Особливості жанру робінзонади

Більш цікава обробка пастора Вісса, що зображає цілу родину Робінзонів (батька з 4 синами, зовсім різними за характером). Проблема, поставлена автором – це проблема примирення особистих схильностей та інтересів з інтересами колективу. Обидві ці переробки однак надзвичайно страждають від зайвої дидактичності їх авторів, у них не відчувається биття пульсу живого реалістичного мистецтва, настільки характерного для Д. Дефо.

Література XIX ст. знає мало оригінальних робінзонад. Мабуть найбільш талановитою є книга Ж. Верна «Таємничий острів». Заключний роман трилогії, куди входять також романи «Діти капітана Гранта», «Двадцять тисяч льє під водою». Описує життя п’ятьох північноамериканців на безлюдному острові в Тихому океані. У часи громадянської війни в США п’ятеро сміливців, жителів Півночі, рятуються з полону на повітряній кулі. Страшна буря викидає їх на берег незаселеного острова. Відвага й таланти нових поселенців острова допомагають їм облаштувати своє життя, не мати нужди ні в їжі, ні в одязі, ні в теплі й затишку. Якась таємнича сила допомагає «робінзонам» в найскладніших ситуаціях.

«Мауглі» Р. Кіплінга є найбільш талановитим зразком тваринної робінзонади. Кіплінг зобразив людське дитинча, що живе в джунглях серед диких тварин. Ідея Кіплінга багато в чому стикається з ніцшеанством. Людина підноситься над тваринами своїм розумом, але хижість так само властива його природі, як і природі самих диких звірів. Пропаганда права сильного становить головне завдання Кіплінга, цього відвертого ідеолога імперіалістичної буржуазії. Наслідуванням цьому роману є багатотомна «епопея» американського бульварного письменника Берроуза «Тарзан». Серед багатьох дурниць і нісенітниць цього твору ми знаходимо й ту, про яку говорив Маркс: «развитие языка без совместно живущих и говорящих друг с другом индивидов», яка показана на Тарзані, що не знає людського суспільства і навчається читати по випадково знайденій книзі[7, с. 235].

Російська робінзонада не дала значних зразків цього жанру. «Справжній Робінзон», запозичений з франц. А. Разіним (1867), «Російський Робінзон» Турбіна (1879), «Петербурзькі Робінзони» (Вольф, 1847) та багато інших. Російські переробки являють собою мало цікаві спекуляції на славному імені героя Д. Дефо. Так, в «Петербурзьких Робінзонах» герой представлений у вигляді старого з червоним носом, блукаючого по одному з островів кронштадтського узмор'я. Єдиним втішним явищем у російській робінзонаді є чудова переробка роману Дефо Л. Толстим (надруковано вперше в журналі «Ясна Поляна», окреме видання «Молода гвардія», 1933) [8].

Одна з найпопулярніших робінзонад – написана для дітей книга пастора Вісса «Швейцарський Робінзон» (1812).

Робінзонада – жанр літератури, який слідом за романом Д. Дефо «Робінзон Крузо» (1719) описує перипетії виживання одного або декількох людей на безлюдному острові. Приклади – «Кораловий острів» Р. Баллантайна, «Таємничий острів» Ж. Верна, «Острів доктора Моро» Г. Уеллса, «Повелитель мух» У. Голдінга, «Острів напередодні» У. Еко.

У більш широкому сенсі під робінзонадою розуміються всі твори (не тільки літературні, але і фільми, як, наприклад, «Залишитися в живих»), які малюють життя та пригоди «відокремлених особистостей поза суспільства»[13, с. 92]. При такому підході під визначення робінзонади підпадають оповідання про «дітей джунглів» – Мауглі і Тарзана або, наприклад, роман Алексіса Ківі «Семеро братів».

Яскравим прикладом робінзонади XX століття є роман В. Ґолдінга «Володар мух».

У «Володарі мух» Ґолдінґ також полемізує з просвітницькою теорією «природної людини» та Даніелем Дефо. На сторінках свого роману він доводить неспроможність просвітницького раціоналізму. У романі Д. Дефо «Робінзон Крузо» англійський моряк XVIII ст. Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові в Атлантичному океані, прожив там понад 20 років і зміг не тільки зберегти людську подобу, а навіть морально вдосконалитися. Він власними силами створив на острові свій цивілізований світ. У романі Д. Дефо втілилися ідеї основоположника європейського Просвітництва Дж. Локка про те, що людський прогрес відображається в розвитку кожної людини. Теорія Дж. Локка мала великий вплив на англійську літературу. Але, починаючи від Дж. Свіфта, спостерігається поступовий відхід від раціоналізму Просвітництва та полеміка з просвітницькою теорією.

Використовуючи форму «антиробінзонади», В. Ґолдінґ намагається підвести читача до висновку, що природні умови не тільки не сприяють гуманізації людської особистості, а, навпаки, допомагають вивільненню усіх злих та тваринних сил, які закладені в людині від народження.

Англійські хлопчики з роману В. Ґолдінґа спочатку намагаються збудувати на острові справедливе і розумне суспільство за всіма цивілізованими та демократичними законами. Але примітивні умови існування, голод та злигодні не згуртовують дітей, а пробуджують звірячі інстинкти, приглушені в дітях цивілізованими умовами життя. Виховані, освічені, на перший погляд, англійські діти стають під впливом обставин жорстокими, безжальними; їх збуджує вигляд крові, і вони здатні убити своїх товаришів.

Цивілізовані діти, перетворившись на розмальованих дикунів, влаштовують страшні сцени жертвоприношень свинячому черепу, начепленому на палю, полюють один на одного. В хлопчиках прокидається садизм, інстинкти, які, на перший погляд, не притаманні цивілізованим людям, тим паче дітям.

В. Ґолдінґ вважає, що цивілізація багато в чому сприяє подібному повороту подій, не даючи хлопчикам справжніх моральних цінностей. Цивілізована свідомість несе не благо і творення, а кров, ворожнечу, руїну.

Поєднуючись із вродженою агресивністю, сучасне виховання в першу ж скрутну хвилину виявляється неспроможним, сприяє вивільненню звірячого начала, прихованого під маскою добропорядності.

Хлопчики виховувалися у дусі нормативної моралі англійського суспільства, яка зводилась до системи заборон та формальної релігійності, а подібне «цивілізоване» виховання – поганий захист від озвіріння. На острові хлопці опинилися на одинці з собою, без дорослої караючої руки – і всі норми моралі руйнуються, що засвідчує умовність, нестійкість таких моральних норм.

Події на острові, де розігрується трагедія розтоптаної людяності, за В. Ґолдінґом, – схема людської історії, яка незмінено повторюється. Історія цивілізації ніби прокручується письменником у зворотному напрямі, від сучасності до далеких витоків. Хлопчики стають не друзями, а переслідувачами та переслідуваними. Вогонь не об’єднує дітей, а, навпаки, розпалює ворожнечу. Полювання на дикого кабана перетворюються в полювання на людей [11, с. 147].

Як вважає В. Ґолдінґ, саме початкова дисгармонія людської природи, поглиблена фальшивим розвитком цивілізації, породжує явище тоталітаризму, фанатизму, звірства.

Роман побудований таким чином, що дуже чітко та послідовно простежується поступовий перехід від цивілізованої людини до дикої істоти. Цей перехід помітний уже в тому епізоді, коли під час паніки при пожежі безслідно зникає малюк із родимкою на обличчі, а майже ніхто з компанії хлопчиків не звернув на цю незвичайну подію ніякої уваги [2, с. 205]. Цей випадок свідчить про те, що в людському середовищі спрацьовує закон зграї – байдужість до існування та загибелі собі подібного.

В наступному епізоді зображена відмова від організації праці для загального блага – побудови будиночків для захисту від дощу, що також свідчить про порушення в товаристві основних життєвих установок та суспільних правил співіснування.

Поступово діти втрачають соціальне начало та найкращі людські якості: дружелюбність, милосердя, співчуття, здоровий глузд.

В. Ґолдінґ розвінчує уявлення про раціоналізм та організованість англійців як їхню визначальну рису. Національне приналежність не визначає переваги добрих чи злих намірів у людини.

До того ж автор акцентує нашу увагу, що не тільки дорослі можуть бути злими та думати тільки про себе. Показавши у романі страшне переродження дітей, письменник заперечує про безгрішну природу дитини та робить припущення, що в душі кожної людини прихований звір від самого її народження.

Видатний фінський письменник Алексіс Ківі у романі «Сім братів» змальовує історію життя семи братів Юкола, простих сільських хлопців. Коли брати підросли, перед ними постало питання: чи й далі їм хазяйнувати в селі, чи жити в лісах, займаючись полюванням. Вони вирішують оселитися в лісі, однак незабаром переконуються в тому, що їхні мрії про патріархальне життя на лоні природи – лише заманлива казка. Названий комічною епопеєю народного життя, цей роман здобув фінській літературі світове визнання [5]. В яскравих образах сімох братів утілено бунтарський дух народу, що не хоче миритися з соціальною несправедливістю.

Незвичайна пластичність робінзонівського сюжету дає змогу поставити в ньому цілу низку важливих екзистенцій них проблем. Це, перш за все, вічна боротьба людини з природою, її підкорення і воднораз єднання з нею. Це усвідомлення, з одного боку, самого себе віддалік від собі подібних, а з іншого – нерозривного зв’язку з рештою людства. Це відчуття власної самодостатності і своїх можливостей. Це радість натхненної творчої праці. Це, нерідко, спроба створення кращого світу, ніж той, який був примусово чи навмисне покинутий, утопічна мрія про суспільний устрій, де немає гноблення, пороків, злиднів. Це прагнення позбутись тиску державної машини, яка здебільшого обмежувала вільний розвиток особи, і водночас бажання проявити власні законодавчі й організаторські здібності.

У сюжеті роману «Острів напередодні» У. Еко лежить робінзонада, тільки трішки інша. Цього разу Робінзон, а точніше – Роберт, потрапляє не на безлюдний острів, а на корабель поряд з таким островом. І дуже йому хочеться на цей острів потрапити (тим більше, що розташований він, як йому здається, в дуже чудовому місці, яке його перемістить не тільки в просторі, але і в часі), от тільки плавати він не вміє, а шлюпок чи інструментів на кораблі немає. Зате на кораблі мішок і маленький візок загадок: кімнати з дивними предметами, оранжерея, пташник і т.д. Надумав було Роберт віддатися меланхолії і записати своє життя-буття у формі листів прекрасній дамі. Але тут його знову став дошкуляти вигаданий нездоровою уявою лиходійський брат-близнюк .

Загалом роман живий. Але немає в ньому чогось нового. Все той же прийом з тисячею оповідачів, все ті ж питання, все ті ж пошуки Грааля, тільки в іншому обличчі, все та ж блискуча стилізація, тільки під іншою вік. Але для зірок повинен був бути фон. Безумовно, У. Еко до «Баудоліно» написав вже три блискучих романи, але якщо перший вистрілив у пітьму, то другий шедевром називається з якоюсь натяжкою, а третій – просто добре складене багатосторінкове джерело задоволення для любителів витончених словес і вправ розуму.

«Мауглі» Р. Кіплінга є найбільш талановитим зразком тваринної робінзонади Кіплінг зобразив людське дитинча, що живе в джунглях серед диких тварин. Ідея Кіплінга багато в чому стикається з ніцшеанством. Людина підноситься над тваринами своїм розумом, але хижість так само властива його природі, як і природі самих диких звірів. Пропаганда права сильного становить головне завдання Кіплінга, цього відвертого ідеолога імперіалістичної буржуазії. Наслідуванням цьому роману з’явилася багатотомна «епопея» американського бульварного письменника Берроуза «Тарзан». Серед багатьох нісенітниць цього твору ми знаходимо й ту, про яку говорив К. Маркс: «розвиток мови без людей, які спільно живуть і говорять один з одним», показана на Тарзанові, що не знає людського суспільства і навчається читати по випадково знайденій книзі [15, с. 324]. Російська література не дала скільки-небудь значних зразків цього жанру. «Справжній Робінзон», запозичений з французького А. Разіним (1867), «Російський Робінзон» Турбіну (1879), «Петербурзькі Робінзони» (1847) та багато інших. Інші російські переробки являють собою мало цікаві спекуляції на славному імені героя Д. Дефо. Так, в «Петербурзькому Робінзоні» герой представлений у вигляді старого з червоним носом, блукаючого по одному з островів кронштадтського узмор’я.

Широке коло проблем, поставлених в робінзонадах, вимагає їх класифікації за ідейно-тематичним принципом. Логічно виділити такі типи: 1. Робінзонади-утопії («Історія севарамбів» Д. Вераса). 2. Педагогічні робінзонади («Новий Робінзон» І. Кампе). 3. Науково-популятизаторські робінзонади («Таємничий острів» Ж. Верна). 4. Психологічні робінзонади («Пустельних Тихого океану» Ж. Псішарі). 5. Соціально-моральні робінзонади («Острів напередодні» У. Еко).

Роман «Робінзон Крузо» справив великий вплив на подальший розвиток літератури. Багато подібних творів з’явилося у різних країнах. Це були і наслідування роману Д. Дефо, і цілком оригінальні твори, в яких зображувалося життя і пригоди людей, що потрапили в безлюдні місця і змушені були виживати, боротися за своє життя. Твори, що були схожі на повість «Робінзон Крузо», стали називати «робінзонадою» за ім’ям найвідомішого героя Даніеля Дефо.