Світогляд, як вихідна форма освоєння людиною світу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

________________________ НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

__________________факультет

 

Кафедра ___________________________

 

 

 

РЕФЕРАТ 

на тему :

«Світогляд, як вихідна форма освоєння людиною світу»

 

 

Студентки ІІІ курсу 341 групи

напряму підготовки   _________________

спеціальності  _______________________

____________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник:

 

Національна шкала ___________________

Кількість балів: _____. Оцінка: ECTS ___.

 

 

 

 

                                                             Члени комісії: ________________  ____________________

                                                                                                                   (підпис)                    (прізвище та ініціали)

 

                                                                                      ________________  ____________________

                                                                                                                   (підпис)                    (прізвище та ініціали)

 

                                                                                      ________________  ____________________

                                                                                                                   (підпис)                    (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

____________ – 2015

 

 

ЗМІСТ

 

1. Поняття та типи світогляду……………………………………………….... 3

2. Cвітогляд як форма  духовно-практичного освоєння світу  та самовираження людини в  ньому……………………………………………….……………..…  6

3. Типи світогляду…………………….………………………….………….… 13

Список використаної літератури ………………………………………….…. 19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та типи світогляду

 

Для того щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:

а) практична діяльність — полягає в безпосередньому перетворенні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюється навколишнє середовище, придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація;

б) практично-духовна діяльність — полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб’єктивне бачення світу, світу для людини;

в) теоретична діяльність — полягає в такому перетворенні дійс­ності в уявленні людини, внаслідок якого створюється об’єктивне бачення світу, світу незалежно від людини.

Будь-яка діяльність людини, незалежно від форми, є цілеспрямованою. Вона передбачає уявлення про мету, сенс і засоби цієї діяльності. Людина в кінцевому рахунку завжди діє осмислено, тобто в основі її окремих дій, вчинків, думок лежать загальні, цілісні уявлення, сукупність яких називається світоглядом.

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розуміння людиною свого місця в світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

Міфологічний світогляд — це результат практично-духовної діяльності людини. У міфологічному світогляді людина не відокремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відокремлює себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет.

Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот — богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки у міфоло­гічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення до світу і виникнення таких форм світогляду, як наука, релігія, філософія.

Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Світ у ньому об’єктивно розглядається таким яким він є незалежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу — природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Проте визначення людини тільки як частини світу дається не лише в світоглядному, а й у практичному аспекті діяльності науки, що тісно взаємопов’язані. Прикладом цього можуть бути сучасні недовіра та песимізм до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини.

Сучасні екологічні проблеми, загроза ядерних аварій та вибухів, що ставлять під загрозу саме життя людства, є наслідком дегуманізації науки, усунення нею людини як центральної ланки системи світу. Ця особливість науки властива їй з моменту зародження, про що свідчить відома фраза «батька» європейської науки Аристотеля: «Платон мені друг, та істина дорожча».

Таким чином, наука неспроможна подолати світоглядну дисгармонію — досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію виконують мистецтво, релігія та філософія.

Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

Релігійний світогляд чітко поділяє світ та людину, природне та надприродне, земне та потойбічне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. У релігійному світогляді, через віру в потойбічне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Порівняно з наукою її особливість полягає в тому, що вона дає змогу об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу, яке водночас є і суб’єктивним і теоретичним, а отже, і досягти людині гармонії з собою, зі своїм баченням світу й самим світом.

З цим пов’язані такі особливості філософії, як і те, що вона, будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. У філософії, на відміну від інших наук, не існує єдиних, загальновизнаних теорій. Образно кажучи, філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретич­ний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійно перебувають у процесі становлення й осмислення.

У найпростішому найбільш розповсюдженому розумінні світогляд - це сукупність поглядів людини на світ, що її оточує. Є й інші близькі світогляду слова: світорозуміння, світоспоглядання. Усі вони припускають, з одного боку, світ, який оточує людину, а з іншого боку - те, що пов'язано з діяльністю людини: її відчуття, споглядання, розуміння, погляд на світ.

   Світогляд відрізняється  від інших елементів духовного  світу людини тим, що він, по-перше, є поглядом людини не на  якусь окрему сторону світу, а  саме на світ у цілому. По-друге, світогляд є ставленням людини  до оточуючого її світу: чи  боїться, чи вона живе в ладі, у гармонії з ним? Чи вдоволена  людина навколишнім світом, чи  прагне змінити Його?

   Таким чином, світогляд - це цілісне уявлення про природу, суспільство, людину, що знаходить вираження в системі цінностей і ідеалів особистості, соціальної групи, суспільства.

 

2. Cвітогляд як форма духовно-практичного освоєння світу та самовираження людини в ньому

 

   У світогляді за  допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння  різних типів протиставлення "людина - світ". З цього погляду в  структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що  фіксують і розкривають основні  способи та грані людського  буття, тобто типи протиставлень "людина - світ".

   1. Онтологічний (онтологія - вчення про буття). У цьому  аспекті світогляду розглядається  узагальнена картина походження  світу й людини, розкриваються  їхні структурні особливості, характер  взаємозв'язків, основні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема  співвідношення буття світу і  людського буття, тобто те, яким  чином і якою мірою зовнішні  фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.

   В онтологічному  аспекті розглядаються відмінності  між історичними типами світогляду - міфологічним, релігійним, науковим.

   2. Гносеологічний (гносеологія - вчення про пізнання). У цьому  аспекті розкривається пізнавальне  ставлення людини до світу  і самої себе. Визначаються можливості  пізнання, його межі, найоптимальніші  форми і методи пізнавальної  діяльності. З'ясовуються критерії  істинності ..добутого знання. Спектр  поглядів на проблему пізнання  й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання - стихійний  процес, в якому сумнів цілком  природний.

Однією з форм пізнання є агностицизм - заперечення пізнаваності світу. Так, у філософському вченні І. Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів - буття світу і людина в цілому непізнавані.

   Інші філософські  концепції, наприклад, гегелівське  вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання  повного й істинного знання. Гносеологічний  аспект світогляду дає вирішення  проблеми співвідношення форм  і методів пізнання, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення  чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світоглядний  аспект покликаний відповісти  на питання про мету пізнання  світу й самопізнання людини.

   3. Практичний, або  практиологічний. У цьому аспекті  світогляду розкривається ставлення  людини до світу і самої  себе з погляду можливості, меж  і способів її діяльності. Найсуттєвішим  тут є питання про свободу  волі людини і те, як вона  має діяти, щоб досягнути своєї  мети, сенсу життя в цілому.

   Як показує історія  розвитку людських уявлень, традиційною  є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у  виборі цілей та способів своєї  діяльності.

   Альтернативними  є трактування, одне з яких  стверджує, що життя людини наперед  визначене, інше - що людина істота  вільна. Вона може довільно обирати  цілі своїх дій та шляхи  їх досягнення.

   Перша світоглядна  настанова була властива для  багатьох релігійних та філософських  концепцій, їх називають фаталістичними.

   Другий підхід  характерний для деяких сучасних  філософських напрямів, наприклад - екзистенціалізму. Він визнає, що  людина з самого початку істота  вільна, вона приречена на свободу, її життя - це нескінченний процес  вибору й здійснення своїх  життєвих шляхів.

   У праксиологічному  аспекті пропонується вирішити  питання про вибір найбільш  значущих для реалізації сутності  людини способів людської діяльності - пізнавальної, виробничої (наприклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.

   4. Аксеологічний (аксіологія - вчення про цінності). Це центральний  аспект світогляду. Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т. д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

   Таким чином, у  світогляді через різні форми  відображення розкривається сукупність  відносин "людина - світ", які називають  духовно-практичними. Іноді їх поділяють  на духовні й практичні. За  такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти  світогляду визначаються відображенням  практичних відносин, другий (гносеологічний) і четвертий (антологічний) - духовних  відносин. Проте чітко розмежувати  відносини "людина - світ" і визначити  їх як суто практичні й духовні  можна лише за значних припущень, розділивши, наприклад, пізнання і  практику на самостійні, автономні, суттєво не взаємопов'язані одна  з одною реальності.

   За своєю природою  духовне і практичне - це два  нерозривні моменти людського  буття. Практична діяльність (перетворення  природи, людини людиною) Ґрунтується на пізнанні й усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоусвідомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності.