Поняття та сутність виховання

4. В управлінні школою:

- колегіальність прийняття рішень, систематична робота учительських  колегій;

- учнівське самоврядування;

- постійна турбота про здоров'я  дітей;

- створення цілісної системи  вивчення учнів, проведення тематичних  психологічних семінарів та науково-педагогічних  рад і консиліумів;

- організація навчання вчителів, підвищення їхньої кваліфікації, ознайомлення з передовим педагогічним досвідом, світовими альтернативними педагогічними системами;

- організація спільної діяльності  школи та сім'ї, робота батьківських  університетів, теоретичних семінарів;

- організація "життєвого простору" дітей, продумане оточення, яке якомога більше наближається до умов сім’ї.

5. У характері взаємовідносин всіх учасників педагогічного процесу:

- створення особливої атмосфери  взаємодовіри та взаємоповаги;

- використання стилів педагогічного  спілкування на основі дружньої  прихильності та захоплення спільною  творчою діяльністю;

- висока ступінь інтеграції школи та сім'ї;

- формування учнівських класів  за моделлю сім'ї - різновікові  групи у молодшій школі;

- дотримання і вдосконалення спільно вироблених шкільних традицій, свят, усього, з чого формується "обличчя" школи та її індивідуальність.

 

3. Основні риси менеджменту освіти

 

Дослідження проблеми оптимізації виховного процесу та теоретичний аналіз результатів діагностичного вивчення її рівня передбачає виділення ознак та показників ступеня прояву цієї характеристики, а також визначення виміру  ефективності виховної практики на різних етапах її розвитку.

Показники ефективності менеджменту виховання ми визначаємо у властивостях виховної системи та її результатах – у розвитку дитини, ступеня її комфортності у школі, самої атмосфери школи, можливостях самореалізації і учнів, і вчителів, і батьків. Виявлення рівнів реалізації особистісно  орієнтованого підходу у практиці школи дає необхідну інформацію про ефективність застосування методів, форм виховної роботи, дієвість проведених заходів, допомагає вчасно виявити упущення та недоліки у роботі, оперативно усувати їх, знаходити нові реальні напрями і ефективні методи виховання учнів.

У сучасній педагогічній теорії розроблені критерії гуманізації лише окремих аспектів шкільного життя – наприклад, форм, методів виховання, взаємин учителів та учнів тощо [8; 34; 46; 48]. Створити  інструментарій для оцінки ступеню гуманізації всього навчально – виховного процесу надзвичайно складно, оскільки це явище багаторівневе та багатоаспектне. Тому ми не ставили собі за мету розробити такий всеосяжний вимірний аппарат, а отже,  не претендуємо на повноту охоплення всіх цих аспектів та рівнів. У своїй роботі ми користувались такими критеріями, які за результатами нашого дослідження розкривають цілісний стан гуманного виховання старшокласників на тому чи іншому етапі їх розвитку.

Основними критеріями, які складають основу визначення рівнів оптимізації виховного процесу у класах загальноосвітньої школи, можуть бути такі: розвиток творчих здібностей та громадських якостей особистості; створення комфортного морально-психологічного клімату, атмосфери взаємодовіри, взаємоповаги та взаємовідповідальності; створення соціокультурного середовища, яке стимулює до самопізнання і самовдосконалення; врахування індивідуальних особливостей старших учнів, звернення до їх мотиваційно-потребнісної сфери; демократизація управління школою; олюднення змісту виховної діяльності, всіх видів і форм  взаємостосунків між учасниками навчально-виховного процесу. Важливим критерієм у нашому дослідженні була також мотивація здобуття учнями знань, яка є основою поведінки особистості.

Тоді критеріальними показниками є: ступінь психологічної комфортності учнів у школі; врахування їхніх вікових життєвих ритмів, сензитивних періодів у навчанні і вихованні; диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі учнів; оптимізація форм контролю знань, оцінювання не тільки результату, але й затрачаних зусиль; забезпечення почуття успіху кожній дитині; організація “життєвого простору” учнів, продумане оточення;  ступінь інтеграції школи та сім’ї, тобто ступінь сформованості особистісно орієнтованого виховного середовища.

Визначені критерії знаходять відображення і відповідають пятьом рівням  сформованості оптимальності управління навчально – виховним процесом у загальноосвітніх школах, а саме вищий, високий, середній, низький та елементарний рівні.

Вищий рівень. Навчально-виховний процес у школі характеризується як гуманний. Принцип гуманізації закладено у мету та концепцію школи. У центрі навчально-виховного процесу – дитина, яка є не тільки об’єктом, але й суб’єктом виховання. Життєвий досвід дитини – вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання та виховання допомагає їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне. Школа забезпечує простір вільним та природним проявам особистості дитини. Свобода кожного учня закінчується тільки там, де починається свобода іншого учня.

Основна увага у вихованні старшокласників надається моральному вихованню на основі органічного поєднання загальнолюдських та національних цінностей. Діяльність школи побудована так, що сама її організація виховує моральність дітей. Високий рівень інтеграції школи та сім’ї.

У навчанні – здійснюються принципи гуманітаризації змісту освіти, диференціації та індивідуального підходу до учнів, гуманізовано форми контролю знань, оцінюються крім результату також зусилля, які затрачені на здобуття знань. Оцінки не оголошуються або зовсім відсутні. Серед методів навчання переважають пошуковий, частково-пошуковий та проблемний. Надається перевага індивідуальним формам навчання над груповими. Кожному учню забезпечено почуття успіху у певному виді діяльності.

В управлінні школою – всі організаційно-педагогічні рішення приймаються на загальних демократичних зборах колективу. Створено Велику раду школи, в роботі якої беруть участь обрані учні, вчителі, батьки. Організовано психологічну службу та педагогічний консіліум; працює батьківський університет або теоретично-практичний семінар.

У взаємостосунках учнів, вчителів, батьків панує демократичний та духовний рівні спілкування, атмосфера співпраці та співтворчості.

Мотивація навчання – „Я-мотивація”, тобто „ядро” особистості і пов’язані з ним особистісні цінності як стійкі самоцінні морально-духовні принципи. Лише особистісне „Я” надає пізнавально-навчальній діяльності внутрішнього смислу, значущості, цінності. Така спрямованість закріплюється, за трактуванням І.Д.Беха, у судженні: я повинен вчитися, щоб за допомогою своїх здібностей утверджувати позицію дбайливого ставлення до світу речей і світу людей, позицію справедливості, толерантності і таке інше [7].

Високий рівень. Принцип гуманізації закладено у мету та концепцію школи. У школі працює колектив однодумців, що намагається побудувати роботу так, щоб створити умови для самореалізації особистості і учнів, і вчителів, і батьків. Атмосфера у школі тепла, дружня; учні, і вчителі вчаться та працюють із задоволенням. Навчання та виховання побудовані з урахуванням власного вибору дитини: у школі працюють гуртки за інтересами учнів, майстерні, клуби, у роботі яких беруть участь і батьки.

Відбулись значні гуманістичні зміни у змісті навчання і виховання: олюднено зміст більшості навчальних дисциплін, здійснюється принцип гуманітаризіції навчання. У старших класах введено  профільне навчання за вибором учнів,  викладаються факультативні курси, розроблена система індивідуальних занять. Оцінювання знань здійснюється за накопичувальною системою. Оцінки виставляються в індивідуальні залікові книжки та повідомляються конфіденційно. Надається можливість покращити залікову оцінку у будь-який час за бажанням учня. Серед методів навчання переважають пошуковий та частково-пошуковий, проблемні методи.  Групові форми навчання органічно поєднуються з індивідуальними.

У школі працює учнівське самоврядування, всі рішення приймаються колегіально. Діє психологічна служба, проводяться індивідуальні психологічні консультації для учнів, вчителів і батьків. Постійно здійснюється навчання батьків та підвищення кваліфікації вчителів.

Переважають  демократичний та інтегративний стилі педагогічного спілкування між учнями, вчителями, батьками; взаємини спільної зацікавленості.

Мотивація навчання – „Я-мотивація”. Спрямованість пізнавально-навчальної діяльності визначається у судженні: я повинен вчитися, щоб узнавати нове, цікаве, я хочу розвивати своє мислення, пам’ять, здібності для того, щоб реалізувати їх якнайповніше у подальшому житті.

Середній рівень. Принцип гуманізації не є основним або він навіть відсутній у меті та концепції школи. Значна увага у вихованні надається моральному вихованню з пріоритетом загальнолюдських цінностей, але в основному школа працює за односторонньо інтелектуалістичною моделлю (тобто її головна мета – здобуття учнями знань, умінь і навичок).

Започатковано гуманістичні зміни змісту навчання: збільшено долю предметів гуманітарного циклу. В школі працюють профільні класи або класи з поглибленим вивченням предметів за вибором учнів. Здійснюється принцип диференціації навчання. Система оцінювання – традиційна, оцінки оголошуються. Основні методи  навчання – проблемний, частково-пошуковий, репродуктивний. Форми навчання традиційні, причому групові форми значно переважають індивідуальні.

В управлінні школою застосовуються демократичні методи, рішення приймаються педагогічною радою, але учні та батьки беруть участь у цьому епізодично.

У школі частково функціонує демократичний, але переважають маніпулятивний та стандартизований стилі спілкування. Атмосфера тепла, доброзичлива. Більшість учнів та вчителів почувається психологічно комфортно.

Мотивація здобуття знань – прагматична, спрямована на досягнення власного добробуту у майбутньому. Спрямованість пізнавально-навчальної діяльності можна охарактеризувати таким чином: я повинен вчитися тому, що хочу розвивати свої здібності, мислення, пам’ять. Це необхідно для вступу у вищий навчальний заклад, це престижно, та забезпечить мене у подальшому житті роботою з високою заробітною платньою. Крім того, мені подобається спілкуватись з однокласниками та вчителями.

Низький рівень. Принцип гуманізації відсутній у меті та концепції школи. Школа, здійснюючи  радикальні перетворення, поки що не змогла повною мірою подолати негативи, притаманні авторитарній системі виховання, повернутися до інтересів особистості, її життєвих проблем. Незважаючи на те, що учня проголошено суб’єктом власного розвитку, до нього нерідко ставляться як до об’єкта педагогічного впливу; категорія "виховання" у більшості випадків укладається у звичні дії: поставити вимогу, підказати, проконтролювати.

У змісті навчання не спостерігається гуманістично спрямованих змін. Система оцінювання знань – традиційна. Оцінки оголошуються. Серед методів навчання переважають проблемний та пояснювально-ілюстративний. Застосовуються групові та індивідуальні форми навчання, перші значно переважають.

У школі створене шкільне самоврядування, але учні та батьки  майже не беруть участі у вирішенні загальношкільних проблем.

Колектив вчителів усвідомлює необхідність демократичних змін шкільного життя на засадах гуманізму, але  ці зміни спостерігаються лише на рівні взаємостосунків учителів та учнів і проявляються в тому, що вчителі намагаються налагодити діалогічне спілкування та рівноправні взаємини з учнями. Завдяки цьому у школі існує доброзичлива атмосфера, більшість  учнів почувається комфортно.

Мотивація здобуття знань – примітивно-прагматична, може бути висловлена таким судженням: я повинен вчитися, щоб розвивати свої розумові якості та здібності. Я повинен досягти успіху у навчанні, щоб заслужити схвалення своїх рідних, а у подальшому поступити до вищого навчального закладу. У школі мені подобаються зустрічі з друзями, спілкування з вчителями.

Елементарний рівень. Принцип гуманізації відсутній у меті й концепції школи. У школі панує авторитарна система навчання і виховання. Спостерігається стандартизація виховного процесу, підміна справжньої системи виховання довільним набором виховних заходів. Основою педагогічної технології є переважно повчальне виховання (вимоги моралі залишаються лише на рівні відомого і недостатньо впливають на поведінку). Учень у більшості випадків розглядається як об’єкт виховного впливу, а не як суб’єкт соціального життя, саморозвитку і самовизначення.

У змісті, формах та методах навчання не відбувається гуманістичних змін. Серед методів навчання панує репродуктивний, рідко застосовуються проблемний та частково-пошуковий методи. Майже не проводяться індивідуальні заняття, основна форма навчання – групова. Система оцінювання – традиційна. Оцінки оголошуються, а негативні оцінки ще й супроводжуються відповідним коментарем.

В управлінні школою переважає адміністрування. Учнівське самоврядування не створене або є формальним. Учні та батьки не беруть участі у вирішенні шкільних проблем.

У спілкуванні всіх учасників педагогічного процесу переважають маніпулятивний, стандартизований та примітивний стилі. Офіційні взаємини значно домінують над особистісними. Тільки частина учителів педколективу будує свої відносини з учнями на основі поваги та довіри. Учні характеризують школу як школу примусу, постійно відчувають психологічний дискомфорт.

Мотивація навчання – примусово - обов’язкова. Її сутність можна охарактеризувати таким висловленням: я повинен ходити до школи, бо знаю, що в нашій державі середня освіта є обов’язковою і всі діти шкільного віку повинні вчитися. Я боюся осудження та покарання з боку дорослих, якщо не буду відвідувати школу. Крім того, мені подобається спілкуватись з окремими учнями та вчителями.