Особливості провадження в кримінальних справах щодо неповнолітніх

 

2.4 Участь захисника  у справах  про злочини неповнолітніх

Законом передбачається обов'язковість  участі захисника в справах про  злочини неповнолітніх. Відмова  неповнолітнього обвинувачуваного від захисника не обов'язкова для слідчого, прокурора і суду і не може бути прийнятою.

Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення  обвинувачення, а у випадку затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин :з моменту затримання.

Як захисник допускаються будь-які фахівці в галузі права, а з моменту закінчення справи і пред'явлення матеріалів досудового слідства для ознайомлення — і  близькі родичі, опікуни чи піклувальники. Вирішуючи питання про допуск близьких родичів, опікунів чи піклувальників до участі в справі як захисників слід мати на увазі обставини, за яких вони підлягають відведенню від справи, зокрема чи не були вони допитані як свідки, чи не мають вони іншого процесуального статусу (цивільного відповідача, потерпілого в справах про розкрадання малолітнім майна своїх родичів, обвинуваченого — співучасників чи посібників злочину) та інші обставини.

У справах про суспільно  небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми старші одинадцяти років, але які  не досягли віку, з якого можлива  кримінальна відповідальність, захисник, допускається до справи з моменту  ознайомлення з постановою про закриття справи і матеріалами справи, а  в разі поміщення неповнолітнього обвинуваченого в приймальник-розподільник — не пізніше 24 годин з моменту поміщення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Судовий  розгляд справ  про злочини  неповнолітніх

  Як раніше вже зазначалося суб'єктом злочину є особа, яка досягла на момент вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років.  «Вік суб'єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, тобто осіб, які не досяглії вісімнадцяти років на час вчинення злочину» .

Особливості, що стосуються предмета доказування, участі захисника, виклику і допиту неповнолітнього обвинувачуваного застосування запобіжних заходів, а також закриття кримінальної справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру мають загальний характер і цілком ставляться і до судового розгляду.

 За необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього підсудного як свідків, суд виносить про це рішення і заслуховує їхні показання. Батьки і законні представники неповнолітнього підсудного допитуються по правилах допиту свідка. Водночас вони не несуть відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. При оцінці показань законного представника необхідно враховувати ту обставину, що він був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи до початку судового розгляду. У виняткових випадках, коли участь законного представника в судовому  засіданні   може  завдати  шкоди  інтересам  неповнолітнього підсудного, суд вправі своїм мотивованим визначенням обмежити участь законного представника в тій або іншій частині судового засідання, або взагалі усунути його від участі  в судовому розгляді, допустивши замість нього іншого законного представника.

Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє службу у справах неповнолітніх  та міліцію у справах неповнолітніх, або з огляду на обставини справи викликає в судове засідання представників  служби у справах неповнолітніх  та міліції у справах неповнолітніх.

Представник служби у справах  неповнолітніх у судовому засіданні  вправі заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його законним представникам, потерпілому, свідкам, експертові та спеціалістові, висловлювати думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання підсудного. Зазначені права роз'яснюються представникові служби у справах неповнолітніх у підготовчій частиш судового засідання .

Представник міліції у  справах неповнолітніх має право  бути присутнім у залі судового засідання  і з дозволу суду дає пояснення. Названі особи у необхідних випадках можуть бути допитані як свідки.

Про час і місце розгляду справи суд сповіщає установи й організації, в яких вчився або працював неповнолітній. Представники названих організацій  мають право бути присутніми в  залі судового засідання і з дозволу  суду давати пояснення. У необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки. Поряд із загальними положеннями, що належать до судового розгляду, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності, і покарання неповнолітніх. Ці особливості передбачені, зокрема в кримінальному Кодексі, і стосуються :

звільнення неповнолітніх  від кримінальної відповідальності;

видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього;

призначення покарання ;

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної  характеристики цього віку: нестійкості  психічних процесів, відсутності  достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу  формування особи призводить до нездатності  повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати  фактичні ознаки і суспільну небезпечність  такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки .

3.1 Звільнення  неповнолітнього від кримінальної  відповідальності із застосування  до нього  примусових заходів  виховного характеру

 У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності - із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються  від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями  та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою  державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, зумовлене  необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної     відповідальності .

 Закон передбачає два види звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності: звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру та звільнення від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності. Проте звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.

Примусові заходи виховного  характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних  видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку  звільнення таких осіб від кримінального  покарання.  Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням  примусових заходів виховного характеру  допускається із дотриманням комплексу  умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки:               

1) неповноліття особи. 

2) вчинення вперше злочину  невеликої тяжкості. Це насамперед  означає, що неповнолітній притягнутий  до кримінальної відповідальності  за злочин, за який законом  передбачено покарання у виді  позбавлення волі на строк  не більше двох років або  інше, більш м'яке покарання ( Неповнолітнього  слід вважати таким, що вчинив  такий злочин вперше, якщо він  не має судимості за будь  який злочин).

3) можливість виправлення  неповнолітнього без застосування  покарання, яка повинна визначатися  з урахуванням особи винного,його  поведінки після вчинення злочину.  Про наявність такої можливості  може, зокрема, свідчити фактичне  вчинення злочину вперше, щире  каяття, добровільне відшкодування  заподіяної шкоди, бездоганна  поведінка після посягання, втрата  зв'язків з попереднім оточенням,  яке негативно впливало на  неповнолітнього.  

Застосування даного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду , а не його обов”язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення, лише при встановленні певних умов. Позиція ж самого неповнолітнього, його законних представників не має вирішального значення для суду.

До них належать:

1) Застереження, яке полягає  в осудженні суспільно-небезпечної  поведінки неповнолітнього, а  також у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

2) Обмеження дозвілля  та встановлення особливих вимог  до поведінки неповнолітнього,  наприклад, може полягати у  забороні відвідувати у нічний  час парки, кафе ін., а також  у вимозі сумлінно відвідувати  навчальні заклади тощо.

3) У справах щодо неповнолітніх  рекомендується застосовувати такий  спеціальний запобіжний захід,  як передача неповнолітніх під  нагляд батьків, опікунів чи  піклувальників, а до неповнолітніх,  які перебувають в дитячих  закладах, — передача їх під  нагляд адміністрації цих закладів.

Відповідно до цього заходу виховного характеру над неповнолітнім  встановлюється контроль і посилений  виховний вплив з боку тих осіб, що були зобов”язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього.Тому цей захід застосовують тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього .

4) Обов”язок відшкодувати заподіяний майновий збиток є уже більш суворим видом примусових заходів виховного характеру, проте тут існує певне обмеження: неповнолітній має досягти пятнадцятирічного віку, має майно, кошти або  прибуток .

5) Направлення неповнолітнього  до спеціальної навчально-виховної  установи для дітей і підлітків  є найбільш суворим з заходів  виховного характеру. Відповідно  до закону України “Про органи  і служби у  справах неповнолітніх  і спеціальні установі для  неповнолітніх” такими установами  є загальноосвітні школи соціальної  реабілітації, в які направляються  особи віком 11-14 років і фахові  училища соціальної реабілітації  для осіб віком від 14 до 18 років.  Як найсуворіший захід  він  може застосовуватись лише тоді  коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Відповідно до вищезгаданого закону завданнями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є “створення належних умов для життя, навчання та виховання учнів, підвищення іх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей,а також забезпечення соціальної реабілітаці їучнів, їх правового виховання” .

Отож, до неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, неповнолітніх. Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості  норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям , у  зв'язку з примиренням винного  з потерпілим , у зв'язку з передачею  особи на поруки , у зв'язку із зміною обстановки  до неповнолітніх застосовується на  тих самих умовах, що й до повнолітніх.

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру  суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки  вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують  покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. Водночас примусові  заходи виховного характеру призначаються  з урахуванням положень, викладених у ст.497 КПК : а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вказані в цій статті Кримінального Кодексу (їх перелік вичерпний); б) тривалість виховного заходу — направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи не може перевищувати встановленого Кримінальним Кодексом терміну, тобто не більше трьох років; в) виховні заходи можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.