Наукове товариство імені Т. Шевченка

План

1. Вступ.
2. Заснування НТШ.
3. Діяльність Товариства.
4. Видавнича справа.
5. Список використаних джерел.
6. Висновки.

ВСТУП

У кінці XVIII ст. територія  України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтеліґенції став розвиток освіти. У XIX ст. нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. ХІХ століття – це період створення університетської освіти та інших навчальних закладів на східних українських землях. З середини ХІХ століття в системі освіти в Україні посилюються процеси насильницької русифікації, утиску української мови та культури. Видається наказ Міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону вживання української мови в системі освіти. Мовби в продовження наказу П.Валуєва 19 травня 1876 року прийнято так званий «Закон Юзефовича», в якому говорилося про заборону друку, видання книг, статей,  інсценізацію театральних творів малоросійською мовою [2, с. 71]. Ці події стали поштовхом для створення організації, яке б боролося з тодішньою владою і пропагувало рідну, українську мову, культуру і традиції. Такою організацією стало «Літературне товариство імені Тараса Шевченка», засноване завдяки спільним зусиллям інтеліґенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році. Це стало визначною подією в українському науковому житті ХІХ ст. Через кілька років під назвою «Наукове товариство ім. Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію [2, с. 77].

2. Заснування НТШ.

Впродовж декількох років  склалися деякі умови, що призвели до заснування Товариства: “Поява живійшого  літературного руху 60-х років  на Україні не могла остати без  впливу на літературні і соціальні  змагання українсько-руського народу в Галичині. Осередком літературного  руху в Галичині стали часописи “Вечерниці”, “Мета”, “Нива”, “Правда”. Звідси розходилися  сонячні проміння, що розбуджували поміж нашою суспільністю національну  сьвідомність. Поміж свідомою национальности інтелігенцією почулась потреба  заснування товариства для просвіти селян іміщан, а також для видавання  літературних і научних творів та шкільних книжок гімназияльних в  руській мові.

Так постало в 1868 p. товариство “Просвіта”. Однак незабаром показалось, що просвіта селян та міщан сама про себе вже чималу вкладає задачу і тому видавництва літературні  і научні належало би положити іншому товариству, котре би дбало про  розвиток нашої мови, літератури і  науки в рідній мові. З кінцем 1873 року постало у Львові товариство імені Шевченка...” [2]

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна  академія наук. Товариство створене у грудні 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями – Росією та Австро-Угорщиною: письменник і видатний громадський діяч О. Кониський (1836–1900 pp.) і Єлизавета Милорадович зі Скоропадських, українська поміщиця з Полтавщини (1830–1890 pp.). В епоху, коли, за висловом М. Грушевського, “можливість української культури стояла під знаком запитання, коли навіть оборонці її здебільшого не наважилися йти далі постулатів белетристики на народно-побутові, етнографічні теми та елементарної популярної літератури для селянства, гурток патріотів закладає фонд для розвитку української літератури і культури”. Дійсними засновниками фонду під назвою “Товариство імені Шевченка” стали, крім згаданих ініціаторів, колишній кирило-мефодіївець Дмитро Пильчиков (1821–1893 pp.), Степан Качала (1815–1888 pp.), депутат Галицького сейму і Державної Ради, до яких згодом прилучився ще Михайло Жученко (1840–1880 pp.). Засновники Товариства зібрали пожертви, що разом із меншими внесками 32 львів’ян склали разом 100056,84 австрійських крон (3600 доларів США). Ці кошти призначалися на купівлю української друкарні, що мала стати основою діяльності цієї інституції [8, с. 12–13].

Об'єктивні передумови для  виникнення Товариства в столиці  Галичини створював стимульований  Шевченковою духовною спадщиною  поступ українського національного  відродження за обставин заборон  українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській  імперії. Це була перша в українській  історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова  назва інституції - Товариство ім. Шевченка) [11].

Про заснування товариства ім. Т. Шевченка писав багатолітній голова НТШ, професор М. Грушевський: “Ініціатива  заснування Товариства вийшла від кількох  патріотів з Російської України. Коли після урядових репресій проти  українського слова в Росії при  кінці шістдесятих років надії  українських патріотів усе сильніше зверталися на Галичину і її молодий  національний рух, на початку сімдесятих років з’явилася між ними гадка  – заснувати у Львові якусь  постійну інституцію для розвою українського слова. За порозумінням з провідниками галицької національної україно-руської  партії, поставлено було на зібрані  гроші (коло 9000 гульденів) купити друкарню, що служила б підставою літературного  руху, а для управи її і для  розвою того літаратурного руху заведено “Товариство імені Шевченка...” [5, с. 3–4].

За дорученням української  громади, статут Товариства склали Д. Пильчиков  і М. Драгоманов. Хоча існують й  інші версії. Так, наприклад, один із засновників, а упродовж 1892–1896 pp. голова Товариства О. Барвінський писав дещо інше (Додаток  А).  [2, с. 209–210].

Згідно зі статутом, Товариство мало на меті: “вспомагати розвій рускої (малорускоі) словесности” [9, арк. 3]. Для досягнення поставленої мети, воно: “заводить власну друкарню; видає й накладає книжки й часописи літературні і наукові; вспирає літературні і наукові видання; роздає премії і запомоги літераторам; скликає збори учених і літераторів; устроює відчити публічні, літературні вечерниці” [9, арк. 3].  Для втілення вказаних цілей, його прибуток становлять:” 1. Вкладки членів; 2. Дохід з друкарні і видань; 3. Дохід з складок публічних і добровільних дарів; 4. Дохід з відчитів публічних й т. п. Взагалі може товариство всякого роду предмети на власність набувати, й майном своїм, якоже й фондами під его заряд через когонебудь, свобідно з уваглядненнємсвоїмстатутів управляти” [9, арк. 3].

Наприкінці 1880 року у середовищі київської Громади (В. Антонович, О.Кониський) визріла ідея перетворення товариства у виключно наукову установу. У Галичині цю ідею підтримала група народовців на чолі з О.Барвінським, яка задля досягнення культурно-просвітницьких цілей ішла на компроміс з польськими та австрійськими урядовими колами. Відповідно до цього плану в 1892 році товариство змінило назву на Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка [1, с. 98].

3. Діяльність Товариства.

Після першого етапу розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої справи Товариство за оновленим статутом 1892р. перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: історично-філософська, філологічна та математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому «Записок НТШ» а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913) (Додаток Б): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. [11]

Товариство складалося з  дійсних, почесних і спомагаючих  членів. Дійсним членом могла бути “кожна особа руской народності, котра  прийнята буде в члени загальним  збором. Дійсного члена виключають, якщо він 3 місяці не платить вкладки 50 з р. а відділ в надзвичайних випадках розкласти на 10 рівних частин, але назначити день сплати кожної.

В члени почесні приймає  загальний збір збір за внесеннє відділу  людей високо заслужених около руского  народу, літератури, або добра товариства.

В члени спомагаючі приймає  виділ людей вспираючих товариство в який-небудь спосіб.

Спомагаючий член може виступити, або бути виключеним з товариства через загальні збори” [9, арк. 3]. Члени товариства були наділені такими правами: “Дійсні члени мають право:

1) Брати час від часу  безплатно по одному примірнику  книжки;

2) право активного і  пасивного вибору;

3) право рішаючого голосу  на загальних зборах і голосу  дорадчого на зборах виділу;

4) право ставити внесення  і интерпеляції на загальних  зборах;

5) право взглядати в  книги діловодства товариства;

6) право перекладати виділови  письменно внесення в ділах  товариства, котрі то внесення  виділ під обраду взяти мусить. Члени почесні і спомагаючі  мають право: 

1) голосу дорадчого на  загальних зборах;

2) право перекладати письменно  виділови внесення в ділах  товариства, котрі виділ під обрадумусить  взяти” [9, арк. 3 зв.]. Очолював Товариство, згідно з статутом 1873 p. “виділ, зложений з 5 членів і 2-х заступників” [9, арк. 4].

У 1898 р. була проведена реформа  статуту НТШ, згідно з яким звання «дійсного члена» Товариства присвоювалось лише на підставі наукової кваліфікації. Відповідно до цього 1899 р. був вибраний перший академічний корпус учених – членів НТШ у складі 32 чоловік як із західноукраїнських, так і східноєвропейських земель. Окрім українських учених, у складі товариства 1903-1914 років почесними членами було прийнято 19 членів-чузоземців, науковців зі світовим ім’ям. Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала «золота трійця» в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (Додаток В)(голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (Додаток Ґ) (науковий секретар, наукові зацікавлення – фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. Масштаби діяльності Товариства значно зменшилися внаслідок  розгрому, вчиненого російськими  військами під час окупації Льовова (1914-1915 рр.) та через репресії польського окупаційного режиму. Польська влада  позбавила Товариство права видання  українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів  [7, c.225]

Наступне післявоєнне  відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Незважаючи на це, товариство продовжувало розбудовувати свою академічну структуру. Виходили «Записки НТШ» та інші збірники. Набули значної уваги наукові напрямки, пов’язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ. Відповіддю на заборону польської влади вести роботу із студентською молоддю стало створення та діяльність під проводом НТШ Львівського (Таємного) українського університету. Збільшено кількість комісій, утворено окремі науково-дослідницькі інститути, започатковано нові серії видань. «Записки НТШ» поділялися на дві серії: «Праці історично-філософської секції» (редактор І. Крипякевич) та «Праці філологічної секції» (редактор К. Студинський) [3, c.77].

В 1940 р. після приходу у  Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут Енциклопедії Українознавства. Упродовж останніх п'ятидесяти років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство.

В період так званої перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова - 21 жовтня 1989 р. відновили  діяльність НТШ в Україні, як суспільного  сектора української науки. Упродовж років нової Української незалежности НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром  у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15 територіальних осередків, переважно  в обласних центрах України. У  частково реставрованих будинках розташована  адміністрація Товариства, бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що включає комп'ютерний  осередок, друкарню та «Українську  книгарню наукового Товариства ім. Шевченка». Найвагомішим здобутком  відродженого Товариства є активна  видавнича діяльність [11]

4. Видавнича справа.

Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого  слова (яке було заборонене в підросійській  Україні) Товариство з самого початку  свого існування приступило до видання  на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Але в перші роки діяльність Товариства ускладнилась через обмеженість фінансових можливостей. Друкарню придбали значно більшу, ніж дозволяли початково зібрані кошти. Отже, за нею залишався чималий борг, який важко було погасити, тому що українських видавництв тоді не було, книжки видавали самі автори, зазвичай, молоді незаможні люди. Книжки розходилися дуже повільно. Товариство, згідно зі своїм завданням, друкувало книжки за найнижчими цінами, найчастіше за сплату [9].

М. Грушевський так описував ситуацію, що склалася: “Мотивуючи заложениє  власної друкарні вказували на те, що одинокої перед тим руської  друкарні (Ставропігійської) не вистало  би, як би Товариство имени Шевченка зачало много книжок видавати”. Але  і рожеві мрії на перших кроках зазнали  гіркого розчарування. Закупка друкарні й видатки на її упорядження пожирали не тільки всі зібрані гроші з  жертв й членських вкладок (10000 гульд.), але впровадили Товариство в значні довги (коло 4000 гульд.), так  що приходилося робити позички на важких умовах. При таких обставинах про якусь видавничу діяльність Товариства не було що й думати. Вже  на перших загальних зборах Товариства більшість членів вказували на се та підносили, що Товариство має передовсім зайнятися своєю друкарнею, аби  забезпечити її існування. Се було нелегко, бо доходи Товариства були скупі, сторонніх  партій друкарня мала дуже небагато, видання  ж народовецькі друкувала з ріжними  спусками на кредит і т. п., так що від них особливої користі  не мала. Через те Товариство аж до 90-х pp. перебувало, можна сказати, в хронічній  біді. з котрої не могли вирятувати ті жертви, що час від часу впливали”  [5, с. 5].