Особливості містобудування в колоніях Північного Причорномор’я

V – ІV ст. до н.е. стали часом початку розвитку поховальних споруд – як їх підземних частин, так і наземних. Над могилами розташовувалися невеликі кам’яні олтарі. У першій половині V ст. до н.е. в районі Ольвії та на Боспорі з’являються перші курганні насипи. Враховуючи відсутність у Північному Причорномор’ї античних курганів архаїчного часу, їх генезис можна вести, насамперед, від скіфських та синдських племен. За архаїчного часу в Ольвії поховальна камера являла собою звичайну прямокутну яму (так звані ґрунтові поховання). З кінця VI ст. до н.е. тут з’являються та поширюються споруди у вигляді прямокутної вхідної ями з нішою у стіні, де, власне, і ховали небіжчика. У першій половині IV ст. до н.е. з’являються земляні склепи. Поховальна камера мала склепінчасте перекриття. У другій половині IV ст. до н.е. з’являються кам’яні склепи. Найвизначнішими пам’ятками з точки зору монументальності та досконалості конструкцій є Золотий, Царський та Мелек-Чесменський кургани.

Еллінізм –час найвищого розквіту архітектури й будівництва

 Для цього часу поки що  не відомі великі за розмірами  храми. Розміри прямокутних у  плані храмів коливались в  межах 7,5 – 9,3 х 10,0 – 15,3м.  Це були антові або перистильні  будівлі з двоколонним (антові) або чотириколонним портиком  по головному фасаду.

Деталі храмів робилися з досить крихкого вапняку. Мармур застосовувався рідко, а деталі з нього завозились у Північне Причорномор’я вже  в готовому вигляді. Стіни храмів та інших ордерних споруд робились з вапняку, укладеному на глиняному  розчині. Дах вкривавсь черепицею. Фасади храмів іонічного ордера прикрашались рельєфами у вигляді геометричних плетінок, меандрів тощо, іноді рослинною  орнаментикою та ін.

Залишки жител розкопано практично  у всіх античних містах та поселеннях, завдяки чому вони найкраще досліджені [6].

Усі типи будинків античних північно-причорноморських міст відповідали основним характеристикам  грецького житла: наявність внутрішнього подвір’я, розміщення критих приміщень  навколо двору з одного, двох, трьох або чотирьох боків, південна орієнтація житлових кімнат. Певна  річ, що існували відхилення внаслідок  господарських потреб або умов забудови кварталу. Житлова частина будинку  могла поділятися на головну (андрон) та жіночу (гінекей). Будинки зазвичай були одноповерховими із житловими підвалами. Більша частина будинків була без ордерною, малої (100 – 200м²) та великої (200 – 400м²) площі. Необхідно сказати про їх відміни від житлових будівель Середземномор’я. Насамперед, це більша, ніж у Середземномор’ї, площа подвір’їв, наявність житлових підвалів і навіть цілих поверхів, вироблення нетипових для Греції господарсько- або виробничо-житлових планувальних типів, відсутність багатих садиб та скромніший декор.

Найвищий розвиток архітектурно-будівельної  діяльності у північно причорноморських містах припадає переважно на кінець IV – III ст. до н.е., після чого настає поступовий занепад який триває майже до I ст. н.е., коли північно причорноморські міста потрапляють під сферу впливу Давнього Риму. 

Архітектура греко-римського  періоду

В цьому періоді між окремими етапами розвитку архітектури не простежуються значні відмінності, як це було у попередньому. Це може бути зумовлено недостатньою кількістю  фактів стосовно перших століть нової  ери. На першому етапі (друга половина I ст. до н.е. – I ст. н.е.) будівельна діяльність активізується: з’являються нові поселення, відбудовуються та перебудовуються старі центри (Танаїс, Ольвія), зводяться нові споруди культового та громадського призначення, а також фортечні споруди. На другому етапі (II – перша половина III ст. н.е.) спостерігається найвищий для перших сторіч нової ери розквіт будівельної діяльності; на третьому (від середини III по 70-ті роки IV ст. до н. е.) – будівництво поступово занепадає. Після 70-х років будівництво продовжується лише у Херсонесі та нижньому місті Пантікапея, але вже під Візантійським впливом. У галузі містобудування новою особливістю у перші сторіччя нашої ери стало будівництво цитаделей (наприклад у таких містах як Херсонес, Ольвія, Тіра). Судячи з Ольвії, міста мали господарські передмістя, де безсистемно розміщувалися складські будівлі, виноробні, гончарні печі, загони для худоби тощо [4].

Частина старих міст продовжує активно  розвиватись, наприклад, Пантікапей, площа  якого досягає 100м²; зросла й територія Херсонеса. Інші поступово занепадають: Калос, Лімен, Керкінітіда. Зменшується територія Ольвії. Відсутні дані щодо існування тут форумів і терм, багатоповерхових пишних будинків і садиб, великих храмів та мавзолеїв типових для римської архітектури. Нижчим стає також рівень благоустрою міст.

Перші сторіччя нової ери стали  часом розквіту будівництва оборонних  споруд як у містах, так і поселеннях. Новою стала поява наприкінці елліністичного часу великих веж  для розміщення кидальних пристроїв, збільшується товщина стін, що іноді  сягає 6м (фортеця Ілурат). Новою категорією споруд, пов’язаною із римською традицією  у Північному Причорномор’ї, стали  терми, відкриті у Херсонесі, Хараксі, Пантікапеї. Однак своїми розмірами, кількістю приміщень, багатством та пишністю декору їх не можна порівняти з величними термами Римської імперії. Назвемо такі культові споруди як храми, присвячені Зевсу, Ахіллу, Матері богів; святилища – Зевса, Ізіди, Асклепія, Посейдона в Ольвії, Афродіти та богині Діви у Херсонесі, Ареса у Пантікапеї тощо. За розмірами і типами храми перших сторіч нової ери майже нічим не відрізняються від більш ранніх. Відміна полягала переважно у використанні поряд з іонічним та дорійським ордерами коринфського.

Отже, в архітектурі ордерних споруд у перші сторіччя нової ери  виявилися три стильові напрями: продовження еллінських традицій, розвиток тенденцій римської школи, певна  варваризація форм.

Найкраще досліджені житлові будівлі  античних міст Північного Причорномор’я. Якихось значних принципових змін стосовно попереднього періоду не виявлено. Поширюються однокамерні і житлові будинки, які не мали внутрішнього подвір’я, а на поселеннях – будинки послідовно-ієрархічного планування. У цілому римський вплив у будівництві жител виявився лише в елементах розпису, використанні мармурових облицювальних плиток, у появі схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збільшується декоративна пишність інтер’єрів окремих кімнат.

У цей період не зазнали принципових  змін і поховальні споруди. .Поряд  із звичайними (ґрунтовими) могильниками, зводяться курганні. Але таких монументальних споруд, як Золотий або Царський на Боспорі, вже не зводилися. Замість склепів з уступчастим склепінням поширилися споруди із напівциліндричним склепінням. Як і раніше склепи складалися з дромосу, поховальної камери та передпокою. Найцікавіші з них відкриті в Ольвії: склепи Євресібія та Арети і “Зевсового” кургану II ст. н. е.

Змішаний греко-варварський  стиль

Поряд з місцевою еллінською традицією  у Північному Причорномор’ї приблизно  з IV ст. до н. е. виникає і починає  розвиватися змішаний греко-варварський  стиль. Суть його полягає у варваризації місцевих античних традицій, у пристосуванні  їх для потреб і умов життя місцевих племен. Греко-варварська традиція пов’язувалася  переважно із скіфськими, а у перші  століття нової ери із сарматськими, а потім черняхівськими племенами. У першому періоді найвиразніше вона виявилася на нижньодніпровських городищах, у Неаполі Скіфському та у Західному Криму. Греко-варварська традиція виявилася в містобудуванні, оборонній архітектурі, конструкціях та декорі, але особливо яскраво  – у домобудівництві.

Одним з найцікавіших явищ у греко-варварській  традиції є житла мегаронного  типу, відкриті на ряді поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних  античних антових храмів, що призначались для проживання в них досить широкого соціального спектру мешканців.

Про більш-менш чітке виділення  змішаної греко-варварської традиції можна говорити починаючи з IVcт. до н. е.  

Висновки

Північнопричорноморські греки наслідували  традиції античного містобудування. У більшості міст використовувався принцип прямокутного регулярного  планування в межах як окремих  районів, так і всього міста (Херсонес). Антична архітектурна традиція існувала в Північному Причорномор’ї практично ціле тисячоліття і знаходила свій вияв у ранньосередньовічних містах Криму. Поряд з цим з ІV ст. до н.е. виникала греко-варварська традиція, що набула поширення серед місцевих осілих племен.

Архітектурні пам'ятки грецьких міст дійшли до нашого часу у вигляді  фрагментів. Від споруд культового призначення залишились тільки вівтарі, залишки фундаментів і окремі ордерні деталі — бази, барабани, капітелі колон тощо. Досить поширеним  був аттичний ордер, який використовувався при будівництві невеликих споруд громадського призначення (наприклад, гімнасій в Ольвії) та житлових будинків. У плануванні та конструктивних особливостях останніх (наприклад, існування підвальних поверхів) найбільш повно відображені місцеві особливості, оригінальні елементи, нові художні образи. Різноплемінний вплив, якого зазнала культура північнопричорноморських полісів, найбільш яскраво проявився в архітектурі та мистецтві Боспора.

Слід зазначити, що рештки споруд античного  часу пізніше використовувалися  у ранньохристиянському будівництві. Найбільшим його осередком був Херсонес, про що свідчать залишки фундаментів  і стін 27 церков і каплиць. Найдавніші церкви мали форму рівнобічного, так  званого "грецького хреста". V—VI ст. датуються округлі будови —  ротонди, VII—IX ст. — базиліки, однонавні  хрестильні-каплички. Останній тип  споруд поєднував у собі риси базиліки і хрещатої будови. Усі споруди  перекривалися, очевидно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарні заокруглення) та ротонди. Виявлені рештки чудових мозаїк і архітектурних  деталей свідчать про високий  рівень розвитку будівні і мої  справи, що перебувала на Чорноморському узбережжі під впливом Греції, Малої Азії та Кавказу. її зв'язки із пізнішим будівництвом на Наддніпрянщині досі остаточно не з'ясовані, хоча більшість дослідників вказують на впливи, яких зазнало давньоукраїнське монументальне будівництво з боку Візантії, Балкан, Кавказу й Північного Причорномор'я.

[7]

Використані джерела

1. Чуткий А. І. Історія України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2006.— 352 с.— Бібліогр.: с. 340–34.
2. Блаватський В.Д. Античні цивілізації. – М.: Наука, 1973. – 248с.
3. Гайдукевич В.Ф. Розкопки Тірітаки в 1935 – 1940р.р. – МИА. - №25, 1952. – с.67 – 80
4. Крижицький С.Д., Русява А.С. Найдавніші житла Ольвії. – Археологія №28, 1978
5. Крижицький С.Д. Архітектура античних держав Північного Причорномор’я. – К.: Наукова думка, 1993. – 248с.
6. Крижицький С.Д. Жилі будинки античних міст Північного Причорномор’я (V ст. до н.е. – IV ст. н.е.). – К.: Наукова думка, 1982. 
7. Історичне джерелознавство. Підручник. Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, С. Ф. Павленко та ін. Київ, 2002.