Культурний імперіалізм США як чинник нестабільності у світовій міжкультурній взаємодії

    Активно діяти у сфері поширення своєї культури за кордоном Америка почала під час «холодної війни», коли Вашингтон почав розглядати культуру як засіб впливу на погляди жителів інших держав. Так, у 1948 році Державний департамент США опублікував аналітичну записку, у якій говорилось: «Американські фільми є «послами доброї волі», які ані цента не коштують американським платникам податків. Вони пояснюють американський стиль життя усім народам світу, що є безцінним з політичної, культурної та комерційної точок зору». У подальшому уряд США створив ряд організацій і програм, таких як, наприклад, Інформаційне агентство Сполучених Штатів (United States Information Agency – USIA, 1953) та Програму стипендій Фулбрайта, які сприяли поширенню інформації про американську культуру [10]. Після закінчення «холодної війни» функції ідеологічних структур США було передані Бюро з питань освіти і культури та Бюро з питань міжнародних інформаційних програм Державного департаменту, до якого було включено USIA (у 1999 році), що трансформувало систему державного контролю політики спрямованого міжкультурного співробітництва і стратегію офіційної американської культурної присутності за кордоном. Бюро з питань освіти і науки та Бюро з питань міжнародних інформаційних програм виступають як координуючі структури, що узгоджують принципи партнерства між приватним і громадським сектором держави і відіграють важливу роль у налагодженні культурних зв’язків в країні та за кордоном [3, 11].

    На  сьогодні культурна та публічна дипломатія визначаються американським урядом як одні з найбільш ефективних засобів  посилення світового впливу. Так, державна Комісія з публічної  дипломатії (US Advisory Commission on Public Diplomacy) зазначає: «Однією з найбільш пріоритетних цілей американської дипломатії є підвищення розуміння культури США за кордоном. Ми повинні інформувати глобальну аудиторію та посилювати сприйняття та позитивне ставлення до американського суспільства, культури, цінностей та політики» [12].

    Впродовж  другої половини ХХ століття концентрація власності у межах кількох  транснаціональних корпорацій призвела до переваги приватного сектору у  міжнародній культурній діяльності США. Більше того, культурна індустрія стала частиною широкої системи структур, які включають: урядові інституції (Федеральна комісія з комунікацій), групи промислового лобіювання (Американська асоціація газетних видавців, Асоціація американських кіно виробників і дистриб’юторів, Асоціація журнальних видавництв); компанії з виробництва телепрограм; представників музичної індустрії; рекламних компаній; провайдерів Інтернет-послуг тощо. Така система взаємопов’язаних структур створює і підтримує сприятливі умови для просування американських інтересів, є важливим інструментом культурного імперіалізму [3].

      Яскравим прикладом медіа-структури, що забезпечує поширення поглядів, цінностей та ідеалів Америки за кордоном, є створене у 1999 році незалежне федеральне агентство – Ради керівників віщання (The Broadcasting Board of Governors), місією якого є: «Поширення свободи та демократичної культури через мультимедіа-комунікацію, розповсюдження точних, об’єктивних новин, інформаційних та інших програм про Америку та світ для закордонної аудиторії». Теле- та радіо-віщання цією організацією здійснюється на 60 мовах світу, а щотижнева аудиторія складає більше 170 млн. чол. Рада керівників віщання координує діяльність таких структур: радіо «Голос Америки»; радіо «Вільна Європа/Свобода»; радіо «Марті» та телеканал «Марті» (Куба); радіо «Вільна Азія»; Корпорація віщання на Близькому Сході, що контролює телеканал «Alhurra» та радіо «Sawa»; Міжнародне бюро віщання. У 2009 році бюджет організації склав 720 млн. доларів [13].

    Одним з найбільших феноменів, що принесла із собою ера Pax Americana, безперечно, є масова культура, масштаби поширення якої вражають. У світі поки що немає іншої держави, яка б конкурувала зі США у цій галузі. Особливо відчутно це простежується па прикладі американського кінематографу. Протягом останніх десятиліть Голівуд залишається монополістом на глобальному кіноринку. Прибуток від американського культурного експорту конкурує багатьма іншими галузями національного виробництва. Щорічний прибуток американської кіноіндустрії оцінюється у більш ніж 40 млрд. доларів [14]. Найбільш касові за всю історію фільми, безперечно, належать США:

1. «Аватар» (2009) – $2 776 015 352;
2. «Титанік» (1997) – $1 843 201 268;
3. «Володар перснів: Повернення короля» (2003) – $1 118 888 979;
4. «Пірати Карибського моря: Скриня мертвеця» (2006) – $1 066 179 725;
5. «Історія іграшок: Велика втеча» (2010) – $1 062 806 932;
6. «Аліса в країні чудес» (2010) – $1 024 291 110;
7. «Темний рицар» (2008) – $1 001 921 825;
8. «Гаррі Поттер і філософський камінь» (2001) – $976 475 550;
9. «Пірати Карибського моря: На краю Світу» (2007) – $960 996 492;
10. «Гаррі Поттер і орден Фенікса» (2007) – $938 468 864 [11].

    Створення більшості фільмів відбувається в таких компаніях-монополістах, як Warner Bros., Walt Disney Pictures, Sony Pictures, Paramount Pictures, 20^th Century Fox, Universal, New Line Cinema, DreamWorks SKG. Різноманітність жанрів варіюється від комедій, екшенів, пригод до фантастики, трилерів, драм, жахів. Однак, найбільшою популярністю користуються екшени та комедії [14], завдяки яким сформувалися певні стереотипи у сприйнятті американських фільмів. Мабуть, всі вже звикли бачити на екранах телевізорів та кінотеатрів непереможного героя-американця, який за декілька секунд може врятувати світ.

    Схожа ситуація спостерігається і у  випадку масової популярної музики. Universal Music Group, Atlantic Records, EMI, Sony BMG та деякі інші компанії звукозапису контролюють музичне виробництво в усіх провідних жанрах сучасної музики – поп, рок, реп, хіп-хоп, ар-енд-бі [15].

    Не  можна також не згадати про  такий елемент американської  масової культури, як відео- та комп’ютерні ігри, які останнім часом стали синонімами жорстокості. Характерною рисою більшості з них є яскраво виражений американізм, тобто зображення Америки (в образі головних героїв) як головного борця зі злом (бандитами, терористами, прибульцями, демонами тощо). Безперечно, у такий спосіб відбувається ознайомлення молодої аудиторії (оскільки вони є головними споживачами ігор) з месіанською роллю Америки у боротьбі за виживання планети. (Цікавий факт: сама Америка в іграх виживає завжди; навіть після світової ядерної війни (як, наприклад, зображено у відомій сучасній грі «Fallout») вона залишається єдиним місцем на Землі, в якому життя має шанс продовжувати існувати).

    Така  динаміка розповсюдження масової культури не може сприяти встановленню культурного балансу у світі. Поширюючи свої ідеали та цінності, американська індустрія масової культури, зазвичай не враховує інтереси інших культур та орієнтується, насамперед, на отримання максимального прибутку. Американська продукція витісняє продукцію місцевих національних виробників, особливо у країнах з недостатньо розвиненою економікою, спричиняючи поступовий занепад національних культурних особливостей та підлаштовуючи весь світ під єдиний стандарт [16]. У певній мірі протистояти негативним впливам спроможні лише розвинуті країни. Так, Європа, Китай та Індія все частіше вдаються до протекціоністських заходів, регулюючи імпорт та експорт культурної продукції, намагаючись у такий спосіб підтримати національне культурне виробництво та зберегти свої унікальні особливості [10].

    Ті  ж країни, які в умовах глобалізації та американізації не спроможні мирним шляхом відстоювати свої культурні інтереси, вдаються до радикальних виявів протесту, прикладом чого може слугувати мусульманський фундаменталізм, який лежить в основі сучасного тероризму. Це усвідомлюють і самі американці. Так, ще у 2004-2005 роках Національна розвідувальна Рада США зробила спробу заглянути у майбутнє і створила проект «Глобальні тенденції-2020». Серед представлених там сценаріїв – «Світ Давосу», «Новий Халіфат», «Коло страху», «Pax Americana» – саме останній змальовував відчутні трансформації, які відбулися у світі під впливом американського панування, яке, в свою чергу, вже не є тим звичним Pax Americana ХХ століття. Експерти зазначили, що під впливом експансії США, зокрема культурної та інформаційної, в багатьох країнах світу спостерігається зростання національно-культурної свідомості та етноцентризму; особливо це стосується мусульманських народів – прояви радикального ісламу вже не можна ігнорувати. Незважаючи на те, що у США є усі шанси зберегти за собою домінуючу позицію, їм доводиться все складніше, вони вже не можуть сприймати інший світ (особливо, таких гігантів як Китай та Індія) як об’єкт для подальшого нав’язування своїх ідеалів, задля того, щоб уникнути провалу їм доведеться змінити своє уявлення про світ у цілому [17].

    Зважаючи  на сучасну розстановку сил у  світі, США поступово зменшують  відчутні прояви культурного імперіалізму, намагаються подолати стереотипи, які  заклалися у свідомості людей під впливом американського панування та насаджуваної ними масової культури. Нинішній президент США Барак Обама одного разу заявив: «Я знаю, що стереотипи стосовно Сполучених Штатів існують. І я знаю, що більшість з них поширюються не через прямий відкритий діалог чи обмін, а через телешоу, фільми та дезінформування». У дослідженні «Pop Culture versus Real America» американські публіцисти намагаються довести, що справжнє життя в Америці далеко не таке, яким воно зображене у фільмах, серіалах та програмах, що американська музика – це не лише реп, американська їжа – це не тільки фаст-фуд, і що американці, незважаючи на наклепи недоброзичливців, зберігають моральні цінності [18].

    Більше  того, американці останнім часом приділяють все більшу увагу різноманітним програмам, спрямованим на збереження національних культур в усьому світі (наприклад, програма «Preserving World Cultures», організована Фондом культурного збереження США(The U.S. Ambassadors Fund for Cultural Preservation) [19]. Деякі зміни відбуваються і у кінематографі. Дослідники, зокрема, зазначають, що у фільмах (не лише незалежного американського кінематографу, а й у голлівудських), все частіше простежуються прояви мультукультуралізму, розширення культурних прав меншинств, культивування їхніх цінностей як невід’ємних [20].

     Висновок

    Отже, розглянувши культурний імперіалізм як своєрідний феномен міжкультурної комунікації, можна сказати, що він є досить суперечливим явищем, яке по-різному проявляється у сучасному політичному та соціокультурному середовищі. Навіть саме поняття культурного імперіалізму можна трактувати по-різному – від практики насадження однієї національної культури у якості універсальної та панівної до об’єктивного явища, спричиненого історично встановленим порядком та розстановкою сил у світі, при якому одні нації мають можливість поширювати свої ідеали та цінності на інші. Однак, у будь-якому випадку, можна стверджувати, що це явище у цілому є негативним як для культур, на які він спрямований, оскільки вони поступово деформуються чи повністю деградують, так і для культур-колонізаторів, оскільки рано чи пізно проти може постати сила, здатна протистояти їхньому впливу, що врешті-решт призведе до великої «війни цивілізацій».

    На прикладі Сполучених Штатів Америки ми можемо спостерігатися, як культурний імперіалізм може проявлятися на всіх рівнях життя країни – від державної політики і стратегій культурної та публічної дипломатії до діяльності приватного сектора по розповсюдженню масової культури. Можна стверджувати, що саме завдяки продуманій стратегії забезпечення своїх зовнішніх інтересів у поєднанні в високим рівнем економічного, політичного, інформаційно-технологічного розвитку, Америка зуміла досягти вражаючих результатів у практиці реалізації культурного імперіалізму та модернізації світу за західним зразком. Незважаючи на те, що американські демократичні принципи у цілому є прогресивними та спрямованими на розвиток особистості, їхнє вираження у політиці культурної експансії набуває негативних рис масовості, неврахування унікальності різних націй світу та занадто відчутного акцентування месіанської ролі США.

    Такий стан справ не може не викликати спротиву; під впливом культурної експансії США у багатьох країнах, особливо радикально налаштованих, спостерігаються явища національно-культурного та релігійного відродження, що нерідко призводить до негативних явищ, серед який найстрашніше – це тероризм.

    Америка поступово починає розуміти необхідність пом’якшення свого імперіалістичного курсу, останнім часом виступаючи головним поборником збереження культурного різноманіття у світі. У такий спосіб, напевно, американці намагаються загладити свою провину. Чи є ці наміри щирими, чи все це є просто прикриттям користолюбних інтересів глобальної імперії Pax Americana, покаже час. 

Джерела інформації

1. Основы теории коммуникации: учебник/ под ред. проф. М. А. Василика. – М.: Гардарики, 2007. – с. 609-610.
2. Цветкова Н. А. Дискурс «культурного империализма» [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec-dejavu.ru/t-2/Discource-of-cultural-imperialism.html
3. Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози. – К.: Центр вільної преси, 2006. – с. 401-421.
4. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек/ Пер. с англ. М. Б. Левина. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 588 с.
5. Фукуяма Ф. Великий разрыв/ Пер. с англ. под. общ. ред. А. В. Александровой. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 474 с.
6. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций/ Пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 603 с.
7. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и ее геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1998. – 256 с.
8. Шиллер Г. Культурный империализм: источники, содержание и современные модели [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://psyfactor.org/shiller2.htm
9. К. К. Колин. Неоглобализм и культура: новые угрозы для национальной безопасности [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zpu-journal.ru/zpu/2005_3/Kolin/10.pdf
10. The Challenges of Globalization. – E-journal of the U. S. Department of State/ Global Issues/ February 2006 [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.america.gov/media/pdf/ejs/ijge0206.pdf
11. Вільна енциклопедія Вікіпедія [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org
12. Assessing U. S. Public Diplomacy. A Notional Model. – The United States Advisory Commission on Public Diplomacy   [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.state.gov/documents/organization/149966.pdf
13. BBG 2009 Annual Report [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://media.voanews.com/documents/09anrprt.pdf
14. US Movie Market Summary 1995 to 2010 [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.the-numbers.com/market/
15. The Business of Media Violence [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.media-awareness.ca/english/issues/violence/business_media_violence.cfm
16. Всемирный доклад ЮНЕСКО по культуре 2000+: Культурное многообразие, конфликт и плюрализм.
17. Mapping the Global Future – the report of the National Intelligence Council (NIC) [електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.foia.cia.gov/2020/2020.pdf
18. Pop Culture versus Real America. – U. S. Department of State, Bureau of International Information Programs [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.america.gov/media/pdf/books/pop_culture.pdf#popup
19. A Living Legacy: Preserving Intangible Culture. – E-journal of the U. S. Department of State/ Volume 15/ Number 8 [eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.america.gov/media/pdf/ejs/1010.pdf
20. Халилов В. М., Хилькевич Е. В. Мультикультурализм в американском кино//США – Канада: экономика, политика, культура. – 2009. – №11. – с. 91-106