Скіфська культура

1. Побут та культура  сків

 
Вступ. Проникнення скіфів на узбережжя  Чорного моря відбувалося кількома хвилями. Спочатку вони не тільки мирно  уживалися з кіммерійцями, а й  нерідко ставали їхніми воєнними союзниками. Проте зростаючий тиск сусідніх кочових племен — массагетів — примусив скіфів дедалі активніше просуватися на захід у глиб кіммерійських земель. У VII ст. до н. е., витіснивши місцевий етнос з Подніпров´я, скіфи не зупиняються, а, переслідуючи кіммерійців, вдираються до Передньої Азії. Скіфська навала докотилася аж до Сирії (дійшло до того, що єгипетський фараон Псамметіх І змушений був відкупитися від загарбників щедрими дарами).

1. Побут та культура скіфів

Характерною ознакою скіфського суспільства  була його неоднорідність. На думку  деяких вчених, мігруючі племена мали іранське походження, а осілі, з їхньою традиційною хліборобською культурою, мали праслов´янське коріння1. Різними були і напрями діяльності скіфських племен: якщо для скіфів-кочівників та царських скіфів основним заняттям були кочове скотарство і грабіжницькі воєнні походи, то для скіфів-орачів — зернове землеробство. Та найбільше неоднорідність скіфського суспільства виявлялася в соціально-політичній сфері: панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами.

Суспільні відносини в Скіфії еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Кульмінаційним став кінець V ст. до н. є. Саме в цей час відбулася якісна зміна: під впливом торгово-економічних, військових та політичних відносин процес класоутворення вступив у завершальну фазу і патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем. В основі системи управління скіфським суспільством лежала не «східна деспотія», а «варварська демократія». Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів.

Ще  на початку VI ст. до н. є. Скіфія стала об´єктом агресії з боку перського царя Дарія. Протиставивши численному перському війську воєнну хитрість, виучку та хоробрість, скіфи не тільки вистояли, а й змусили ворога рятуватися втечею. З того часу за скіфами закріпилася слава непереможних. Геродот захоплено писав: «Жодному ворогу, що нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися і ніхто не зможе їх наздогнати, якщо тільки самі вони не допустять цього». Скіфське військо було одним з найсильніших. Цьому сприяли майже ідеально пристосована для війни структура суспільства (роди і племена під час воєнних походів ставали військовими підрозділами) та найдосконаліше для тієї доби озброєння (більша частина арсеналу їхньої зброї — мечі, кинджали, бойові сокири тощо були виготовлені із заліза, а скіфський лук за далекобійністю, прицільністю і вбивчою силою не мав аналогів). Не останню роль у забезпеченні високої боєздатності скіфського війська та вихованні у воїнів ненависті до ворога відігравали жорстокі варварські традиції: скіфський воїн пив кров першого вбитого ним ворога, знімав скальпи; кожен сотий полонений приносився в жертву богові війни; того, хто на полі бою власноручно не вбив жодного ворога, не допускали до святкового столу [4,c. 25-26].

Скіфи мали досить складні політеїстичні  релігійні погляди, в яких поєднувалися елементи вірувань племен землеробського та скотарського суспільства. Головною богинею була Табіті, повелителем неба — грізний Папай. Скіфи вірили в загробне життя, померлих ховали в підкурганних могилах. При бідняках клали горщик з їжею, примітивний інвентар та кам´яні речі. Багатих ховали у глибоких могилах, які мали форму будинку, насипаючи над ними високі кургани. Померлих одягали у розкішний одяг, клали біля них коштовну зброю, посуд, убивали і ховали разом жінку, коней.

Висока  для свого часу скіфська матеріальна  та духовна культура — це синтез досягнень місцевих племен та передових  цивілізацій Сходу, Кавказу, Греції. Скіфське образотворче мистецтво мало своєрідний характер, так званий звіриний стиль.

У скіфів збереглися риси попередників. Схожі (але  не однакові), наприклад, форми і орнамент кераміки, скіфський  обряд поховання  тощо. І хоч досі ми мало знаємо про  кіммерійську матеріальну  культуру, можна припустити, що вона була подібною до скіфської, особливо на ранній стадії, в  момент їх злиття.

Поява однорідної скіфської  культури по всьому степу відбулася  в VII ст. до н.е. Розквіт  віку заліза не тільки збігся із встановленням  там господарства скіфів, а й став однією з головних причин змін у культурі місцевості та тієї, що прийшла.

Укріплені поселення з´явились у скіфів відносно пізно, на межі VI і V ст. до н.е., коли достатнього розвитку набули промисли й торгівля. Кам´янське городище біля Нікополя займає велику площу 12 кв. км. За багатолітні дослідження встановлено, що тут була столиця скіфів. Городище проіснувало до II ст. до н.е. На його території повсюди трапляються залишки металургійного виробництва. Це поселення було центром металургійного виробництва степової Скіфії і забезпечувало значну її частину залізними виробами. Мають місце й інші види виробництва: різьблення по кістці, гончарство, ткацтво. Але рівня ремесла досягла лише металургія [7, c. 38-40].

Скіфська  космогонія (система  уявлень про Всесвіт) становила частину  індоіранської. їй притаманні уявлення про впорядкований  Всесвіт, що має форму  квадрата, відмежованого  на півдні океаном, а  на півночі - Ріпейськими горами (можливо, так античні автори називали Іранські гори), що сягали небес. За горами, біля північного моря, знаходилась "обитель блаженних". Простір у такій структурі отримує неоднозначну характеристику: північна сторона виступає як носій позитивних якостей. Доступ до неї ускладнений шляхом, що пролягає через області, де живуть одноокі мешканці, які стрижуть золотих грифонів. Модель Всесвіту мала й інші просторові характеристики: в горизонтальній площині чотири сторони Всесвіту чатували божества -"охоронці світу".

Такого  чотиричасною моделлю Всесвіту, мабуть, було бронзове культове навершя з урочища Лиса Гора на околиці Дніпропетровська. Воно відтворює Світове древо з чотирма гілками, на яких розміщені тварини, а також хижі птахи, що тримають у дзьобах ланцюжки з астрально-небесними символами. Стовбур древа зливається з фігурою бога - творця, громовика. Композиція відповідає уявленням індоарійської міфології про Світове древо в центрі сакралізованого чотирикутного світу, з яким пов´язаний великий комплекс шаманських уявлень та обрядів.

Скіфська  міфологія була частиною міфології іранського світу. Відомі міфи про  походження пантеону божеств. Греки ототожнювали ці божества зі своїми: Табіті - з Гестією, Папая - із Зевсом, Апі - з Геєю, Гойтосира - з Аполлоном, Аргімпасу - з Афродітою, Тагимасада - з Посейдоном.

У скіфській міфології  одним з головних сюжетів є космогонічний  міф, який існував  у двох варіантах  і відображував дві  різні традиції: одна належала царським скіфам, які прийшли в  Північне Причорномор´я зі сходу, а інша - іранцям, які мешкали тут раніше, можливо, кіммерійцям. В одній із записаних Геродотом легенд про походження скіфів сказано, що скіфи начебто пішли від Геракла і змієногої богині. За цією легендою Геракл шукав корів, потім коней. Ці дії вважають відтворенням уявлень народу скотарів. За іншою легендою того самого автора, на березі Борисфена (Дніпра) від скіфських богів Папая і Апі - доньки Борисфена - народився перший скіф - Таргітай. Він мав трьох синів: Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая. Імена трьох братів у другій частині мають один загальний елемент - "цар, володар" (Іран.), а в першій -корені слів, які за значенням тлумачаться відповідно, як "гора", "глибочина", "сонце". Отже, міф моделює тричасну за вертикаллю структуру світу, що включає верхній світ (небо, сонце), нижній світ (земну і водну глибочину) та гори як середній ланцюг, що пов´язує два інші. Може бути й інше пояснення міфа як тричасної соціально-політичної структури скіфського суспільства, представленої трьома царями або трьома головними жерцями чи трьома головними скіфськими племенами тощо.

Таргітай дав братам золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, що впали з неба. Підійшов до золота старший - воно загорілося, середульший - те саме, лише молодий зумів узяти ті речі і тому став царем над скіфами. Мотив цього міфа має на меті обґрунтувати політичне панування одного із скіфських племен або довести непорушність соціальної ієрархії скіфського суспільства, що була близькою до іранських народів. Сокира символізує воїнів, чаша як жертовний інструмент - жерців, а плуг і ярмо - землеробів і скотарів.

Вважають, що ця легенда виникла  в землеробських  скіфських племен, до яких належать скіфи-землероби, що мешкали по Південному Бугу. Скіфи виробляли  зерно на вивезення  в грецькі міста. На скіфських поселеннях знаходять землеробські знаряддя, зокрема  серпи, проте орні знаряддя надзвичайно  рідкісні. Вірогідно, всі вони були дерев´яними і металевих частин не мали [1, c. 27-29].

Культура  скіфів носила воєнізований характер. За описами  Геродота, вони поклонялися  мечу, який називався  акінак, встромляли його в купу хмизу, проводили біля нього  ритуальні дії  і приносили йому жертву. Акінак нам  добре відомий: залізний, короткий, гострий. Стародавні скіфські стріли пласкі, часто з шипом  на втулці, тобто  мали спеціальну трубку, куди вставляли дерев´яну частину стріли.

Скіфська  кераміка зроблена без  допомоги гончарного круга, хоч у сусідніх зі скіфами грецьких колоніях круг широко застосовувався. Скіфський  посуд плоскодонний і різноманітний  за формою. Значного поширення набули скіфські бронзові казани висотою до метра, що мали довгу й  тонку ніжку та дві вертикальні  ручки.

Скіфське  мистецтво добре  відоме в основному  завдяки предметам  з поховань - скіфських  курганів - культових  пам´яток VII—III ст. до н.е. У південній Право- і Лівобережній Україні знайдено величезні кургани, де ховали скіфських царів. Це кургани Чортомлик, Куль-Оба, Товста Могила, Солоха, Гайманова Могила, Братолюбівський курган, могильники скіфів на Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині, в районі Дніпрових порогів та в інших місцях.

Скіфи ховали мертвих у  ямах або катакомбах, під курганними насипами. У царських курганах скіфів знаходять  золотий посуд, художні  вироби із золота, коштовну зброю. Обряд поховання  скіфських царів  описав Геродот. Коли цар помирав, його тіло протягом тривалого  часу возили скіфськими шляхами, і скіфи  повинні були всіляко  виявляти свою жалобу з приводу смерті володаря. Потім тіло царя привозили в  район Герри, який, як вважають археологи, знаходився поблизу Дніпровських порогів, клали його в могильну яму разом з його вбитою дружиною, убитими слугами й кіньми і насипали величезний курган.

Найдавніші  скіфські кургани  датуються VI ст. до н.е. Вони містять речі ассірійського та урартського походження, привезені з походів  у Малу Азію. До архаїчних  курганів належить Мельгунівськии у Кіровограді. У ньому знайдено залізний меч у золотих піхвах, на якому зображені крилаті леви, що стріляють з луків, та крилаті бики з людськими обличчями. Такі зображення типові для ассірійського мистецтва. З VI-V ст. до н.е. речі зі скіфських курганів відбивають зв´язки з греками. Безперечно, що деякі витончені художні вироби зроблені греками. Найбільш відомі кургани відносять до IV ст. до н.е. [2, c. 16-17]

Курган  Чортомлик розташований біля Нікополя. Висота його земляного насипу разом з кам´яним цоколем становить 20 м. Курган пограбовано ще в давнину, проте грабіжники не помітили золотої обкладинки футляра від лука, на якому зображено сцени із життя Ахілла. Жіноче поховання не було пограбоване. Поряд із золотими прикрасами тут знайдено прекрасну срібну вазу із зображеннями рослин і птахів, а в ЇЇ верхній частині - скіфів, що приборкують коней. Скіфи бородаті, в ковпаках, підперезані, в довгих штанях. Зображення виконані в традиціях грецького мистецтва. У сусідній камері знаходилось поховання зброєносця, при ньому дорога зброя і золоті прикраси. Біля входу в одну з камер лежав кістяк іншого слуги. Усього знайдено в кургані 6 кістяків слуг і 11 кістяків коней.

Скіфи вели активне військово-політичне  життя в Закавказзі та на території Передньої  Азії. Знайомство з  давньосхідними цивілізаціями спонукало Їх засобами художньої мови втілювати в образотворчому мистецтві космогонічні уявлення та релігійно-міфологічні концепції створення світу. Художня спадщина скіфів представлена декоративно-прикладним мистецтвом, кам´яною монументалістикою та скіфо-еллінською торевтикою.

Скіфська  художня творчість, спираючись на давньосхідні традиції, створила свою неповторну символічно-знакову систему образів, яскраво представлених в особливій течії декоративно-прикладного мистецтва. Зокрема, найпопулярнішими стали зображення різних тварин, що послугувало основою створення самобутнього і неповторного скіфського звіриного стилю, відомого на великій території - від Північного Причорномор´я до Середньої Азії й Сибіру.

Для цього мистецтва  характерно зображення тварин чи їх символів-міток: ратиць травоїдного  чи гострого ікла або  пазура хижака, ока  птаха тощо. Як правило, тварини показані в певних позах, з  перебільшено помітними  лапами, очима, кігтями, рогами, вухами тощо. Копитні (олень, козел) зображувалися з  підігнутими ногами, хижаки - згорнуті клубком. Фігури цих тварин мали охороняти їх володарів від  бід. Але стиль  був не тільки сакральним, а й декоративним. Ці мотиви використовувались  для оздоблення військової зброї, кінської збруї, ритуальних посудин.

Деякі вчені вважають, що в основі звіриного  стилю лежать магічні  уявлення скіфів про  намагання оволодіти  якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Інші ж  схильні вбачати  зв´язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Цілком імовірно, що окремі образи звіриного стилю, які сягають тотемістичних уявлень, були пристосовані до умов ієрархічно-станового суспільства. Поширена думка дослідників щодо тотемістичного значення образу оленя, від якого й походить етнонім "скіфи".