Кількісні ознаки злочиності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І.МЕЧНІКОВА 
ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

кафедра кримінального права, кримінального

процесу та криміналістики

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА 
З КРИМІНОЛОГІЇ

 

 

 

 
Студентки ІІІ курсу ІІ групи 
заочної форми навчання 
спеціальності «Правознавство» 
Сергейчук Анастасії Володимирінви 

 

 

ОДЕСА 2013

 

І. КІЛЬКІСНІ ОЗНАКИ ЗЛОЧИНОСТІ

Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показники.

 Кількісні показники стану злочинності визначаються кількістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два основних аспекти злочинності — правопорушення їх “авторів”, тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кількісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показниками рівня злочинності. Проте останні доцільно використовувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідними показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не враховують чисельності населення регіону. З метою усунення цього недоліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристики стану злочинності застосовують відносні показники — коефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної активності населення.Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кіль-кість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Розраховують цей коефіцієнт так:

Кі = (3/Н) · 10000 (або 100000),

де 3 — кількість злочинів; Н — чисельність населення регіону віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відповідальність).

  Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто

Ка = (Оз/ Н) · 10000 (або 100000),

де О3 — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини.

  Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні коефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень зло-чинності різних груп населення в певних регіонах можна визначити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсивності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.

До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності.

Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчислюється цей показник за кількістю вбитих і покалічених потерпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і поновлення їх здоров’я; витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для характеристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відповідного фінансового забезпечення програми попередження злочинності неможливо реалізувати.

Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури злочинності полягає в описі співвідношення між групами й видами злочинів, вчинених різними категоріями правопорушників. Цей показник відображує співвідношення часток цілого. Найпоширенішими підставами для виокремлення певних груп злочинів у структурі злочинності є соціально-демографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими критеріями розрізняють три основних типи структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та кримінологічну.

Соціально-демографічна структура розкриває співвідношення між кількістю злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці, робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.).

Кримінально-правова структура охоплює такі критерії, як спрямованість, тяжкість злочинів, форма вини, мотивація злочинів.

За спрямованістю розрізняють злочини, передбачені відповідними главами Особливої частини КК України: злочини проти особи, власності, громадського порядку, посадові, господарчі та ін.

За тяжкістю розрізняють злочини тяжкі, менш тяжкі і такі, що не становлять значної суспільної небезпеки.

За формою вини злочини бувають умисні та з необережності.

За мотивацією розрізняють злочини, вчинені з корисливих мотивів, із хуліганських спонукань і антидержавні.

Загальновизнаної кримінологічної структури поки що не розроблено. На думку А. Зелінського [8], підставою для такої класифікації повинна стати кримінологічна класифікація злочинів за ознаками способів вчинення злочинів, мотивації, особливостей особи злочинця. А. Зелінський пропонує класифікувати злочини шляхом розподілу на такі кримінологічно однорідні групи: крадіжки і шахрайство; корисливі насильницькі злочини (пограбування, розбій, бандитизм, вимагання); привласнення, розтрата, розкрадання через зловживання службовим становищем, а також крадіжки на виробництві; посадові корисливі злочини, що не є розкраданням (хабарництво); господарчі злочини, що вчиняються без використання службового становища; вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються умисно; статеві злочини; хуліганство й інші агресивні посягання на порядок управління і громадський порядок; умисні насильницькі порушення порядку управління і громадського порядку; умисні посягання на особу, що вчиняються без застосування насилля; умисне знищення і пошкодження матеріальних та культурних цінностей (вандалізм); злочини проти держави; злочини з необережності.

О. Литвак [26] пропонує розрізняти чотири відносно однорідних блоки злочинності:

   - загальнокримінальна корислива (крадіжки, шахрайство, пограбування, розбої, вимагання);

   - агресивна некорислива (умисні вбивства, тілесні ушкодження й інші, які вчиняють без корисливих спонукань);

   - економічна (корупція посадових осіб, розтрата, привласнення чужого майна, контрабанда, наркобізнес);

   - неагресивна і некорислива (усі інші некорисливі й ненасильницькі злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з необережності).

   Підставами для такої класифікації вибрано особу винного, особливості мотивації і способи вчинення злочинів.

   У кримінологічній структурі виокремлюють ще й такі кримінологічні групи: злочинність професійна, організована, рецидивна, побутова, пов’язана з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін.

Географія злочинності — це поширеність злочинності на певній території, що характеризується кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись економічними, історичними, етнічними особливостями регіонів, концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад, наявність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу державного кордону).

Динаміка злочинності — це рух злочинності в часі в бік її зменшення, збільшення або стабілізації. Динаміку характеризують зміна рівня і структури злочинності в часі, тобто зміна кількісних та якісних показників злочинності на певній території за певний час.

На динаміку злочинності впливає багато детермінант, які за механізмом дії і змістом можна згрупувати у три напрями:

   - правового характеру;

   - соціально-демографічні;

   - соціально-економічні, політичні, управлінські.

Детермінанти правового характеру пов’язані зі станом кримінального законодавства і правозастосовчою практикою. Розширення або звуження сфери кримінальної відповідальності, криміналізація або декриміналізація діянь неминуче впливають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у правозастосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю, нереагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само позначаються на динаміці злочинності.

Демографічні зміни справляють не причинний, а функціональний вплив на злочинність. Так, низька питома вага злочинності неповнолітніх у країні в 1958 р. — 5 % — пояснюється ще й тим, що після війни серед населення країни значно зменшилася кількість неповнолітніх осіб.

Соціально-економічні, політичні та управлінські детермінанти чинять найістотніший, причинно зумовлений вплив на злочинність і її динаміку як у країні загалом, так і в окремих її регіонах. Проаналізувавши ці детермінанти, можна спрогнозувати динаміку злочинності.

ІІ. МЕТОД КОНТРОЛЬНОЇ ГРУПИ

  Метод контрольної групи. Цей метод полягає в тому, що відбирають дві чи більше груп, одна з яких є основною (експериментальною), а інша — контрольною. Ці групи повинні бути максимально схожими за всіма ознаками, крім тієї, що вивчається. Порівняння результатів дослідження основної та контрольної груп свідчить про те, чи насправді є типовими закономірності, що встановлені для основної групи. Контрольна група є необхідним загалом, на якому виявляють кількісні та якісні ознаки досліджуваного явища і аналізують їх. Залежно від мети, завдань і предмету дослідження застосовують різні принципи відбору контрольної групи. Важливу роль у методі контрольної групи відіграє дотримання вимоги суворості при порівнянні груп за певними ознаками. Недотримання цієї вимоги може призвести до отримання недостовірних результатів.

За допомогою цього методу вивчають найчастіше умови життєдіяльності особистості, особливості особистості.

Важливу роль у методі контрольної групи відіграє дотримання вимоги суворості  при порівнянні груп за певними ознаками. Недотримання цієї вимоги може призвести до отримання недостовірних результатів. [1]

Статистичне спостереження може бути суцільним і вибірковим.

При суцільному спостереженні береться вся маса фактів, які належать до явища, що вивчається.

При вибірковому спостереженні дослідник вивчає тільки частину таких фактів, тобто генеральної сукупності фактів. Можливість застосування часткового спостереження обґрунтовується тим, що при правильній його організації звернення лише до обмеженого масиву статистичного матеріалу дозволяє отримати представницькі з достатньою мірою точності висновки, які можна поширити на всю генеральну сукупність матеріалу, що вивчається, тобто береться частина цілого і за його результатами виводиться судження про ціле. [6]

До вибіркового методу вдаються у разі, якщо організація суцільного спостереження є надто складною, потребує дуже великих коштів, залучення значної кількості досвідчених дослідників, а також тривалого часу на його проведення. [6]  Замість цього, як свідчать теорія і практика, представницькі результати можливо отримати і за допомогою вивчення відповідним чином відібраної частини всього масиву, що вивчається.

Результати суцільного і вибіркового спостереження деякою мірою є близькими. Однак тут відзначається лише приблизний збіг. Між ними завжди має місце певна різниця, яку в теорії ймовірності називають похибкою репрезентативності. Похибка репрезентативності буде меншою, якщо у більшому обсязі буде відібрана вибіркова сукупність.

 

ІІІ. АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАННИХ ПРО ЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ. ДИНАМІКА ЕКОНОМІЧНОЇ  СПРЯМОВАНОСТІ ЗА 5 РОКІВ  (2007 р. – 20 листопада 2012) У ВІНОСНИХ  ПОКАЗНИКАХ ДО ЗЛОЧИННОСТІ В ЦІЛОМУ

Поняття „економічні злочини” останнього часу увійшло в широкий науковий обіг і використовується в дослідженнях з кримінального права,  кримінології,  криміналістики. Використовується цей термін і в офіційних статистичних даних про стан злочинності.

Економічна злочинність - це сукупність різних видів навмисних посягань на економічні відносини, що охороняються державою незалежно від форми власності і видів діяльності суб'єктів, які виконують певні функції у сфері виробництва, обміну, обслуговування, а також осіб, пов'язаних з регулюванням цієї діяльності. [7]

Під економічними злочинами в криміналістичному аспекті пропонується розуміти корисливі діяння, вчинені особами з використанням легальних форм господарської діяльності чи повноважень по контролю за цією діяльністю. До цієї категорії може бути віднесений ряд злочинів, склади яких хоча і сформульовані в різних розділах Кримінального кодексу України, але об'єднані в кримінальній діяльності єдиним злочинним задумом.