Особливості сюжету у творі Г.Ф. Квітка-Основ’яненка „Салдацький патрет”

 

Визначний майстер художнього слова  дошевченківського періоду Г.Ф. Квітка-Основ’яненко зробив великий внесок у розвиток нової української літератури та літературної мови на народній основі.

Літературно-естетичні  погляди і художній творчий метод  Г.Ф. Квітка-Основ’яненко як письменника формувалися на ґрунті фольклору й літератури кінця XVIII – початку XIX століття. Г.Ф. Квітка-Основ’яненко прагнув до правдивого відображення дійсності, постійно підкреслюючи, що бере теми й образи для своїх творів із життя, а не вигадує їх.

Прагнув до народності й  національної самобутності в літературі. Квітка-Основ’яненко жив і творив у період ломки старих феодальних порядків, коли були сильні сатиричні тенденції в житті і в літературі.

Прагнення до народності і реалізму визначальне для творчості Квітки-Основ’яненка. Його творчість була вагомим внеском в утвердження справжньої народності наступникам. Вона тісно зв’язана з розвитком українського літературного процесу [4; с. 156].

Багато науковців досліджують  творчість видатного письменника. Ступінь вивчення його творчості за рівнем кількості і якості праць високий.

Багато досліджувалися сатирично-комедійні твори Квітки-Основ’яненка 30-х – першої половини 40-х років, такі як „Салдацький патрет”, „Мертвецький великдень”, „Конотопська відьма”, „От тобі й скарб” та багато інших [24; с. 137].

Проблема зв’язку  літератури з фольклором найчастіше вирішується в плані встановлення народнопоетичних джерел сюжетно-образного  й мовно-стилістичного матеріалу  в творчості того чи іншого письменника, вивчення ідейно-художніх функцій фольклорних запозичень. Здебільшого так це питання висвітлюється і в дослідженнях про Г.Ф. Квітку-Основ’яненка [6; с. 35].

В своїх творах письменник звертається багато до фольклору  за сюжетно тематичним матеріалом. Цікавим з цього погляду є сюжет оповідання „Салдацький патрет”.

Зробимо стислий огляд  основних праць з історії вивчення вказаної вище теми.

О.І. Гончар у своїй  статті „Фольклорні мотиви і образи у творчості Г.Ф. Квітки-Основ’яненка”  характеризує сюжети творів Квітки-Основ’яненка, зокрема „Салдацького патрета”: „На побудові „Салдацького патрета” відчувається вплив того способу конструювання сюжету, який характерний для казок про пригоди героя, твір змонтовано з окремих епізодів. Така композиція дає можливість органічно підключати до твору окремі готові “блоки -епізоди” [7; с. 31].

Дослідженням цієї теми також займався І.О. Денисюк. У статті „Олітературнення фольклорних жанрів у малій прозі Г.Ф. Квітки-Основ’яненка”  він зазначає досить високу техніку  композиційної організації матеріалу „Салдацького патрета”. Каже, що теоретики новели однією з істотних рис, яка відрізняє анекдот від літературної новели, вважають відсутність у першому нарощування  події, ступенювання її, також детального тла. Тут анекдотна фактура розбудовується шляхом деконцентрації і деталізації подій [10; с. 85].

П.П. Хропко у статті „Реалістичні тенденції прози Г.Ф. Квітки-Основ’яненка”  зазначає таке: „Сам автор оповідання казав, що його твір з’явився під впливом  відомих ще з школи латинських анекдотів. Ці історії під пером українського письменника  вилилися в один сюжет, ідея якого влучно передана народним прислів’ям: „Швець, знай своє шевство, а в кравецтво не лишайся”” [18; с. 15].

Лариса Горболіс у  статті „Народно-національні характери  у творах Г.Ф. Квітки-Основ’яненка” також наголошує, що на творчість письменника мав значний вплив фольклор, котрий був цінним матеріалом для відтворення народного характеру [9; с. 176].

„В оповіданні „Салдацький  патрет” найбільш яскраво проявилися такі художні принципи просвітительського реалізму, як морально-етичний критерій суспільної поведінки індивіда й дидактизм, виражені у найпростіших формах раціоналістичної сюжетної організації твору”, - зазначає Яценко у своїй книзі „У пошуках гуманістичного ідеалу” [24; с. 137].

Всі гумористичні твори  письменника в своїй основі стираються на народну сміхову культуру. Дмитренко  у своїй книзі „Функції комічного  у творчості Г.Ф. Квітки-Основ’яненка”  вказує на те, що письменник вдається до давніх сміхових схем і стереотипів, переосмислюючи їх з позиції Просвітництва. Дмитренко вважає, що створенню комічних ефектів служить й олітературнена письменником казкова оповідь [11; с. 56].

Бачимо, що суттєвих розбіжностей у поглядах дослідників немає. Загалом, вони підтримують думку, що в ряді замальовок на народні теми Квітка-Основ’яненко звертається до фольклору.

Науковці ретельно розглядають  дану тему, більш того, вони займаються поглибленим розглядом та вивченням  сюжетів великої кількості творів Квітки-Основ’яненка.

Дослідниками вважається, що Г.Ф. Квітка-Основ’яненко був новатором у галузі художньої форми. Його творчість відзначається великою жанровою різноманітністю, народністю художньої організації творів, характерною для фольклору живописністю стилю. Письменник вніс в епічний жанр, у прозу ліричний струмінь з народної пісенності, ввів колоритну постать оповідача з народу, майстерно імітуючи живу розповідь, створюючи ілюзію живої бесіди.

Як вже визначалося  раніше, важливим моментом у творчості  Квітки-Основ’яненка є те, що в багатьох творах письменника використовуються комічні ефекти. Письменник переосмислює комічне як просвітитель. Це – сміх освіченого розуму, його головна функція – виховна. Комічне у Квітки виховує, служить поширенню нових, просвітлених розумом ідеалів; воно народжується у зіткненні морального і аморального, покликане стверджувати доброчесність, здоровий глузд.

Ще однією великою  заслугою Квітки-Основ’яненка є те, що він виробив цілий ряд реалістичних принципів, таких, як орієнтація письменника  на дійсність, об’єктивність відображення, відтворення повсякденного, всебічність у характеристиці персонажів, показ обумовленості людського характеру середовищем, реалістичний принцип типізації тощо.

Як ми бачимо, реальна  дійсність, багата українська народна  творчість – ось джерело повістей Квітки-Основ’яненка.Дана тема э актуальною, бо вивчення творчості Квітки- Основ’яненка дає можливість дізнатися про народне життя тогочасних українців. Вивчити й глибоко охарактеризувати цю творчість неможливо без з’ясування особливостей впливу на неї фольклорних тем, сюжетів, мотивів, колізій, типів, образотворчих засобів. Письменник розширював традиційність сюжету, ішов шляхом поетизації етнографічно-побутового матеріалу, творчо підходив до опрацювання фольклорних мотивів.

Мета дослідження і  вивчення сюжету оповідання  Г.Ф. Квітки-Основ’яненка „Салдацький патрет” полягає в аналізі його структури, композиційної організації матеріалу, способу оповіді.

Необхідно визначити  завдання, які треба з’ясувати  протягом курсової роботи:

-довести походження  сюжету оповідання Г.Ф. Квітки-Основ’яненка „Салдацький патрет” з фольклору;

-проаналізувати реалістичне  змалювання основ тодішнього  селянського життя;

-визначити і охарактеризувати  особливості структури сюжету  оповідання „Салдацький патрет”.

Поняття сюжету словник подає так: „Сюжет-система подій, через які письменник розкриває власну концепцію зображуваного, а також характери персонажів” [19; с. 266].

За Є.С. Добіним: „Сюжет – незвичайна послідовність зіткнень, вчинків, подій. Сюжет – органічне ціле. Зі своєю структурою, опорними пунктами, конфігурацією, зі своєю логікою нарощування і розкриття” [12; с. 213].

О.А. Дубашинський розглядає сюжет  як систему елементів зовнішньої і внутрішньої дії, що активно  формує ідею художнього твору[22; с. 3].

Лесин В.В. докладно розглянув поняття сюжет у своїй роботі „Композиція і сюжет літературного твору” [15; с. 9]. Пильно спостерігаючи та вивчаючи життя, письменник не бере у свій твір всього, що бачить і сприймає з навколишнього світу. З безмежного потоку багатоманітних життєвих явищ і фактів він виділяє й відбирає лише основне, найважливіше та найцікавіше, - те, що найбільше відповідає його ідейно-творчому задумові [15; с.10].

 Відбір життєвих явищ і  проблем, які хвилюють письменника  та його сучасників, дозволяє  митцеві знайти й осмислити тематичну основу твору, зосередити свою увагу, а відтак і увагу читачів, на тих суспільних питаннях, які потребують з’ясування та ідейно-естетичної оцінки. А далі відбір і вирізнення із численного загалу окремих людських постатей, їхніх характерів, професій, посад, навіть віку і статі, дає можливість майстрові слова окреслити коло дійових осіб, організувати систему образів-персонажів і вточнити, конкретизувати проблематику та ідейний зміст твору [15; с.11].

Авторське бачення світу, розуміння законів і закономірностей розвитку суспільного життя підказують письменникові, як зав’язати життєвий конфлікт між дійовими особами, як його інтерпретувати, як розгорнути боротьбу супротивних сил і якою розв’язкою її завершити [15; с.11].

Кваліфікований аналіз сюжету необхідний для з’ясування взаємин поміж персонажами, для виявлення типових рис їхніх характерів, - це шлях до правильного розуміння ідейно-художньої концепції письменника до глибокого осмислення ідейно-тематичної основи твору. Досліджуючи сюжет, треба бачити, як реалізовані в творі композиційні принципи відбору, впорядкування й поєднання життєвого матеріалу, нагромадженого письменником. Сюжет літературного твору охоплює ті події та вчинки героя, які становлять історію розвитку його характеру [15; с.27].

Таке визначення сюжету дає М. Погодін: „Сюжет – є просте, природне, тобто  життєве сплетіння подій і  сутичок, що випливає з головного  конфлікту” [М. Погодін; с.27].

У сучасній теорії літератури сюжет  поділяється на сім елементів: експозиція, зав’язка, розвиток дії (перипетії та інтриги), кульмінація, спадання дії чи її гальмування (ретардація), розв’язка, постпозиція. Цей поділ умовний, він не диктує письменникові якоїсь схеми сюжету, не обмежує свободи його творчого вимислу, вигадки [15; с.28].

Як і інші елементи художньої форми, сюжет розкриває ідейно-тематичну основу твору, - він є змістовною формою. Розгляд сюжету за його частинами, за етапами розгортання подій важливий і для показу композиційних особливостей твору, і для з’ясування його змісту [15; с.28].

Експозиція звичайно містить у  собі лише попередні відомості про  час, місце й обставини подій, про характери головних персонажів та їхнє минуле.

Зав’язка – це перша гостра сутичка поміж суперечливими  силами, зіткнення різних людських характерів і пристрастей, переконань і поглядів на життя, протилежних прагнень.

Характер конфлікту й тематична  основа твору  ширше вияснюються  в розвитку подій, через різні  перипетії життя і найповніше розкриваються в кульмінації.

Остаточне розв’язання головного  конфлікту й головної теми твору здебільшого дається тільки в розв’язці та постпозиції, тобто в фіналі твору [15; с.29].

Розвиток сюжету, його основні етапи  й вузли не слід розглядати як формальну  сукупність наявних у ньому елементів, - у них треба бачити поступове визрівання ідейно-тематичної основи твору, динаміки змісту й форми в їхній єдності [15; с.30].

Закономірності розгортання сюжету й зміни його етапів зумовлюються логікою життєвих процесів, життєвих суперечностей і конфліктів [15; с.30].

Говорячи про композиційні особливості розповідних творів, літературознавці подеколи, окрім терміна „ сюжет”, застосовують і термін „фабула”. Сюжет і фабула – терміни, що виражають поняття близькі й споріднені, але не тотожні як за походженням, так і за значенням.

Фабула – хронологічно послідовне зображення подій у художньому творі. Фабульний час у тексті збігається з календарним, він не ущільнюється і не розтягується, є прямолінійним і незворотним [19; с.310].

Основним літературознавчим  поняттям, за допомогою якого ми характеризуємо життєві історії героїв, рух подій, зображених у творі, слід вважати сюжет. А термін „фабула” має виражати допоміжне поняття, яке говорить про порядок і спосіб викладу елементів сюжету, про ту послідовність викладу життєвих історій персонажів може й не збігатися з розвитком сюжету. Поняття фабула важливе тим, що вона зводить в одну художню цілість кілька сюжетних ліній, об’єднує сюжет і позасюжетні елементи, реальні події, марення та спогади персонажів [15; с.33].

В оповіданні „Салдацький  патрет” Г.Ф. Квітка-Основ’яненко не обмежується розробкою одного фольклорного мотиву чи сюжету, - він широко залучає різні мотиви з творів народної поезії.

Цим оповіданням Г.Ф. Квітка-Основ’яненко мав намір висміяти тих критиків, противників українського слова  і демократичного героя в літературі, які, не знаючи культурних потреб українського народу, не розуміючи української літератури, бралися судити про ці справи.

В оповіданні, як відомо, швець Терешко критикує не тільки те, в чому добре обізнаний, а й  те, в чому нічого не тямить, і через це потрапляє в смішне становище [5; с.30].

Експозицією у „Салдацькому патреті” є розповідь про те, як малярові Кузьмі пан замовив намалювати такого солдата, щоб можна було поставити  його в городі лякати горобців.

Далі йде зав’язка, коли маляр побажав перевірити свій малюнок і виставив його вранці на базарному майдані та почав спостерігати, яке враження справить портрет на перехожих.

Розвиток дії подається  в змалюванні картини ярмарку. Події  на ярмарку відбуваються протягом одного дня. Як у калейдоскопі, змінюються ярмаркові картини: торгують селяни, солдат украв мішок груш, а цигани продали сліпу коняку за видющу, чумак Шпонь гуляє, вигідно продавали сіль. Ми бачимо різних людей: селян, шинкарів, бублейниць, старців, циган, солдатів, дівчат і парубків, які вийшли на ярмарок. Усе це автор малює з метою показу розмаїтості життя українського народу, і як тло, на якому відбувається основна подія, оцінка салдацького патрета народом.