Історія встановлення кримінології та її сучасний стан

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему:    Історія становлення кримінології та її сучасний стан.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси 2013

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………………………..3

Розділ1. Загальний огляд історії кримінології……………………………………………...4

Розділ 2. Основні періоди розвитку кримінології……………………………………….….5

Розділ 3. Кримінологічні погляди Платона…………………………………………………6

Розділ 4. Криміналістичний аспект поглядів Аристотеля……………………………….…6

Розділ 5. Філософи Стародавнього Риму про причини вчинення злочинів………………7

Розділ 6. Кримінологічні погляди в епоху Середньовіччя………………………………...8

Розділ 7. Кримінологічні погляди в епоху Відродження…………………………………..9

Розділ 8. Кримінологічні ідеї XVIII ст………………………………………………………9

Розділ 9. Виникнення кримінологічних ідей класичної школи кримінального права…..10

Розділ 10. Основні кримінологічні принципи Ч. Беккаріа…………………………………11

Розділ 11. Значення ідей Дж. Говарда в кримінології……………………………………..12

Розділ 12. Теорія покарання Бентама……………………………………………………….12

Розділ 13. Кримінологічні ідеї П. Фейєрбаха………………………………………………13

Розділ 14. Кримінологічні ідеї Г. Гегеля……………………………………………………13

Розділ 15. Значення класичного напрямку в кримінології………………………………...14

Розділ 16. Позитивістський напрямок у кримінології……………………………………...15

Розділ 17. Засновник біологічного напрямку в кримінології Ч. Ломброзо……………….15

Розділ 18. Послідовники ідей Ч. Ломброзо -Е. Феррі та Р. Гарофало…………………….16

Розділ 19. Виникнення соціологічного напрямку в кримінології…………………………16

Розділ 20. Теорія соціальної дезорганізації………………………………………………....17

Розділ 21. Теорія диференціального зв'язку…………………………………………………17

Розділ 22. Психологічні підходи до причин злочинності…………………………………..18

Розділ 23. Сучасні кримінологічні теорії…………………………………………………….19

Розділ 24. Історія вітчизняної кримінології в 20-30-х рр. XX ст…………………………...21

Розділ 25. Відродження кримінологічної науки в 60-х рр. ХХ ст………………………….22

Розділ 26. Відродження кримінології в Україні……………………………………………..23

Розділ 27. Розвиток кримінології в незалежній Україні…………………………………….24

Розділ 28. Основні напрямки розвитку кримінології на сучасному етапі………………....25

Висновок…………………………………………………………………………………….....27

Список використаної літератури……………………………………………………………..28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Значення досягнутого краще  усвідомлюється, коли побачиш, з чого усе починалося. Ідеться соціального  досвіду, взагалі історії наукового  знання. Ставиться це стосується і  кримінології, яка виходячи зі свого  предмета, досліджує становлення, рух, розвиток кримінологічної думки. Цю науку цікавить далеко ще не опис накопичуваних відомостей, без яких, зрозуміло, вона неможлива, але досвід кримінологічного знання, узагальнення шляху, пройденого нею. Не то, можливо кваліфікованого знавця кримінології без добротного знання її історії - знання непросто різних точок зору, концепцій, теорій, непросто критичного засвоєння їх задля страховки себе від однобічності чи то з повторення вже скоєних помилок, але що є цілісним, що допомагають руху вперед, до нових висот. Пізнання історії кримінології сприяє осмисленню як події, а й того що відбувається, творчому розвитку теорії. У цьому обов'язково має бути витримана зв'язку з практикою. Тому кваліфікований знавець кримінології може бути освічений, так би мовити, і історично, знати історію кримінології. Це дозволяє іменуватися воістину юристом - дослідником, добре які знають історію, сучасний стан та перспективи розвитку досліджуваної нами кримінології.

Сучасна кримінологія далеко пішла початкового образу. Коли ми вважаємо у тому великому шляху, і його пройшла, про труднощі, які мені довелося подолати всім, хто створював цю науку, особливо першопрохідникам, та над нашим думкою стають факти, події, люди, особистості величезної духовної сили. Згадуючи звідси, може бути багато яскравих талантів, які виявили себе у різні сфери суспільно-політичної і з наукового думки. Адже ясно, сучасна кримінологія виникла не так на порожньому місці, що вона у відомої мері, може бути орієнтована на попередню наукову думку й традицію.

Звертаючись до багатомусоциально-историческому  досвіду минулого, ми маємо додаткову  змога адекватного розуміння  сучасної кримінології й питання, розв'язуваних даної галуззю знання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальний огляд історії кримінології

 

Проблеми злочинності, причини  умови його розвитку, характеристики особистості злочинця і ефективність захисту від злочинності особистості, й держави привертали до собі увагу  філософів, юристів, соціологів та закордонних  вчених інших суміжних галузей знань ще давнини. Так, Демокріт в V – VI ст. е. ставив соціальні умови існування суспільства до перше місце числі чинників, які обумовлюють злочинність, і вважав, що небезпека покарання має другорядну роль. Протагор (V в. е.) і Платон (V-VI ст. е.) наголошували на важливості й об'єктивності покарань скоєний злочин, а Епікур в IV-III ст. е. пропонував способи ізоляції від суспільства для невиправних злочинців.

Деякі мислителі пов'язували злочинність  з перекрученими чи деформованими  потребами людини, його егоїзмом, захланністю й існуванням інших пороків виховання. Наприклад, Діоген в V – VI ст. е., Аристотель (IV в. е.) вбачали коріння злочинності у соціальній іличностно-мотивационной природі.

Римські юристи (наприклад, Цицерон) особливу увагу приділяли нормативно-правовому регулювання поведінки людей.

Ф.Аквинский вважав, що добродійні в стані регулювати свою поведінку  без загроз каральних заходів, тобто. хіба що заклав загальні основи індивідуальної профілактики правопорушень.

Т. Мор (1438-1539) пов'язував існування злочинності з бідністю і бідністю. Головний акцент боротьби з злочинністю не жорсткі міри покарання, а встановлення справедливих порядків, що дуже символічна для нинішнього стану злочинності у Росії.

Т. Гоббс (1588-1679) спирався у своїй теорії на природні характеристики людей, такі як недовіру, суперництво, любов до слави. Тільки сильна виконавча влада, вважав він, здатна гарантувати безпеку і лад у державі і суспільстві. Якщо ні сильної політичної влади, усі громадяни нині напівживі війни друг з одним.

Д. Локк (1632-1704) зазначав визначальний влив середовища на поведінка особистості. Ш. Монтеск'є (1689-1755) виходив з соціального  зумовленості традицій і поведінки  й думав, що справедливими законами можна ефективніше з злочинністю.Ж.Ж.Руссо (1712-1778) вважав, причиною будь-яких соціальних відхилень, зокрема та злочинності, є приватновласницькі інтереси суспільства. Превентивную силу закону вона бачила у закріпленні у законі загальної волі, тобто. переконанні найбільшої частини громадян, а чи не в суворої карь за злочин.

Особливого значення у розвиток вітчизняної кримінології мали наукові  праці Ч.Беккариа (1738-1794). Основне  його ідея – запобіжне вплив покарання. Покарання має бути публічним, своєчасним і справедливим, перелік караних діянь має бути доведений до усіх громадян.

Катерина ІІ вважала, що його злочинів будеснижено, якщо серед населення  вдасться поширити тексти кримінальних законів. Впливу цих ідей піддавався А.Н.Радищев (1749-1802), однак причину злочинності пов'язував зкрепостническим строєм, чим викликав невдоволення імператриці.

У аналіз механізму злочинного поведінки  значний внесок внесла німецька класична школа. Так,И.Кант (1724-1804) проповідував ідею приношення цілей іншим людям  на поталу власної мети.

Р. Гегель (1770-1821)отграничивал справжню свободу волі від здавалося б. Ф.Ніцше (1844-1900) зазначав, що мотивація діянь носить суто індивідуальний характер, пов'язані з неусвідомленим розладом у собі.

В. Г. Бєлінський, А.І. Герцен,Н.Г. Чернишевський  пов'язували злочинність з ознаками соціального, економічного характеру.

Класики марксизму - ленінізму виходили з концепції розвитку та зміни  суспільно-економічних формацій, закономірностей  соціального розвитку, які обумовлюють  суспільну свідомість і соціальний поведінка.

Видатні мислителі XX в.П.А.Сорокин (1889-1968) і І.А. Ільїн (1883-1954), не відкидаючи соціальної природи злочинності, стверджували, що, власне, - явище психічне. І.Ільїн зазначав у злочині, передусім, стан свідомості особи як її вольового акта.

Роботи М. В.Духовского і И.Я.Фойницкого, послідовників соціологічною школи кримінального права, зумовлюють поступове становлення кримінологічних досліджень, у Росії у існуючих кримінально-правових доктрин. Аналогічної погляду дотримувався А.А.Пионтковский. Інші автори виступали проти такого об'єднання (наприклад,Н.С.Таганцев).

Особливий внесок у вітчизнянукриминологию внесли представники антропологічної  школи, засновником якої є Ч.Ломброзо. Визнаючи роль соціальних, чинників, де вони відмовлялися від можливості ідеї «природженого злочинця».

Помітно вплинуло у вітчизняній  кримінології надали ідеї З. Фройда та його школи про роль несвідомого  в мотивації і регуляції поведінки.

У виконанні вітчизняної кримінології 20-30-х рр. XX в. дослідники переважно  спиралися на ідеї про злочинності як соціальному явище, породженому класовим нерівністю (А.А.Герцензон,М.Ю. Козловський, П.І.Стучка, О.С.Шляпочников та інших.).

З метою об'єднання кримінологічних  досліджень постановою РНК РРФСР  від 25 березня 1925 року створили Державний  інститут з вивчення злочинності і злочинця, співробітники якого брали участь у експертизі Кримінального кодексу РРФСР 1926 року. У 1931 року інститут був реорганізований у Інститут кримінальної і виправно-трудовій політики.

Вагомий внесок укриминологические дослідження внесли юридичні навчальними закладами. Наприкінці 50- початку 60-х рр. активно створюються секції для кримінологічних досліджень. У 1963 року у МДУ їм.М.В.Ломоносова було перший курс кримінології. З 1964 року кримінологія стала обов'язкової дисципліною для студентів-юристів. У травні 1963 року створили Всесоюзний інститут з вивчення про причини і розроблення заходів попередження злочинності пізніше перейменований у Всеросійський інститут проблем зміцнення законності та правопорядку. За інститутом зберігалася роль головного кримінологічного наукового центру.

Характерним для кримінології на справжній  період є поєднання теоретичних  і прикладних досліджень. Особливо слід зазначити участь кримінологів у науковому забезпеченні законодавчого  регулювання боротьби з злочинністю, насамперед із організованою. Зберігаються і розвиваються зв'язку вітчизняної кримінології з представниками цієї наукової галузі інших країнах.

 

 

Розділ 2. Основні періоди розвитку кримінології

 

Задля глибокого вивчення будь-якої науки, і кримінології також, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище розвитку науки, а й дослідити початки її становлення, основні етапи розвитку, засадничі ідеї, концепції та погляди. Починаючи зі стародавніх часів, проблеми існування злочинності й заходи боротьби з нею привертали увагу філософів, юристів і представників інших галузей знань. 
Одна з найпоширеніших класифікацій кримінологічної думки відокремлює три основних періоди розвитку науки: 
1) класичний (із другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.); 
2) позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х рр. XX ст.); 
3) сучасний від 30-х рр. XX ст. дотепер. 
Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвітництва періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVIII століть). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювалися буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах, так званої, класичної школи кримінального права, котру заснував Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання". 
Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах – біологічному й соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що проявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології. 
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у ґрунтовних кримінологічних теоріях та побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла та потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. 
Насамкінець варто підкреслити, що ще до виникнення кримінології як науки питання запобігання злочинам були об'єктом зацікавленості багатьох вчених, починаючи від античних часів.

 

 

Розділ 3. Кримінологічні погляди Платона

 

Що стосується стародавнього світу, то найбільший інтерес становлять ідеї Платона. Мислитель цікавився причинами злочинів й аналізував їхні мотиви. Він писав про гнів, ревнощі, прагнення до насолод, оман. Платон уперше став розглядати порушення законів як наслідок найбільшої хвороби держави. Одним із головних джерел цієї хвороби він вважав міжусобиці, наявність бідності та багатства. Із метою запобігання злочинам, на думку Платона, законодавець повинен був установити межі бідності й багатства. Якщо майно найзаможніших у чотири рази перевищує "статки" найбідніших, то це вже призводить до злочинності. 
Платон розглядає фактори, що можуть утримувати людей від порушення законів. До них належать: очікуване зло, що його заподіюють порушники закону; суспільна думка; моральність і звичка гідної поведінки та заохочення законослухняних громадян. Платон пропонував законодавцям, передбачаючи події, приймати закони та загрожувати покаранням для запобігання шкідливим учинкам. Він розкрив негативну роль безкарності як однієї з основних причин проступків. 
Міркуючи про злочинність, свої висновки Платон ґрунтує на досить простих, але все-таки спеціальних кримінологічних дослідженнях. У "Законах", наприклад, ми можемо знайти соціологію мотивів убивств: на першому місці - за поширеністю прагнення до багатства; на другому - честолюбство; на третьому - прагнення сховати раніше вчинений злочин.