчить його біографія.

  Він був вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Він народився 21 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. В 1607 році внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдавсько-валахійських володінь, княжна Маргарет разом з сином мусили покинути Молдавію та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі — князі Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.

 

  Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій в 1586 році для захисту та збереження православної віри. Сімейство Могил дотримувалося православ'я і мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь і Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

  Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

  Петро Могила вільно володів грецькою та латинською мовами і досить швидко опанував богословську науку. Після повернення до Речі Посполитої він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року.

  Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан Києво-Печерського архімандрита. Могила почав часто відвідувати Києві брати активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що окрім православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Іовом Борецьким, його наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

  Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського, у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество Петра Могили та його особисте багатство. 1628 року польський король Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.

  Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької "Агапита діакона главизны поучительны" і "Тредьцветная", в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.