Особливості містобудування в колоніях Північного Причорномор’я

Міністерство освіти і науки  України

Національний технічний університет  України «Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з історії української культури

на тему «Особливості містобудування в колоніях Північного Причорномор’я»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Cтудентка групи УЗ-01

Козлянська К.М.

Перевірила:

Махинько А.І.

 

 

 

 

 

 

Київ-2011

 

Зміст

Вступ 3

Грецькі колонії в  Північному Причорномор'ї 5

Архітектура грецького  періоду 7

Архаїка 7

Класика 9

Еллінізм –час найвищого  розквіту архітектури й будівництва 12

Архітектура греко-римського  періоду 14

Змішаний греко-варварський  стиль 16

Висновки 17

Використані джерела 19

 

Вступ

У наш час історична та культурна спадщина давнини набуває значення загальнолюдської цінності. Протягом майже півтора тисячоліття античність є тим джерелом нових ідей, яке насичує та надихає розвиток мистецтва та архітектури кожної епохи.

Пам’ятки античності є набутком історії та культури світового масштабу. Проблема збереження та відродження історичних міст стала особливо актуальною в XXІ столітті. Вивчення архітектури античності ґрунтується на єдності та універсальності принципів розвитку етносу, релігії та культури всіх країн античного світу.

Антична архітектура є предметом вивчення архітекторів, археологів, істориків та мистецтвознавців. Початкову інтерпретацію надають їй археологи, оскільки основна кількість споруд відкривається в ході археологічних розкопок. Як наголошує І.Р. Пічікян, характер пам’яток, умови відкриття та зберігання в музеях і закладах, які підпорядковуються археологам, зумовили те, що цими архітектурними матеріалами насамперед займаються археологи та музейні співробітники, а не архітектори. Ще більше це стосується архітектурних пам’яток, відкритих під час археологічних розкопок.

Античні держави Північного Причорномор’я, засновані в період Великої грецької колонізації VII-VI ст. до н.е., проіснували на півдні сучасної України біля тисячі років тому та зробили значний внесок у скарбницю світової культури. В історії античних держав були періоди піднесення і занепаду, але до самої епохи середньовіччя вони залишались невід’ємною складовою частиною античної цивілізації, з притаманній її окраїнним регіонам специфікою політичного, соціально-економічного і культурного розвитку. В значній мірі це стосується і архітектурно-будівельної практики. Остання виявлялась у використанні традиційних для античної архітектури будівельних прийомах, стандартах лінійних мір, ордерів та архітектурного декору. Формування архітектурного вигляду північно-причорноморських міст, починаючи з просторової організації ансамблю античного міста і закінчуючи внутрішньо-квартальною забудовою, проходило у суворій відповідності до античної містобудівної практики і конкретної будівельної традиції метрополії. Вивчення історії та культури античних держав Північного Причорномор’я, до яких належить і Херсонес Таврійський, було розпочато давно й проводиться інтенсивно й зараз. За цей період були вивчені питання хронології, економіки, військово-політичної історії, державного устрою античності. Найбільш ретельно досліджені питання епіграфіки, нумізматики, а також керамічний комплекс. Ряд інших категорій культури вивчений значно менше. Архітектура є однією з найбільш важливих складових античної культури і в матеріальному, і в художньому аспектах. До теперішнього часу накопичений достатній фактичний матеріал з архітектури, будівельної техніки, містобудування античних держав Північного Причорномор’я. Археологічними дослідженнями розкриті залишки вулиць, житлових кварталів, окремих будинків, майданів  та культових ділянок, оборонних комплексів, похоронних і спеціальних споруд, сільських садиб та ін. Під час польових робіт знайдені також багаточисленні архітектурні деталі. Виконано і ряд узагальнюючих розробок стосовно проблем історії архітектури античних північно-причорноморських держав.

 

 Грецькі колонії в Північному Причорномор'ї

Північне Причорномор'є - назва північного узбережжя Чорного й Азовського морів в історичній літературі. Значна частина належала Київської Русі. Північне Причорномор’я стало об’єктом грецької колонізації.

Колонізація Північного Причорномор'я  поділяється на три етапи. На першому  етапі (приблизно середина VII ст. до н. е.) на о. Березань було засновано  грецьке поселення Борисфен. На другому  етапі (перша половина — середина VI ст. до н. е.) населення Борисфена  освоює найближчі сільськогосподарські території і засновує Ольвію (с. Парутіно на Бузькому лимані). На початку другої чверті VI ст. до н. е. на сучасних Керченському і Таманському півостровах виникли  Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тірітака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та інші поселення. На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. е.) відбувалася найбільш інтенсивна міграція греків, що було пов'язано  з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) та падінням Мілета (494 р. до н. е.). У цей час переважно вихідцями  з Іонії освоюються землі у  Нижньому Подністров'ї, де були засновані  Ніконій (Роксоланівське городище) і  Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), а навколо Ольвії виникає густа  мережа сільських поселень. У третій чверті VI ст. до н. е. було засновано  Херсонес Таврійський (м. Севастополь) — єдину дорійську колонію  у Північному Причорномор'ї, а в  останній чверті цього століття на Західному узбережжі Криму виникло  невелике поселення, відоме під назвою Керкінітіда (м. Євпаторія). У період грецької колонізації в Північному Причорномор'ї, за винятком околиць  Херсонеса, було відсутнє стабільне  осіле населення. Тому на початковому  етапі розвитку античні центри регіону  розвивалися, не відчуваючи тиску з  боку варварського оточення.

Античні колонії Північного Причорномор'я  жили самостійним життям, зберігаючи зі своїми метрополіями торговельні  і культурні зв'язки. Велику роль у їхньому економічному житті  грала торгівля з містами Греції і містами Азії і з племенами північно-причорноморських степів. Міста ввозили з басейну Егейського моря вино, маслинову олію, металеві вироби, мармур, кераміку, дорогі тканини й ін. і вивозили хліб, худобу, шкіри, солону рибу, рабів. Важливу роль у їхньому господарстві грали промисли, ремесло, землеробство і скотарство.

Грецькі колонії являли собою незалежні міста держави (по ліси). Формою політичної організації цих міст держав була рабовласницька республіка (аристократична або демократична). У демократичних республіках (Ольвія, Тіра) участь у житті держави брали всі вільні громадяни чоловічої статі, у аристократичних (Пантикапей)— лише верхівка. Пантикапей став столицею Боспорського царства (IV ст. до н. е. — IV ст. н.е.). В окремі періоди грецькі міста потрапляли в залежність від скіфів, у ІІ–І ст. до н. е. — від Понтійського царства, а з І–ІІ ст. н. е. — від Риму. У 370х роках н. е. більшість давньогрецьких колоній у Північному Причорномор’ї була знищена гунами.

Колонії Північного Причорномор'я  зіграли велику роль в історії  народів Східної Європи як провідники найбільш передових для їхнього  часу рабовласницьких соціально-економічних  відносин і культури, як посередники  між цими народами і центрами античного  рабовласницького світу Середземномор'я. [1]

 

 

Архітектура грецького періоду

Розглядаючи архітектуру античних міст Північного Причорномор’я розділимо  її розвиток на два етапи. Перший –  розвиток місцевої архітектурної традиції на підґрунті еллінських традицій та під їх безперервним впливом; другий – поява у місцевій античній традиції елементів римської архітектури.

Архаїка

У пізньоархаїчний час відбувається перенесення в Північне Причорномор’я  еллінських традицій і зародження власної  архітектурної школи разом з  освоєння місцевого принципу будівництва  жител, заглиблених у землю.

Містобудування у Давній Греції набуло значного розвитку як з функціональної та інженерної точки зору, так і  з позицій естетичного оформлення міського простору. Місто мало правильне  планування. Жилі будинки були об’єднані  в квартали, вулиці перетиналися під  прямим кутом і були вимощені мілким камінням. Вздовж вулиць пролягали кам’яні водостоки [2].

Розквіт прямокутного планування міст пов’язаний з ім’ям грецького  архітектора Гіпподама, який жив  у V ст. до н.е. Зазначимо, що принципи цієї системи з’явилися в Греції значно раніше – у середині VIII ст. до. н.е.

Головний принцип ансамблевої  забудови полягав у намаганні  створити з різних архітектурних  споруд єдиний гармонійний комплекс, в якому існувала головна архітектурно-просторова домінанта.

Загалом в архаїчний час (головним чином у VI ст. до н.е. ) північно причорноморські міста являли собою невеликі селища із землянковою та напівземлянковою житловою забудовою, що групувалися у квартали. У центрі селищ розміщувалися невеликі ансамблі культового та громадського призначення.

Оборонних стін міста в цей час, як видно, не мали (винятком є Тірітака, де найраніші оборонні споруди складалися з торцевих стін і житлових будинків, з’єднаних відтинками нешироких куртин. [3]

Архітектура житла архаїчного часу, на відміну від містобудування, на початковій стадії існування (десь 50-70 років з часу виникнення того чи іншого поселення ) не відповідала традиціям Давньої Греції. Це були переважно невеликі, здебільшого однокамерні, прямокутні, рідше – круглі або овальні в плані землянки та напівземлянки. Проте, є підстави вважати, що кілька таких структур складали практично єдиний будинок, який по периметру міг обноситись огорожею. Розмір кожної такої землянки близько 10м², заглиблення від 30 – 40 см. до 1,8 – 2,2м. Найяскравіші приклади такого домобудівництва дають Ольвія та Бережанське поселення.[4]

                                                               Традиція будівництва заглибленого житла існувала впродовж майже усіх періодів історії давнього населення на території майбутньої України. Це, ймовірно, було стадіальним явищем. Не уникли цього й грецькі переселенці. Цей досить дешевий і разом з тим ефективний спосіб будівництва у цей час був поширений і у скіфських племен лісостепу.

В архаїчний час, особливо у другій половині VІ – IV ст. до н.е., з’являються перші типові для Греції святилища, культові споруди і ансамблі. З останніх назвемо теменос Аполлона Дельфінія в Ольвії (Vст. до н.е., був вирішений, найімовірніше, в іонічному ордері), Західний теменос та святилища Афродіти у Німфеї, храм доричного ордеру у Пантікапеї(друга половина IVст. до н.е.)[5] Можливо, в цей час формується і двірцевий ансамбль на акрополі Пантікапея. За епіграфічними свідченнями відомо, що у північно-причорноморських містах існувало не менше як півтора – два десятки храмів. Переважна їх кількість антові або перистильні за просторово-планувальним типом.

Класика

Залишків архітектурно-будівельних  споруд класичного часу відкрито значно менше, ніж архаїчного або елліністичного. Проте вони більш різноманітні, ніж  у архаїчний час. Це фортеці, житла, культові будівлі – храми та олтарі, поховальні споруди. Суто еллінського  типу.

Приблизно з другої половини Vст. до н. е. у Північному Причорномор’ї  поширився доричний ордер, хоча провідне місце все ще належало іонічному.

В цей час відбувався перехід  від напівземлянкового до наземного  будівництва. Будинки V – IVст. до н. е. невеликі за розмірами (приблизно 80 – 110 м². ) Їх подвір’я розташовані з півдня і займають від 13 до 45% загальної площі забудови. Крім того відбувалося формування майданів, теменосів, чіткої квартальної структури та благоустрою міста. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє та з’єднуючі їх схили. У більшості північно-причорноморських міст акрополі були відсутні (місто не мало захисних мурів). Саме такими були Ольвія та Херсонес. На противагу їм Пантікапей, Мірмекій та Німфей мали добре укріплені акрополі.

За топографічними і планувальними  характеристиками можна виділити три  головні типи міст. Перший – Пантікапей з “класичним” акрополем, забудованим  палацевими, культовими та оборонними спорудами, з нижнім містом, де розміщувались  агора та порт. У цілому місто  мало, ймовірно, нерегулярну радіально-кільцеву планувальну структуру. Містобудівною  архітектурною домінантою був, безперечно, акрополь.

Розкопки на горі Мітрідат дають  наступне уявлення силуету міста: на вершині – акрополь – центральне укріплення міста з міцними оборонними стінами і баштами. В середині – важливі храми і суспільні  споруди. Донизу на схилах – квартали з одно- чи двоповерхових кам’яних споруд. Поряд з містом розташовувався некрополь – місто мертвих. Акрополь Пантікапея був найбільшим архітектурним  комплексом на Боспорі. З фрагментів, що збереглись (бази, капітель, архітрав, під карнизні блоки та ін.) реконструювали шестиколонний фасад храму Аполлона (вершина архітектурного ансамблю). Висота колон – 6 – 6,2м. Перед храмом (не лише в Пантікапеї, а й в інших середземноморських святилищах) знаходились вотивні скульптури, присвячені богам написи, жертовники, олтарі різної форми. Монументальний іонічний периптер було видно з усіх точок міста і моря. Будинки, вкриті червоною черепицею, виділялись червоно-білими плямами.

Зовсім інший характер мав Херсонес, який складався з верхньої, терасної та нижньої частини, але акрополя у класичному розумінні цього  слова не мав. Проте археологічні розкопки, розпочаті у 1827р. показали, що місто було добре укріплене. Масивні  башти, фортеці, частини кам’яних стін збереглися майже на всій території  держави, що свідчить про постійну військову  небезпеку. В агорі суспільно-адміністративні, культові й торгівельні споруди  розміщувалися вздовж головної вулиці верхнього міста, що замикалася культовою  ділянкою з храмом. Місто мало єдиний регулярний прямокутний план. Житлові  будинки були об’єднані в квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом. У силуеті верхнього міста  єдина чітка домінанта була відсутня. Від античних будов до наших днів дійшли основи стін, підвальні приміщення. Особливо цікавими є монетний двір, бані, руїни театру, що існував тут  з III ст. до н.е. по IV ст. н.е. Частково збереглися драбинні проходи, кам’яні лави для глядачів. Судячи з розмірів театр вміщував до 3 тис. глядачів.

Третій тип міста – Ольвія, що, як і Херсонес, складалася в топографічному відношенні з трьох частин і не мала акрополя. Місце, де було засновано  Ольвію самою природою було поділено на дві частини: високу (на лісовому платі) та низьку (під береговим обривом понад лиманом), що відділена від високої частини крутими схилами. Планування міста було нерегулярним, з використанням елементів прямокутної системи лише в окремих районах або кварталах. На відміну від Херсонеса тут у верхньому місті існував центральний ансамбль, що складався з комплексів агори та теменосу Аполлона Дельфінія, що в архітектурному відношенні домінував над терасною та нижньою частинами міста. Ольвійська агора чотирикутної форми мала площу приблизно 0,35 га: з півночі до неї підходила головна поздовжня вулиця верхнього міста, що вела далі на південь. Вздовж східного боку агори розташовувався торговельний ряд. На південний бік виходили гімназій та будівлі магістратур. Західний бік утворювався житловим будинком, кількома крамницями та будівлею суду. З півночі на агору відкривалася велика стоя, що відокремлювала агору від теменосу, де розміщувались храми Зевса та Аполлона Дельфінія, олтарі, скарбниця.