Первісне мистецтво і первісні форми релігійних вірувань

Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, виникло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. В окремих народів існувало уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що крутиться).

Тотемізм

Тотемізм — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин. 

Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тварин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти такий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — личинка комахи". Такими відповідями вони начебто підтримували свій кровний зв'язок з тотемами.

Спочатку тотемами вважали  тільки тварин, які були об’єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини й природні

чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Появі тотемізму сприяли  виникнення родового ладу і полювання  як основний вид трудової діяльності. Водночас із формуванням родового ладу з'явилася й залежність кожного члена суспільства від колективу родичей, від яких первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності,  людина дуже  відчувала  свою залежність від тварин. Ця залежність — особливість раннього матріархату, втілена в тотемізмі. Його характеризують дві головні риси. Перша — поклоніння не тотемічним духам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні бути схожим на нього. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ставили перед мордою забитого родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і бажали щастя духові оленя в країні мертвих.

Тотемізм — елемент  усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вшановують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму простежуються й у християнстві. Святий дух православні зображують у вигляді голуба, а Христа часто називають "агнцем" (ангелом). В обряді ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога.

Землеробський культ

Землеробський культ —  поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Типовий приклад — релігійні погляди індійців-ірокезів, які жили на території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді

трьох сестер, одягнених у листя  відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків — сонця, дощу і вітру.

Землеробський культ —  явище історичне. З розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яким займалися жінки. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості, відображені в релігійних поглядах людей. Цю релігійну систему характеризують кілька рис:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і планети, тому поклонялися також духам цих об'єктів.
2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що найголовніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У деяких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чоловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок.
3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.
4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.
5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і прикрощів землеробам посилало небо: світло, тепло, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала ідея про життя душ мертвих у царстві небесному.

Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Серед християнських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля-пророк). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлення про Богородицю: віруючі в селі називали її покровителькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в християнство свята Різдва Христового (в минулому — свято народження духу хсонця) і Пасхи (в минулому свято воскресіння духу зерна).

Магія

Поряд з тотемізмом визначне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія - віра в існування надприродних способів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує поділу, неможливо протиставляти релігію магії, тому що кожний культ включає магічну практику - молитви, починаючи з первісних і до сучасних релігій. Людина - продукт матерії, і тому він повністю у її владі.

Витоки цієї форми релігійних вірувань повніше описані англійським  етнографом Брониславом Маліновським (1884-1942) у його роботі "Магія, наука і релігія". Вивчаючи життя туземців тихоокеанських островів Тробріан, він помітив цікаву закономірність. Виявилося, що туземці використовують магію в землеробстві - у посадці бульбових рослин, але магія не використовується при культивації плодових дерев, які дають стабільний врожай. У риболовстві магічні прийоми практикуються при промислі акул або інших великих та небезпечних риб, при ловлі ж мілкої риби магія вважається зайвою. Майстрування човнів завжди супроводжується магічними обрядами, при спорудженні ж будинків магія не використовується. Ці дослідження дозволили Маліновському зробити висновок, що сфера магії - це діяльність підвищеного ризику. Вона приходить на допомогу, якщо не існує надійного алгоритму досягнення успіху, коли людина не впевнена у своїх силах, якщо нею керує випадковість та невизначеність. Це й змушує її покладатися на допомогу надприродних сил та здійснювати магічні дії.

Відносини, які установилися між людиною та природою, завжди мали подвійний характер: з одного боку, панування всесильної природи  над безпомічною людиною, з іншого - вплив на природу, до якого людина прагнула, використовуючи свої недосконалі  сили та здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Зазвичай магічними прийомами  займалися спеціально підготовлені люди - чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здатність спілкуватися з духами, передавати їм прохання одноплемінників, впливати на духів або чудодійні  сили. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичайні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них по допомогу в критичні моменти. Тобто чарівники та шамани користувалися особливими почестями і повагою одноплемінників. Отже, чаклунська практика не протилежна релігії, а навпаки, зливається з нею.

Віра в магію збереглася і до наших днів як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст) та в самостійній формі (гадання на картах).

Шаманізм

Шаманізм — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.

Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

Шаманізм теж є породженням  певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.

Шаманізм характеризують:

Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існування значною мірою або повністю здобували за рахунок виконання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені.

Виокремлення головного  об'єкта релігійного поклоніння — шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допомагали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.

Головна роль чоловіка в  релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, їх витіснили на задній план духи-чоловіки. Серед професійних служителів культу були й жінки, але з поглибленням процесу розпаду родового ладу їх ставало менше.

Використання істеричних нападів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нервових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільне корисної праці.

Використання оманливих  дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Австралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом шаманізму.

Елементи шаманізму існують  в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродного світу — чоловічої статі. До цих елементів належить й екзальтація, властива окремим сучасним релігіям.

Висновок

Таким чином, можна  зробити висновок, що первісне мистецтво  відіграло важливу роль в історії  та культурі найдавнішого людства. Уява людини втілилося в новій формі буття - художньої. Закріплюючи у зримих образах свій життєвий досвід і світовідчуття, первісна людина поглиблювала і розширювала уявлення про дійсність, збагачувала свій духовний світ. Навчившись створювати зображення (скульптурні, графічні, живописні), людина придбала деяку владу над часом. Первісне мистецтво відобразило перші уявлення людини про навколишній світ, завдяки ньому зберігалися і передавалися знання і навики, відбувалося спілкування людей один з одним. У духовній культурі первісного світу мистецтво стало грати таку ж універсальну роль, яку загострений камінь виконував в трудовій діяльності. Звернення первісних людей до нового для них виду діяльності - мистецтву - одне з найбільших подій в історії людства.

А щодо первісних форм релігійних уявлень - у ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин - саме таких, у яких крилася можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей. Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві, складаються й гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов'язані, кажучи загалом, із здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин та передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були подеколи наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля - демоністичним типами.