Микола Костомаров – видатний історик та науковець

Про внесок М.І.Костомарова  в історичну науку прекрасно висловився В.Скуратівський: «Східноєвропейська історія під скальпелем цього методу постає як тисячолітня конкуренція київсько-федеративного і московсько-петербурзько-централістського, масово-демократичного і особистісно-автократичного начал, певних елементів «римського права» - і «візантійства» з його містикою самодержавства».

У вченого були ідеї написати монографію про М.В.Ломоносова, він  працював над книгою про фельдмаршала Мініха, але смерть обірвала ці плани.

Висновок

Започатковав визначним ученим концепція вивчення історії життя народних мас в усіх його проявах і сьогодні не втратила своєї актуальності. Попри свої сумніви, розчарування, вагання, Микола Іванович Костомаров залишається для нас людиною, яка вперше у ХІХ столітті сказала, що український народ стане справді народом лише тоді, коли матиме свою державу.

«Можливо, у недалекому майбутньому дослідники покажуть усю  оригінальність костомарівської історичної думки на тлі впливової школи  російських істориків-«государственников», які – одні мимоволі, а інші навмисно – абсолютизували принцип державності. Костомарова ж цікавило не утвердження держави саме по собі, а утвердження людини» (В.Скуратівський).

Видатні діячі українського національного руху М.Драгоманов, М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко та інші неодноразово наголошували, що новітня політична історія України починається з костомарівської «Книги буття українського народу» та Кирило-Мефодіївського товариства.

Плідність його праці  викликала подив: його організованість, і дивовижна пам’ять та ерудиція, і практичне знання багатьох європейських і класичних мов. Сучасники захоплювалися його вмінням знайти спільну мову з людиною будь-якого кола, цікавими розповідями, дотепними жартами, щирим молодечим сміхом.

Використана література:

1. М.Т. Яценко « М.І. Костомаров – фольклорист і літературознавець»;
2. Упорядник Т. Ковтунович «Визначні особистості в історії України» частина ІІ, Житомир, 2003.
3. Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. К., 1928. С. III.
4. Семевский В. И. Николай Иванович Костомаров (1817 — 1855) // Русская старина. 1886. № 1. С. 185.
5. Костомаров Н. Исторические монографии и исследования: В 10 т. СПб., 1867. Т. III. С. 359.
6. Етнографічні писання Костомарова. К., 1930. С. 219.
7. Горленко В.П. Южнорусские очерки и портреты. – К., 1896.- С.125.
8. Костомаров М. Мое украинофильство в «Кудеяре»// Киевский телеграф. – 1875.- №85
9. Костомаров Н.И. Автобиография. – Литературное наследие…1890. – С.201.
10. Костомаров М.І. Русская история в жизнеписаниях ее главнейших деятелей. 1912. – С. 397-398.