Лексика украинского языка

 

 

Зміст

 

 

Вступ

Лексика - вся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, стилістичного забарвлення, сфери вживання тощо. Термін лексика вживається також на позначення певних груп слів, об'єднаних спільною ознакою (запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експресивна лексика тощо), а також на позначення сукупності слів, що вживаються певним письменником у його творах (лексика Шевченка, Франка, Коцюбинського). Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Він зазнавав істотних змін. Одні слова з’являлися, інші зникали. І лексика, будучи найменш консервативною, потребувала виникнення нових систем для упорядкування власного складу.

В усіх стилях і жанрах мови соціально й комунікативно найважливішою є загальновживана лексика. Загальновживана лексика — слова й лексичні сполучення слів, якими користується кожен, хто володіє певною мовою. Вони пов'язані з повсякденним життям усіх громадян, позначають такі реалії, в яких кожен мовець щодня має потребу, і тому вони всім зрозумілі.

Термінологічна ж лексика має обмежене коло вживання. Її кількість весь час помітно зростає. До термінологічної лексики належать усі слова, що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Терміном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання - науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва, юриспруденції тощо. У зв'язку з постійним розвитком сучасної української мови з'являється все більше і більше термінів, не тільки технічних і наукових, а й економічних і юридичних.

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальновживана лексика

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать:

• назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка;
• назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука;
• назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз;
• назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс;
• назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка;
• назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа;
• назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ;
• назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний;
• назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі;
• назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати;
• назви чисел: два, п’ять, сорок, сто;
• назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко.

Та багато інших категорій. Переважна більшість таких частин мови як числівники, сполучники, займенники, вигуки, прийменники належить саме до загальновживаної лексики.

Загальновживана лексика здебільшого використовується як стилістично й емоційно нейтральна чи майже нейтральна, бо загальновживані слова зазвичай не містять оцінки, відображають не чуттєве, а логічне сприймання їх мовцями. Водночас і на загальновживані слова з усталеним лексичним значенням і граматичними ознаками може нашаровуватись значення виразно стилістичне, передусім емоційне. Слова йти, дощ емоційно нейтральні, але речення Пішов дощ можна вимовити не тільки з нейтральною розповідною інтонацією, а й з більшою чи меншою почуттєвістю (радістю чи смутком: Пішов дощ!), відповідно речення сприйметься не нейтрально, а емоційно. Отже, виокремлення в лексиці мови емоційно нейтральних загальновживаних слів (і наукових термінів) переважно умовне. Загальновживані слова окремо і особливо в реченні (Книга!, Сонце!) можуть набувати найрізноманітнішої емоційності.

 Активний розвиток  у XX ст. науки, техніки і культури  спричинився до розвитку загальновживаної  лексики, до ширшого, ніж раніше, використання її не тільки  в нейтральному, а й у певному  стилістично забарвленому, емоційному  значенні. Слова, які спершу належали  тільки до професійної лексики (радіо, трамвай, лекція, конференція, ракета, атомна енергія, телебачення та  ін.), стали загальновживаними.

 Загальновживана лексика  властива всім стилям літературної  мови в їх писемній і усній  формах, тому її називають міжстильовою. На фоні цієї лексики розпізнають  шари не загальновживаної лексики.

 

 

 

 

 

 

Обмежена у використанні лексика

Спеціальна лексика (лексика обмеженого використання) не має загального поширення і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов’язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній і функціонує в :

1) різних сферах професійної  діяльності;

2) різних територіальних діалектах;

3) мовленні різних соціальних  груп людей.

У своєму повному вияві стилістично обмежена лексика охоплює всі слова й лексичні сполучення слів, які перебувають поза межами лексики загальновживаної. В єдності всіх своїх шарів стилістично обмежена лексика найчисельніша, комунікативно й стилістично найрозгалуженіша. Схематично можна виділити такі групи стилістично обмеженої нормативно-літературної лексики: професійно-виробнича, офіційно-ділова, науково-термінологічна, побутова й емоційна та ін. Також до неї належать жаргонна і діалектна лексика. Кожна з груп незагальновживаної лексик має своє стилістичне забарвлення й використання. Водночас фонетико граматичні й функціональні межі між ними не усталені, мінливі, проміжні, взаємодоповнювальні, стилістично чітко не розмежовані. Наприклад, загальновживане за радянських часів слово-термін процент тепер стало пасивним, тоді як слово відсоток функціонально активізувалось, перейшло до активного лексичного складу мови.

 

Діалектна лексика

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів. Прикладом яскравого використання діалектної лексики є творчість письменників і поетів ХІХ століття, що народилися в Західній Україні. До їх творів укладачі найчастіше додають словники вжитих діалектних слів. Хоча інколи доводиться самотужки знаходити значення того чи іншого слова.

 

Жаргонізми

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.). У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною "колективною грою" (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати "своїх" і "чужих", а також виконує функцію конспірації.

 Елементами злодійського  жаргону є, наприклад, слова: перо (ніж), мочити (вбивати), стибрити (вкрасти), лажа (неприємність), збацати (станцювати), закласти (видати), розколотися (зізнатися), зав'язати (порвати із злочинним світом) тощо. Основною метою таких слів є приховання предмета комунікації.

 Молодіжні жаргонізми  являють собою експресивні позначення  загальновідомих понять: предки (батьки), чувак (хлопець), баскет (баскетбол), бабки (гроші), бухати (випивати), погрімон (прізвисько), олдовий (старий), герла (дівчина), фачити (принижувати, ігнорувати), фацет (чоловік, хлопець), бачик (телевізор), стріха (свідомість, здоровий глузд), кріпак (провінціал, селюк), баклажан (алкоголік), шуфляда (щелепа). У мові школярів і студентів  натрапляємо на слова: хвіст —  нескладений іспит, зрізатися —  не скласти іспиту, автомат —  залік, поставлений викладачем без  спеціальної співбесіди, шпора —  шпаргалка, бабки — гроші. Такі  слова, як правило, відображають  фамільярне або гумористичне  ставлення до предмета мови. Психологічною  основою появи молодіжних жаргонних  слів є споконвічне прагнення  молоді підкреслити свою дорослість, незалежність і нестандартність  у поведінці та судженнях.

 Як синонім слова "жаргон" іноді (здебільшого стосовно англомовних  країн) використовують термін сленг. Для позначення способу спілкування  декласованих елементів поряд  із терміном "жаргон" вживається  також термін арго, що позначає  сукупність особливостей мови  групи людей, які намагаються  засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для  оточення.

Жаргонні слова звичайно охоплюють вузьке коло понять. Уживання їх є ненормативним явищем. Жаргонізми роблять мову примітивною, засмічують її. У художніх творах жаргонізми використовуються як засіб мовленнєвої характеристики героїв. Поза цим завданням використання жаргонної лексики в літературній мові неприпустиме. Найнадійнішим засобом очищення мови від таких елементів є збагачення словникового запасу справжніми цінностями рідної мови, піднесення загальної культури мови.

 

Слова професіоналізми

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

 Знання мови професії  підвищує ефективність праці, допомагає  краще орієнтуватися в складній  професійній ситуації та в  контактах з представниками своєї  професії.

 Професіоналізми – слова й мовленневі звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

 На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого  наукового визначення й не  становлять цілісної системи. Якщо  терміни – це, як правило, абстрактні  поняття, то професіоналізми –  конкретні, тому що детально диференціюють  ті предмети, дії, якості, що безпосередньо  пов’язані зі сферою діяльності  відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.
2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.
3. Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

 Здебільшого професіоналізми  застосовуються в усному неофіційному  мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну  функцію, вони точно називають  деталь виробу, ланку технологічного  процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

 Професіоналізми використовують також у літературі з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Отже, професіоналізми — слова, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії: забій, врубмашина, нагора (шахтарі); сталеплавильна груша, мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (сталевари); оранка, косовиця, скирдування, силосування (сільські трудівники); курсив, петит, набір, гранки (працівники поліграфії), перкусія, пальпація, ремісія, кома (медики).

 Правда, не всі професіоналізми  можна віднести до високої  лексики. Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи рос. мотор барахлит, мотор чихает  належать не до високої, а низької  лексики.

 

Термінологічна лексика

Розвиток науки і техніки, активізація суспільно-політичного й мистецького життя зумовили появу в мові великої кількості різноманітних термінів.

Терміном називають слово або словосполучення, що позначає спеціальне поняття з якої-небудь галузі знань — науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, протон, аорта, блюмінг, трансформатор, кредит, додана вартість, девальвація, блокада, віза, ратифікаційна грамота, партитура, гама.

Термін чітко окреслений і однозначний у своїй термінологічній системі. Наприклад, у побутовому мовленні слово корінь має значення не лише «підземна частина рослини» (корінь сосни), а й «нижня частина чого-небудь, що міститься в тілі» (корінь зуба), «головна причина чого-небудь» (корінь зла); використовується в усталених зворотах дивитися в корінь, пускати корінь, рубати під корінь тощо. У мовознавчій науці корінь — «головна частина слова без афіксів», у математиці корінь — «величина, що при піднесенні її до певного степеня дає дане число».

Терміни бувають загальнонаукові, які з однаковим значенням вживаються в багатьох галузях (аналіз, аргумент, категорія), і галузеві, що вживаються тільки в одній галузі (дієприкметник, доконаний вид, флексія — у мовознавстві). Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то відповідно до цього видозмінюється і його значення. Наприклад, термін реакція в хімії має значення «взаємодія між двома і більше речовинами», у фізіології — «відповідь на подразнення», у політиці — «повернення до старих суспільних порядків».

Терміни на відміну від нетермінологічної лексики:

а)  прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін «слово» в мовознавстві);

б)  існують лише в певній термінологічній системі, поза нею — втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово «рід» у мовознавстві, біології і в побуті);