Михайло Грушевський. Видатний історик та політичний діяч

 

 

 

 

 

 

 

 

Михайло Грушевський.

Видатний історик та політичний діяч

 

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………….. 3

1. Короткий нарис життя М. Грушевського ……………………………… 4
2. Написання багатотомного видання «Історія України-Русі» ………… 6
3. Політична діяльність на чолі Центральної Ради ……………………… 9

Висновки …………………………………………………………………..…… 13

Список використаної літератури ……………………………………………… 14

 

Вступ

 

У кожній нації є свої національні герої, які піднімають на боротьбу інших і беруть на себе відповідальність за майбутнє нації, ведучи її за собою. Однією з таких особистостей, без перебільшення, був Михайло Сергійович Грушевський – видатний вчений та політичний діяч, який залишив після себе великий слід в нашій історії.

М. Грушевський (1866–1934 рр.) жив і творив українську державність, писав її історію, перебуваючи у самій гущі життя. Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й звичайні людські риси характеру. А ще він був людиною своєї епохи – часів жорстокого національного гніту з боку імперської влади по відношенню до всього українського народу і його еліти, і до нього особисто зокрема. Він і його сподвижники працювали за надто важких, часто екстремальних, виснажливих умов (наприклад у 1917–1918рр.) У його працях концентрувалися попередні досягнення суспільно-політичної думки українства, уроки віковічного історичного розвитку нації, теоретичні передбачення подальших шляхів розвитку українського суспільства, вибір найприйнятніших, найперспективніших варіантів спрямування визвольного руху, його стратегії, форм і методів боротьби, лінії поведінки в конкретних ситуаціях [7, с. 158].

До недавнього часу Михайла Грушевського якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами, його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом, ідеологом натхненником української контрреволюції, агентом австро-німецького імперіалізму, заклятим ворогом українського, фальсифікатором історії України. Тільки з проголошенням незалежності України стало можливими по-новому оцінити його велику наукову спадщину

1. Короткий нарис життя М. Грушевського

 

Михайло Сергійович Грушевський  народився 17 вересня 1866 року в місті Хелм в учительській сім'ї. Юний Михайло Грушевський захопився історією України ще будучи студентом Тифліської гімназії, де він дуже багато читав, що згодом спонукало молодого Грушевського обирати шлях до поглибленого вивчення історії України.

У1886 році двадцятирічний Грушевський вже з багатими знаннями поступає на історико-філологічний факультет Київського університету. По закінченні університетського курсу талановитого молодого дослідника залишають при кафедрі російської історії. Поступово в київських наукових колах ім'я Михайла Грушевського стає досить відомим. Маючи зв’язки із представниками львівських істориків, професор Антонович радить магістру М. Грушевському виїхати до Львова, де, за рекомендацією наставника, він очолив у 1894 році кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті.

У Львові молодий Михайло  Грушевський розпочав свою бурхливу науково-педагогічну діяльність і  протягом двадцяти років успішно  працював як в університеті, так  і в Науковому товаристві імені Т. Шевченка. І тут прийшло до вченого визнання і слава великого дослідника історії України.

Два крила, два напрями  стали основними в роботі Грушевського на Львівському науковому олімпі. Так поступово створювалася Львівська школа професора Михайла Грушевського. На очах вчителя зростав рівень підготовки його учнів-студентів, спочатку вони під проводом професора відчитували виявлені ними документи й інтерпретували їх, обговорювали праці інших дослідників, проводили корисні дискусії з тих чи інших проблем історії України, ставали зрілими науковцями. Своїми перспективними учнями академік називає когорту вчених, які пізніше успішно працювали над історією України.

Всебічно вивчаючи першоджерела, Михайло Грушевський плідно працює над різними проблемами історії  рідного краю, незабаром стає головою історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка і редактором його славнозвісних «Записок». Яка то була гігантська робота, видно хоча би з того, що за вісімнадцять років (1895-1913). М. Грушевський відредагував 110 томів «Записок» НТШ. Під його керівництвом було видано фундаментальні дослідження – «Українсько-руський архів», «Пам'ятки української мови і літератури». Знов успішно працювала етнографічна комісія, яка вивчала культуру і побут українського народу, видавала «Етнографічний збірник» і «Матеріали до українсько-руської етнології».

Михайло Грушевський був  засновником періодичного видання  за європейськими зразками – літературного місячника під назвою «Літературно-науковий вісник» (1898 р.), що об’єднав галицьких та буковинських українців з наддніпрянцями. Ім’я Михайла Грушевського як визначного історика України, активного громадсько-політичного діяча з кожним роком ставало все популярнішим.

М. Грушевський був надзвичайно  працездатний і віртуозно умів поєднувати роботу на кафедрі і головування  в НТШ та своєчасне редагування  його наукових «Записок» і «Літературно-наукового вісника», встигав дбати про видавництво, бібліотеку, музей, друкарню і все інше.

Окрім цього, Михайло Грушевський  значну  увагу приділяє галицькій  рідній школі. 1908 року за його почином  створюється у Львові організація  українського вчительства середніх шкіл «Учительська громада». Він стає першим її головою та редактором її журналу «Наша школа». В 1910 році повстає  за його почином «Український шкільний союз», що ставить собі за мету опікуватися  розбудовою українського приватного середнього шкільництва. І знову професор Грушевський стає його першим головою.

Михайло Грушевський був  не лише визнаним істориком і організатором  наукових видань, але став й відомим  громадсько-політичним діячем. Ще у  Києві Михайло Грушевський був  активним політичним діячем, а в 1899 році став одним з організаторів  національно-демократичної партії в Галичині.

2. Написання багатотомного видання «Історія України-Русі»

 

Найбільш фундаментальним  виданням Михайла Грушевського стала 10-томна у 13 книгах «Історія України-Руси» – плід копіткої багаторічної праці вченого, що приніс йому світову славу. Задум такої великої праці зародився в автора ще під час навчання в Київському університеті. Лише з переходом у Львів йому вдалося приступити до видання перших томів «Історії України-Руси». Але цьому передувала велика робота по збору матеріалів, частину яких, безперечно, допомогли виявити його учні, але систематизація і узагальнення уважно опрацьовувалися вже досвідченим професором.

Михайло Грушевський згадував, що «зайнявши кафедру, я сім семестрів  к ряду (1894-97) читав загальний курс історії України. Повторений потім  вдруге ще раз у 1898-1902 рр. курс сей  мав послужити мов би скелетом тої задуманої історії. Ближче розглянувшись, прийшов я скоро до переконання, що розпочати діло треба не такою популярною й короткою, а ширшою й строго науковою історією України, яку б потім можна переробити в коротку й популярнішу... Протягом 1897-98 рр. був написаний І том і при кінці 1898 р. був видрукуваний» [6, с. 33].

З цього року й почали виходити по черзі томи «Історії України-Руси» М. Грушевського. У 1899 р. був написаний і виданий другий том, у 1990 – третій, у 1903 – четвертий, у 1905 – п'ятий, а на початку XX ст. були опубліковані наступні 6-8 томи.

Пізніше затримка видання  наступних томів була викликана  політичними обставинами, працею на посаді голови Центральної Ради. вимушеною  еміграцією і тільки з поверненням  на Україну в 1924 році історик спромігся підготувати і видати дев’ятий том «Історії Українн-Руси» (1928-31). Він підготував і десятий та одинадцятий томи, десятий вийшов вже після його смерті, під редакцією дочки Катерини Грушевської у 1936 році, а доля подальших рукописів є таємницею.

У ранній період своєї творчості  вчений досліджував буття прапредків, коли вони мали могутню державу і тому різні верстви міста і села мусили виборювати передусім соціальні права та внутрішні свободи. Коли ж об’єктом аналізу став час польсько-литовської та турецько-татарської експансії, а потім – час створення козацької республіки, за яким з вини російського царизму настала пора занепаду Гетьманщини, – на перший план вийшла проблема свободи й незалежності зовнішньої, загальнонаціональної, а тим самим і ролі власної держави.

Безумовною заслугою автора «Історії України-Руси» та історії Запорізького козацтва стало те, що він переконливо показав роль як різних верств народних мас та нації як цілісного організму (доба Хмельниччини), так і виразників їх інтересів періоду боротьби за збереження автономії і держави. Так, абсолютно недвозначною була оцінка М. Грушевським не тільки доби Хмельницького, а й діянь та ролі таких гетьманів, як П. Дорошенко, П. Сагайдачний, І. Виговський, І. Мазепа. Про останніх у праці 1909 р. «Виговський і Мазепа» М. Грушевський писав: оцінка цих державних діячів, як і доля, неоднозначні, «але одно зостається фактом безсумнівним і вірним. Се те, що як один, так і другий, при своїх індивідуальних відмінах, при різній тактиці в засобах і способах, в деталях своїх планів, були представниками, речниками, носителями політичних змагань, якими глибоко було пройняте все українське суспільство, вся свідоміша верства українського народу, вся інтелігенція їх часів. Їх діло, таким чином, не було ні в якім разі особистим ділом, їх винаходом, їх забаганкою. Вони виступили із здійсненням того, що було постулатом всієї суспільності» [4, с. 90].

Ще за життя вченого  деякі томи «Історії України-Руси» перевидавалися у Львові, Києві, Відні, а з наступом сталінізму на українську культуру в 30-х роках і пізніших десятиліттях такого роду перевидання припинились. Лише за кордоном, у Нью-Йорку, в 1954-58 рр. перевидано цей десятитомник. На жаль, вчений довів своє дослідження тільки до 1658 року.

У цілому багатотомна історія  України Михайла Грушевського, як уже було сказано, ґрунтується на величезній кількості першоджерел, що стосуються історичного процесу на Україні з найдавніших часів до середини XVII століття.

Незважаючи на різні перипетії  і труднощі з виданням цієї праці, вона стала найбільшим твором української  національної історіографії, а її автор  – М. Грушевський зайняв місце в когорті найбільших світових істориків. Тому не випадково, починаючи від Івана Франка, спеціалісти і визначні діячі науки та культури давали таку високу оцінку цьому дослідженню.

Працюючи над багатотомником, М. Грушевський готував і науково-популярну книгу для народу, причому не одну, а три. У 1907 році в С.-Петербурзі вийшла невеличка за обсягом книжка М. Грушевського «Про старі часи на Україні». Вона стала другою ластівкою у підготовці до наступних подібних книг з історії України для масового читача. Знайомство з нею дає можливість в загальних рисах переглянути славні сторінки літопису українського народу з найдавніших часів до середини XIX ст. Ще раніше, у 1904 р., в Петербурзі вийшла його книга «Очерк истории украинского народа». А у 1911 році в Києві з’явилася третя, значно більша книга автора – «Ілюстрована історія України», яка серед інших науково-популярних праць не лише початку XX ст., але й до нашого часу залишається однією з найкращих за джерельною базою. Цінна вона ще й тим, що в ній вміщено велику кількість ілюстрацій – старовинні гравюри, малюнки, портрети і т. д.

Невмирущість історичних праць М. Грушевського ґрунтується на тому, що ці книги написані на міцних першоджерелах, з глибоким науковим аналізом і синтетичним узагальненням різних проблем історії України з праісторичних часів до початку XX століття. Найголовніша цінність їх полягає у правильній схемі подання історії України, яку виробив вчений. Ця схема стала основою всієї пізнішої історіографії не лише на Україні, але й серед українських істориків діаспори.

 

3. Політична діяльність на чолі Центральної Ради

 

Перше десятиріччя нового, XX століття внесло корективи в творче життя М. Грушевського. Певна демократизація всіх сфер життя в країні під впливом  буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. відкрила вченому можливість відвідувати багато міст Лівобережної, Слобідської та Південної України  і розширити науково-організаційну  діяльність. Після відвідання Харкова, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга він  схиляється до повернення в Київ, де пройшли його студентські та ад’юнктські  роки. Алє и після переїзду на береги Дніпра вчений зберігає найтісніші зв'язки зі Львовом.

Ще під час перебування  видатного вченого в Москві його заочно обирають лідером Товариства українських поступовців. Виконавчий орган Товариства дуже швидко трансформується  в Центральну раду, яка діє як громадська організація, об’єднуючи навколо  себе широке коло людей найрізноманітніших класових, ідеологічних і політичних переконань. Грушевський обіймає  провід Центральної Ради, стає першим президентом Української держави. Керував він на цій посаді від 4 березня 1917 р. по 28 квітня 1918 р.

Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік  пройшла шлях від обережних гасел  за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в  січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року.

Обрання його Головою Центральної Ради було, звичайно, визнанням передусім його величезних наукових заслуг, беззастережного авторитету серед українства. Адже М. Грушевський був, порівняно з іншими, найбільш підготовленим. Ґрунтовне знання історії українського народу, його проблем, інтересів, вражаюча працездатність та інші видатні потенційні наукові можливості явно вирізняли його серед когорти тогочасних діячів, винесених на гребінь політики потужною революційною хвилею. Тому за весь час існування Центральної Ради жодного разу не виникало питання про можливість заміни Грушевського на посту голови.