Релігія в українській культурі

 

 

 

 

 

Реферат

з історії української культури

 за темою

«Релігія в українській культурі»

 

 

 

студентки англійського факультету

411в групи

Семенюти Олени

 

 

Горлівка 2012

План

 

Вступ

Характеристика первісних форм релігійних вірувань, їх специфіка та особливості

Релігійні вірування давніх слов’ян, або дохристиянська Русь

Християнська Русь

Розвиток української культури під владою Речі Посполитої та Росії (XVI-XVIII ст.)

Релігія у XIX—XX ст.

Висновок

Список  літератури

 

Вступ

 

Релігії, подібно хамелеонам, забарвлюються в колір ґрунту, на якій вони живуть.                                                 

                                        Франс А.

Релігійні вірування, яких сьогодні на Землі багато, — це історичне світоглядне явище, яке вивчається на наукових засадах, у комплексі теоретичних, історичних і культурологічних поглядів з урахуванням соціальної природи, закономірностей її виникнення та розвитку, уособлює форму суспільної свідомості. Отже, це явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чортів тощо). Тому будь-яка форма релігії розглядається і висвітлюється з урахуванням особливостей виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ролі, яку вона відігравала на кожному етапі суспільного розвитку держави, народу, нації.

 

Характеристика первісних форм релігійних вірувань, їх специфіка та особливості

 

Складовою частиною історії первісного суспільства, його культури є релігія. Нині більшість вчених пов'язують появу релігійності з існуванням людини сучасного типу, яка жила не раніше 40 тис. років тому і названа кроманьйонцем за місцем першої знахідки її решток у гроті Кро-Маньйон (Франція) у 1868 р. Наявні археологічні знахідки свідчать, що первісні форми релігії були такими ж примітивними, як і людина та суспільство того часу. Первісні форми релігійних уявлень були породжені уособленням. Всі явища і предмети людина оголосила живими особами, що діють свідомо, подібно до самої людини. Адже людина освоюється з усім невідомим через відоме. В такий спосіб уособлюються не тільки конкретні предмети, але й загальні поняття і уявлення. З часом людина переконується, що те чи інше явище — неживе І несвідоме. Але ним хтось керує, в навколишніх процесах та об'єктах існують надприродні двійники — духи. Щоправда, останні поки що не творці, а лише господарі предметів та явищ. Духи мають свою градацію, одні сильніші, інші — слабші, однак своєрідної підпорядкованості ще немає [68-70, 3].

З розвитком мислення і мови починає зароджуватися усна народна творчість, яка стала підвалиною усієї духовної культури людства, у тому числі і релігії.

Релігія виникає  у таких своїх первісних формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. У добу первісного ладу вони не утворювали єдиної релігійної системи, але їх поява й роль та наявність деяких елементів у обрядах і релігіях наступних епох є досить показовими свідченнями розуміння важливого соціально - психологічного значення цих вірувань в історії цивілізації.

Тотемізм — це віра в існування тісного зв'язку між людиною або  якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, інколи  рослин. Рід носив ім'я свого тотему, і члени роду вірили, що походять І від спільних з ним предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові І не поклонялися. Його вважали "батьком", "старшим братом", який допомагає людям цього роду. Люди повинні свій тотем оберігати. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем. Історія походження тотемізму ще не досліджена. На думку вчених, тотемістичні вірування були започатковані ранньородовим суспільством з привласнюючим характером господарства. Кожний рід мав свій тотемістичний центр, з яким були пов'язані легенди, спогади про предків, їхні вірування, з допомогою яких було можливо продовжити життя.

Слід зазначити, що тотемізм відігравав важливу роль в об'єднанні первісних людських колективів на основі усвідомлення походження від спільного предка і перевтілення в нього після смерті. Тотемізм у дещо видозміненій формі зберігається і в нинішній культурі, зокрема в релігійній обрядовості християн, іудеїв, мусульман у формі табу на вживання м'яса і крові деяких видів тварин в їжі, які вважаються нечистими.

Фетишизм — це віра в надприродні можливості неживих предметів, які нібито здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, кістка, зуб, дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий предмет (талісман). Не випадково латинське слово "fetісо" перекладається як "штучно зроблений". Фетишизація предметів, які завжди носили із собою у вигляді талісмана, мала на меті привласнити й використати приховане в них духовне начало. Раціональне світосприйняття первісної людини породжувало в ній віру, що ці предмети, як і їхнє зображення, здатні задовольнити всі її прагнення. Так формувалося фетишистське ставлення людини до навколишніх предметів і малюнків. Життєздатність фетишизму зберігається донині. В сучасній культурі, багатьох релігіях практикується звертання до ікон, книг, талісманів, скульптур і архітектурних споруд зі сподіванням на їхню надприродну силу і допомогу в екстремальній ситуації. У слов’ян це – стріла, плуг, чаша, пізніше – меч.

Магія — віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи. Не маючи достатнього інтелекту, не розуміючи змісту і взаємозв'язку явищ природи, первісні люди вважали, що за допомогою особливих слів та дій можна вилікуватися, викликати дощ, вітер, провести вдале полювання, рибалку. Зазначимо, що магію залежно від призначення поділяли на кілька видів: виробничу, шкідливу, охоронну, статеву, воєнну, лікувальну, добру (білу) та злу (чорну). Цю класифікацію магій вперше в етнографічній літературі здійснив англійський вчений Д. Фрезер (1854—1941). В основі магії лежить чаклунство, за допомогою якого можна позбавитись усього шкідливого в житті. На думку вчених, магія де в чому схожа на науку, тому що намагається, як і наука, встановити причинно — наслідкові зв'язки у природних процесах, у суспільному житті, пристосувати потреби людини до реальних обставин життя, формулює правила, норми і знання, яких варто сумлінно дотримуватись шляхом магічних дій для досягнення бажаного результату. Магічні вірування досі, ймовірно, як і в первісному суспільстві, поширені й актуальні. На них є попит у певних верств населення. Сучасні магічні вірування виявляються за допомогою усіх засобів масової інформації у вигляді астрологічних прогнозів, тематичних теле- й радіопередач, виданні спеціалізованої літератури, покладанні на силу прикмет, заклинань, наговорів. Усі види магічних вірувань здійснюють численні маги, чаклуни, жерці, пророки, знахарі, проповідники, гадалки, відьми, а також ті, хто їм палко вірить. У древніх слов’ян – це ворожбитство, замовляння, закликання та ін.

Анімізм - віра в існування надприродних істот, що містяться в будь - яких тілах, "душах" або діють самостійно ("духи"): від anima — "душа", animus — "дух". Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм – оживлення, анімізм – одухотворення і антропоморфізм – уособлення (олюднення). Анімістичні вірування у первісних людей були дуже поширеними. Вони вважали всю природу одухотвореною. Первісні люди були переконані, що вони складаються з двох частин — тіла і душі, яка перебуває в усіх частинах тіла, а також, що душа має здатність покидати тіло тимчасово, наприклад, під час сну, або назавжди — зі смертю. Саме тому дотепер існує звичай не будити сплячу людину, особливо маленьку дитину (тим більше раптово), щоб не злякати душу, а дати їй можливість повернутися в тіло з пробудженням сплячого. За анімістичними віруваннями, душа людини перебуває в крові. Це пов'язано зі спостереженнями за пораненими під час полювання, бою, які втрачали життя разом із кров'ю, що витікала з рани. На основі одухотворення крові виник звичай побратимства, коли декілька чоловік змішували свою кров і випивали її, вважаючи, що вони частково обмінялися душами і між ними встановилися родинні стосунки. Люди, колись і тепер, вважаючи, що душа знаходиться в очах, вірили в "погане око", в те, що можливо зурочити. Носіями душі вважались також волосся, нігті, зуби, слина тощо.

Первісні люди вірили, що після смерті людини її душа не вмирає і може приносити користь або горе людям. Щоб убезпечити себе від душ померлих, люди часто залишали своє помешкання, біля якого ховали небіжчика, а його родичі змінювали імена, одяг, маскувались, розфарбовуючи себе, щоб душа померлого не впізнала їх і не причинила зла. Етнологи вважають, що з анімістичними віруваннями пов'язані поховальні обряди, які в кожного етносу свої, але спільним у них є їх надприродна доцільність, а саме: захистити душу померлого та влаштувати її в "тому" світі, щоб вона не мстилася тим, хто лишився на "цьому" світі. А щоб душа померлого була вдоволена, їй облаштовували відповідно анімістичним уявленням зручну домівку. У неї до небіжчика клали прикраси, зброю, знаряддя праці, інші особисті речі, їжу, а згодом дружину, тварин, рабів та ін. Щоб небіжчик, незважаючи на ці "задобрення", не міг покинути домовину, його тіло часто зв'язувалось чи прибивалось цвяхами до дощок або колод, інколи з цих міркувань померлого ритуально ще раз "вбивали".

З анімізмом пов'язана віра в перевтілення або переселення душ, коли душі небіжчиків втілювалися у новонароджених.

Отже, анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище – усі ці вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить в їхній реальний зміст, а сприймає це як фразеологічні трафарети [30-34, 2 ].

Релігійні вірування давніх слов’ян, або дохристиянська Русь

 

Джерелами з вивчення слов'янської культури дохристиянських часів можна назвати археологічні, лінгвістичні, антропологічні дані, відомості іноземних авторів - мандрівників.

Слов'янські культури на великій території від Карпат до Дунаю, Лісостеповій Україні, Прип'яті та Подесенні дуже близькі між собою. За місцем перших знахідок ці культури називаються празько - корчакськими і датуються УІ-УІІ ст. н.е. Одна з найбільш досліджених пам'яток цього періоду - могильник біля села Корчак під Житомиром. До слов'янських культур, що безпосередньо вплинули на формування самобутньої культури Київської Русі, вчені відносять зарубинецьку (III ст. до н.е.) черняхівську (II-V ст. н.е.) і пшеворську (ІІІ-УІ ст. н.е.).

Багатовікове проживання на південних кордонах давньослов’янського світу скіфо - сарматських племен позначилося не тільки на антропологічному типі праукраїнців, але й на формуванні культури давніх слов'ян.

Для релігійних уявлень праукраїнців є характерним поклоніння силам природи і культ предків. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Для давнього мешканця українських земель вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки. Рослини уявляли як живі істоти, що можуть розмовляти між собою, переходити з місця на місце, наділяти власника цвіту чи листя чарівними властивостями.

Культ роду заповнював все життя людини того часу. На кожному кроці відчувалася присутність предків, зокрема, під час народження, весілля, смерті. З культом предків пов'язане поклоніння богу Роду і рожаницям (відповідальним за людські долі) [54-55, 4].

У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що виявився у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили — боги мали людську подобу, але були наділені більшою силою, більшими вміннями, можливостями і розумом. Поряд з позитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняючи їхні найкращі риси.

Кожне плем'я поклонялось своєму богові, а з часом поступово складається пантеон язичеських богів і формується він на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син Дажбог, особливо шанований на Русі, Симаргл, Хорс, чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Хорс і Симаргл вважаються за походженням іранськими богами, що підтверджує думку більшості істориків про поліетнічний характер населення Русі.

Особливо вшановуваним був бог грому та блискавок Перун, ім'я якого в перекладі зі старослов'янської означає "грім", з грецької — "вогонь". Він, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Вирази "Перун вбив", "Перунова стріла" свідчили про його необмежену силу. Дві сили йшли поруч з людиною — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував.

Особливо шанували жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі (Мокош), були дуже популярні у віруваннях і відображали природну першість усього живого на Землі. Поряд з чоловічим Ладом- Живом завжди стояло жіноче Лада-Жива, зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, виноград або яблуко.

Основний пантеон супроводила ціла низка малих божеств: Лель, Діванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного роду діяльності, роду, сім'і.