Розвиток Українського театру

Вінцем культурно-мистецьких здобутків 1918-го року стало створення 5 листопада Української Державної  Академії мистецтв, ректором якої став Ф.Кричевський .

10.Значний  вклад Гетьмана П.Скоропадського

Період Гетьманату П.Скоропадського відзначений в історії української  культури грандіозними здобутками, у  тому числі й у становленні  національного театрального мистецтва. Плідний грунт загальнодержавного відродження та сприятливі умови, створені на вищому державному рівні, стимулювали зростання творчої активності нової генерації українських митців і масштабним розквітом таланту діячів старшого покоління. У цей час відбувалася українізація культурних закладів, періодична преса постійно не лише відбивала на своїх шпальтах культурні процеси, а й здійснила помітний внесок у справу залучення до самодіяльного театрального і музичного мистецтва широких кіл громадськості. У 1918 р. в країні було створено десятки аматорських драматичних і музичних театрів та молодіжних колективів. Утверджувалася українська театральна і музична критика.

Національне мистецтво перебувало у постійному творчому пошукові свого  розвитку, нових форм і видів театральної  та музичної культури. У галузі музичного  мистецтва успішно розвивалися  такі напрямки, як обробка композиторами  народних пісень, українська масова пісня, кобзарське мистецтво. Гетьманський уряд через залучення до розбудови  театральної справи кращих сил української  інтелігенції прагнув інтегруватися  у світовий культурний процес через  створення належних умов і державних  дотацій для розвитку української  опери, інших видів музичного  мистецтва і театру. В Україні  набули розвитку всі види театрального мистецтва. За сім з половиною  місяців існування Української  Держави на чолі з Гетьманом П.Скоропадським  було засновано Державний Драматичний  театр, Національну оперу, Українську Державну капелу, Державний симфонічний  оркестр, Перший і Другий Національні  хори, Кобзарську школу, Першу капелу бандуристів, Національну галерею  образів, Музично-драматичний інститут імені М.Лисенка, Українську Державну Академію мистецтв, українізовано вже  існуючі культурні заклади і кінематограф . То був час повномірного, багатогранного становлення та розквіту українського театрального, музичного, образотворчого мистецтва і національної культури в цілому.

Використана література.

1.Абрамович С.Д.,Світова та українська культура:/Абрамович С.Д.,Чикарькова М.Ю. – K.:  Навч. посібник. – Львів: Світ, 2004. – 314 с.

2.  Бокань В.А., Історія культури України:/ Бокань В.А., Польовий А.П. – K.: Навч. посібник.- Київ: МАУП, 2001.- 256 с.

3.  Галабушська І. А. Про Заньковецьку, побут, національність у театрі та інше / Галабушська І. А.- К.: Український театр, 1993. – 155с.

4. Грушевский М.С Очерк истории украинского народа./ Грушевский М.С - К.: Лыбидь, 1991.-398 с.

5. Ковальчук О.В. Українське народознавство./ Ковальчук О.В. - К.:Освіта, 1999. - 704с.

Висновки

Театр – рід мистецтва, який відображає дійсність у художніх сценічних образах. І це дійсно так. Саме такий театр був поширений на території України. Він мав велике значення для українського відродження, адже був єдиним джерелом цього культурного життя нації.

Період незалежності став етапом відродження українського театрального мистецтва. Незалежна Україна дістала у спадок значну частину зросійщених театрів, більшість музично-драматичних театральних установ Сходу і Півдня Україна були двомовними. До цього слід додати також падіння престижу професії актора, режисера, драматурга. Тільки за умов свободи слова та вільного розвитку українського суспільства, відбулось становлення вільного театру, що виховує новий тип актора та глядача. Вже на сучасному етапі здійснюється низка талановитих постановок, які увійшли до скарбниці театрального мистецтва. Розвиток українського театру пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як А. Жолдак, Р. Віктюк, І. Борис, С. Данченко, В. Петров, С. Мойсеєв.

Значення театрального мистецтва в контексті національного поступу неабияке, оскільки саме сучасний український театр у своїх найактивніших шуканнях виробляє і пропагує різні варіанти взаємопроникнення життя в його найрізноманітніших сферах і проблемах, актуалізує духовний пошук національної ідентичності та здійснює творчий провід у розвитку всієї української культури періоду сучасності.