Скіфська культура

Вироби  в звіриному стилі  робили з кістки, рога, бронзи, срібла, золота, заліза. Технологія їх виготовлення також  була різноманітною: литво за восковою моделлю, штампування, гравірування, кування, різьблення кістки. Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами  ювелірної справи. Бестіарій (зображення тваринних образів  та анімалістичних сюжетів) не був сталим. Якщо олень та хижаки котячої  породи - традиційні сюжети скіфського звіриного  стилю, то зображення коня, цапа, лося, грифона  характерні лише для  певних етапів скіфської  історії.

Взаємозв´язок еллінської та скіфської культур яскраво виявися в елліно-скіфському мистецтві. У цьому процесі однаковою мірою були зацікавлені скіфи, які отримували втілення своїх ідеологічних концепцій, та греки, що забезпечували ринок збуту для своєї продукції. На відміну від суто грецького мистецтва з його монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою, вазописом, скіфи надавали більшої уваги рельєфному оздобленню костюму, кінської вузди, воїнського обладунку, посуду, ритуальних речей.

Починаючи з IV ст. до н.е., еллінські  майстри, пристосовуючись  до смаків скіфської  знаті, почали виготовляти  на замовлення речі, спеціально призначені для збуту в  скіфському середовищі. Різноманітні предмети, виготовлені в  еллінських центрах, за своєю стилістикою  належить до античної художньої культури з її характерними рисами і досягненнями: динамізмом, пластичністю, достовірністю, реалістичністю в зображенні рухів  людського і звіриного  тіла. Однак за змістом  більшість зображень  на цих предметах  пов´язані зі скіфськими космогонічними та ідеологічними концепціями. Так, на кубку з кургану Куль-Оба представлені сцени міфа про трьох синів скіфського першопредка: два старших брати зображені в той момент, коли вони заліковують рани, отримані внаслідок невдалого натягування тятиви батькового лука[3, c. 29-31].

Неперевершеним  шедевром елліно-скіфського мистецтва є золота пектораль з Товстої Могили (Дніпропетровська область). Вона масивна, її вага 1 кг, діаметр - понад 30 см. На ній розміщено зображення трьома ярусами, розділеними товстими витими золотими джгутами. На нижньому ярусі символічно-образно показано уявлення скіфів про потойбічний світ.

Панування хаосу і сил  смерті передано боротьбою  тварин. У центрі - три сцени, де зображено  коня і грифонів, які напали на нього; лева й леопарда, що нападають на оленя  і на кабана; собаку, що женеться за зайцем, а на кінці композиції - коників.

Верхній ярус - світ людей, "космос", що протистоїть хаосу. Середній ярус із чудового сплетіння рослинного орнаменту символізує світове древо, що поєднує два несхожих світи. У центральній  частині верхнього  фризу представлено ритуальне дійство - шиття одягу з  овечої шкури (золоте руно). Цьому ритуалу  багато стародавніх  народів приписували  магічну здатність  забезпечити багатство, зокрема приплід  тварин.

Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети. Вдало розпочалося скіфське завоювання Балкан. Спираючись на союз із батьком Александра Македонського, Філіппом II, Атей розгромив Фракію й поширив свій вплив на задунайські землі. Та союз Скіфії з Македонією виявився недовгочасним, і в 339 р. до н. є. між цими державами спалахнула війна, у якій загинув Атей, а скіфи зазнали поразки. Пік воєнної могутності Скіфії залишився в минулому.

ІІІ ст. до н. є. — період занепаду скіфської  держави. Під потужними  ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося  лише вузьку смугу  Нижнього Подніпров´я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (поблизу сучасного Сімферополя). Та навіть ізольовані вузькими межами Кримського півострова, скіфи виявляють воєнну активність і не сходять з історичної арени. УII ст. до н. є. спостерігався період піднесення, коли Мала Скіфія взяла під контроль Ольвію і вела успішну боротьбу з грецькими містами-державами за вплив на всю територію Тавриди. Як етнічне та політичне утворення, Мала Скіфія припиняє своє існування лише на початку III ст. н. є.

Скіфи на основі синтезу  власних здобутків  і досягнень народів, з якими вони воювали  або ж торгували, створили самобутню  культуру. Найяскравішими її виявами були царські  кургани (Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила та ін.) і «скіфська тріада» — скіфський тип зброї, «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві та специфічна збруя верхових коней. Ці та інші елементи скіфської культури вплинули на формування передслов´янської культури. Деякі з них дожили до нашого часу, зокрема, корені окремих скіфських слів й досі зберігаються в мовах східних слов´ян: «спако» (собака), «голос», «топор» [5, c. 36-37].

Висновки. Скіфи — це загальна назва племен Південної  і Південно-Східної  України, які прийшли  з Прикаспійських степів. Скіфією греки називали країну, розташовану між Дунаєм і Доном. Вони займалися кочовим скотарством, землеробством, мали розвинену металургію, вели активну зовнішню торгівлю.

Отже, мистецтво скіфського періоду пропонує свій спосіб осмислення світу і є досить універсальним для  культури, яка базується  на міфологічному  мисленні. Не маючи  раніше зображувального  еквіваленту, вона позичила його в сусідів, але  трансформувала у  своєрідну міфологічно-мистецьку  систему.

Соціально-політична  структура скіфського суспільства швидко еволюціонувала. У  ньому відбувається майнове розшарування, виникає і збагачується родоплемінна знать, вожді, влада яких стає спадковою. Існувало патріархальне рабство. Особливо збагачувалася  верхівка скіфського суспільства в  результаті жорстоких  грабіжницьких війн. Зовнішньополітичні інтереси, майнове  розшарування, сусідство  розвинутих грецьких та малоазіатських держав сприяли розвитку державотворчих тенденцій. У кінці VI ст. в  причорноморських степах формується могутнє  скіфське державне об´єднання, до якого увійшло і місцеве населення степових і лісостепових регіонів. Столиця знаходилася на Нижньому Дніпрі поблизу міста Кам´янка Дніпровська. Скіфією управляли царі. За своїм характером скіфська держава була значною мірою схожа з середньоазіатською деспотією, що експлуатувала сусідні племена, стягуючи з них данину.

Вступ. Способи укріплювання змінялися в міру того, як появлялися нові роди зброї. Поки ще існували давні  луки й куші та примітивні обложні машини, не було потреби заводити нових фортифікацій. Коли ж поширився стрільний порох і пушки, фортифікаційне мистецтво основно змінилося.

В ХV-ХVІ в. давні  городи приймають  назву замків. Але  своїм положенням і виглядом вони мало відрізнялися від  укріплень княжої доби. Замок ставили  на високій, недоступній  горі, що здіймалася над поблизькою околицею, недалеко води. Коли в сусідстві були рівно зависокі гори, то їх знижували; так, напр., у Києві  один із горбів біля замку скопали  на «півшоста сяжнів добрих», щоб не заслоняв виду. Часом знову замкову гору насипали штучно, щоб була вища. Як не було близько води, то перекопували від ріки рови, а як це не вдалося, то переносили замок на інше, вигідніше місце. Так перенесено замок у Винниці, а замок в Острі на Чернігівщині навіть кілька разів зміняв місце, раз тому, що ріка відійшла від замку, а по-друге тому, що вода підмивала укріплення. Мали переносити також замок у Черкасах, але цьому спротивилося місцеве населення, що вважало це за небезпеку віддалюватися за далеко від Дніпра.