Соціально-історичні та природно-географічні чинники формування української культури

Творча співпраця Кропивницького зі Старицьким тривала близько двох років і була корисною для обох видатних діячів українського театрального мистецтва. Але Старицькому, на жаль, так і не вдалося дістати дозвіл на поїздку з гастролями до Петербурга, хоч він і доклав до цього неабияких зусиль.

У 1885 році Кропивницький  відокремлюється від Старицького  й знову створює свою трупу. Разом  із ним залишаються М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Загорський, Д. Мова, О. Маркова, О. Максимович та чимало інших відомих акторів. З цим колективом драматург гастролює по різних містах України, Росії, Закавказзя. І скрізь українських акторів супроводжує гучна слава.

У листопаді 1886 року після  тривалих клопотань Кропивницький нарешті одержує дозвіл для свого колективу приїхати до Петербурга. Гастролі тривали протягом трьох місяців (з 11 листопада 1886 р. до 15 лютого 1887 р.) у залі Кононова – одному з найпрестижніших приватних театрів північної столиці. Розпочалися спектаклі драмою Кропивницького “Дай серцеві волю, заведе у неволю”, і вже з другого дня після початку гастролей на сторінках столичних газет та журналів “Новое время”, “Петербургский листок”, “Санкт-Петербургские ведомости”, “Русская газета”, “Неделя”, “Сын отечества” стали з’являтись статті й рецензії, в яких дуже схвально оцінювались виступи українських артистів.

Виступами українських  акторів зацікавився навіть цар  Олександр ІІІ, для якого 4 січня 1887 року в залі Демут (“Фантазія”) були поставлені два спектаклі за творами Т. Шевченка (“Назар Стодоля”) та М. Старицького (“Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”). Імператор був дуже задоволений грою українських акторів і після закінчення вистав побажав зустрітися з ними особисто. До царської ложі разом із М. Кропивницьким були запрошені, М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Садовський, П. Саксаганський, Д. Мова. Під час аудієнції Олександр ІІІ висловив їм свою подяку й побажав подальших успіхів.

25 січня трупа Кропивницького  вдруге виступає в присутності царської сім’ї, але тепер уже в Маріїнському театрі, де ні до, ні після цього не одержувала дозволу виставляти спектаклі жодна з провінційних труп. Виняток для українських акторів зробив сам Олександр ІІІ, якому захотілося побачити виступ талановитих акторів на сцені кращого театру імперії.

Вистави під патронажем царської сім’ї були благодійними. Отож, усі зароблені на них кошти  були подаровані “Петербурзькому дамському  комітету російського товариства Червоного  хреста”.

Гра українських акторів затьмарила навіть уславлену німецьку трупу герцога Майнінгенського, яка в ці дні також гастролювала в Петербурзі і користувалася серед столичних театралів досить великою популярністю. “Наші мейнінгенці” – назве трупу Кропивницького згаданий вище Суворін, віддаючи перевагу все-таки українським акторам [8].

О. Кузнєцова наводить статистичні дані, з яких видно, що українські вистави в Петербурзі мали стабільно велику популярність. Багато про що говорить і той факт, що під час петербурзьких гастролей  найвидатніші актори трупи М. Кропивницький і М. Заньковецька одержали запрошення служити в престижному імператорському Александринському театрі. Щоправда, вони відмовилися від цієї привабливої пропозиції, оскільки не захотіли полишити українську сцену [4].

Створений Кропивницьким професійний театр упродовж багатьох років був основним джерелом культурного життя уярмленої нації, особливо якщо зважити на те, що більшість наших співвітчизників була в ті часи неписьменною і не мала змоги читати чудові поезії й оповідання Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, інших українських письменників.

Усе це дало неабиякий  поштовх не лише для подальшого розвитку української культури, а мало й  неоціненне суспільно-політичне значення, стало однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть потому було побудовано незалежну Українську державу.

 

3.   Соціально-історичні та природно-географічні  чинники формування української культури

Українська культура породжувалась і формувалась у найбільшій мірі просторово-географічним та та соціально-історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення незалежної України і у формуванні її матеріальних, духовних, в першу чергу, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники найдавніші і найтриваліші в історії людства ще з доісторичних часів, з часів унікальної трипільської цивілізації [1].

У жовтні 2004 року перший Всесвітній конгрес “Трипільська цивілізація”, який відбувся за сприяння Національної комісії Украіни у  справах ЮНЕСКО, багатьох культурницьких організацій презентував нашу прадавню культуру, як феноменальне явище світового масштабу. Науковці та дипломати більше як з 20 країн світу, присутні на конгресі у дискусійних доповідях підкреслювали унікальність трипільської цивілізації як світового явища давньої української і слов’янської історії.

Терени розташування трипільської культури займали мало не половину території України. Трипільська  ж цивілізація, її аграрна культура явили світове перше докласове суспільство, суспільство базоване на зачатках демократичного  влаштування. Звідси і ті високі духовні цінності не лише українців, а всього слов’янського люду.

У української  культури, як і в українського життя  чисті джерела, які споконвіку б’ють  і світотворять на нашій землі. Її становлення, традиції складались тисячоліттями. Нашу культур, історію, нашу свідомість розтягували, обкрадали, переписували спеціально створені комісії при царях і при генсеках. Нас переконували, що українці – це якийсь випадковий народ без історії, без культури, без власного розуму. Але сьогодні все нові і нові факти свідчать про унікальність, своєрідність, базовість, грунтовність та феноменальність нашої культури [3].

Перша її ознака – це те, що її генеза, її виникнення і становлення відбувалось на споконвічній батьківській землі, на її тисячолітніх чорноземах (для природного нарощення 1 сантиметра якого потрібно не менше тисячоліття). Подібного багатства нема в жодній культурі. Суттєві ознаки нашої культури, її внутрішні і зовнішні історичні виміри проявляються, як в часових, просторових чинниках, так і свідомісних, духовних.

Просторові  географічні чинники матеріальної, духовної і фізичної української  культури визначались своєрідними  природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, оточеність цього життєвого простору горами і морями. У цьому просторова унікальність і своєрідність. Пізніше вона доповнилась тим, що до неї проявлялась зацікавленість інших народів і культур. Через її територію пролягли торгівельно-економічні шляхи (Шовковий, з варяг у греки). І це поставило її у центр взаємовпливів і північних, і південних, і західних культурно-історичних впливів, сприяло прилученню до інших культур, їх засвоєнню і взаємозбагаченню. Тобто проявились і геополітичні фактори, значення яких особливо зросло у наші дні.

Унікальні природні умови – наші унікальні грунти-чорноземи Наддніпрянщини та Наддністрянщини єдине у світі місце, де ширина чорноземної зони досягає 500 км.

Ще один факт. Землі Житомирщини, Вінничини в  найдавніші часи майже не затоплювались  водами морів, як свідчать дослідники. Звідси розселилась по планеті і флора, і фауна, і доісторичне населення [2].

Саме ця земля  стала центром етнотворення. До цієї землі прив’язана культура, символіка, духовність і ментальність світорозуміння етносу, які відображають основні принципи функціонування Всесвіту, Сонця, Землі.

Тобто, одним  з найголовніших сегментів феномену української культури є її історизм, глибока заглибленість в історію, адже земля наша і сьогодні найбагатша, найдавніша, найпристосовніша для проживання, для культурно-цивілізаційного творення. Тут відсутні геокатаклізми: землетруси, повені, тайфуни, помірний клімат.

Тисячоліттями звідси вели шляхи на Схід і на Захід, на Північ і на Південь, була велика можливість взаємовпливів культур, обміну надбанням. Всі вони мали величезний вплив на формування епічно-міфологічної свідомості проживаючих тут племен, які вбирали в себе соціальний, культурний досвід, формували свій духовний світ. Адже нема в світі такої унікальної лісової міфології. Разом з тим своє світорозуміння вони несли в інші землі.

Деякі дослідники західної культури стверджують, що британський Стоунхендж збудували пришельці з берегів Дніпра. Дослідники Кам’яної могили під Мелітополем стверджують, що нарешті віднайдена I прабатьківщина шумерів, могутньої цивілізації між Тигром і Євфратом. Протошумерські тексти восьмитисячолітньої давнини виявлені і оприлюднені перед світом (їх фотоальбом опубліковано 2003 року).

Тобто засновники однієї з найраніших відомих цивілізацій  шумерської прийшли на Тигр і Євфрат з Причорномор’я, з берегів Дніпра. Наша культура увібрала досвід і дотрипільських, і трипільських цивілізацій. Пізніший український фольклор, відомі міфи, билини, перекази свідчать про прив’язаність їх творців до нашої етнічної території [5].

Та й західний фольклор, епос, і східний (російський) свідчить про прив’язаність саме до цього етнопростору, до наших чорноземів.

Чимало дослідників  стверджують, що праісторичне населення  Європи сформувалось саме тут. Спільність міфологічного мислення свідчить про  спільність інформаційних основ  суспільного розвитку і етнотворчості. Потім уже відбувалось розселення, міграції, освоєння інших геопросторів. Найдавніші ще палеолітичні стоянки у Межиріччі на Дніпрі, у Мізині на Десні, у Києві, у Кролевці на Закарпатті, їх артефакти, а потім трипільська цивілізація – свідчення цьому.

Характеризуючи розвиток української культури слід говорити саме про його сутність, про види матеріальної культури, світ зроблених речей, а також явищ духовної культури, про світ традицій, законів і програм, реалій, в яких і міститься ота сутність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Вечірко Р.М. Культурі потрібні творці // Дивосвіт, 2003, № 4.
2. Губерначук С.С. Трипілля і українська мова. – К.: Фенікс, 2005.
3. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ ст.. К. – Знання – 2002.
4. Новиков А. О. Марко Кропивницький і Харківщина. Розвідки, гіпотези, документи. – Харків: Майдан, 2000. – 184 с.
5. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998.
6. Рулін П. Життя і творчість М. Л. Кропивницького // Кропивницький М. Твори. – К., 1929. – Т.1. – С. 4 – 122.
7. Садовський М. К. Мої театральні згадки. – К.: Держ. вид. образотворч. мистецтва і муз. літератури, 1956. – 203 с.
8. Суворин А. Наши мейнингейцы // Новое время. – 1886. – № 3886. – 22 декабря.
9. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – К.: Наукова думка,1984. – Т. 41. – 684 с.
10. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К., 1992.