Світогляд, як вихідна форма освоєння людиною світу

   З другого боку, свідомість (знання й цінності) як  духовне освоєння дійсності виникає  і розвивається у процесі виробничої  та суспільно-історичної діяльності.

   Світогляд це спосіб  самовираження людини у світі. Сутність людського буття - це  діяльність. Вона ґрунтується на  свідомості й має історичні  грані свободи. Перетворюючи природний  та соціальний світи, людина виражає  в культурі, соціальних відносинах  своє "Я", тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі  життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі  внутрішній світ людини.

У виділених чотирьох аспектах  світогляду його структура розкривається з погляду способів людської діяльності, типів відношень «людина—світ». Поряд з цим її можна розглядати і з інших позицій.

1. Через форми відображення  і відповідні їм об'єкти. За  такого підходу світогляд прийнято  структурувати, поділяти на буденний  і теоретичний. Традиційно вони  називаються рівнями світогляду.

Буденний світогляд виникає як відображення щоденної діяльності людини. Передусім через почуття, настрої, емоції, логічно не оформлені уявлення. Буденний світогляд відображає світ і людське буття, як правило, без з'ясування їхньої сутності, причин, усвідомлення закономірностей виникнення. Буденний світогляд емоційно забарвлений. Він рухомий і мінливий. Сукупність уявлень про світ і людину не вимальовується у логічно струнку, завершену за формою картину. Буденний світогляд, як правило, позбавлений моменту самоусвідомлення. Людина не прагне пояснити сама собі, чому у неї таке бачення світу, саме таке ставлення до самої себе, довкілля, інших людей. У своїх буденних світоглядних уявленнях вона не тяжіє до усвідомленого вибору цілей і цінностей свого існування.

Буденний світогляд створює у людини емоційно забарвлену модель світу та власного буття у ньому. Нерідко їй властиве полярне бачення, коли людина ділить усі явища на «свої» і «чужі», «добрі» і «злі». Ставлення людини визначається не осмисленими оцінками, а почуттями любові чи ненависті, особистими й груповими симпатіями й антипатіями. У філософській літературі буденний світогляд нерідко називають світовідчуттям, яке визначають як переживання людиною реальності та свого буття у ній.

Теоретичний світогляд або теоретичний рівень світогляду. Ґрунтується він на таких формах відображення, як поняття, концепції, теорії, гіпотези. На цьому рівні відображення створюється концептуально оформлена модель світогляду. Світоглядна картина ґрунтується на пізнанні сутності явищ, законів буття світу та людини. Внаслідок цього з'являється можливість тих чи інших явищ або подій. Людина може успішно планувати й реалізовувати свої дії, свідомо досягати визначених цілей і цінностей, організовувати власне життя відповідно до своїх уявлень про його сенс. У структурному відношенні теоретичний рівень світогляду характеризується логічною стрункістю й оформленістю. Явища і події, що відбуваються, пояснюються на основі розуміння їхньої сутності, знання причин і закономірностей. Необхідні компоненти теоретичного світогляду — розвинене самоусвідомлення, навички аналітичного мислення, а також момент сумніву. Йому властиве практичне ставлення як до змісту самого світогляду, так і до його практичної реалізації.

Цей рівень світоглядних уявлень стає фундаментом для формування переконань, оптимістичної життєвої позиції людини. Як правило, у теоретичному світогляді відображається не щоденне людське життя з усією його унікальністю та рухливістю, а те, що властиве певним соціально-культурним пластам історичних епох, типам культур. Відмінності об'єктів світоглядного відображення особливо разюче виявляються у двох його структурних утвореннях — індивідуальному і масовому світогляді. Критерієм такої структуралізації є відмінності між соціальними суб'єктами як носіями світогляду, тобто між індивідуальним і соціально-груповим буттям людини, а також між індивідуальною і груповою свідомістю як типами духовності, формами свідомості.

Індивідуальний світогляд відображає специфіку, неповторні риси людської особистості, особливості її існування. У масовому світогляді відображається те, що властиве життєдіяльності багатьох людей, таким соціально-історичним суб'єктам, як, наприклад, соціальні прошарки (групи), класи, нації, а також те спільне, що характерне для буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур. Структуру світогляду можна розглядати в історичному аспекті як послідовний розвиток і зміну певних типів світогляду, що були найбільш загальними його формами чи типами на різних етапах еволюції людського суспільства.

Традиційно виділяють такі історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий. У деяких трактуваннях розмежовуються певним чином філософія і наука і, отже, науковий світогляд і філософія як теоретична форма світогляду.

 

3. Типи світогляду

 

Від чого залежить той чи інший світогляд людини? Насамперед відзначимо, що світогляд людини носить історичний характер: кожна епоха людської історії має свій рівень знань, свої проблеми, що стоять перед людьми, свої підходи до їх вирішення, свої духовні цінності.

Можна сказати: скільки людей, стільки і світоглядів. Однак це буде неправильно. Адже ми вже відзначали, що людей не тільки роз'єднує щось, але і поєднує спільність батьківщини, мови, культури, історії свого народу, майнового становища. Людей поєднують школа, характер освіти, загальний рівень знань, загальні цінності. Тому не дивно, що в людей можуть бути подібні, загальні позиції при розгляді світу, у його усвідомленні й оцінці.

Класифікація типів світогляду може бути різною. Так, в історії філософії простежується кілька підходів до вироблення світоглядних установок. Одні з них пріоритет віддають Богу - теоцентризм чи природі - природоцентризм, інші - людині (антропоцентризм), суспільству - соціоцентризм, знанням або науці - знанняцентризм, наукоцентризм. Іноді світогляд поділяють на прогресивний і реакційний.

Виділяють наступні типи світогляду.

Повсякденний світогляд виникає в житті людини в процесі її особистої практичної діяльності, тому його іноді називають життєвим світоглядом. Погляди людини в цьому випадку не обґрунтовуються релігійними доказами чи даними науки. Вони формуються стихійно, особливо якщо людина не цікавилася світоглядними питаннями в навчальному закладі, не вивчала самостійно філософію, не знайомилася зі змістом релігійних вчень. Звичайно, не можна цілком виключити вплив релігії чи досягнень науки, тому що людина постійно спілкується з різними людьми.

Відчутний і вплив загальнодоступних засобів масової інформації. Але переважає життєва, повсякденна основа. Повсякденний світогляд спирається на безпосередній життєвий досвід людини, у цьому його сила. Але він мало використовує досвід інших людей, досвід науки і культури, досвід релігійної свідомості як елемента світової культури, у цьому його слабість.

Повсякденний світогляд дуже поширений, оскільки зусилля навчальних закладів і пастирів церкви найчастіше зачіпають лише саму поверхню сфери духовного життя людини і не завжди залишають у ній помітний слід.

Релігійний світогляд - світогляд, основою якого є релігійні вчення, що містяться в таких пам'ятках світової духовної культури, як Біблія, Коран, священні книги буддистів, Талмуд і ряді інших. Нагадаємо, у релігії міститься і певна картина світу, вчення про призначення людини, заповіді, спрямовані на виховання в неї певного способу життя, на порятунок душі. Релігійний світогляд також має сильні і слабкі сторони. До його сильних сторін можна віднести тісний зв'язок зі світовою культурною спадщиною, орієнтацію на вирішення проблем, пов'язаних з духовними потребами людини, прагнення дати людині віру в можливість досягнення поставлених цілей.

Слабкими сторонами релігійного світогляду є непримиренність до інших життєвих позицій, що іноді виявляється, недостатня увага до досягнень науки, а часом їх ігнорування. Правда, останнім часом багато богословів висловлюють думку проте, що перед теологією стоїть завдання вироблення нового шляху мислення "про відповідність Бога змінам, що даються наукою і технологією". Але поки ще богослови не можуть виразно сказати, "який саме тип згоди може бути встановлений між лабораторною табуреткою і церковною лавою".

Науковий світогляд є законним спадкоємцем того напряму світової філософської думки, який у своєму розвитку постійно спирався на досягнення науки. Він містить у собі наукову картину світу, узагальнені підсумки досягнень людського пізнання, принципи взаємин людини з природним і штучним середовищем проживання.

Науковий світогляд також має достоїнства і недоліки. До достоїнств віднесемо його міцну обґрунтованість досягненнями науки, реальність цілей і ідеалів, що містяться в ньому, органічний зв'язок з виробничою і соціальною практичною діяльністю людей. Але не можна закривати очі на те, що людина ще не зайняла в ньому належного місця. Людина, людство, людяність - це воістину глобальна проблема сьогодення і майбутнього.

Розробка цієї тріади - завдання невичерпне, але невичерпність завдання вимагає не відсторонення від неї, а наполегливості в її вирішенні. Це і є домінантою сучасної науки, покликаної збагачувати світогляд.

Звернення до людини, людства, людяності, якщо воно прийме всеосяжний характер, може стати вирішальним облагороджуючим фактором для всіх типів світогляду; тоді їх головною рисою стане гуманістична спрямованість.

Така спрямованість ставить в основу поглядів і діяльності вищі цінності: життя індивіда, його права і свободи. З їхніх позицій людина розглядається частиною суспільства і природи, яка відповідальна за їх збереження і розвиток, володіє широтою бачення світу, визнає рівноправність різних світоглядних орієнтації, культур і ставить на "вершину кута" взаєморозуміння людей, їхнє фізичне і моральне здоров'я, захист достоїнства людини, її творчої праці і добробуту, мирних добросусідських відносин між людьми, різними соціальними групами, народами, країнами. У число вищих цінностей, крім загальнолюдських, включаються цінності і загальнонаціональні (стосовно нашої країни - загальноукраїнські), етнокультурні (тобто такі, що належать до нації, регіону, етнічної групи), соціально орієнтовані на турботу про дітей і батьків, розвиток освіти й охорони здоров'я, пенсійне забезпечення, недоторканність житла тощо.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Грачов В.Д. Філософія  розуму. - Ставрополь: Вид-во СГУ, 1999.

2. Діалектика процесу  пізнання. - М., 1985.

3. Кохановський В.П. Філософія  і методологія науки. - Ростов-на-Дону, - 1999.

4. Петров Ю.А. Методологічні  проблеми теоретичного пізнання. - М., 1986.

5. Рассел Б. Людське пізнання. Його сфери та межі. - М., 1957.

6. Теорія пізнання: У 4-х  т. / За ред. В.А. Лекторської, Т.І. Ойзермана. - М.: Думка, 1991 - 1995.

7. Фейєрабенд П. Вибрані  праці з методології науки. - М., 1986.