Парадокси думки як спосіб філософізації роману “Портрет Доріана Грея” Оскара Уайльда

Деякі дослідники, торкаючись проблеми парадоксальності та афористичності мовлення героїв, найбільше виділяють  лорда Генрі. Про парадоксальність думок лорда пише і Кіра Шахова, відомий український літературознавець  і перекладач. Вона зауважує, що парадоксальні  судження лорда Генрі спрямовані на заперечення загальноприйнятих  уявлень про існування людини в різних сферах життя, на руйнування моральних засад узагалі. Шахова наводить чимало афористичних парадоксів, цим самим показуючи яким чином  вони утворюють цинічну філософію  егоїзму, насолоди і краси лорда  Генрі. Шахова частково торкається проблеми філософізації роману за допомогою  парадоксальності думки. Вона також  зазначає, що в романі складна, парадоксальна  думка відіграє головну роль. Бо саме парадокси слугують засобом  постановки естетичних та морально-етичних  ідей, які у романі утворюють єдину філософію [15, 33].

Чимало дослідників погоджуються з думкою, що лорд Генрі з’являється  у романі, щоб розсипати блискуче конфеті парадоксальних афоризмів.      Назарець В. пише, що Уайльд вкладає у вуста цього героя низку своїх власних парадоксальних суджень. “Лорд Генрі “грав думкою”, він “підкидав її у повітрі й перевертав її, випускав її з рук ї знову ловив, прикрашав її райдужними фарбами фантазії та окриляв парадоксами” [10, 8]. Автор статті не єдиний, хто називає лорда Генрі ідеологом естетизму. Це також зауважує у Аникін Г. та Михальська Н. у своєму підручнику. Вони називають його втіленням філософії насолоди, витонченим естетом, що кохається в красі. Егоїзм лорда Генрі – це філософа, який хоч і має уявлення про реальне життя, але не зважає на        нього [2, 351]. Назарець В. називає його не тільки ідеологом зла у романі, а й дияволом Доріана Грея [10, 8]. Але разом з тим всі дослідники погоджуються, що саме лорд Генрі є персонажем, в словах якого найбільш повно відображена естетична філософія роману та самого письменника.

Загалом кожен із образів  стає певною реалізацією основної ідеї. Про це пише Кузьменчук І., яка стверджує, що особистість автора, його концепція  ставлення до прекрасного ніби роздвоюються в образах Доріана Грея, лорда  Генрі, художника Безіла. Тому головним героєм стає ідея, а зображені персонажі  стають реалізацією цієї ідеї. Кузьменчук І. у своїй статті близько підходить  до розуміння загальної філософії  роману та до окремих засобів, як знарядь  вираження цієї філософії. Вона уже  зазначає, що всі деталі, а зокрема  образи, пейзажі, парадоксальні репліки  служать єдиній меті – втіленню та відображенню філософі Насолоди та Краси. Хоч ця стаття не єдина, де підтверджується  значущість парадоксів у романі, проте  тут Кузьменчук  І. справедливо зазначає, що “Портрет Доріана Грея”  - за витонченістю форми, за майстерністю стилю і одночасно “легкістю” підважених проблем є довершеним витвором мистецтва, в якому автор спробував і реалізував свою філософську і життєву концепцію людини, котра зробила своїм покликанням Красу [8, 16].

Було б несправедливо  говорити, що дослідники не приділили  належної уваги парадоксальності “Портрету Доріана Грея”. Можливо їх увага зосередилася сам на парадоксах особистості, бо це була та специфічна особливість його творчості загалом. Проте всі беззаперечно погоджуються з думкою, що ”Портрет Доріана Грея” є справді великим твором. Незважаючи на те, що естет Оскар Уайльд проголошував незалежність мистецтва від моралі, він всім своїм твором стверджує, що не можна безкарно порушувати норми людського життя. Втрата моральних устоїв веде до загибелі. У цьому – гуманістичний смисл роману.

“Портрет Доріана Грея” можна тлумачити по-різному, але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність – неможливо. Чи не тому, письменнику та його роману присвячено томи критичної літератури. Критики, сперечаючись з окремих питань стосовно мистецьких позицій Оскара Уайльда, доходять спільного висновку про роман: це твір складний, і життєздатний. І свідченням цього є довголітнє життя роману, в якому кожне нове покоління читачів знаходить те, що співзвучне даному часу, що хвилює душу, збагачує розум, приносить насолоду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.  Парадокси як спосіб філософізації роману “Портрет Доріана Грея”

Парадокси наскрізно пронизують твір Оскара Уайльда “Портрет Доріана  Грея”. Вони проявляються в мові героїв роману, в яскравих діалогах.

Портрет Доріана Грея тяжіє  до розкриття складних філософських проблем у вигляді розмов героїв та автора, показу боротьби ідей естетизму  й гедонізму, вирішення проблеми співвідношення мистецтва та життя, моралі та мистецтва, ролі етичного та естетичного в житті. Для Уайльда, як відомо, ці слова були майже антонімами. Протиставлення мистецтва і життя, мистецтва і моралі породжує ряд  інших протиставлень, що ними переповнений роман. Усе яскраве, блискуче, прекрасне пов'язане з мистецтвом; усе сіре, буденне –  із життям.

“Портрет Доріана Грея” найповніше виражає естетизм Уайльда. Вчинки і висловлювання героїв роману підпорядковані тому, щоб якнайяскравіше висвітлити думки та погляди автора.

Роману “Портрет Доріана  Грея” передує передмова, яка  складається з двадцяти п’яти афоризмів. Ця передмова досить повно відображає основні естетичні погляди Оскара Уайльда. Висловлювання є досить виразними, стислими, парадоксальними і містять закінчену думку. Поняття Краси та Прекрасного Оскар Уайльд підносив на вершину не лише своєї творчості, а й творчості митця загалом. Тому зрозуміло, чому передмова починається правилом, яке розкриває сутність творчої діяльності. 

У передмові автор визначив головну мету твору –  велич  мистецтва, яке стоїть над життям, проспівав гімн гедонізму – філософії  насолоди. Для визначення свого естетичного  кредо автор вживає, як правило, феєрверк афоризмів і парадоксальних суджень.

Передмова і сам зміст  роману складають своєрідний діалог.

Перший афоризм: “The artist is the creator of beautiful things” [16, 6].

(“Митець – творець прекрасного” )[4, 5].

Цей вислів відбиває авторські  погляди на митця і мистецтво, їхнє призначення в культурі та суспільстві.

З цього афоризму й починається вся уайльдівська естетика.

Провідною проблемою роману є співвідношення мистецтва і дійсності. Вона реалізується протягом усього твору і розв’язка припадає аж на самий кінець.

Парадоксальним є навіть той факт, що особистість самого автора, його погляди на мистецтво  роздвоюються у творі. Цьому сприяють герої роману, кожен з яких невипадково  існує в романі. Тому головним героєм ніби стає ідея, або точніше філософія. Уайльд віддає героям свої дорогоцінні  афоризми. І герої реалізують цю філософію. Кожен герой є незамінним у творі для відображення загальної  концепції філософії Краси і  Насолоди.

Парадокс є висловлений  настільки влучно, що з ним важко  сперечатися, хоча його можна не приймати. І як бачимо за романом, він впливає  лише на того, на кого потрібно.

Що таке парадокс для лорда  Генрі. Відповідь можна знайти на сторінках самого роману: “…the way of paradoxes is the way of truth. To test reality we must see it on the tight rope. When the verities become acrobats, we can judge      them”[16, 53].

(“У парадоксів і правди – один шлях. Дійсність повинна перше показати себе на цирковій линві. Поки істина не стала акробатом, на неї не можна покластись.”) [4, 43]

Лорд  Генрі ніби сам отримує насолоду від сказаних ним парадоксальних суджень та від того, що є душа, для якої ці парадокси як беззаперечні істини. Він все робить у пошуках насолоди, або краси. Для лорда Генрі парадокс був тим знаряддям, яким він вибудовував свою філософію. Тому він використав свої парадокси-перли для філософізації роману.

Окрім того роман насичений  його парадоксальними судженнями про  суспільство, жінок та чоловіків, про  друзів і ворогів, та ін. Висловлені парадоксально, вони творять істинно філософський роман, який хочеться розібрати на афоризми.

Одним із головних філософів  роману є лорд Генрі, якому Уайльд віддає чимало своїх парадоксів. Лорд Генрі є прибічником філософії  насолоди, ідеологом естетизму. Він  кохається в красі і цурається  потворного в житті. Він говорить парадоксами. Чималу частину роману займають розмови, які веде лорд  Генрі лише з достойними співрозмовниками. Його мова часто настільки перенасичена парадоксальними судженнями, що одразу дуже важко зрозуміти про що взагалі  йде мова. Ці вислови звучать так  красиво, що складається враження, що лорд Генрі не дуже то й переймається вірністю своїх парадоксальних суджень. Адже краса висловлювання куди важливіша.

Лорд Генрі ставить  красу вище людського розуму, людського  інтелекту. Про це свідчить хоча б  наступна його фраза:

“But beauty, real beauty, ends where an intellectual expression begins. Intellect is in itself a mode of exaggeration, and destroys the harmony of any face. The moment one sits down to think, one becomes all nose, or all forehead, or something horrid” [16, 10]

(“Краса кінчається там, де починається одухотвореність. Інтелект – уже сам собою щось диспропорційне. Він нівечить гармонію обличчя. В ту мить, як хтось береться думати, у нього або видовжується ніс, або розширюється чоло, або щось інше псує лице”) [4, 8]

Цей афоризм засвідчує  те, що краса бере гору над людським життям. Варто звернути увагу на сполучення слів “intellectual expression”  перекладач переклав його як “одухотвореність”. Хоча це словосполучення дослівно перекладається як розумове вираження, вислів. Тобто краса закінчується тоді, коли ми починаємо сприймати її не серцем, а залучаєм розум чи інтелект. Тому його парадокси часто суперечать здоровому глузду.

У творі можна знайти чимало цитат, які є яскравим підтвердженням поклоніння красі самого лорда Генрі, які разом з тим малюють  перед нами витонченого естета:

“ And beauty is a form of genius – is highe[r, indeed, than genius, as it needs no explanation. It is of the great facts of the world, like sunlight, or spring-time, or the reflection in dark waters of that silver shell we call the moon. It cannot be questioned. It has its divine right of sovereignty. It makes princes of those who have it. …People say sometimes that beauty is only superficial. That may be so, but at least it is not so superficial as thought is. To me, beauty is the wonder of wonders” [16, 32].

(“А Краса є прояв  Генія – ба навіть вище за  Генія, і то настільки, що  це не потребує пояснення. Краса  – одна з великих істин світу,  як сонячне світло, як весняна  пора, як відбиття в темних  водах тої срібної шкаралупи,  що ми звемо місяцем. Краса  – це поза всякими сумнівами.  Їй дано божественне право  на верховенство, Вона робить  принцами тих, хто її має.  …Кажуть іноді, що Краса –  це просто тлін. Може, й так.  Але, в усякому разі, вона не  така тлінна, як Думка. Для мене  Краса є дивом з див.”) [4; 26]

Крім краси, увагу варто  приділяти також шуканню насолод, задоволень. Насолода – це єдине, що варте теорії.

Проте лорд Генрі не обмежується  роллю співця гедонізму і краси. Ще однією його функцією є “пустити стрілу” в душу Доріана Грея “слів умисне парадоксальних, але сказаних, безумовно, випадково, які торкнулися якоїсь потайної струни”.

Доріан Грей є досить здібним  учнем лорда Генрі. Він, спрагло  вбирає слова лорда Генрі, як молодий  пагінчик, що прагне сонця. Для самого лорда Генрі Доріан є ні чим  іншим, як його душею, а скоріше, втіленням  ідей його власної філософії. Навіть художник помічає за лордом, що той  “не говорить нічого морального, і  не робить нічого аморального”. Душа Доріана  Грея стала благодатним грунтом, на якому проросли зерна, кинуті лордом Генрі, а життя Доріана спектаклем. Під впливом лорда Доріан перетворюється на аморального послідовника ідей нового гедонізму і злочинця. Перший настільки впливає на молодого юнака, що той повністю змінює себе, свої погляди на життя і цінності. Хоча сам же лорд Генрі говорить:

“There is no such thing as a good influence, Mr. Gray. All influence is immoral--immoral from the scientific point of view”[16, 27].

(“Доброго впливу взагалі не існує, містере Ґрей. Будь-який вплив неморальний — неморальний з наукового погляду”.) [4, 22].

Чим не парадокс?  Промовляючи  вголос ці слова, лорд Генрі все одно був впевнений, що Доріан Грей повірить йому і послідує за ним. Таким чином, життєві цілі лорда проходять  випробування на долі Доріана Грея. Він проходить весь шлях випробувань  і в кінці твору гине. Тому вся  функція парадоксів Лорда Генрі  заключається в тому, щоб в кінці  твору дати відповідь на єдине  питання: чи реалізує сама себе ця ідеологія?

Лорд Генрі проголошує йому основні постулати нового гедонізму, які той приймає за канони життя. Він говорить, що Доріан мусить “…to live out his life fully and completely, to give form to every feeling, expression to every thought, reality to every dream…” [16, 28].

(“…прожити все своє життя повністю й цілковито, даючи вияв кожному почуттю, вираз кожній думці, втілюючи кожну мрію”.) [4, 23].

Ми ніби й не погоджуємося з кожним черговим парадоксом проникливого філософа, але вони лавиною обрушуюся  на нас і Доріана Грея. Ми розуміємо, що марно сперечатися, опиратися, тому ми їх приймаємо.

Лорд Генрі говорить вчить  Доріана новому життю:

“Ah! realize your youth while you have it. Don't squander the gold of your days, listening to the tedious, trying to improve the hopeless failure, or giving away your life to the ignorant, the common, and the vulgar. These are the sickly aims, the false ideals, of our age. Live! Live the wonderful life that is in you! Let nothing be lost upon you. Be always searching for new sensations. Be afraid of nothing. . . . A new Hedonism – that is what our century wants. You might be its visible symbol.”[16, 31]

(“О! Розкошуйте часом, допоки юні! Не легковажте золотою своєю порою, прислухаючись до нудних базік, вдосконалюючи безнадійних невдах, покладаючи своє життя заради неуків, нездар і нікчем. Наша доба заражена цими нездоровими потягами та хибними ідеями. Живіть своїм життям! Тим чудовим життям, що є у вас! Нічого не проминіть, шукайте всякчас нових вражень. І не бійтесь нічого. Новий гедонізм — ось що потрібне нашому вікові. Ви могли б стати його наочним символом.”) [4; 27]

Підвпливом ідей лорда  Генрі сам Доріан Грея виголошує  парадокс, що “…youth is the one thing worth having”[16, 32].

(“…юність – це єдине, що варто мати”) [4, 30].

Проголошуючи Доріана  Грея символом своєї філософії лорд Генрі не зупиняється на досягнутому. Він один за одним кидає парадоксальні  вислови, які так бентежать Доріана  Грея:

“The only way to get rid of a temptation is to yield to it” [16, 28].

(“Єдиний спосіб збутися спокуси – піддатися їй”) [4; 23]

Ми ніби й не погоджуємося з кожним черговим парадоксом проникливого філософа, але вони лавиною обрушуюся  на нас і Доріана Грея. Коли лорд Генрі говорив, він “…дав волю буйній фантазії і заходився жонглювати своєю думкою, змінюючи її раз до невпізнання: то відкидаючи її, то переймаючи її, то примушуючи її веселково іскритися  в спалахах його уяви, то окрилюючи  її парадоксами”.