Культурний імперіалізм США як чинник нестабільності у світовій міжкультурній взаємодії

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ  МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 
 
 
 

Самостійна  робота

з дисципліни «Теорія  та практика комунікації»

на  тему:

«Культурний імперіалізм США  як чинник нестабільності у світовій міжкультурній взаємодії» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

студентка 2 курсу, 1 групи

Покровська  А. В. 
 
 

Викладач

доц. Даниленко С. І. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2010 
  План:

1. Вступ.
2. Теоретичне обґрунтування явища світового культурного домінування США.
3. «Pax Americana» як сценарій світового розвитку та засоби його впровадження у життя.
4. Висновок.

Джерела інформації. 
Вступ

    На  сьогоднішній день під впливом об’єктивних  процесів загальносвітового розвитку спостерігається відчутна трансформація  у світовій міжкультурній взаємодії. В умовах глобалізації вона набуває відчутно асиметричного характеру, оскільки культурне домінування розвинутих країн світу та поширення їхньої ідеології на глобальному, регіональному та національних рівнях є однією з причин нестабільного розвитку або деградації національних культур, втрати культурної самобутності та ідентичності. В таких умовах саме поняття міжкультурної комунікації як «культурної взаємодії та адекватного взаєморозуміння учасників комунікативного акту, що належать до різних культур» не відповідає тій ситуації, що склалася у світі. Оскільки ця взаємодія далеко не завжди є адекватною, виникають такі явища як культурна експансія, культурна дифузія, культурний конфлікт [1].

    Одним із проявів негативних тенденцій  у світовій міжкультурній взаємодії постає культурний імперіалізм, що у загальному випадку можна розуміти як практику нав’язування культури та культурних цінностей однієї нації іншим з метою реалізації поставлених цілей. Без сумніву, найголовнішим світовим «імперіалістом» з цієї точки зору є Сполучені Штати Америки. Здійснюючи активне поширення західних цінностей, способу життя та звичаїв, будучи монополістом у сфері масової культури, володіючи більшою частиною світового ринку інформаційних продуктів та послуг, США вже протягом більше ніж півстоліття залишаються незмінним лідером глобального масштабу. Стратегія культурного імперіалізму була і залишається (хоча способи її вираження можуть трансформуватися) однією з головних складових американської культурної та публічної дипломатії, які, в свою чергу, є одними з найважливіших засобів реалізації зовнішньополітичного курсу США, забезпечення їх інтересів.

Проблема  засилля американської культури є однією з найбільш актуальних при  вивченні сучасних міжкультурних комунікацій. Тому, для розуміння причин цієї проблеми, усвідомлення наслідків її подальшого поглиблення та пошуку можливих шляхів її вирішення, спробуємо більш детально розглянути явище культурного імперіалізму США та його прояви у сучасному світі.  
Теоретичне обґрунтування явища світового культурного домінування США

    Саме  поняття «культурний імперіалізм» з’явилося ще у ХІХ ст. завдяки  колоніальній політиці Британської  імперії, маючи при цьому позитивне  значення. Після Першої світової війни  та зростаючої критики імперіалізму в цілому, культурний імперіалізм став сприйматися як негативне явище. На сьогодні класичне трактування поняття звучить як «використання політичної та економічної могутності для поширення культурних цінностей однієї держави в іншій». Концепція культурного імперіалізму у різні періоди його дослідження трактувалася по-різному: агресивна експансія США для реалізації своїх економічних і політичних інтересів, як метод соціального контролю над зарубіжним суспільством, як повна чи часткова американізація, як об’єктивний процес глобалізації і як фактор, що викликає несприйняття насаджуваної культури у корінного населення [2].

    Теоретично  концепцію культурного імперіалізму як об’єктивного явища сучасного  світу було обґрунтовано у наукових працях відомих фахівців-політологів  С. Хантінгтона, З. Бжезинського, Ф. Фукуями та інших, які вважають її важливою складовою зовнішньополітичної діяльності країни з метою забезпечення глобального політичного лідерства США [3].

    Так, Ф. Фукуяма у своїй відомій  праці «Кінець історії та остання  людина» (1992) доводить раціональність та необхідність одноосібного домінування США в усіх сферах життя, вважаючи що американська ліберальна демократія є «кінцевим пунктом ідеологічної еволюції людства» та «кінцевою формою правління у людському суспільстві», знаменуючи у такий спосіб «кінець історії». Автор вважає, що такі принципи як свобода, рівність, толерантність та демократизм повинні поширитись в усьому світі для успішного життя у мирному та процвітаючому ліберальному суспільстві. При цьому Фукуяма зазначає: «Культура – у вигляді спротиву перетворення певних традиційних цінностей у цінності демократичні – може бути перешкодою на шляху демократизації». Серед культурних факторів, які заважають встановленню стабільних ліберальних демократій він виділяє: ступінь і характер національної, етнічної та расової свідомості країни, релігію, здатність суспільства самостійно створити здорове громадянське суспільство. Оскільки різні народи світу в цих відношеннях можуть відрізнятися одне від одного, то будівництво демократії не всюди проходить гладко. США відведена почесна місія поширення демократичної культури у світі, намагаючись при можливості враховувати важливість народів та їх культур [4].

    У подальшому Фукуяма відмовився від  своїх радикальних позицій щодо культурного гегемонізму США. У своїй іншій відомій роботі «Великий розрив» (1999) він висуває теорію «зламу епох», коли старі суспільні цінності під впливом процесу переходу до інформаційного суспільства руйнуються, а нові тільки починають формуватися. Це стосується переважно західних країн, в інших же частинах світу (наприклад, на Сході) культура, релігія та традиції «продовжують відігравати важливу роль при формуванні сучасних відносин довіри» [5].

    С. Хантінгтон у всесвітньо відомій  книзі «Зіткнення цивілізацій» (1996) зазначає, що після завершення «холодної війни» глобальна політика почала вистроюватись вздовж нових ліній – культурних. «У новому світі найбільш масштабні, важливі та небезпечні конфлікти пройдуть не між соціальними класами, бідними та багатими, а між народами різної культурної ідентифікації» – пише автор. При цьому Захід (на чолі зі США) є і ще довго залишатиметься наймогутнішою цивілізацією, поширюючи свої цінності та захищаючи інтереси. Не-західні суспільства стоять перед вибором: наслідувати Захід, «вестеренізуватися», або ж як конфуціанські та ісламські суспільства – боротися з його експансією. Одним з найбільш значних проявів західної могутності постає глобальний зв’язок та поширення масової культури. Це дає підстави представникам не-західних суспільств засуджувати західний культурний імперіалізм. Хантінгтон, однак, не заперечує, що ситуація у подальшому може змінитися: під впливом негативних тенденцій насамперед у моральній культурі та спротиву решти світу, Західна цивілізація може занепасти. Розуміючи, що «втручання Заходу у справи інших цивілізацій є найбільш небезпечним джерелом нестабільності та потенційного глобального конфлікту у полі цивілізаційному світі», Хантінгтон наголошує на необхідності пошуку компромісу та більш м’якому поширенні західних, зокрема американських, ідеалів [6].

    З. Бжезинський, один з найпалкіших  прихильників світової гегемонії США, праці «Велика шахівниця» (1997) стверджує, що Америка є лідером у чотирьох вирішальних областях світової влади: «У військовій сфері вона володіє небаченими можливостями розгортання; в області економіки вона залишається основною рушійною силою світового розвитку…; у технологічному відношенні вона зберігає абсолютне лідерство у передових галузях науки та техніки; в області культури, незважаючи на певну її примітивність, Америка користується величезною привабливістю, особливо серед молоді усього світу…» Все це дає підстави назвати Америку єдиною світовою наддержавою. Американська масова культура, на думку Бжезинського, надзвичайно потужним чинником впливу на світову спільноту: американські телепрограми та фільми займають майже три чверті світового ринку; американська популярна музика займає панівне положення; мова Інтернету – англійська; нарешті, Америка перетворилася не Мекку для тих, хто прагне отримати сучасну освіту та зробити кар’єру. Бжезинський стверджує про визначальну роль США: «Кінцева мета Сполучених Штатів повинна бути доброзичливою і передбачливою: сформувати світову спільноту, яка надихалася б духом співпраці та оберігала б давні традиції та фундаментальні інтереси людства» [7].

    Феномен культурного імперіалізму з позиції  економічного та інформаційного домінування  США у світі розкривається  у дослідженнях Г. Шиллера, який вважається засновником самої теорії культурного імперіалізму. На його думку, це явище розвивається у рамках світової системи, всередині якої діє єдиний ринок, а умови і характер виробництва визначаються характером цього ринку и поширюються за його межами. Культурно-комунікаційний сектор світової системи розвивається у відповідності до цілей і задач загальної системи американського імперіалізму. Односторонній потік інформації – від США в інші частини світу – є одним з атрибутів американського лідерства. Іншим атрибутом є нав’язування єдиної мови – англійської, створення і розвиток високошвидкісної, всеохоплюючої техніки комунікацій. Ще одним важливим фактором розвитку культурно-комунікаційної сфери є ринкові потреби, пов’язані з ідеологічними особливостями світової капіталістичної економіки.

    Велику  роль у «культурному захопленні суспільства», на думку Шиллера, відіграють великі транснаціональні корпорації, які є господарями на глобальному ринку товарів та послуг. Для забезпечення стійких ринків збуту та максимальних прибутків вони здійснюють вплив та встановлюють панування у сфері культури та інформації. Таким чином, економічні фактори визначають всесвітнє поширення американської культурно-інформаційної продукції. Оскільки більшість теле- і радіокомпаній є приватними, то у периферійних регіонах (наприклад, Латинська Америка) вони будуть обслуговувати потреби транснаціональних корпорацій, передаючи культурні матеріали, що виробляються у ключових районах (особливо, США). Задля забезпечення потреб багатонаціональної корпоративної економіки змінюється і характер освіти та наукових розробок як у провідних, так і у периферійних країнах, поглиблюється професіоналізація. Шиллер зазначає, що  «відбувається культурна та ідеологічна гомогенізація світу, до якої прагне не якась одна країна, а об’єднана система різних національних секторів, що характеризується специфічною формою соціально-економічної організації» [8].

    Під впливом розгортання та поглиблення  глобалізаційних процесів дослідження  культурного імперіалізму характеризується суперечливістю. Оскільки сама глобалізація є явищем надзвичайно складним та неоднозначним, у неї є як прихильники, так і супротивники, то і підхід до проблем культури у різних дослідників також різний. Критики теорії культурного імперіалізму – Дж. Томлінсон, Ч. Оген, Т. Лібс та інші – вважають процес глобалізації чинником посилення американського лідерства, перерозподілу політичного впливу від урядів до інших суб’єктів міжнародних відносин (ТНК), а власне культурний імперіалізм США – вигадкою, оскільки поширення американської масової культури, на їх думку, має поверховий характер і жодна нація не відчула на собі асимілюючої американізації. Існують також підходи, що ототожнюють культурний імперіалізм з медіа-імперіалізмом, ідеологічним імперіалізмом, електронним колоніалізмом, комунікаційним імперіалізмом [3].

    Якщо  розглядати процес глобалізації у тому вигляді, в якому він здійснюється останні десятиліття, не можна не помітити його негативного впливу на  вільний та рівноправний розвиток культур світу. Так, російський дослідник О. С. Панарін, вивчаючи роль США у процесі глобалізації, зазначає, що ставлення Америки до решти світу подібне до ставлення перших відкривачів та колоністів до «туземної культури американських індійців». Під впливом американоцентризму статус стародавніх культур на всіх континентах знижується, всі вони сприймаються як несучасні з погляду реалізації політики, як бар’єри на шляху до економічної та політичної революції [3]. Нові колонізатори на чолі зі США нав’язують підкорюваним народам свою культуру та систему духовних цінностей, які суперечать традиційним цінностям багатьох національних культур, зумовлюючи відкрите духовне протистояння. Тенденція деформації культури суспільства являє собою нову глобальну загрозу, оскільки повністю суперечить не лише видатним досягненням розвитку світової культури, а й основними умовами подальшого стійкого розвитку цивілізації [9].

Такі  негативні тенденції поступово  почала усвідомлювати і сама Америка. Для збереження домінуючого становища  у світі виникла необхідність перегляду способів реалізації культурного  впливу США. У теоретичному плані це у певній мірі виявилось у концепції «м’якої сили» (Дж. Най, У. Оуенс) [3], яка припускає поширення американської моделі розвитку методами культурної та публічної дипломатії, непрямого впливу. Американські лідери останнім часом часто вдаються до закликів сприяти культурній ідентичності інших країн, однак, дослідники схиляються до думки, що наміри Америки попри все залишаються незмінним. Американський політолог У. Меркін одного разу влучно зазначив: «Скільки б США не говорили про повагу до принципів культурної ідентичності національних спільнот зарубіжних країни, комерційні інтереси та культурний імперіалізм переважають задекларовані принципи політики міжкультурного співробітництва. Більш того, така політика не здатна на компроміси» [3]. 
«Pax Americana» як сценарій світового розвитку та  засоби його впровадження у життя

    Після закінчення Другої світової війни США  вийшли на позиції світового панування. У західних країнах розпочався період економічної та суспільно-політичної стабільності, що відзначився поширенням демократичних ідеалів, принципів та способу життя. Ця ера отримала назву Pax Americana (від лат. Американський світ) і триває вона вже майже більше шести десятиліть. Важливою складовою забезпечення існування американської імперії із самого початку став культурний вплив на світовий простір.