Поняття, система та види кримінальних покарань

Звільнення від зазначеного  покарання можливе: 
     — з випробуванням (ст.75, 79); 
     — умовно-дострокове (ст.81); 
     — із заміною невідбутої частини покарання більш м’яким (ст.82); 
     — вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83); 
     — за хворобою (ст.84); 
     — за законом про амністію або актом про помилування. 
     Обмеження волі, як вид покарання, може бути замінене обмеженням для військовослужбовців. При складанні покарань у вироку за сукупністю злочинів або вироків застосовуються такі співвідношення: 
     - одному дню позбавлення волі чи тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають два дні обмеження волі; 
     - одному дню обмеження волі відповідають три дні службових обмежень для військовослужбовців та виправних робіт, вісім годин громадських робіт.

За ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі передбачена кримінальна відповідальність (ст.390 КК).

Позбавлення волі на певний строк

Позбавлення волі на певний строк — один з найсуворіших видів покарань, що призначається за вчинення злочинів, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого на визначений строк у спеціально призначених для цього кримінально-виконавчих установах та поєднаний з обмеженням його прав (свободи пересування, вибору роботи та роду діяльності, спілкування з сім’єю, знайомими тощо), з жорсткою регламентацією часу роботи та відпочинку. Відбування покарання в таких умовах характеризується залученням до праці засуджених та проведенням з ними виховної роботи. Варто підкреслити, що відповідно до ст.43 Конституції України, яка взагалі забороняє примусову працю, праця за таким вироком чи іншим вироком суду примусовою не вважається. 
          Позбавлення волі на певний строк є строковим видом покарання, чим і відрізняється від довічного позбавлення волі.

Застосовується це покарання  до будь-якої особи як самостійно, так і разом з додатковими видами. 
          Стаття 63 встановлює єдині для всіх злочинів межі визначення строку позбавлення волі: від 1 до 15 років. Таким чином, законодавцем ужорсточені строки позбавлення волі, а нижня межа визначена в один рік. Треба мати на увазі, що за злочини, вчинені неповнолітніми, позбавлення волі на певний строк встановлюється в залежності від ступеня тяжкості злочинів (ст.102). Але загальні межі призначення цього виду покарання, вказані у ст.63, поширюються і на дані випадки. Що стосується засудження осіб віком до 18 років, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, то законом забороняється застосування до них цього виду покарання (ч.2 ст.102). Крім того, Президентом України може бути здійснено помилування особи, засудженої судом до довічного позбавлення волі, їй у такому разі покарання замінюється на позбавлення волі строком не менше 25 років (ст.87). 
          Кримінальний кодекс не передбачає заміну інших покарань (штрафу, виправних робіт тощо) на позбавлення волі. Між тим допускається можливість заміни позбавлення волі строком не більше двох років, з урахуванням обставин справи та особи засудженого, на службове обмеження для військовослужбовців (ст.58) та тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.62) на той же строк. 
          Крім того, ст.75 визначає можливість звільнення судом від покарання з випробуванням у разі призначення позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи.

Довічне позбавлення  волі

Довічне позбавлення  волі, як міра покарання, було введене  після скасування смертної кари Законом України від 22 лютого 2000 р. На відміну від смертної кари, що не включалась у перелік видів покарань і носила винятковий характер, довічне позбавлення волі у чинному Кримінальному кодексі завершує перелік видів покарання та визначає межі його застосування. 
          Цей найсуворіший вид покарання встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених статтями Особливої частини КК. Санкції цих статей крім довічного позбавлення волі передбачають і позбавлення волі на певний строк. Довічне ж позбавлення волі суд визначає лише у випадках, коли вважає неможливим застосування позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб:  
     - що вчинили злочин у віці до 18 років (навіть якщо при судовому розгляді справи ця особа досягла повноліття); 
     - у віці понад 65 років; 
     - до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. 
          До засуджених до довічного позбавлення волі не застосовується умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна його на будь-яке інше. Призначене судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на позбавлення волі строком не менше 25 років лише за актом про помилування (ст.87 КК).  
          Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки.

Висновок

Значна роль покарання  в боротьбі зі злочинністю не виправдовують тенденції його ужорсточення, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття нового КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України 1960р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них – на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці. Су дами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50% підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю – жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і перший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новому КК. Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не приводила до бажаного результату. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визнається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю цого застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативно з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені цього межі. У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачені нові (порівнюючи з КК України 1960р), гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Все це надає можливості для зміни професійної свідомості і відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання у судовій практиці.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К. Преса України. - 1997. – 80с.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25 – 26. – С. 131.
3. Бажанов М.Г. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Издательство «Пороги», 1992.
4. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения. Л., 1963.
5. Гальперин И.М. Социальные изменения и содержание наказания. В кн.: Планирование мер борьбы с преступностью. М., 1982.
6. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./За ред. Професорів М.І., Бажанова В. В., Сташиса В.Я., Тація. — X.: Право,  
   1997.
8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник за ред. В. І. Шакуна. – К.: НАВСУ. – “Правові джерела”, 1998.
10. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы, М., Юридич. литература, 1973г.
11. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в Советском государстве. Изд. Саратовского ун-та, 1973.
12. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.
13. Утевский Б.С. Вопросы теории исправительно-трудового права и практики его применения. В сб. Материалы теоретической конференции по вопросам советского исправительно-трудового права. М., 1957.