Культура Месопатамии

У XXIV в. до н.е. семітичне місто Аккад, яким правил прославлений своїми перемогами цар Саргон Древній, підкорив собі значну частину Дворіччя.

У зодчестві вплив Аккада позначилося в остаточному твердженні арки і зводу, у ліпленні – у тонкому проробленні деталей, у меншій умовності зображення, у справжній і часто дуже виразній портретності. Чудова в цьому відношенні голова з міді, бути може портрет самого Саргона.

Переможна стела Нарам-Сина (спадкоємця Саргона, що продовжив його справу) – найдосконаліший добуток аккадського мистецтва. Епічна поема запечатана в камені.

Тим часом у Шумеру жрець Гудеа, повновладний правитель міста Лагаша, розвиває в XXII в. до н.е. бурхливу будівельну діяльність.

Майже нічого не збереглося від споруджених при ньому архітектурних пам'ятників. Але нам добре відомі й обличчя самого Гудеа, і скульптура його часу: біля двадцяти його статуй було виявлено при розкопках. Деякі виконані з великою майстерністю і ретельною обробкою деталей, явно портретні риси правителя в жрецькому одяганні сполучаються в них з усіх тієї ж, настільки типової для шумерських скульптурних зображень загадковою пильністю погляду, внутрішньою зосередженістю всього образа, будь те в чи спогляданні в молитві. Як і в сучасних їм статуях фараонів, камінь справді оживає в статуях Гудеа.

При царі Хаммурапі (1792-1750 р. до н.е.) місто Вавилон поєднує під своїм верховенством всі області Шумеру й Аккада. Слава Вавилона і його пануючи гримить в усьому навколишньому світі.

Хаммурапі видає знаменитий звід законів, відомий нам по клинописному тексті на майже двометровому кам'яному стовпі, прикрашеному дуже високим рельєфом. На відміну від стели Нарам-Сина, що нагадує мальовничу композицію, фігури рельєфу виділяються монументально, немов круглі скульптури, вертикально розсічені навпіл. Бородатий і величний бог сонця Шамаш, сидячи на троні-храміці, вручає символи влади – жезл і магічне кільце – стоячому перед ним у виконаній покірності і благоговіння позі паную Хаммурапі. Обоє дивляться пильно один одному в очі, і це підсилює єдність композиції.

При усіх своїх безсумнівних художніх вартостях цей прославлений рельєф виявляє вже деякі ознаки прийдешнього упаду вавілонського мистецтва. Фігури сугубо статичні, у композиції не почувається внутрішнього нерва, колишнього натхненного темпераменту.

Міць і політичне значення Вавилона ослабнули в наступні століття.

Тим часом нова держава рвалася до влади в Дворіччя: у буре боїв Ассирії призначено було затвердити своє верховенство в краях, де розцвіла одна із самих древніх і великих культур людства.

Ассирія

Не раз відзначалося, що ассирійці поставилися до своїх південних сусідів, вавілонянам, приблизно так, як згодом римляни до греків, і що Ниневия, столиця Ассирії, була для Вавилона тим, чим Риму призначено було стати для Афін. Справді, ассирійці запозичали релігію, культуру і мистецтво Вавілонії, значно огрубівши їх, але і наділивши новим пафосом могутності. Вони установили в неспокійному Дворіччя свій державний порядок, створили єдину могутню державу і, використовувавши Дворіччя як плацдарм, поширили вогнем і мечем своє панування на величезні території від Синайського півострова до Вірменії, від Малої Азії до Єгипту, і навіть сам Єгипет був на короткий час завойований ними.

У руїнах палацу ассірійського царя Ашшурбаніпала була виявлена бібліотека, ймовірно сама значна в усьому тодішньому світі, що нараховував кілька десятків тисяч клинописних текстів, у тому числі і всі найважливіші добутки вавілонської літератури. Ця царська бібліотека дала сходознавцям найцінніший ключ до пізнання культури Дворіччя. Дійсно, величезна заслуга ассірійського владики, що збирав древні таблички і склали з них бібліотеку, призначену "для його особистого користування".

Ассірійське мистецтво від початку I тисячоріччя до н.е. і до катастрофи ассірійської держави наприкінці VII століття до н.е. було цілком виконане пафосом сили, прославляло міць, перемоги і завоювання ассірійських володарів.

Жорстоке, але могутнє по своєму пафосі мистецтво; гарячий подих і начебто виконання левиної люті і скаженої сили дикого бика.

Величні і фантастичні ніколи піднімалися у входу в знаменитий Хорсабадський палац пануючи Саргона II, біля Ніневії, грандіозні крилаті бики в тіарах, із зарозумілими людськими ликами, що блискають очима, з величезними, прямокутними, суцільно закрученими дрібним завитком бородами; кожен бик – з п'ятьма важкими, усі під собою копитами, що зневажають. Це добрі генії, стражи царських чертогів, що охороняли їх від ворогів, видимих і невидимих, наділеною зайвою ногою, щоб кожен вхідний бачив їх збоку – у русі, що лякає своєю вагою, а попереду – у не менш грізному спокої.

Не культові, а світські сюжети переважають у рельєфах і розписах ассірійських палаців. Не культова, а грандіозна палацева і фортечна архітектура з розмірно чергуються баштоподібними виступами характерна для військової ассірійської держави, який цар служив увінчанням.

Самі знамениті рельєфи з ассірійських царських палаців знаходяться тепер у лондонському Британському музеї й у паризькому Луврі.

Це суцільно прославляння пануючи, його влади, його діянь. Усюди обличчя пануючи величаво, деспотично суворо, без індивідуальних рис.

Надзвичайна розкіш царських одягань, начиння, незліченних прикрас. І безприкладне в мистецтві зображення царської жорстокості: садження на кіл, виривання в бранців мови і здирання шкіри в присутності пануючи, моторошно передані – без тіні жалості.

І, нарешті, у царських полюваннях і битвах чудові зображення тварин. Це і є вершина ассірійського мистецтва.

Пружно, що згинаються під вагою вершників, що мчаться по пустелі верблюди. Горда левина лють і скажений кінський біг. Мистецтво ще ніколи не досягало такий сили в зображенні подібних сцен, де головними героями є лев, чи верблюд кінь. І звичайно, такий динамізм, така міць звіриного пориву навіть не увижалися вишуканому художнику, що написав навряд чи не саму бурхливу в мистецтві Єгипту полювання на левів на скриньці в могилі Тутанхамона.

"Умираюча  левиця" з палацу Ашшурбаніпала (VII століття до нашої ери, Лондон, Британський музей) – шедевр світового  значення. Ця левиця, простромлена  стрілами, що намагається піднятися в останнім запеклому зусиллі, виконана трагічної величі. Упасти її, що розкрилася в передсмертному рику, розставлені трикутником передні лапи і різка діагональ поваленого тіла – створення великого скульптора. І збережися від всієї Ассирії з її кривавими перемогами, спрагою світового панування, культом грубої сили, нечуваними жорсткостями і запаморочливою розкішшю тільки цей рельєф, ми б знали, що в ассірійського народу було велике мистецтво і, виходить, велика душа.

Тому що велич народної душі пробивається назовні крізь гніт самої безжалісної, самої нелюдської тиранії.

Ассірійське панування в Передній Азії не було довговічним. У 612 році до нашої ери горда Ніневія була узята приступом військами вавілонського царя і мідянами, що у свою чергу перетворили переможену ними твердиню в купу руїн і піддали всю країну повному руйнуванню.

Століття і народи

Повернемося до бронзового століття, до тих часам, коли за межами долин Нілу і Тигру з Євфратом ще існувало первісне суспільство.

У різних районах Грузії знайдено при розкопках велика кількість мідних сокир другої половини 3 тисячоріччя до нашої ери, родинних за формою раннім шумерським сокирам.

Так вже в ці далекі часи культура Дворіччя перепліталася з культурою народів і племен, часом географічно віддалених, але через сусідів, що входили у якесь зіткнення з Вавілонією, мистецтво якої, ймовірно робило на них глибоке враження.

Племена древнього Закавказзя особливо процвітали в торевтиці, тобто мистецтво карбування. Великі культурні вогнища Кавказу, багатого рудами, уплинули на розвиток культури бронзового століття у всій Східній Європі.

У кургані племінного вождя в Тріалеті (Грузія) виявлені високомистецькі чаші і кубки з золота і срібла, що відносяться до 8 століття до нашої ери, зокрема чудовий срібний кубок з карбованими зображеннями, розташованими двома горизонтальними поясами (Тбілісі, музей Грузії). У нижньому – низка оленів, у верхньому – процесія в два десятки фігур: дивні істоти з людським тулубом, але зі звіриною головою і хвостом. Процесія направляється до богині, що сидить на троні біля священного дерева. Пояса з зображеннями вільно розгортаються навколо кубка; мірне чергування фігур і їх загальний декоративний стиль ріднять цей добуток закавказьких майстрів з мистецтвом усього древньосхідного світу.

Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія... Світ, що безпосередньо оточував ці державні утворення з їхніми культурними вогнищами, розвивався під їхнім впливом, збагачувався їхніми досягненнями, але і сам збагачував їх своїм внеском у загальну культурну скарбницю.

Фінікійці – народ купців і мореплавців, хитромудрий і заповзятливий, тримав у своїх руках на рубежі II і I тисячоріччя до н.е. чи ледве не всю торгівлю на Середземне море. Пам'ятників його мистецтва, що широко використовувало в цей період чужоземні зразки, залишилося порівняно мало. Тодішній світ зобов'язаний фінікійцям винаходом пурпуру (барвника, що виготовлявся з особливого виду молюсків), більш зручного для торгових операцій, чим єгипетські чи ієрогліфи вавілонський клинопис.

Торгове посередництво фінікійців мало величезне значення для переплетення великих культур.

Могутнє ассірійське мистецтво чималим зобов'язане мистецтву хетів.

Адже, наприклад, задовго до твердження панування Ассирії в Дворіччя у входу в хетські храми і палаци хетських царів піднімалися грандіозні фігури фантастичних тварин – стражів. Але про хетів зовсім забули в наступні століття (як, утім, забули і про їхніх переможців – ассірійцях). Тільки в наш час сходознавці одержали реальне представлення про хетське мистецтво і по-справжньому процвітали у важкій справі прочитання хетських написів.

В другій половині 40-х років турецькі археологи почали великі розкопки в Анатолії, де ніколи процвітала хетська культура.

Нова, зацікавлена глава вписувалася в історію людства. Святилища під відкритим небом, з яких найбільш значне поблизу древньої хетської столиці, де зараз – турецьке сільце. Але саме цікаве – це уламки скульптур, виявлені на крутому гребені, відомому за назвою Чорної гори: кам'яні голови з величезними очима і статуетки бога-оленя.

Деяка брутальність, навіть незграбність роботи знижує рівень хетських кам'яних статуй. І все-таки якесь своє слово хети сказали в мистецтві. Адже саме вони вперше в історії архітектури ввели так називану циклопічну кладку з неопрацьованих кам'яних брил.

Урарти запозичали клинопис в ассірійців, пристосувавши її до особливостей своєї мови, і все їхнє мистецтво, хоча і багато в чому самобутнє, близько за духом ассірійському.

Основні збори урартських стародавностей, що включає бронзовий щит пануючи Сардура, прикрашений зображеннями левів і биків, зберігається в Єреванському музеї.

Від Нового Вавилона залишилася лише пам'ять, тому що після його захоплення перським царем Киром II у 538 р. до н.е. Вавилон прийшов поступово в повний занепад. У середні століття нашої ери на місці цього міста тулилися лише убогі арабські хатини. Розкопки дозволили відновити план величезного міста, але не колишня його велич.

Пам'ять про царя Навуходоносорі, що переміг єгиптян, зруйнував Єрусалим і полонив євреїв, оточив себе безприкладної навіть у ті часи розкішшю і перетворив у неприступну твердиню відбудовану їм столицю, де рабовласницька знать віддалася самого розгульного життя, самим невтримним насолодам.

Стіни Вавилона з їхніми незліченними вежами були значні. Геродот повідомляє, що по них могли вільно роз'їхатися дві колісниці, запряжені четвіркою коней. Розкопки підтвердили його свідчення. У Новому Вавилоні було два бульвари, двадцять чотири великих проспекти, п'ятдесят три храми і шістсот каплиць.

Пам'ять про знамениту по Біблії "Вавілонській вежі", що була грандіозним семиярусним зіккуратом (побудованим ассірійським зодчим Арадахдешу), висотою в дев'яносто метрів, зі святилищем, що блискає зовні блакитнувато-ліловими глазурованими цеглинами.

Це святилище, присвячене головному вавілонському богу Мардуку і його дружині, богині ранкової зорі, було увінчано золоченими рогами, символом цього бога. Якщо вірити Геродоту, що стояла в зіккураті статуя бога Мардука з чистого золота важила майже дві з половиною тонни.

Пам'ять про знамениті "висячої садах" напівміфічної цариці Семіраміди, шанованих греками як одне із семи чудес світла.

Те було багатоярусне спорудження з прохолодними покоями на уступах, засаджених квітами, кущами і деревами, що зрошувалися за допомогою величезного водопідйомного колеса, що обертали раби. При розкопках на місці цих "садів" був виявлений усього лише пагорб із цілою системою колодязів.

Нова держава затвердилася в Передній Азії і далеко розширилася за її межі. Це могутня перська, чи іранська, імперія династії Ахеменідів. У її склад увійшли Вавілонія й Ассирія, Мала Азія і Єгипет, Мідія, Вірменія, Сирія і навіть Середня Азія. Як і ассірійське, як і вавілонське, її панування було короткочасним, але грізним і часом блискучим (539 – 330 р. до н.е.).